Органи правосуддя на західноукраїнських землях у складі міжвоєнної Польші

Лктивпим знаряддям придушеїшя національно-визвольної боротьби українців, поряд з органами урядової адміністрації, були органи правосуддя (юстиціїта поліції).

Судоустрій на західноукраїнських землях Другої Рсчіпосполитої допровсдсппя судової реформи (1928 p.) залишався без будь-яких карлинальних змін порівняно з попереднім державно-правовим періодом (у Галичині зберігалася австрійсько-імперська система суло- устрою, а па Волині — російсько-імперська з відповідним перейменуванням судових органів).

Верховний суд був найвищою судовою інстапцісю Польїці. Ha ступінь нижча судова інстанція - апеляційні суди (західноукраїнські землі підлягали юрисдикцїїЛьвівського та Люблінського апеляційних судів). Останні були апеляційною інстапцісю для окружпнх судів (Бережанський, Чортківський. Коломийський, Львівський, Перемишльський, Самбірський, Станіславський, Стринський, Золочів- ськин, Лунький і Рівненський), а також працювали як суди першої іпсіапції, розглядаючи особливо важливі справи. До окружних cy- тів (основної ланки судоустрою) можна було апелювати на рішення найнижчої судової лапки - ґродських судів. Останні розглядали справи у першій інстанції. 1 до часу, коли в рамках ироцссу формального удосконалення судочинства поступово ліквідовувалися положення Березневої конституції 1921 року про незалежність і незмінність судів, про інститут виборних мирових судлів ia про учасн, громадськості в здійснення правосуддя (присяжні засідателі), ірод- ські суди були також апеляційною інстанціпо для мирових судів.

У складі окружного суду (судовоги округу), як звичайно, діяло вісім -дссять гродських судів. Наприклад, у Бережанському окружному суді, в юрисдикції якого перебували Бережанський.

Окрім загальних, діяли також спеціальні суди - зрудові (створювалися у великих промислових центрах) та третейський у Львові (розглядали суперечки, що виникали у зв’язку з відмовою страхових товариств задовольняти вимоги іцодо виплати страхових премій).

Квітнева конституція 1935 року відкрито покінчила з принципом Залежності суддів, підпорядковуючи ix, поряд з іншими оргапа-

ми державної влади і управління, Президенту держави. Остаточно залишки демократії в судочинстві були ліквідовані разом зі скасу. ванням президентським декретом інституту мирових суддів і судів з участю присяжних засідателів (1938). Поряд з цим в Західній Україні активізуваласьдіяльність військово-польових судів.

Відповідно до Закону «Про мову державну і мову органів влади та самоврядування» (31 липня 1924 p.) та за відповідним розпорядженням Ради Міністрів (24 вересня 1924 p.) апеляційними судами західноукраїнських земель (Львівським апеляційним) розроблялися рекомендації щодо застосування у системі правосуддя на західноукраїнських землях української мови. Наголошувалося на тому, що у судочинстві мала застосовуватися виключно польська мова. Вживання інших мов в суді поряд з польськоюслідбуло вважати винятком, а нс правилом. Зокрема, українці, як і громадяни Польщі іншої націоназьності, не мали права вживати в суді (yci;o та письмово) свою рідну мову, окрім випадків, коли обидві сторони української націоназьності. Навіть у тому випадку, коли сторони і свідки були українцями, суд не зобов'язувався звертатисьдонш українською мовою. Винятком мав би стати випадок, коли суд буде переконаний, що сторона чи свідки нс розуміють польської мови. Вироки в цьому випадку оголошуються польською мовоюі оформлюються письмово польською та українською мовами. Протоколи судових засідань повинні вестись польською мовою.

Органи прокуратури входили до системи органів юстиції і очоло валися міністром юстиції, який одночасно був Генеральним про- курором. Структурно прокуратуру формували дві основні ланки слідчий апаратта апарат судового обвинувачення. Функцію нагляді за дотриманням законності в діяльності органів державної адм>^ніст рації польська прокуратура нс здійснювала. Прокурори призначались Президентом держави за пропозицією міністра юстиції. Органи пр куратури діяли при Верховному (Перший прокурор і прокурор¹¹) апеляційних (апеляційні прокурори, віце-прокурори) і окрУ*^НІ1^ (окружні прокурори, віце-прокурори) судах. Прокурори окрУ#^н“. судів діяли при ґродських судах (підпрокурори). Окрім загал¹

прокуратури, для захисту матеріальних інтересів держави була створена особливо прокурорська система - Генеральна прокуратура Польської республіки з відділами на місцях.

Органи прокуратури брали активну участь у контролі за заходами, спрямованими на усунення української мови з усіх сфер життя суспільства. У ньому питанні прокуратура фактично дублювала функції поліції. Зокрема, в прокуратуру мали регулярно пред’являтись для цензури та нагляду за пресою списки періодичних вішань.

До роботи у судово-прокурорських органах допускались довірені особи, як звичайно, польської національності і католицького віросповідання, які мали відповідні рекомендації, що стосувалися восновному політичної благонадійності.

Правовий статус адвокатури до видашін спеціального польського Закону про устрій адвокатури (1932) на різних етнічних територіях Польської держави визначався законодавством попереднього державного періоду. Зазначений Закон встановлював настільки складні внмоі и до осіб, які мали намір працювати в адвокатурі, що вдійсності доступ до неї юристів-україиців був дуже обмежений. Тим більше, що з виданням окремого польського Закону про устрій адвокатури міністр юстиції на території Західної України нризу- пішив н діяльність на нєвнзначений термін.

Органи поліції, що підпорядковувалися органам урядової адміністрації, мали завдання підтримувати безпеку, спокій і публічний порядок, а також були допоміжними оргаиами слідства, суду і про- куратури. Поліція мала значні повноваження. Bona здійснювала іигляд за діяльністю всіх органів державної адміністрації і їх службовців, за діяльністю державних і приватних установ. Під її контролем перебувало особисте життя громадян держави. Від характеристики поліції залежало прнйнятгя на державну службу, одержання дозволу на ведення промислового, торговельного чи іншого підприємництва або ремесла.

Поліція організовувалася на військовий лад. Вона мала свою окрему систему органів, які були розташовані за територіально- адміністративним поділом. Ha території повіту поліцією керував повітовий староста і, відповідно, на території воєводства восвода. Особовий склад органів поліції становили офіцери та рядові. Крім Цього, був допоміжний адмінперсонал за вільним иаймом. Поліцей- ^£ький апарат працював у тісному зв'язку з військовими органами.

Найвищим органом була Головна комендатура поліції, яку очо- човав Головний комендант поліції, підпорядковапий міністру внут- P¹Oiiiix справ. Низовими органами державної поліції були, у воє- “одствах — воєводські комендатури державної поліції на чолі з оосводськими комендантами, в повітах — повітові комендатури на чолі з повітовими комендантами, у гмінах та громадач - поліцейсвд станиці («постерунки») на чолі з комендантами станиць. Поліцец. ська станиця могла охоплювати частину села, село або декілька сільських громад. У більших містах утворювалися комісаріати дер. жавної поліції з комісаром на чолі. При комендатурах працювали слідчі відділи. Вони виконували функції розслідування, координували та направляли пошукову роботу поліцейських органів. B умовах часткової чи загальної мобілізації поліція ставала також частиною зброй- них сил, трансформуючись у військовий корпус «служби безпеки».