Органи самоврядування в Західній Україні

1з правової точки зору процес становлення інституту самоврядування в Західній Україні, на який українці покладали значні сподівання як на засіб захисту національних іптсрссів, виразно поділявся на два етапи.

Ila першому етапі, що хронологічно охоплював періоддо 1933 p., діяльність органів самоврядування опиралася на численні інструкції, що регулювали його діяльність, і вирізнялася певними територіальними відмінностями в організації. Зокрема, існуючі в Галичині самоврядні органи мали виразні ознаки попереднього, австрійського, державно-правового періоду. Так, найвищими органами самоврядування у Галичині були Крайовий сейм і його виконавчий оріан - Виділ (комітет), з ліквідацією яких (30 січня 1920 p.) адміиістраіив- чо-вмконавські функції Крайового внділу (насамперед керівництво підпорядкованими самоврядними одиницями - громадськими та повітовими радами та їх виконавчими органами) передавалися Тимчасовому відділові самоуправління. 3 ліквідацією останнього (1928 p.) нагляд над повітовим, міським і сільським самоврядуванням покладався на воєвод.

Ha території Волині та Полісся владою Польщі була збережена російська система місцевого самоврядування, введена земською реформою 1864 p., яка коригувалася правовими засобами органами місцевої державної адміністрації: розпорядженнями Генерального комісара Східних земель уведено вдію нові Міське положення ('4 серпня 1919 p.) і Положення про сільське (громадське) само- прядуваппя (26 вересня 1919 p.). A розпорядженням Ради Міністрів ПО серпня 1922 p.) на всю Західну Україну було поширено існую- ^чий **а Волині устрій повітового самоврядування.

I la другому етапі. що розпочинається із введення в дію Закону «Про часткову зміну устрою територіального самоврядування>> (23 березня 1933 p.), в організації самоврядування застосовувалися норми, прийняті законодавчим органом Польської держави.

Назагал, виборні органи територіального самоврядування yra- лицьких та волинських містах і селах - сільські (громадські), волосні (на Волині) або гмінні (в Галичині), міські ради і правління (магістрати) - вважалися органами державного управління, що підпорядковувалися повітовим старостам і воєводам.

Сільську громаду становило кожне окреме село, селище, колонія, маєток, фільварок чи об’єднані спільно вищеназвані частки. Керівником сільської громади був солтис. Солтиса та його заступника обирали збори сільської громади терміном на один рік. Солтис підлягав безпосередньо керівнику волості (гміни) - війту. Йогоос- повпим обов’язком було виконання розпоряджень і наказів війта та рішень громадських зборів, а також співробітництво із поліцією. Солтис вважався представником сільської громади у волості. Biii головував на громадських зборах, скликав збори сільської громади у разі потреби, за дорученням війта та па вимогу десятої частини осіб, які мали право брати в них участь.

Керівним та нормотворчим органом волості (гміни) була раза Рада внзначала правила і способи користування майном волості, затверджувала їі бюджет та зміни в ньому, встановлювала розмір податків на користь громадських самоуправ. Окрім цього, рада контролювала діяльність правління сільської волості, обирала й членів, а також затверджувала штати працівників волості. До ради входили члени правління сільської волості і радники (лавннки) Останні обирались на три роки. Рішення волосної (гмінної) раД" щодо набуття або вт рати нерухомості волості, прийняття бюджет;- встановлення подагків на користь волості, заміни натуральних повинностей на грошові та навпаки подавались на затвердження нагл» довмм органам.

Функції правотворчого та наглядового органу у місіах викон>^ вала міська рада. Вона мала право самостійно ухвалювати прав*¹

власної діяльності, своїх комісій та магістрату. Ця інституція кон- ,ролювала роботу всіх міських самоврядних установ та перевіряла їх фінансову діяльність. Міська рада також ухвалювала штатний розпік і кошторис витрат органів міського самоврядування, зокрема магістрату. Цій самоуправі надавалось право представництва під час судових процесів, на яких позивачем вивтупало місто; підписання угод, що вирішували суперечки щодо міської нерухомості, тощо. Ради повинні були також будувати та утримувати лікарні, школи, музеї, театри, займатись доброчинною діяльністю. Ha засіданнях міської ради головував бургомістр чи його заступник. Засідання скликалось щонайменше раз на місяць, за винятком періоду літніх канікул.

Нагляд за діяльністю органів міського самоврядування здійснювався керівником державної адміністрації. Особливо суворо контролювався міський бюджстта фінанси. Якщо міські самоуправи не вякоиували свої обов’язки в межах бюджету чи виконували їх неналежним чином, наглядова влада видавала відповідні розпорядження щодо джерел фінансування потреб міста. Державна адміністрація чала право особисто або через своїх представників здійснювати ревізіїдокументації та фінансів міських органів самоврядування.

Вищою ланкою місцевого самоврядування були повітові та восводські ради (ссймики) та їх виділи (комітети). Восводські та повітові ради, що очолювалися восводами і старостами, фактично виконували функцію дорадчих органів при урядовій територіальній адміністрації. Цс перетворювало інститут самоврядування на один із головних виконавців завдань державної влади.

Загальний державний нагляд за восводськнм та повітовим ea- човрядуваипям здійснював міиісір внутрішніх справ Другої Речі Посполитої.

Виконавчими органами самоврядування (після його уніфікації ча підставі Закону «Про чаат зміну устрою територіального ^са"овряОуваш,я» (23 березня 1933 p.) на місцях були: громадські "равління в складі солтиса і підсолтиса, гмінні (волосні) правління ^{6 Сі01}аді війта, підвійта та двох-трьох лавників, міські правління

у містах а населенням до 25000 (міста не виділені з повітового підпорядкування) - в складі президента, його заступника і лавникіе повітові та воєвоіські виділи (комітети) па чолі зі старостами та воєводами

Виконавчі органи самоврядування обиралися відповіднимира. дами, але їх виборність була фіктивною в зв язку з вимогами володіння польською мовою та затвердження ix старостою, восводоюі міністром господарських справ. Зважаючи на вимоги вищеназваного Закону щодо обов’язкового знання польської мови членами виконавчих органів місцевого самоврядування, в ці органи.якзеи- чайно, не допускалися українці та представники інших національностей, а обиралися ставленики існуючого режиму. Нерідко допс- магали польським колонізаторам в справі «очищення органів місцевого самоврядування від ненадійних елементів» різні політичні партії, які співпрацювали з «санаційним» урядом. Особливо вигідними для правлячої верхівки були передбачені законом т. зв. «компромісні списки», за якими «потрібні» кандидати проходили до складу органів самоврядування без виборів.

Функції органів самоврядування зводилися до другорядних господарських питань місцевого значення. Всемогутність центральних державних органів влади і управління та всевладдя чиновннкії на місцях, що призначалися з центру, всебічний контроль і опіка ' боку урядових органів над діяльністю органів місцевого самоврядування перетворили останні на бсзсилі придатки державного апарату Польщі.

Отже, апарат органів самоврядування у Західній Україні® знаряддям соціального на національного пригнічення та cW няним придатком бюрократичної централізованої машиня op-- нів урядової адміністрації. Реорганізація органів самовряду⁸®¹¹ компетенція яких обмежувалася другорядними господарс*>*¹^ справами, здійснювалася у напрямі більшої його централізаи» підпорядкування органам урядової адміністрації, а також п^овИ усунення населення від контролю над діяльністю самовр* органів.