Румунські органи правосуддя на землях Північної Буковини та Бессарабії

Правовою основою поширення румунського судоустрою нате- риторію українських етнічних земель були королівські декрете «Про організацію Буковини» (19 грудня 1918 p.) та «Про оргтгшщ правосуддя в Бессарабії>> (9 жовтня 1918 p.).

Структурно звичайні судові інстанції поділялися на: миропісу- ди (повітові), трибунали (окружні), апеляційні палати й створені в рамках здійснення судової реформи - Адміністрат ивний та Верховний суд. Згідно із «Законом п/ю організацію Верховного CyAy касації і юстиції» (20 грудня 1925 p.) Верховний суд був касаційною інстанцією протн рішень Апеляційних палат і трибуналів, а такс* судом справедливості (юстиції), оскільки виключно у ньому розглядалися справи по суті, наприклад, проти міністрів. Адміністративний суд. створений на основі окремого Закону (23 грудня 1925p)- розглядав справи порушення законів адміністративними органами иа шкоду фізичних та юридичних осіб. Окрім звичайних судів буМ суди надзвичайні — військові, робітничі трибунали тоїцо, правовии статус яких також визначався окремими законами. Усіх судд*¹ призначав король за рекомендацією міністра юстиції иа базі завершеної юридичноі освіти. Судді оголошувалися недоторканній® (дисциплінарні покарання суддів призначалися тільки спеціальн судом), що вважалося запорукою незалежної судової влади.

Суддівська кар’єра розпочиналася призначенням на посаз помічника судді при повітових судах або трибуналах (т. зв. *^с) леанг») чи заступника прокурора (т. зв. «субститут»). Перебував

на цих посадах упродовж року зараховувалося як судовий стаж і було підставою для складання спеціального судового ici>nry кап- чидага на гіосаду судді.

ЗаїВСрДЖСІІС КОрОЛІВСЬКІІМ ДСКрСТОМ «По'НЮІсеїПІЯ про Cyt)()i({ChKlltl

іспит» (30 травня 1925 p.). У цьому докумеїпі, зокрема, йшлося IIpo те. UiO існиі у письмовій та уснііі формах були зобов'язані скласти усі кандидати на посаду судді. Якщо кандидат не виїри- мав письмового іспиту, віп звільнявся від усного існиіу і втрачав своє суддівське місце. Таким самий їмслідок чекав кацдидаїа. якщо він не витримував усного суддівського ісііиіу. Успішно склавши усний та письмовий суддівський іспити, кандидат призначався на вільне місце судді. A у випадку конкуренції па одне ii ie саме місне неревата надавалася кандидату з вищою оцінкою нід час iciiiiiy. У складі суддівського корпусу па етнічних українських землях українців не було.

Діяльність адвокатури иа українських землях в складі міжвоєнної Румунії основувалася на «Законі про органпнцію ніауні- фікацію адвокатського корпус)»> (21 лютого 1923 p.). ІІсвпідоііон- іісння до цього Закону були внесені 1925 p., натомість иона йото редакція (28 ірудпя 1931 p.) не внесла істотних змін у правовий статус адвокатури. Зокрема, адвокатом (членом колегії адвокатів) мітегати будь-який громадянин Румунії, який склав спеціальний адвокатський іспит, мас закінчену вищу юридичну освіту і ступінь доктора права. Однак право иа самостійну адвокатську практику давало однорічне практичне стажування у старшого адвокаїа.

Поліція взагалі, а таємна (cirypaniia) зокрема, була важливою складовою органів румуиськоїдержавноїадміністрацн на окупованих українських землях, зважаючи на запроваджений в 1918 1928 і 1937 -1940 роках надзвичайний стан (облоги). Будь-яка ііроніїна. іцо таїрожувала спокою та єдності держави, підляї ала жорсткому ііокарашио. A гюліційні органи використовували широку інтерпретацію цих провин, куди за певиих обставин відносили й снівукраїїі- ських пісень (/. Новосіпський). У «міжоблоіовий» період правовою основою діяльності поліції на етнічних українських землях міжвоєнної Румунії стали уніфіковані закони «Про організацію сі.іпської жандармерії» (28 березня 1929 p.) та «ІІро оргачїюцію державної поліції» (21 липня l929p.).