Політичний устрій міжвоєнної Румунії

За формою правління міжвоенна «Велика Румунія» була конституційною монархією, устрій якої основувався на двох конституційних актах держави - від 29 березня 1923 p. та 27 лютого 1938 p.

Перша Конституція міжвоєнної Румунської держави, яку дослідники (/. ІІіддубпий) вважають по суті модифікацією Конституції 1866 p. з доповненнями, зробленими в 1879, 1884, 1917 pp., встановлювала у державі режим парламентської демократії. Вона визнавала демократичну структуру влади, з поділом її па законодавчу, виконавчу та судову; зрівняння громадян у правах, неза- тежно від мови, національності та віросповідання.

Законодавча влада була представлена двопалатним парламентом: Сенатом і Палатою депутатів. Схвалений парламентом шляхом голосування закон набував силу після підписання його королем. Важливе місце у законодавчій діяльності парламенту займав «За- ^КОИпро організацію Легіс.чяппишої РаїЬм (26 люгого 1925 p.). Ociaii- ^ня складалася з досвідчених юристів і мала завдання перевіряти ’акоиопроекти. Після того як Лсгіслятивпа Рада розглянула проект ¹ висловила свою думку про нього, його передавали па розгляд ^парламситу.

Виконавча влада перебувала в руках короля та Ради Міністрів. Остаїшя в особі Міністерства внутрішніх справ Румунії від 1920-х pp. мймалася справами національних меншин (на становищі яких ^ПеРебували українці). Окремо при Міністерстві осві ги й культів існу- ^ва-¹⁰ також «Управління у справах меншин», однак від реального

забезпечення національних прав українців та інших меншин цей орган самоусунувся. Судову владу в міжвоєнній Румунськійдер. жаві мала забезпечувати нелоторкаппістьсуддів.

Певні особливості мало формування парламенту Румунської держави. По-перше, парламсптобирався на неоднакових іцодорізщц регіонів засадах представництва. Так, вибори 19L9, 1920 та 1922pp в етнічно румунських регіонах та у Бсссарабії були проведені за системою пропорційного представництва, тобто один депутат обирався від 30 тис.

По-друге, певною проблемою форму вання законодавчої влади була кількість сенаторів та депутатів, яких обирали до парламент від різних провінцій. Так, збереження поділу Буковини на 11 повітів та виділення Чернівців як окремого виборчого округу бути причинами того, що на парламентських виборах 1919 p. Буковина була представлена 12 виборчими округами, від яких образи 26депутатів при загальній їх кількості по Румунії 568 (/. Піддубтаї). і цих обставин скорочення числа парламентських прсдставниківви приєднаних провінцій було вигідним для центру і з політичної, і з фінансової точок зору. Прийняття офіційної постанови про скоро чення числа депутатів (до 387) також створювало умови для змен шення числа виборчих округів. Наприклад, з 1926 p. на Буковм діяли замість 12 лише п’ять виборчих округів, від яких булообрано того року 18 депутатів, хоча спсршу планувалося обирати 17 дспу- гатів та шість сенаторів від всієї Буковини.

Нову румунську Конституцію (27 лютого 1938 p.) було прийнято шляхом всенародного голосування (плебісциту). Вонаанулюва ла усі положення загальнодемократичного характеру поперсД^||Ь' Конституції, що означало завершення режиму парламентської.® мократії, і встановлювала диктатуру короля Карла II. Парлач^{|Г і як інститут зберігався, проге змінювалися принципи його фоР'¹! ваппя: половину сенаторів призначав король, іншу половинуд^еп.' татів обирали. Королівським декретом (жовтень 1938 p.) було p⁰³ пушено робітничі профспілки, а на їх місці створено робітничі K¹T порації. Також розпускалися всі політичні організації.

Водночас у виконавчій сфсрі на повий рівеш, виводилися стосунки влади з національними меншинами. Так, відповідно до Закону «Про організацію Управління у справах менииктет (4 травня 1938 p.). останнє під назвою «Генеральний комісаріат для національних меншостей» підпорядковують безпосередньо Раді Міністрів. Зважаючи на цс, українська делегація, починаючи від весни 1939 p., вживала заходів перед комісаром у справах меншостей щоло визнання національних прав українців і, зокрема, принципового визнання українців у Румунії як окремої національної меншини.

Першим визнанням українців на державному рівні стала пропозиція комісара у справах меншостей (квітень 1940 p.) перед Палатою депутатів щодо прийняття української меншості до політичної формації «Фронт національного відродження». Одночасно було дозволено у школах українських громад на Буковині, у Бсс- сарабії та Мараморощині запровадити навчання української мови (4 ГОДИІІИ шотижня і дві години релігії українською мовою). Єдиною репрезентацією українців перед владними державними органами чала стати заснована тоді ж (квітень 1940 p.) «Українська національна громада». Проте всі ці заходи так і нс були реалізовані.

Вважаємо, іцо наступ реакції і фашизму в Румунії у l930- роках здійснювався, зокрема, і під впливом «українського фактора». Посилювались маневри румунських правлячих кіл на світовій арені: приєднання до фашистського блоку уявлялося румунському урядові гарантією проти претензій хортистської Угоршини на Трансільванію та надійним засобом закріплення за собою захоплених (1918 p.) українських земель, а також загарбання нових територій.

3 1940 p. (6 вересня) по 1944 p. (23 серпня) одноосібним правите- лем(«кондукеторулом») Румуніїставгенерал(з2І серпня 1941 p. маршал) Іон Антонеску. Ідеологією його фашистського режиму був радикальний румунський націоналізм, істотно посилений тсорісю расової боротьби гітлерівського гатунку. I Іаприкіиці січня IWl p. I. Аитопсску сконцентрував у своїх руках цивільну та військово-політичну владу в державі, обіймаючи посади і голови Радн міністрі в, і міністра закордонних справ та національної оборони. Саме тоді він чітко заявив: «Ми сгали па той шлях, яким мас йти Румунський рід: тотальний націоналізм» (В. Во.юинш).