Захоплення західноукраїнських земель Польщею

Міжвоєнна Польська держава захоплювала західіюукраїїіськізеч- лі кількома етапами. Окупація західноукраїнських земельсупрово- джувалася дипломатичним схваленням і військовою підтримкоюз боку країн Антанти.

У Версалі також було визначено основні засади політики ново утворених держав щодо захисту прав національних меншин. Зокре* йшлося про можливість визнання (де-юре) приєднання Східної а личини до Польщі залежно від польської політики щодо української та /нших національних груп населення.

Демонструючи виконання міжнародних умов щодо наиіональ^,,|С меншин, Польща вдалась до тактичних кроків. Так, законом поль

ського сейму від 26 вересня 1922 p.

До наступного етапу входження до складу Польщі українських зс- мельбезпосередньо спричинилася радянсько-польська війна 1920 p. Зокрема, після польського контрнаступу всерпні 1920p. радянській делегації у Ризі довелося підписати невигідний «Договір про перемир’я і прелімінарні умови миру між РРФСР та УСРР з одного боку і Польщею — з другого» (12 жовтня 1920 p.), який серед іншого уможливив захоплення Польщею Західної Волині. Згодом юридично це закріплювалося укладенням Ризького мирного договору (18 березня 1921 p.). Укладений між радянськими Україною, Росією та Польщею Ризький мирний договір не вніс принципових змін до прелімінарної радянсько-польської угоди. Окремий пункт Договору (стаття VII) також зобов’язував Польщу забезпечити права особам російської, української (тільки у Галичині - 64% всього населення) і білоруської національностей, що перебувають у Польщі, на основі рівноправ’я національностей, у межах «внутрішнього законодавства, культивувати рідну мову, організовувати ' підтримувати свої школи, розвивати свою кульгуру й закладати з ЦІсю метою товариства й спілки».

Варто також зауважити, що в історико-правовій літературі про Ризький мирний договір існуг думка (Л. Присташ) як про суперечливий за необгрунтований і за юридичною формою, і за змістом своїх положень документ. Передовсім, у цьому договорі було визначено такі підстави існування України як міжнародно-правової одиниці, які грубо порушували чинні на той час норми міжнародного права, головним з яких був принцип самовизначення народів. Зокрема, УСРР у переговорах було підведено роль суб’гкта міжнародного права, що репрезентував усю Україну, ігноруючи інші державні утворення, що існували на українському тере- ні і справедливо відстоювали свої законні права (УІ ІР і ЗУНР); територіальне розмежування між Україною і Польщею здійснювалося за вже існуючими міжнародно-правовими актами щодо визначення лінії східного кордону Польщі - т. зв. кчіпії Kepw- па» тощо.

Втім, юридичне оформлення у Ризі факту загарбання Західної Волині безпосередньо пришвидшили сприятливе для Польщі розв'язання проблеми державно-правової належності СхідноїГаліічини(на час укладення Ризького договору Польща здійснювала управління цією територією на правах військового окупанта). Під впливом польської дипломатії, що домагалася офіційної передачі Східної Галичини в управління своїй державі нс як підмапдатноїтериторії, а як інтегральної частини Польщі, Рада послів Антанти вже улипш 192i p. заявила про невизнання уряду ЗУНР у вигнанні як представника території та населення Східної Галичини. Згодом, польськніі парламент звернувся до держав Антанти (12 лютого 1923 p)i проханням затвердити всі положення Ризького мирного договору як чинника «господарської та політичної необхідності» й «неодмінної умови» стабільності в Європі.

Отже, міжвоєнна Польська держава - Друга Річ ГІосполита територію Західної України (таку назву дістали в історичнійлгге- ратурі українські етнічні землі у складі міжвоєнної Польщі) ане* сувала впродовж 1919-1920 роки. Процес юридичного закріпл»** польськоі окупації етнічних українських земель, що розтягну** до 1923 p., позначений рішеннями Паризької мирної конф^сР^еІ|Ш.' положеннями Версальського, Сен-Жермснського, Севрського та OCtf^v ливо Ризького мирних договорів.

ідеологічні засади польськоїдержавноїполітики в українському питанні

Політика Польської держави в українському питанні основуна- тася на ідснних засадах — доктринах і концепціях, напрацьованих польськими політичними силами з кінця XIX - початку XX ст., ссрсд яких найбільш впливовими й популярними щодо України були т зв. «інкорпораційна» і «федсраціоністська».

Ідея «інкорпорації», тобто приєднання українських земель до Польської держави, була позицією націонал-демократів, т. зв. ен- декїв.лідером яких був видатний польський політичний діяч і публіцист Роман Дмовський. Принциповим відходом ендеків від польської історичної традиції в українському питанні (базувалися на переконанні у необхідності відродження Польської держави в її історичних кордонах, де українські землі будуть органічною часткою Речі Посполитої) стало обгрунтування ідеї «інкорпорації» не всіх українських земель до Польської держави, а лише тих, які можна було поступово повністю полонізувати, перетворивши Полыцу на мононаціональну державу. Такими територіями вважалися Східна Галичина, Волинь і Поділля, інші українські землі, на думку ецдеків, мали відійти до Росії, в якій вони вбачали противагу німецькому гегемонізму. Утворення Радянської Росії додало аргументів сндс- кач: вони вбачають у своїй діяльності важливу місію в охороні західної цивілізації від більшовицької загрози.

Hc менш впливовою і популярною, ніж концепція енлеків. була «федсраціоністська» (у 20- 30-х роках стала відомою як доктрина «польського прометеїзму») програма соціаліста Юзефа I іілсудського іиГіавторнтетпішого польського політичного діяча XX ст. Сугь цієї програми в тому, щоб у результаті повалення царизму і розпаду Російської імперії створити у Східній Європі, велику, сильну і міцпу Польщу. Передбачалося, що відроджена Річ Посполита постане на «федеративних» засадах. До її складу увійдуть польські, литовські, білоруські та українські землі. Провідна роль, звичайно, відводилася польському етнічному, політичному, економічному і куль- турному елементу.

Отже, дві впливові й популярні польські політичні доктрини Щодо України — «інкорпораційна» і «фсдераціоністська» - щс до створення ГІольської держави базувалися іи ігноруванні гірав україїі- еького народу на самовизначення і висували претензії на володін- ^Ня українськими землями. Л міжвоєнна історія західних українців ^8citP^aeO засвідчила, що ГІольськадержава своєю практикою послі- Довно реалізовувала напрацьовані польськими політичними силами з Щиця XIX - початку XX ст. доктрини і концепції в українському