Місцеві органи державного управління на західних українських землях у складі Другої Речі Посполитої

Щодо адміністративного поділу гериторія міжвоєїіної Польщі поділялася на воєводства - повіти міські й сільські гміни (від I вересня 1921 p.). Державне управління поділялося на централмю (Рада Міністрів, міністри) і територіальне (місцеве), що передбачало урядову адміністрацію та органи самоврядування.

Урядова адміністрація. До уніфікаціїадміністративію-політич- іюго устрою Польїці структура головних органів територіальної урядової адміністрації від часу фактичної окупації етнічних українських земель Польщею мала певні територіальні відмінності.

Ha території Східної Галичини після завоювання Львова (листопад 1918 p.) уся повнота законодавчої і виконавчої влади поклада- іася на Тимчасовий урядовий комітет. Згодом (9 лютого 1919 p.) до воєводсько-повітової реформи виконавча влада на території Галичини належала очолюваному Генеральним делегатом Управлінню Генерального делегата уряду. Ila Волині управління захопленими територіями спочатку здійснювалося військовим командуванням, а згодом - Генеральним цивільним комісаром (19 лютого 1919 p.). при якому було створено (12 травня 1919 p.) управління східних земель (від того його інша назва - Гснсральнин комісар Східних земель).

Від часу, коди територія Східної Галичини та Західної Волнні була розділена на Львівське, Сганіславівське, Тернопільське. Волинське восводства (1921 p.), керівниками урядовоїтериторіальїюїадмі- ністрацїї стали керівники восводсгв - восводи. Вони призначалися президентом з подання міністра внутрішніх справ, підпорядковувалися безпосередньо міністерству внутрішніх справ і зосереджували У своїх руках майже необмежену владу.

Покладені на воєвод функції виконувалися спеціальними орга- ^llaMH - воєводськими управліннями (підпорядковувалися MBC і погоджували з ним усю свою діяльність). Структурно ВОЄВОДСЬКІ управління складалися з відділівта відділень. У кожному воєводстві були відділи землеробства, промисловості, охорони здоров’я, адміністративним. загальний, «безпеки» тошо. Найважливішим уструк- турі восводської адміністрації був загальний відділ. Як звичайно, очд. люваний восводою, він контролювавдіяльність підлеглих установ, займався фінансово-господарськими справами і кадровими питаннями. Відділи складалися з відділень. Наприклад, у загальному відділі були відділення: організаційне, бюджетно-господарське гаінс- пекторат повітів. Відділ безпеки складався також з трьох відділень політичної безпеки (спільно з поліцією повинно було придушувалі національно-визвольний рух українського населення), національного та у справах громадського порядку.

Свої функції воєвода виконував за допомогою дорадчих органів: воєводського відділу та комісій при воєводстві. Воєводський відділ (утворений згідно з законом від 25 березня 1928 p.) заосмопііе завдання мав нагляд за органами місцевого самоврядування. Міністерство внутрішніх справ мало право в будь-який час розпустити воєводський відділ, і тоді його функції цілком переходили ДО HOt- води. Серед воєводських комісій найважливішою була дисцшпі- нариа (справи про проступки чиновників, конфлікти між ничи) Комісія могла виносити рішення щодо переміщення чи звільнення чиновників, але всі рішення підлягали затвердженню воєводою.

Адміністрацію повіту очолював повітовий староста. Bin бстпо- середньо підпорядковувався воєводі та міністрові впутрішнїхсправ. Статус старости, його права і функції були подібними до статус), прав і функцій воєводи натериторії воєводства. При кожному старостві була канцелярія. Повітовнй староста зосереджував у cnoi> руках усю повноту адміністративної влади, йому підпорядковувалася повітова поліція. Однак із компетенції воєводи вилучалисявій- ськова. фінансова, шкільна, зсмельиа і поштово-телеграфна сфери Свої функції старосга виконував за допомогою спеціального орпь ну - старостинського (повітового) управління, яке структурі® ^п0' ділялося па сектори (реферати) і підвідділи.

Великі міста (з населенням поіид 75 тис. осіб) формували окре®¹ міські повіти на чолі з міським старостою (пріизначався міністр⁰'¹ внутрішніх справ). Іноді виконання обов’язків міського старост® доручалося старості сусіднього повіту або президентові міста.

Зазначимо, що шовіністична й антиукраїнська політика поль ського у'ряду відобразилася і у відповідній кадровій політиці- Зокре ма, урядом було встановлено спеціальний порядок підбору кадр¹® в процесі якого поліцією перевірялась лояльність до правлячої політичного режиму кандидатів на посади державних служб°^вШ

Особи непольської національності (крім допоміжного гсхмічіюго персоналу) вважалися нелояльними і па державну службу не приймалися. Заіальна кількість службовців непольської національності I стаїювила всього 4%, тоді як національні меншини становили нонад 20% населення країни. A після травневого перевороту 1926 p. було проведено «чистку» державного апарату, в ході якої були звільнені всі представники національних мснинін (Л. Присташ).

Отже, місцеві органи державного управління міжвоєнної Польської держави, як і увесь державний апарат Польщі, був апаратом колоніального гноблення українського населення. Антидемократичний характер політичного режиму міжвоєнної Польської держави яскраво виявлявся, зокрема, у недопущенні українців до роботи у державному апараті.