Стаття 75. Пояснення державного службовця

1. Перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відпові­дальності, письмове пояснення.

2. Пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечен­ня провини, а також інші питання, які мають значення у справі.

3. Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджу­ється двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.

1. Предмет регулювання

Положеннями статті врегульовано основні питання, пов'язані з отриман- ням/наданням письмових пояснень державним службовцем, який притяга­ється до дисциплінарної відповідальності.

2. Цілі статті (мета норми)

Цілями статті є:

1) забезпечити право державного службовця бути вислуханим (заслуха­ним) перед прийняттям рішення;

2) визначити зміст письмового пояснення щодо обставин справи, яке може надати державний службовець;

3) врегулювати порядок дій у випадку відмови державного службовця від надання письмових пояснень.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

Необхідність правового регулювання забезпечення службової дисципліни обумовлена потребою реалізації основних принципів державної служби (вер­ховенство права, законність, професіоналізм, патріотизм, доброчесність, ефективність тощо), визначених у статті 4 Закону. Дисциплінарна відпові­дальність є одним із найефективніших засобів забезпечення службової дис­ципліни, а дисциплінарне провадження — єдиним способом встановлення всіх обставин вчиненого правопорушення. Отримання/надання розгорнутих пояс­нень щодо усіх обставин подій, що стали причиною ініціації дисциплінарного провадження, є одним з основних джерел такої інформації.

Відповідно до пункту 14 Рекомендації № R (2006) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи про статус публічних службов­ців у Європі, дисциплінарні провадження повинні здійснюватися за принци­пом змагальності. Лише повне дотримання цього принципу протягом усього процесу дисциплінарного провадження може гарантувати прийняття неупе- редженого та справедливого рішення за його результатами.

4. Коментар основних положень статті (в тому числі визначення термінів, які потребують тлумачення)

4.1. Для будь-якої правової процедури право особи бути вислуханою (заслуханою) перед прийняттям рішення, яке може негативно вплинути на її права та законні інтереси, вважається належним стандартом.

Тому приписи частини першої коментованої статті слід передусім розу­міти як гарантію реалізації цього права (хоча техніка конструювання зазна­ченої норми є недосконалою).

Варто наголосити, що надання письмового пояснення в межах дисциплі­нарного провадження є правом (а не обов’язком) державного службовця, яке він може використати для власного захисту.

4.2. Питання про суб’єкта, зобов’язаного отримати письмове пояснення від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відпові­дальності, є вельми складним.

Так, за змістом статей 69, 71, 73 Закону такі письмові пояснення має відбирати представник дисциплінарної комісії або ж особи, які проводять службове розслідування (якими, за логікою Закону, крім випадків розслі­дування щодо державного службовця, який замає посаду категорії «А», є також представники дисциплінарної комісії).

Проте, відповідно до коментованої статті, такий обов’язок покладається на суб’єкта призначення, що є абсолютно нелогічним та занадто обтяжли­вим. Реалізація цієї вимоги на практиці інколи є просто неможливою (наприк­лад, неможливо надати однозначну відповідь на питання, хто має отримати таке пояснення, якщо суб’єкт призначення є комплексним, або якщо особу призначає колегіальний орган).

Тому вимогу частини першої коментованої статті слід розуміти так, що перед тим як прийняти кінцеве рішення у справі суб’єкт призначення має впевнитися, що в матеріалах справи є (альтернативно):

а) письмове пояснення державного службовця;

б) відмова державного службовця надати письмове пояснення, оформ­лена відповідним актом.

Якщо хоч один із названих документів міститься у справі, то можна говорити про те, що право державного службовця на захист у такій спосіб було дотримане.

У разі, якщо такі пояснення відсутні повністю або частково в обсязі, передбаченому частиною другою цієї статті, то суб’єкт призначення має вжити заходів щодо одержання від державного службовця таких пояснень.

4.3. У частині першій коментованої статті йдеться про те, що письмові пояснення державного службовця мають бути отримані «перед накладенням дисциплінарного стягнення».

Оскільки суб’єкт призначення не бере участі у формуванні дисциплінар­ної справи (в тому числі не має права отримувати пояснення та долучати їх до матеріалів справи) та заздалегідь не знає, про що буде його рішення, то ці положення коментованої норми слід розуміти так, що ще до прийняття кінцевого рішення у справі (про накладення дисциплінарного стягнення чи про закриття дисциплінарного провадження) суб’єкт призначення має впев­нитися в тому, що під час дисциплінарного провадження право особи на подання пояснення було забезпечене дисциплінарною комісією (див. попе­редній пункт).

4.4. Згідно з частиною другою коментованої статті пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі.

Варто зазначити, що перелічена інформація може допомогти державним службовцям краще зорієнтуватися щодо змісту та структури свого пись­мового пояснення, а також відобразити цю інформацію більш повно. Однак необхідно додати, що ця норма є допоміжною для суб’єктів проведення дисциплінарного розслідування, оскільки забезпечує отримання ними необ­хідного мінімуму інформації у разі виявлення державним службовцем волі надати письмові пояснення щодо предмету дисциплінарної справи.

У будь-якому випадку та обставина, що письмове пояснення державного службовця не повною мірою відповідає вимогам частини другої коменто­ваної статті, не може бути підставою для відмови у його долученні до матеріалів дисциплінарної справи.

У частині другій коментованої статті вживається не дуже коректний тер­мінологічний зворот «його усвідомлення чи заперечення провини». По-перше, слово «провина» вживається для характеристики певного почуття людини, а в контексті юридичної відповідальності говорять про «вину», яка характери­зує психічне ставлення правопорушника до свого вчинку та його наслідків у формі умислу чи необережності. По-друге, вину не можна «усвідомлювати» чи «не усвідомлювати» — її можна визнавати або не визнавати.

Тому під «усвідомленням провини» у частині другій коментованої статті слід розуміти визнання державним службовцем своєї вини у вчиненні дисциплінарного правопорушення, а під «запереченням провини» — неви­знання своєї вини у вчиненні дисциплінарного правопорушення.

4.5. Відмова від надання письмового пояснення (частина третя комен­тованої статті) є ще одним (альтернативним) засобом захисту державного службовця від можливого застосування дисциплінарного стягнення. Зокрема, це право має тісний зв’язок з частиною першою статті 63 Основного Закону України, в якій зазначено, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких роди­чів, коло яких визначається законом.

Відмова надати пояснення оформляється актом. Закон вимагає підтвер­дження цього факту двома іншими державними службовцями. Таке «під­твердження» бажано оформляти особистими підписами зазначених осіб, розміщеними наприкінці такого акта.

Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

Положення коментованої статті пов’язані як із системою норм, спря­мованих на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного здійснення дисциплінарного провадження (в тому числі його документування в межах дисциплінарної справи), так і з системою норм, покликаних забезпечити права та законні інтереси таких державних службовців під час здійснення щодо них дисциплінарного провадження.

Слід зауважити, що використане у коментованій нормі формулювання «вчинення дисциплінарного проступку» є не досить вдалим. З його змісту випливає, що державний службовець вже апріорі вчинив дисциплінарний проступок і має пояснювати час, місце, обставини та причини його вчинення. Однак, по-перше, державний службовець може категорично спростовувати вчинення ним певного виду правопорушення; по-друге, за результатами дис­циплінарного провадження цілком може бути виявлено, що дисциплінарне правопорушення не мало місця взагалі, а отже, не було здійснено відпо­відною особою. У зв’язку з цим для характеристики цієї частини письмового пояснення більш коректним було би формулювання «вчинення ним діянь, що є предметом дисциплінарного провадження». Таким чином, державний службовець має самостійно надати пояснення стосовно того, чи визнає він факт учинення дисциплінарного проступку та свою вину, або ж викласти своє обґрунтування у разі заперечення факту вчинення правопорушення чи своєї вини у його вчиненні.