Підпорядкування державного службовця та виконання наказу (розпорядження), доручення

Державні службовці під час виконання посадових обов’язків діють у межах повноважень, визначених законом і підпорядковуються своєму безпосередньому керівникові або особі, яка виконує його обов’язки чи особі, визначеній у контракті про проходження державної служби (у разі укладення).

Важливо зазначити, що підпорядкування державного службовця має місце тільки під час виконанням ним своїх посадових обов’язків. Поза межами виконання посадових обов’язків державний службовець не підпорядковується безпосередньому керівникові.

Під час виконання посадових обов’язків державний службовець, перш за все, має діяти у межах повноважень, визначених законом. Визначальними у цьому разі є «межі повноважень, визначені законом», а не законодавством, тобто законами і підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому, мова йде не тільки про чинний Закон, але й інші закони, які визначають повноваження державного службовця («Про запобігання корупції», «Про

доступ до публічної інформації», «Про центральні орган виконавчої влади» тощо).

Стаття 9 чинного Закону визначає один із основних постулатів субординації - доручення керівників, надані у межах його повноважень, є обов’язковими для виконання підлеглими державними службовцями і передбачає положення, відповідно до якого державний службовець зобов’язаний виконувати накази (розпорядження) або доручення (далі - накази) керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених цією статтею. Таким чином, у державній службі має місце презумпція законності наданого керівником наказу державному службовцеві.

Наказ (розпорядження) - це підзаконний нормативно-правовий акт, який видається державним органом або його керівником. Наказ (розпорядження) - це розпорядчий документ, що фіксує рішення нормативно-правового або організаційно-розпорядчого характеру з основних питань діяльності органу, установи, їх функціональний зміст, адміністративно-господарських або кадрових (особового складу) питань^[165]. Наказ має передбачати такі реквізити: а) конкретне завдання; б) інформацію про предмет завдання (що саме необхідно вирішити; в) інформацію про мету завдання (для чого це необхідно вирішити); г) строки виконання завдання (протягом якого часу необхідно вирішити); д) особу, відповідальну за виконання завдання (хто несе відповідальність за вирішення завдання). Окрім названих реквізитів, у наказі можуть бути передбачені й інші реквізити. Наказ (розпорядження) має бути тільки у письмовій формі, а доручення - у письмовій або усній формі.

Доручення - це форма реалізації управлінських повноважень керівником, що передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мети, строку та відповідальної за виконання особи. Таким чином, доручення - це субординаційне правовідношення між керівником і підлеглим йому державним службовцем щодо постановки першим другому конкретного завдання управлінсько-службового характеру, визначення основних параметрів його виконання. Слід зазначити, що доручення характеризується тим, що: а) воно має, як правило, разовий характер, тобто стосується вирішення одного завдання; б) питання, яке підлягає вирішенню за дорученням, не охоплюється посадовими обов’язками державного службовця; в) воно стосується виключно публічно-службової діяльності і не має приватного характеру.

Чинний Закон передбачає порядок дій державного службовця у разі виникнення у нього сумніву щодо законності виданого керівником наказу, зокрема право державного службовця на свою оцінку наданого йому наказу, тобто право на сумнів щодо правомірності наданого наказу.

У разі, коли державний службовець виконав наказ, визнаний у встановленому порядку незаконним, якщо він не вчинив обов’язкових дій, він несе відповідальність за своє діяння відповідно до закону.

Стаття 9 чинного Закону передбачає юридичні наслідки у разі виконання явно злочинного наказу як щодо керівника, який видав його, так і щодо державного службовця, який виконав його. Насамперед слід зазначити, що явно злочинним наказом визнається такий наказ, яким завідомо для державного службовця, якому його адресовано, наказується вчинити передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дію або бездіяльність) або таке діяння, яке визнається злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини). При цьому, злочинний зміст наказу повинен бути очевидним і явним для державного службовця. Керівник, який видав явно злочинний наказ, підлягає кримінальній відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організаторство) вчинення злочину, передбаченого в наказі (розпорядженні) або дорученні.

Зарубіжний досвід свідчить про важливість законодавчої регламентації порядку виконання доручень та відмови від його виконання. Відповідно до Закону Болгарії «Про державного службовця» державний службовець не повинен виконувати неправомірні накази, видані у встановленому порядку, якщо вони містять очевидні для нього правопорушення. Він може вимагати письмового підтвердження службового акта, якщо адресований до цього усний наказ містить очевидне для нього правопорушення. Водночас, цікавим є передбачення у названому законі й положення щодо виконання державним службовцем наказів, спрямованих проти самого державного службовця і його родичів. Державний службовець не повинен виконувати накази, спрямовані проти нього, його дружини чи чоловіка, родичів по прямій лінії без обмеження, по бічній лінії до четвертого коліна чи шлюбом до другого коліна включно. У такому разі він повинен повідомити державний орган, від якого отримав наказ, який, у свою чергу, повинен покласти виконання цього наказу на іншого службовця^{[166] [167].}

Відповідно до § 63 Закону Естонії «Про публічну службу» публічний службовець може відмовитися від виконання: 1) одноразових доручень безпосереднього керівника; 2) тимчасового виконання обов’язків керівника адміністративної установи; 3) доручення у разі сумнівів щодо його законності, якщо їхнє виконання: а) було спрямовано проти чоловіка/дружини або проти батьків, братів сестер чи дітей, його самого чи проти інших близьких йому людей; б) протипоказано йому за станом здоров’я; в) не надає йому змоги користуватися пільгами, передбаченими для виховання дітей; г) припускає наявність у даного службовця більш високої кваліфікації чи спеціальної підготовки, ніж він має.

167 дозволяє його виконати.

Відповідно до п. 4 § 68 Закону Чехії «Про службу державних службовців у адміністративних установах і про винагороду публічних службовців та інших працівників адміністративних установ», якщо державний службовець вважає, що виданий наказ суперечить правовим положенням, він зобов’язаний повідомити про це вищого посадовця до початку виконання наказу. Якщо ситуацію не виправлено, то державний службовець зобов’язаний зробити таке повідомлення у письмовому вигляді. Якщо вищий посадовець, якому державний службовець підпорядкований безпосередньо, наполягає на виконанні наказу, він зобов’язаний вимагати виконання такого наказу у письмовій формі. У разі, якщо державний службовець вимагає занесення письмового повідомлення та письмового наказу до його особової справи, службовий орган зобов’язаний виконати цю вимогу^[168].

5.6.