Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін

Стаття 86 чинного Закону передбачає порядок припинення державної служби за ініціативою державного службовця або а угодою сторін, а також обов’язок суб’єкта призначення у цьому разі припинення державної служби.

Так, відповідно до ч. 1 статті державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням. Це право державного службовця є похідним від його конституційного права на державну службу, тобто на: вступ на державну службу, її проходження та припинення. При цьому важливо зазначити, що причина звільнення, яка охоплюється поняттям «власне бажання» (небажання перебувати на державній службі; особисті обставини, сімейні обставини тощо) немає значення для процедури звільнення. При реалізації цього права на державного службовця покладається обов’язок, який становлять такі умови:

а) попередити про це тільки суб’єкта призначення;

б) попередити тільки у письмовій формі;

в) попередити не пізніше як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Відсутність хоча б однієї із названих умов свідчитиме про порушення встановленого порядку звільнення з вини державного службовця.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку (14 календарних днів), передбаченого ч. 1 статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб’єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов’язків державним органом.

Стаття 86 чинного Закону передбачає обов’язок суб’єкта призначення звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у разі неможливості виконувати ним своїх посадових обов’язків у зв’язку з: переїздом на нове місце проживання; переведенням чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступом до навчального закладу; неможливістю проживання у даній місцевості, підтвердженою медичним висновком; вагітністю; доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; доглядом за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; виходом на пенсію; прийняттям на роботу за конкурсом, а також з іншими поважними причинами.

Цікавим є зарубіжний досвід регулювання питання щодо звільнення публічних службовців за власним бажанням.

Особливо це стосується строку письмового попередження про звільнення. У різних країнах цей строк визначається у межах від 14 днів до 4-х місяців:

1) у Чехії цей строк становить 60 днів (ст. 56)^[398]. Вважається, що більший строк для попередження публічним службовцем адміністрації про своє бажання залишити службу необхідний для того, щоб орган влади мав можливість виконати усі вимоги, пов’язані з добором іншої особи на вакантну посаду. До того ж публічні інтереси вимагають, щоб відповідна функція,покладена на публічного службовця, виконувалася безперервно;

2) у Німеччині передбачено, що звільнення публічного службовця може бути відстрочено на той строк, поки він не закінчить свої службові дії відповідно до встановленого порядку, але не довше, як на 3 місяці^[399] (ст. 30);

3) у Франції встановлено 4-х місячний строк розгляду заяви про звільнення службовця за власним бажанням (ст. 58)^[400].

13.4.

<< | >>

↑

Источник: Біла-Тіунова Л.Р.. Державна служба України. Загальна частина: навчальний посібник.2020. 511 с.. 2020

Еще по теме Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін:

- Административное право зарубежных стран - Административное право Р. Казахстан - Административное право России - Адміністративне право України -