Поняття та ознаки державного службовця

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Основними ознаками державного службовця є:

1) заміщення посади у державних органах та їх апараті. Ця ознака є однією з головних, оскільки пов’язує вид юридичної особи, як місця здійснення професійної діяльності громадянина, з можливістю набуття ним статусу державного службовця. Відповідно до ст. 1 Закону, такими юридичними особами можуть бути тільки державні органи та їх апарати. Натомість, такі юридичні особи, як державні установи і державні організації, Законом не охоплюються;

2) здійснення професійної діяльності в державних органах та їх апараті. Діяльність державного службовця повинна мати професійний характер, тобто бути його професією, яка потребує відповідного рівня професійної компетентності. Таким чином, державний службовець має бути професіоналом - спеціалістом високого рівня освітньої і професійної підготовки і компетентності, здатним забезпечувати виконання наданих йому повноважень. Здійснення професійної діяльності має корелюватися із завданнями, функціями і компетенцією державного органу, в якому державний службовець виконує державну посаду;

3) професійну діяльність пов’язано із забезпеченням виконання завдань і функцій держави. Особливість державного службовця має прояв у тому, що його професійна діяльність має певний цілеспрямований і функціонально визначений характер, оскільки безпосередньо пов’язана із забезпеченням виконання завдань і функцій тільки держави, які набувають предметної конкретизації у статусі певного державного органу.

4) наділення певним обсягом державно-владних/державних повноважень. Державний службовець, як слуга держави, наділяється державою певним обсягом державно-владних (керівники, заступники керівників державних органів; керівники, заступники керівників структурних підрозділів державних органів), або державних (спеціалісти, виконавці) повноважень, що є першочерговою ознакою приналежності особи до категорії державних службовців. Зважаючи на велику різноманітність державних службовців, обсяг їхніх повноважень, який залежать від категорій посад державної служби, яких вони заміщують, впливає на вид державного службовця, але не на факт його приналежності до інституту державної служби. При цьому важливо зазначити, що повноваження, якими наділяється державний службовець, є власністю держави, яка може у будь-який час передати їх іншій особі, тобто державний службовець не є власником цих повноважень;

5) професійну діяльність спрямовано на забезпечення державних інтересів. Здійснюючи професійну діяльність, державний службовець зобов’язаний спрямовувати свої службові повноваження виключно на реалізацію державних інтересів, які, у свою чергу, можуть стосуватися різних сфер суспільного життя. Водночас, державний службовець не вправі використовувати свої повноваження для забезпечення інтересів інших держав, фізичних і юридичних осіб, незалежно від того, чи йдуть ці інтереси усупереч інтересам своєї держави, чи ні. Це положення стосується й особистих інтересів державного службовця, окрім власного інтересу, пов’язаного із здійсненням службової кар’єри, і то за умови, що пріоритетними при цьому є інтереси держави;

6) професійна діяльність здійснюється від імені держави і гарантується державою.

7) здійснення службової кар'єри. Професійна діяльність державних службовців в державних органах безпосередньо пов’язана із службовою кар’єрою, що випливає з такого: а) державна служба як правовий інститут характеризується кар’єрним аспектом, який є невід’ємною складовою її сутності; б) основною мотивацією діяльності державного службовця є досягнення найвищих успіхів на службі; в) у змістовному розумінні здійснення професійної діяльності - це здійснення службової кар’єри;

8) заробітна плата за рахунок державних коштів. Оскільки державний службовець - це слуга держави, який перебуває на службі у держави, йому мають створюватися відповідні соціально-економічні умови, іншими словами, режим державної служби, структурним чинником якого є винагорода за діяльність, тобто заробітна плата. Тільки державний орган, тільки за рахунок державних коштів має утримувати державного службовця, який заміщує у цьому органі відповідну посаду державної служби, тобто жодні з юридичних або фізичних осіб, які не належать до категорії «суб’єкт призначення» щодо конкретного державного службовця, не вправі оплачувати його професійну діяльність. При цьому, слід зазначити, що це положення є досить важливим у правовому становищі державного службовця, оскільки має статус обмеження при проходженні державної служби і досить чітко регламентується Законом «Про запобігання корупції», який передбачає, що, окрім заробітної плати, державний службовець може одержувати винагороду за чітко визначені види діяльності.

Звернення до зарубіжного досвіду щодо визначення поняття «державний службовець» і його класифікації свідчить про різноплановість та розмаїтість як у назві цієї категорії працівників, так і в змістовному навантаженні їхнього визначення. Так, відповідно до законодавства про публічну службу зарубіжних країн, поняття «державний службовець» має різні позначення схожого статусу: «публічний службовець» (Литва, Грузія), «державний службовець» (Естонія, Болгарія, Чехія), «службовець цивільної служби» (Польща), «працівник» (Канада), «чиновник/функціонер» (Греція, ФРН, Іспанія, Бельгія, Франція), «агент держави» (Люксембург) тощо. При цьому важливо зазначити, що у переважній більшості країн законодавство не тільки закріплює те чи інше поняття, але й передбачає його визначення, зокрема:

а) §4 Закону Естонії «Про публічну службу» визначає, що державний публічний службовець - це особа, яка за грошову винагороду виконує роботу в державній чи муніципальній адміністративній установі, а державним службовцем є особа, що перебуває в службових відносинах з державою^[147]. Таким чином, в Естонії на законодавчому рівні визначено поняття «публічний службовець» і «державний службовець» і, отже, здійснено їхнє розмежування;

б) стаття 2 Закону Болгарії «Про державного службовця» встановлює, що «державний службовець - це особа, яка адміністративним актом призначається на оплачувану штатну посаду в державній адміністрації та

• ~ 148

допомагає органу державної влади у здійсненні його повноважень», визначаючи тим самим основні його ознаки: штатна посада у державній адміністрації, призначення адміністративним актом, оплата за рахунок держави, здійснення повноважень державного органу;

в) стаття 2 Закону Литви «Про публічну службу» передбачає поняття «публічний службовець» і, не визначаючи його, закріплює основні його функції: координація діяльності інституцій в окремій сфері державного управління, управління або розподіл фінансових ресурсів та контроль за їх використанням, здійснення контролю, прийняття та впровадження правових актів, підготовка проектів правових актів, договорів або програм, управління персоналом або володіння публічною адміністративною владою щодо не підпорядкованих осіб^{[148] [149].}

г) §2 Федерального Закону Німеччини «Про статус чиновників» передбачає, що чиновник - це особа, яка знаходиться у публічно -правових службових відносинах і відносинах службової вірності з Федерацією або з безпосередньою федеральною корпорацією, публічною установою або фондом публічного права^[150]. Таким чином, у цьому Законі, насамперед, зроблено акцент на особливостях відносин між чиновником і державою, тобто ці відносини мають публічно-правовий характер, що однозначно визначає приналежність інституту державної служби до публічних галузей права, зокрема до адміністративного права.

5.2.