Стаття 62. Обов’язки державного службовця щодо додержання службової дисципліни

1. Державний службовець зобов’язаний виконувати обов'язки, визначені стат­тею 8 цього Закону, а також:

1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця;

2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців;

3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів.

2. Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов’язки.

1. Предмет регулювання

Стаття визначає обов’язки кожного державного службовця (в тому числі керівного складу) в контексті дотримання службової дисципліни. При цьому слід мати на увазі, що наведений у статті перелік таких обов’язків державного службовця є неповним. Зокрема, під час визначення обов’язків державного службовця у контексті дотримання ним службової дисципліни, як мінімум, слід брати до уваги вимоги пункту 10 частини першої статті 2, статті 8, пункту 1 частини першої статті 61, статті 64 та статті 65 Закону (див. коментар до зазначених вище норм).

2. Цілі статті (мета норми)

Стаття спрямована на деталізацію та формалізацію тих обов’язків дер­жавного службовця, дотримання яких дає змогу зробити однозначний висно­вок про дотримання чи недотримання ним службової дисципліни.

Досягнення цієї мети має суттєве значення, оскільки:

а) кожен керівник державної служби зобов’язаний здійснювати постійний контроль за дотриманням службової дисципліни в державному органі (пункт 8 частини другої статті 17 Закону), а без чітких орієнтирів забезпечити ефек­тивність та об’єктивність такого контролю неможливо;

б) у разі порушення службової дисципліни у формах, визначених у частині другій статті 65 Закону, службова особа притягається до дисциплі­нарної відповідальності (частина перша статті 64 Закону).

Разом з тим, успішній реалізації зазначеної мети суттєво заважає те, що наведений у коментованій статті 62 Закону перелік таких обов’язків дер­жавного службовця є неповним (див.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

Правовою основою положень коментованої статті є принципи державної служби (передусім законності, професіоналізму, доброчесності та патріо­тизму), а також приписи статті 8 Закону, яка визначає основні обов’язки державного службовця.

4. Коментар основних положень статті (в тому числі визначення термінів, які потребують тлумачення)

4.1. Крім обов’язків державного службовця, перелічених у статті 8 Закону, до його обов’язків щодо додержання службової дисципліни нале­жать також ті, що передбачені частиною першою коментованої статті, а саме:

а) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця;

б) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і так­товність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців;

в) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів.

Перелічені обов’язки державного службовця є оціночними, а тому в кож­ному конкретному випадку вони можуть набувати різного змісту. На сьогодні зміст цих вимог не розкрито (навіть в загальних рисах) ні в межах Закону, ні в межах підзаконних актів, прийнятих для його реалізації.

Статус державного службовця вимагає від нього, передусім, дотриму­ватися у своїй діяльності службової дисципліни, що, в свою чергу, вимагає від нього (зокрема, в частині етичних правил) не допускати будь-яких інших вчинків, які завдають або можуть завдати шкоди фізичній або юридич­ній особі, суспільству або державі. Тому вимогу про недопущення вчинків, несумісних із статусом державного службовця, слід розуміти як таку, що забороняє державному службовцю: допускати будь-які порушення службо­вої дисципліни (див. коментар до статті 61 Закону); вчиняти кримінальні та адміністративні правопорушення.

Під виявленням високого рівня культури у коментованій статті слід мати на увазі культуру поведінки державного службовця під час реалізації покла­дених на нього повноважень (етикет, правила поводження з людьми, пра­вила поведінки у громадських місцях, гігієну, естетику, міміку, рухи тіла, зачіску тощо) та культуру спілкування (зокрема, державний службовець не повинен допускати використання нецензурної лексики, підвищеної інтонації).

Професіоналізм вимагає від державного службовця досконало володіти теоретичними знаннями та професійними навичками, необхідними для успіш­ної реалізації покладених на нього посадових обов’язків у конкретному дер­жавному органі, підрозділі, на конкретній посаді, а також реалізовувати на практиці ці знання та навички з максимальною самовіддачею.

Під витримкою слід розуміти здатність державного службовця залиша­тися психічно стійким (володіти собою, контролювати свої слова та вчинки, ефективно виконувати свої обов’язки) за будь-яких обставин (в тому числі з конфліктними або невихованими колегами чи громадянами, за наявності складних умов праці, у випадку особистих чи сімейних проблем).

Вимога про тактовність означає, що кожен державний службовець повинен володіти почуттям міри (такту), тобто здатністю правильно розуміти та оцінювати кожну конкретну ситуацію (наприклад, не можна розпитувати у громадянина, який звернувся до державного службовця за наданням адмі­ністративної послуги, про особисті аспекти його життя, якщо цей громадя­нин сам не виявляє такої ініціативи; не можна наполягати на спілкуванні з колегою, якщо останній цього не бажає).

Під повагою до громадян слід розуміти шанобливе ставлення державного службовця до кожної людини як найвищої соціальної цінності, її життя, здоров’я, честі, гідності, свободи, недоторканності та інших особистих прав і свобод людини та громадянина. Важливо відзначити, що у частині першій коментованої статті передусім мається на увазі повага до людини у контексті відносин «державний службовець — громадянин».

Повага до керівництва у контексті частини першої коментованої статті передбачає у поведінці державного службовця: повагу до свого керів­ника як звичайної людини; безумовне дотримання кожним державним служ­бовцем правил субординації (підпорядкування). Тобто йдеться про шанобливе ставлення і взаємоповагу у відносинах «державний службовець — керівник».

Повага до інших державних службовців за змістом є тотожною поняттю «повага до людини», але в цьому випадку законодавцем акцентується увага на тому, що йдеться про взаємоповагу між державними службовцями одного рівня (між якими немає відносин підпорядкування).

Під дбайливим ставленням до державного майна та інших публічних ресурсів слід розуміти обов’язок державного службовця щодо ощадливого, бережливого та раціонального використання державного майна (рухомі та нерухомі речі, майнові права та обов’язки), а також землі, її надр, атмос­ферного повітря, водних та інших природних ресурсів, які знаходяться у межах території України.

4.2. У частині другій коментованої статті встановлено, що державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов’язки.

Це означає, що державний службовець не має права передоручати вико­нання своїх безпосередніх обов’язків іншим особам. Із цього випливає вимога, що державні службовці не мають права із власної ініціативи заміняти один одного, змінювати графік роботи у робочі та неробочі дні тощо.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

Стаття є невід’ємною складовою системи норм, що встановлюють обов’язки кожного державного службовця. Найбільш тісно положення зазна­ченої норми пов’язані з приписами статті 8 Закону.