Стаття 86. Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін

1. Державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажан­ням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

2. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною до­мовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме на­лежному виконанню обов'язків державним органом.

3. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є порядок припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, а також обов'язки суб'єкта призначення у цьому випадку припинення державної служби.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є правове регулювання реалізації державним службовцем права на свободу праці.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, ОЕСР)

Коментована стаття пов'язана з частиною першою статті 43 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на працю, що включає мож­ливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Коментована стаття враховує пункт 16 «Звільнення з публічної служби» Рекомендації № R (2000) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи про статус публічних службовців у Європі, відповідно до якого звільнення повинно відбуватися лише у тих випадках та з тих причин, які обумовлені законом.

4. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

Державний службовець має право припинити відносини державної служби за власним бажанням.

За своїм характером державна служба споріднена з трудовими відно­синами, про що свідчать тотожні правові норми, що містяться в статтях Закону, а також в загальних нормативно-правових актах трудового законо­давства, наприклад в КЗпПУ.

Для припинення державної служби за власною ініціативою державний службовець має звернутися до суб’єкта призначення, тобто до державного органу або посадової особи, яким відповідно до законодавства надано пов­новаження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади, із письмовою зая­вою про намір припинити відносини державної служби.

Частина перша коментованої статті закріплює обов’язок державного службовця попередити про звільнення не пізніше як за 14 календарних днів.

Норма, яка міститься у частині другій коментованої статті, дає змогу припинити відносини державної служби за ініціативою державного служ­бовця до закінчення двотижневого строку за взаємною домовленістю із суб’єктом призначення. Це буде можливим, якщо таке звільнення не пере­шкоджатиме належному виконанню обов’язків державним органом, тобто не зашкодить безперервності виконання державних функцій.

Суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, що визначені статтею 38 КЗпПУ: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; немож­ливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медич­ного висновку або інвалідом I групи; а також з інших поважних причин.

У науковому та експертному середовищі обговорюється пропозиція про необхідність врахування публічних інтересів у разі звільнення державних службовців за власною ініціативою. Враховуючи, що прийняття на державну службу здійснюється лише на конкурсній основі, і для проведення конкурсу потрібно суттєво більше часу, ніж два тижні, було б доцільно збільшити строк подання заяви для звільнення за власною ініціативою (наприклад, з 14 календарних днів до одного місяця). У деяких країнах, особливо для керівних посад, строк для звільнення за власною ініціативою також може бути продовжено (на строк від одного до трьох місяців) суб’єктом призна­чення / керівником — до заповнення відповідної вакансії або до виконання певного завдання. Це було б доцільно і в Україні для забезпечення безпе­рервності належного виконання державних функцій.