Основні права державного службовця

Під правами державного службовця маються на увазі обумовлені Конституцією України, чинним Законом, іншими законами та підзаконними нормативними актами і можливості, і свободи професійної діяльності, які охороняються державою.

Серед основних прав державного службовця слід виокремити такі.

1. Право на повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливого і шанобливого ставлення до себе з боку керівників, співробітників та інших осіб. Це право є похідним від конституційного положення про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Вчинення державним службовцем правопорушень може бути підставою тільки для притягнення до юридичної відповідальності, однак не може бути підставою для приниження людської гідності, грубого поводження з боку керівника чи інших осіб. Виконуючи свої посадові обов’язки, державний службовець представляє державу, що зумовлює шанобливе відношення до нього інших осіб.

2. Право на чітке визначення посадових обов'язків спрямовано на забезпечення сумлінного виконання державним службовцем своїх посадових обов’язків. Це право забезпечується обов’язком керівника державної служби державного органу чітко окреслити коло службових обов’язків державного службовця, інформувати державного службовця про їх зміни. Чітке визначення посадових обов’язків безпосередньо пов’язано з повноваженнями державного службовця безпосередньо виконувати свої посадові обов’язки та його дисциплінарною відповідальністю - невиконання, неналежне або неповне виконання посадових обов’язків є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

3. Право на належні для роботи умови служби та їх матеріально- технічне забезпечення. Виконання посадових обов’язків є можливим за умови створення державному службовцю безпечних і здорових умов праці, включаючи норми з техніки безпеки, освітлення, опалення, вентиляції, а також усунення шкідливих наслідків шуму та інших факторів, які впливають на здоров’я державного службовця. Цей обов’язок покладається на державний орган і гарантується чинним законодавством, зокрема п. 12 ст. 17 чинного Закону визначає, що керівник державної служби у державному органі забезпечує створення належних умов та матеріально -технічного забезпечення для виконання державним службовцем своїх службових обов’язків. На керівника державної служби державного органу покладається обов’язок не тільки чітко визначити посадові обов’язки державного службовця, але й створити належні матеріально-технічні умови для забезпечення їхнього виконання. Мова йде про виділення державному службовцю відповідного робочого місця (кабінет, стіл, крісло, комп’ютер, інша необхідна оргтехніка тощо).

4. Право на оплату праці залежно від займаної посади державної служби, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу державного службовця та умов контракту про проходження державної служби (уразі укладення) покликано забезпечити реалізацію принципу достатності, який полягає у тому, щоб надати державному службовцю такого матеріального забезпечення, яке відповідало б загальноприйнятим стандартам життя у державі, а не тільки задовольнити його потребу в їжі, одежі, житлі. Як

зазначається в Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу^[152], заробітна плата державних службовців має бути конкурентоспроможною на ринку праці та забезпечувати зацікавленість державних службовців у просуванні по службі. Розмір їхньої заробітної плати має бути пов’язаним з кінцевими результатами роботи, якістю та ефективністю виконання управлінських функцій. Оплата праці державного службовця залежить від: займаної посади державної служби (ст.ст.

результатів службової діяльності (ст. 44 Закону); стажу державної служби (ст. 46 Закону); рангу державного службовця (ст. 39 Закону); умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення) (ст. 37 ^і Закону).

5. Право на відпустку, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону. Це право спрямовано на створення відповідного режиму державної служби (система організаційних і матеріальних умов, соціально -побутових та державно-правових гарантій реалізації державним службовцем свого правового статусу), який сприятиме державному службовцю у виконанні службових обов’язків. Важливими чинниками режиму державної служби є відпустки (ст.ст. 57-59 Закону), соціальне забезпечення (ст. 54 Закону) і пенсійне забезпечення (ст. 90 Закону).

6. Право на професійне навчання, зокрема, за державні кошти, відповідно до потреб державного органу. Становлення демократичної, правової, соціальної держави, інтеграція України в європейське співтовариство, проведення адміністративної реформи та реформи системи державної служби передбачають підготовку державних службовців, здатних неухильно відстоювати права і свободи людини і громадянина та володіючих професійними уміннями і навичками, які ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях, аналітичними здібностями та майстерністю застосування засобів і методів управлінської науки, стратегічним мисленням та особистісними якостями, необхідними для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень. Пріоритетним напрямом кадрової політики є створення дієвого механізму підготовки та залучення до роботи на державній службі висококваліфікованих фахівців, забезпечення конкурентоспроможності державної служби на ринку праці. У підвищенні рівня професійної компетентності зацікавлені як державний службовець, так і державний орган. Важливими є те, що державний службовець має право на підвищення рівня професійної компетентності за кошти державного бюджету та інших джерел, не заборонених законом (ст.ст. 48, 49 Закону).

7. Право на просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов'язків логічно випливає із права на державну службу і полягає у можливості державного службовця просуватися по державній службі: а) за посадами; б) за рангами. Таким чином державному службовцю надається право здійснювати службову кар’єру (ст. 40 Закону).

8. Право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів. Це право державного службовця випливає із ч. 3 ст. 36 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів^[153]. Це конституційне право вперше передбачено у Законі «Про державну службу», а його сутність полягає у тому, що державному службовця, таким чином, надається правова гарантія захисту своїх прав та інтересів.

9. Право на участь у діяльності об'єднань громадян, крім політичних партій у випадках, передбачених цим Законом. Це право державного службовця обумовлене ст.ст. 35 і 36 Конституції України щодо права громадян на свободу: світогляду і віросповідання^[154] і об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та

задоволення інтересів ^[155]. Право державного службовця на об’єднання у політичні партії є, певною мірою, усіченим, оскільки для окремих категорій державних службовців передбачено обмеження цього права. Це, насамперед, стосується державних службовців, що займають посади державної служби категорії «А» (п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону). Водночас, для всіх державних

службовців передбачається обмеження щодо обіймання посади в керівних органах політичних партій (п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону).

10. Право на оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності.

11. Право на захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону. Це право державного службовця є новітнім і воно покликано гарантувати державному службовцю правовий захист при виконанні ним своїх посадових обов’язків, у тому числі й у питаннях законності функціонування державного органу або діяльності посадових осіб цього органу. Мова йде про порушення вимог саме Закону «Про державну службу» як державним органом, так і посадовими особами. Це право державного службовця є досить абстрактним, оскільки із його формулювання не визначається, чи мова йде тільки про порушення вимог Закону «Про державну службу» державним органом або його посадовими особами, у якому здійснює свою діяльність державний службовець, чи мова йде про будь-які державні органи і їх посадових осіб.

12. Право на отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень, у випадках, встановлених законом.

13. Право на безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності. Проходження державної служби документується й відображається в особовій справі державного службовця, яка оформляється відповідно до Порядку ведення та зберігання особових справ державних службовців ^[158] (ст. 37 Закону). Державному службовцю надається право безперешкодного ознайомлення з усіма документами щодо проходження ним державної служби, тобто з документами особової справи. Таке ознайомлення проводиться під розпис державного службовця. У разі, коли видається наказ (розпорядження) про певні дії щодо державного службовця, він в обов’язковому порядку з ними ознайомлюється. Безперешкодне ознайомлення означає, що державний службовець може по - перше, у будь-який момент робочого часу побачити документи щодо проходження ним державної служби; по-друге, побачити будь-який документ щодо проходження державної служби; по-третє, дозволу керівника державної служби чи керівника підрозділу на показ документу щодо проходження державної служби не потрібно. Це право дає можливість державному службовцю контролювати хід документального оформлення проходження ним державної служби та уберегти його від свавілля керівника.

14. Право на проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри тісно пов’язано з правом на повагу до своєї особистості, гідності, справедливого та шанобливого ставлення до себе з боку керівників, співробітників та інших осіб, оскільки реалізується з метою зняття безпідставних, на думку державного службовця, звинувачень або підозр щодо нього та своєї реабілітації^[159] (ч. 3 ст. 71 Закону).

Окрім вищезазначених основних прав державний службовець також реалізує інші права - посадові, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

5.3.