B. Стандарти Ради Європи

В ЄКПЛ та Додаткових протоколах до неї питання житла, придатного для проживання, детально не розглядається. У Рекомендації Комітету міністрів (2006)6 щодо внутрішнього переміщення і в Пояснювальній записці до них — також.

Європейська соціальна хартія (переглянута) (ЄСХ) підтверджує в стат­ті 31 право на житло та зобов’язує держави-члени «сприяти доступові до житла належного рівня; запобігати бездомності та сприяти її скороченню з метою поступової ліквідації; встановлювати на житло ціни, доступні для ма­лозабезпечених осіб».^[240] Також у цьому контексті важлива стаття 30 пере­глянутої ЄСХ, яка визначає право на захист від бідності та соціального від­чуження і зобов’язує держави «вживати заходів для надання особам, що жи­вуть або можуть опинитися в ситуації соціального відчуження або бідності, а також членам їхніх сімей ефективного доступу, зокрема, до роботи, жит­ла, професійної підготовки, освіти, культури і соціальної та медичної допо­моги». У переглянутій ЄСХ говориться про потребу переглядати ці заходи з метою їхнього коригування у разі необхідності.^[241] Більше за те, ненадан- ня базового притулку та житла може за певних обставин бути прирівняне до нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, що заборонено статтею 3 ЄКПЛ, або становити загрозу праву на здоров’я, яке закріплено в статті 11 переглянутої Європейської соціальної хартії (ЄСХ).^[242]

Рекомендація Комітету міністрів щодо ВПО підтверджує, що національні органи влади несуть відповідальність за надання ВПО гуманітарної допомо- ги.^[243] Як згадувалося вище, в Керівних принципах зазначено, що основна гу­манітарна допомога включає в себе базовий притулок і житло.

випадку експропріації власності або майна, Комітет міністрів підтверджує, 97 що ВПО повинні мати можливість реституції або компенсації^[244] (див. розділ щодо майна і власності). І, врешті, у контексті довготривалих рішень, Реко­мендація нагадує про відповідальність держав за створення умов для належ­ної і тривалої інтеграції ВПО,^[245] а у Пояснювальній записці перераховують­ся надання належного житла на виконання однієї з цих умов.^[246]

У рішенні у справі Доган та інші проти Туреччини (Dogan and others v. Turkey) Європейський суд з прав людини послався, зокрема, на Керівний принцип № 18 щодо права ВПО на житло, придатне для проживання, під час пере­міщення. Суд зазначив, що відмова влади сприяти поверненню житла і зем­лі заявника — ВПО, а також ненадання альтернативного житла і зайнятості, в поєднанні з недостатніми зусиллями з боку держави щодо «забезпечення відповідного рівня життя або надійного процесу повернення», спричинило надмірне навантаження на заявника — ВПО і призвело до порушення стат­ті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ щодо права на мирне володіння власніс­тю і майном, а також порушення статті 8 про сімейне життя.^[247] Окрім питан­ня притулку, Суд також послався на інші аспекти належного житла, такі як «невідповідний рівень опалення, гігієни та інфраструктури», і зробив ви­сновок, що ВПО проживали в умовах крайньої бідності.^[248]

Практика Суду підтверджує право ВПО на захист від примусового висе­лення з житлових приміщень, де вони проживають під час їх переміщення.

У справі Сакхінадзе та інші проти Грузії (Saghinadze and others v. Georgia) Суд визнав, що тимчасове житло, в якому ВПО були розміщені владою і про­живали останнє десятиліття, являло собою майно в значенні статті 1 Першо­го протоколу до ЄКПЛ на мирне користування майном. Відповідним чином Суд визнав, що незаконне виселення, якого зазнали заявники — ВПО яв­ляло собою порушення Протоколу ЄКПЛ, зазначивши при цьому, що «не­можливо виселити ВПО проти його або її волі із займаного житла, не про­понуючи натомість подібних місць проживання або відповідної грошової

98 компенсації».^[249] У подальшому своєму рішенні щодо справедливої сатис­факції у цій справі Суд зажадав передачі заявнику повного права власності на квартиру аналогічного розміру, яку він раніше займав, і в тому ж місті.^[250] Крім того, Суд прийшов до висновку про те, що вилучення владою у свою власність будинку, який було виділено ВПО як тимчасовий притулок і який був для них житлом протягом більше десяти років «являє собою незаконне втручання в їхнє право на повагу до їхнього житла».^[251]

Водночас обов'язок влади надавати притулок для ВПО та захищати їх від насильницького виселення під час переміщення, не повинен призводити до втручання в право інших осіб на мирне володіння майном та власніс­тю.

У справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства (James and Others v. the United Kingdom) Суд зазначив, що «усунення того, що вважається со­ціальною несправедливістю є прикладом функцій законодавчого органу. Більш конкретно, сучасне суспільство вважає житло населення основною соціальною потребою, і її регулювання цієї сфери не може бути повністю за­лишене на волю сил ринку».^[256] У справі Будіна проти Росії (Budina v. Russia) Суд вказав, що у виняткових випадках зобов’язання забезпечення притулком особливо вразливих осіб, може випливати із положень статті 8 Конвенції.^[257]