Стандарти Ради Європи

Європейська конвенція з прав людини підтверджує, що «жодній особі не пови­нно бути відмовлено в праві на освіту», а також передбачає, що Держави пови­нні поважати право батьків забезпечувати таку освіту відповідно до своїх влас­них релігійних і філософських переконань.^[395] На противагу Керівному принци­пу 23, ЄКПЛ не передбачає, що початкова освіта повинна бути обов’язковою.

Європейська соціальна хартія вимагає від держав вжити заходів щодо стиму­лювання всебічного розвитку дітей та особистості молоді, фізичного і пси­хічного здоров’я. Це включає в себе надання освіти і доступ до навчальних 138 закладів, а також надання безкоштовної початкової і середньої освіти.^[396] Ви­щезазначені положення підкріплені іншими статтями ЄСХ, що передбача­ють право на професійну підготовку, зокрема, шляхом встановлення сис­теми професійної підготовки юнаків та дівчат із подальшим забезпеченням робочими місцями. ^[397] З метою захисту права на освіту, працевлаштування дозволено лише з 15-річного віку, і лише в тому випадку, якщо воно не зава­жає здобуттю обов’язкової освіти.^[398] Також важливою є вимога, що стосу­ється ВПО, яка являє собою зменшення або скасування плат за навчання, а в разі необхідності, надання додаткової фінансової допомоги для професій­ної підготовки. ^[399]

Рамкова конвенція про захист національних меншин включає в себе кіль­ка положень щодо надання освіти меншинам. Держави «повинні вживати заходів у галузі освіти і наукових досліджень з метою заохочення пізнання культури, історії, мови та релігії цих національних меншин, а також прева­люючої групи населення».^[400] Це включає в себе встановлення рівних мож­ливостей доступу до освіти на всіх рівнях (стаття 12.3) і відповідні можли­вості для підготовки викладачів, забезпечення доступу до підручників і вста­новлення контактів між учнями і викладачами різних громад (стаття 12.2).

Ані Рекомендація Комітету міністрів РЄ, ані супровідна Пояснювальна за- 139 писка не містять будь-яких посилань на право ВПО на освіту. Проте оби­два документи роблять акцент на застосуванні Керівних принципів з питан­ня про переміщення осіб всередині країни, які, як було зазначено вище, містять конкретні положення про право ВПО на освіту. Крім того, в Пояснюваль­ній записці про внутрішнє переміщення роз’яснюється, що вимога про за­хист і допомогу вразливим групам населення, викладена в пункті 3 Рекомен­дації Комітету Міністрів (2006), зокрема, відноситься до вимоги задоволен­ня конкретних потреб і забезпечення захисту, зокрема дітей ВПО, особливо неповнолітніх без супроводу дорослих.^[402] Освіта може стати одним із заходів для задоволення потреб цих груп. Що стосується вищої освіти, то важливо взяти до уваги Рекомендацію № R(98)3 Комітету міністрів державам-учас- ницям щодо надання доступу до вищої освіти. Цей документ запропонував державам-учасницям закликати всі соціально незахищені групи населення до здобуття вищої освіти, а також до їхньої участі у розвитку її системи шля­хом встановлення «законодавства по боротьбі з дискримінацією в межах по­літики рівних можливостей, що повинно доповнюватися позитивними діями на користь недостатньо представлених груп населення».^[403] Ці заходи пови­нні включати в себе цільову фінансову допомогу.^[404]

Найважливішим документом Парламентської асамблеї є Рекоменда­ція 1652 (2004) з питань освіти біженців і внутрішньо переміщених осіб, що закликає до прийняття загальноєвропейських заходів із встановлення всео­сяжної політики в галузі освіти, спрямованої на допомогу біженцям і внутріш­ньо переміщеним особам у суспільній інтеграції, посиленні громадянської са­мосвідомості та професійної підготовки.^[405] Крім того, Конгрес регіональних та місцевих органів влади закликав до забезпечення доступу до освіти для ім­мігрантів в 2006 році. Коли існує, наприклад, явна необхідність у застосуванні посиленої програми інтеграції етнічних меншин, рішення передбачає ««ство­рення або розширення позашкільних навчальних центрів»^[406] для дітей.

Прецедентне право в межах ЄКПЛ надає деякі додаткові вказівки щодо пра­вильного трактування права на освіту в ситуаціях, пов’язаних із переміщен-

140 ням. У контексті поділу де-факто Кіпру на два різних суб'єкти в результаті конфлікту, Європейський суд з прав людини вважає, що відсутність можли­вості у греко-кіпрських дітей, які проживають в північній частині Кіпру, здо­бувати середню освіту грецькою мовою в Північному Кіпрі є порушенням права на освіту. У випадку протистояння між Кіпром та Туреччиною Євро­пейський суд вважає, що скасування надання середньої освіти грецькою мо­вою в Турецькій Республіці Північного Кіпру, при збереженні початкової освіти грецькою мовою, в північній частині Кіпру являє собою порушення права на освіту. Крім того, можливість для грецьких дітей з північної части­ни Кіпру здобувати середню освіту на півдні не розглядалася Судом як ра­ціональне рішення з огляду на його негативний вплив на сімейне життя.^[407]

Мова навчання в школах є ключовим питанням у справі Катан та ін. проти Молдови та Росії (Catan and Others v. Moldova and Russia).^[408] Справа виникла у зв'язку із розпадом СРСР, після чого Молдова стала незалежною держа­вою із Придністров'ям на її території з великою кількістю російського/укра- їнського етнічного населення, що контролювалося не молдавським урядом, а Росією, чиї війська базувалися там. Після того як сепаратисти проголоси­ли «Молдавську Республіку Придністров'я» (МРП), влада MРП закрила школи в Придністров'ї, в яких викладання здійснювалося молдавською/ру- мунською мовами із латинською абеткою, що вважалися офіційними мовами Молдови. Школи були змушені переїхати в приміщення із гіршими умова­ми, а учням довелося більше часу витрачати на дорогу. По дорозі в школу ді­тей ображали, а книги, написані латинською абеткою, вилучались поліцією. Членам молдавської громади в МРП залишалось лише миритися з таким пе­реслідуванням або перевести своїх дітей до школи в МРП, в якій викладання здійснювалось би мовою на кирилиці (російською, українською або «мол­давською»). Велика палата постановила, що примусове закриття шкіл і по­дальше переслідування дітей було порушенням статті 2 Додаткового прото­колу до Конвенції про права дитини, що стосується доступу до навчальних за­кладів, існуючих в даний момент часу і здобуття освіти їхньою національною мовою.^[409] Заходи, що вживалися владою МРП, були «спрямовані на русифі­кацію мови і культури молдавської громади, що проживає в Придністров'ї, відповідно до загальних політичних цілей МРП щодо об'єднання з Росією і відділення від Молдови», ідуть врозріз із «принциповим значенням почат- 141 кової та середньої освіти для особистісного розвитку кожної дитини і май­бутнього доступу до здобуття вищої освіти».^[410]

B.