B. Стандарти Ради Європи

Рада Європи прийняла вищезазначене визначення поняття ВПО, яке було передбачене Керівними принципами ООН. Це чітко зазначено в Рекомен­даціях Комітету міністрів РЄ щодо внутрішньо переміщених осіб^[45] та у від­повідній пояснювальній записці.^[46] В Рекомендаціях дослівно відображено визначення, яке надається Керівними принципами.

У більш ранній Рекомендації від 2003 року щодо внутрішнього переміщен­ня в Європі ПАРЕ посилалася на Керівні принципи ООН та закликала держа­ви — учасниці РЄ дотримуватись їх та запровадити їхні положення до наці­онального законодавства. У цьому документі ПАРЄ підкреслює відмінність між захистом біженців і внутрішньо переміщених осіб, таким чином вказую­чи на особливу вразливість ВПО, зазначаючи що

«ВПО як такі, на відміну від біженців, які перебувають під захистом Женевської конвенції 1951 року про статус біженців, не захищені жод­ним міжнародним юридично зобов'язуючим документом, і їхні осно­вні права не може бути забезпечено на міжнародному рівні за допомо­гою будь-якого конкретного інструмента. Питання ВПО часто сприй­мається як внутрішнє питання відповідної країни і отримує набагато менше уваги з боку міжнародної спільноти, ніж питання біженців.»^[47]

Таку особливу вразливість ВПО було додатково підкреслено в Рекоменда­ції 1877 (2009), в якій ПАРЄ висловила занепокоєння з приводу відсутності довготривалих рішень для переважної більшості ВПО в Європі, які «продо­вжують жити в злиднях, боротися за можливість користуватися своїми пра­вами і відчувають себе непотрібними через нехтування або нездатність за­хистити права людини, які їм належать, зокрема економічні, соціальні і куль­турні права».

Міжнародне визначення ВПО стосується саме тих переміщених осіб, «які не перетинали міжнародно визнаних кордонів держав». Проте, у деяких ви­падках, як, наприклад, показує досвід Європи — розпад колишньої Югосла­вії призвів до того, що стан кордонів регулярно змінювався. Як наслідок, це призводило до таких випадків, де різноманітність ситуацій і властива склад­ність поняття внутрішнього переміщення ставила під сумнів саме визначен­ня, як це було явно продемонстровано у випадку колишніх югославських республік: хоча переміщені особи на той час і не перетинали міжнародно ви­знаних державних кордонів, але в даний момент «є внутрішньо переміще­ними особами з Косова, які проживають в Чорногорії».^[49] В іншому випад­ку, коли статус кордонів стає предметом спору, лишається питанням, чи пра­вильно класифікувати переміщених осіб як біженців — які, за визначенням, не перетинають міжнародний кордон, або коли переміщення ВПО може бути вкрай політизованим питанням. У таких випадках потрібно застосову­вати прагматичний, але принциповий підхід. Наприклад, як вказує Венецій­ська комісія (ВК), в Грузії осіб, переміщених в результаті конфліктів в само- проголошеній автономній області Південній Осетії (а так само для Абхазії), які залишилися на території Грузії, класифікували як жертв конфлікту в ко­лишньому регіоні Південна Осетія, а їхній статус було замінено з «біжен­ців та внутрішньо переміщених осіб» на «вимушені мігранти», що ВК роз­цінила як покращення.^[50] Хоча існування цього поняття в законодавстві і ви­знання статусу ВПО має першорядне значення, ці приклади демонструють необхідність гнучкого і всеосяжного тлумачення, що додатково підтверджу­ється тим фактом, що обставини певного конфлікту можуть вимагати вико­ристання іншого терміну.