Стандарти Ради Європи

Рекомендація Ради Європи не містить жодного конкретного згадування про зайнятість або соціальний захист з питань внутрішнього переміщення. Про­те Рекомендація включає заклик приділити «особливу увагу вимогам щодо захисту та допомоги найбільш вразливим групам населення».^[339] У контек­сті цього питання Пояснювальна записка посилається на вищезгаданий Ке­рівний принцип 4(2), що певні ВПО, такі як, окрім усіх інших, вагітні жін­ки, особи з обмеженими можливостями, люди похилого віку та діти «ма­ють право на захист і допомогу, оскільки цього вимагає їхній стан здоров'я, та на ставлення, враховуючи їхні особливі потреби.»^[340] Пояснювальна за­писка містить лише декілька згадувань про зайнятість і соціальний захист.

Європейська конвенція з прав людини та Протоколи до неї так само не включають положення про право на працю чи на соціальний захист. Од­нак, як детально описано нижче, Європейська соціальна хартія із внесени­ми до неї змінами містить широкий перелік гарантій щодо цих двох питань. Усі права, сформульовані в ЄСХ, «гарантуються без дискримінації за будь- якою ознакою, наприклад за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, по­літичних чи інших переконань, національного або соціального походження, стану здоров'я, належності до національних меншин, народження або іншо-

124 го статусу.»^[343] Дозволяється нехтування ними під час війни або надзвичай­ного стану, що загрожує життю нації «у мірі, коли це гостро потребує ста­новище, за умови, що ці заходи не суперечать іншим її зобов’язанням перед міжнародним правом».^[344]

Зайнятість

Стаття 1 ЄСХ із внесеними до неї змінами перераховує ключові компонен­ти права на працю.

Держава зобов’язується вжити заходів для забезпечення справедливих умов праці для працівників, зокрема розумну тривалість робочого дня, чотири тижні щорічної оплачуваної відпустки, а також щотижневий відпочинок.^[346] Потрібно також вжити заходів для забезпечення справедливої винагороди,^[347] безпечних і нешкідливих для здоров’я умов праці^[348] (див. розділ про охоро­ну здоров’я) і свободу працівників організовувати та захищати свої соціаль­но-економічні інтереси^[349] та укладання вигідних угод.^[350] Працівники мають право брати участь у визначенні та покращенні умов праці і навколишнього середовища,^[351] а також отримувати інформацію про економічний стан сво­їх роботодавців і консультації щодо рішень, які можуть істотно вплинути на їхні інтереси та зайнятість.^[352]

Для того щоб забезпечити своє право на гідну роботу, працівники повинні бути захищені від сексуальних та інших форм переслідування за допомогою інформаційних та запобіжних заходів.^[353] Окрім того, працівники також ма- 125 ють право на захист від звільнення без поважних причин, або на відшкоду­вання.^[354] Це може бути корисним щодо ВПО, які потрапили у таку ситуа­цію в результаті їх переміщення. ЄСХ забороняє дискримінацію за озна­кою статі та сприяє рівним можливостям і ставленням у різних сферах, таких як доступ до працевлаштування, захист від звільнення, професійна орієнта­ція та професійна підготовка, винагорода і кар'єрний розвиток.^[355] До того ж ЄСХ включає положення, адаптовані для захисту і особливих потреб певних груп у зв'язку із працевлаштуванням, таких як сім'я,^[356] діти та молодь^[357], люди з фізичними вадами,^[358] чи жінки, що перебувають в декретній відпустці.»^[359]

Крім того, Стандарти Ради Європи з питань зайнятості ВПО можуть бути виведені з Рекомендації ПАРЄ 1899 (2009), яка рекомендує державам-чле­нам «зробити діяльність, що приносить дохід, доступною для ВПО, щоб спри­яти їхній соціальній та економічній реінтеграції і, зокрема, забезпечити по­вний недискримінований доступ до робочих місць, пропонованих приватними або державними роботодавцями».

Соціальний захист

Відповідно до ЄСХ із внесеними до неї змінами, держави зобов'язані забез­печити «всіма належними способами» досягнення умов, в яких соціальні права і принципи, що містяться в ЄСХ (переглянутій), можуть бути ефек-

126 тивно реалізовані.^[362] Хоча Україна не погодилась бути зобов’язаною вживати особливих заходів, детально описаних в ЄСХ (переглянутій), що стосують­ся права на соціальний захист^[363] чи права на соціальну та медичну допомогу, вона погодилась, відповідно до частини І ЄСХ (переглянутій), спрямувати свою політику на реалізацію права на соціальний захист^[364] та прав кожного, хто не має достатніх коштів на соціальну та медичну допомогу.^[365]

Крім того, ЄСХ із внесеними до неї змінами детально описує право корис­туватися послугами забезпечення соціального добробуту^[366] та право захис­ту від бідності та соціального відчуження.^[367] Для здійснення цих прав дер­жави повинні «вжити заходів у межах загального та скоординованого під­ходу до заохочення ефективного доступу осіб, які живуть або ризикують жити в ситуаціях соціального відчуження або бідності, а також їхніх сімей, зокрема, до зайнятості, житла, навчання, освіти, культури, соціальної та ме­дичної допомоги».^[368] Такі положення будуть важливими для ВПО, які жи­вуть в умовах бідності та соціального відчуження. Інші заходи соціального захисту, включені до ЄСХ, містять право на охорону здоров’я^[369] (див.

ЄСХ із внесеними до неї змінами включає декілька заходів щодо соціального захисту та особливих потреб певних груп, таких як сім’ї,^[371] а також дітей і мо­лоді.^[372] Для осіб похилого віку держави зобов’язуються «або безпосередньо, або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями» вжити чи заохотити відповідні заходи щодо сприяння соціальній інтеграції людей похилого віку, зокрема, шляхом надання потрібних ресурсів, інформації про

доступ до послуг і умов для них, забезпечення місцем проживання й охоро­ною здоров'я, необхідних для задоволення їхніх потреб».^[373]

Тоді як ні ЄСПЛ, ні ЄСХ не розглядають право на пенсію за віком, Єв­ропейський суд виніс рішення в низці справ, у тому числі й у справах ВПО, про те що пенсії можна розглядати як власність у розумінні Стат­ті 1 Протоколу І ЄКПЛ, коли національне законодавство передбачає ви­плату таких пенсій. У справі, що стосувалась пенсіонерів переміщених з Косова до Сербії, виплати пенсій яких були тимчасово відкладені пен­сійними відділеннями Косова після їхнього переміщення, Суд визнав, що це відкладення пенсій порушило право на власність та володіння, ствер­джуючи, що в національному законодавстві нічого не сказано про ви­знання того, що право на пенсію може «залежати від наявності чи від­сутності вкладів поточного пенсійного страхування, зібраних на визна­ченій території».^[374] У справі Пічкур проти України (Pichkur v. Ukraine) заявник, виплата пенсії якого була припинена після того, як він переї­хав за кордон, скаржився на дискримінацію на підставі його місця про­живання. Суд дійшов висновку, що ця різниця у ставленні є порушенням Статті 14 про недискримінацію в поєднанні зі Статтею 1 Протоколу І ЄКПЛ. Суд обґрунтував своє рішення:

Право на отримання пенсії саме по собі залежить від місця проживан­ня заявника, будучи результатом ситуації, в якій заявник, пропрацював­ши багато років в Україні та зробивши внески до пенсійної схеми, був позбавлений її взагалі за єдиною підставою того, що він більше не жив там.

Хоча ця справа стосується особи, яка проживала закордоном, обґрунтуван­ня Суду може, тим не менш, бути застосованим у справі ВПО. (Більш деталь­ну інформацію щодо пенсій ВПО див. у розділі про майно та власність).

У справі Стек та інші проти Сполученого Королівства (Stec and others v. the United Kingdom) Суд визнав, що поняття «власності», що міститься в Стат­ті 1 Додаткового протоколу до Конвенції може поширюватися на усі види допомоги з соціального забезпечення, що вимагають або не вимагають вне-

128 сків.^[376] Суд зазначив, що в сучасній демократичній державі «щоб вижити, частина або ціле життя багатьох людей залежить від соціального захисту чи забезпечення добробуту (...) де фізична особа має повне право відповід­но до внутрішнього законодавства на забезпечення добробуту, важливість цього інтересу повинно бути також відображеним через звернення до Стат­ті 1 Протоколу № 1, що слід використати».^[377]

Звичайно, це не означає, що держави — учасниці Конвенції відтепер зобов’язані гарантувати допомогу у соціальному захисті, якої немає в меж­ах їхньої правової системи.^[378] Однак Стаття 1 Протоколу № 1, в поєднанні зі Статтею 14 Конвенції, не дозволяє відмову від допомоги, якщо вона відбува­ється за ознакою статі,^[379] сімейного стану^[380] або національності.^[381]

Що стосується інших органів Ради Європи, стандарти соціального захисту ВПО є мало розробленими. Рекомендація ПАРЄ 1899 (2009) лише закли­кає держави-учасниці «гарантувати умови життя і доступ до основних потреб згідно з відповідними стандартами».^[382] Конгрес місцевих та регіо­нальних влад підписав Постанову 218 (2006), присвячену соціальним пра­вам іммігрантів. Однак, оскільки документ закликає місцеві і регіональні влади «відігравати зростаючу роль у наданні основних соціальних послуг, а отже вимогу стати гарантами рівного доступу до таких послуг усіх груп і повного забезпечення соціальними правами всього населення»,,^[383] можна при­пустити, що це також відноситься до положення внутрішньо переміщених осіб у всій Європі.

C.