<<
>>

Стандарти Ради Європи

Європейська конвенція з прав людини і Додаткові протоколи до неї не містять конкретних положень, що стосуються права на здоров'я. Проте це право може бути пов'язано з правом на життя, що захищається Статтею 2 ЄСПЛ.[309] Цей зв'язок між здоров'ям і правом на життя було підтверджено Європейським су­дом з прав людини у справі Кіпр проти Туреччини (Cyprus v.

Turkey):

Суд зазначає, що проблема може виникнути відповідно до Стат­ті 2 Конвенції, де показано, що влада Договірної Держави через свою відмову в медичній допомозі, щоб зробити її доступною для населен­ня в цілому, поставила в небезпеку життя людини. Він зауважує, що у зв'язку з тим, що Стаття 2 §1 Конвенції зобов'язує державу не лише утримуватися від умисного та незаконного позбавлення життя, але і вживати належних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією.[310]

У цій справі Суд також визнав, що обмеження доступу до здоров'я сприяло, з-поміж інших чинників, порушенню сімейного життя (ЄСПЛ, Стаття 8).[311] Більш конкретно, Суд дійшов висновку, що різні обмеження, «які характе­ризували повсякденне життя всередині анклавів греків-кіпріотів, створюють серед них відчуття« змушених жити у ворожому середовищі, в якому навряд чи можливо вести нормальне приватне та сімейне життя».[312]

Суд зазначив у справі L.C.B. проти Сполученого Королівства (L.C.B. v. the United Kingdom), що перше речення у Статті 2 Європейської конвенції, яка є однією з найбільш фундаментальних положень Конвенції, а також закрі­плює одну з основних цінностей демократичних суспільств, зокрема Ради Європи, вимагає від держави не лише утримуватися від умисного позбавлен­ня життя, але і вжити відповідних заходів щодо захисту життя осіб, які пере­бувають під її юрисдикцією.[313]

У справі Калвеллі і Чільйо проти Італії (Calvelli and Ciglio v.

Italy) Суд вста­новив, що позитивні зобов'язання L.C.B. відповідно до Статті 2 — вжити за­ходів щодо захисту життя, відносяться до охорони здоров'я і вимагають від держави «зробити правила обов'язковими для державних чи приватних гос­піталів, вжити відповідних заходів для захисту життя своїх пацієнтів».[314]

116 Європейська соціальна хартія (ЄСХ) з внесеними до неї змінами включає в себе широкий спектр гарантій щодо охорони здоров'я. Держави-члени зобов'язуються «усунути якомога більше можливих причин поганого ста­ну здоров'я; надати кошти на консультації та навчання для зміцнення охо­рони здоров'я; запобігти, наскільки це можливо, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням, а також нещасним випадкам».[315] ЄСХ із внесени­ми до неї змінами далі вимагає, щоб держави створили умови для реалізації справедливих умов праці, які включають в себе усунення «ризиків для про­фесій, за визначенням, із небезпечними або шкідливими для здоров'я умова­ми праці».[316] Крім того, держави зобов'язані вжити заходів «з метою спри­яння ефективному доступу, окрім усього іншого й до медичної допомоги, осіб, які живуть або ризикують жити в ситуації соціального відчуження або бідності, а також членів їхніх сімей».[317] Це положення є потенційно важли­вим для ВПО.

Спеціальні заходи з охорони здоров'я необхідні для підтримки права осіб похилого віку на соціальний захист. До них входять «надання житла, необ­хідного для їхніх потреб і стану здоров'я, або відповідної допомоги для пе­реобладнання їх житла», а також «медичний догляд та послуги, визначені державою».[318]

В ЄСХ із внесеними до неї змінами держави погодилися, що реалізація соці­альних прав повинна здійснюватися «всіма належними способами» для того, щоб забезпечити «досягнення умов, в яких ці права і принципи можуть бути ефективно реалізовані».[319] Хоча Україна не погодилась бути зобов'язаною ні за частиною II Статті 12 про право на соціальне забезпечення,[320] ні за Стат­тею 13 про право на соціальну та медичну допомогу, яка конкретизує части­ну I ЄСХ із внесеними до неї змінами, вона несе відповідальність, принаймні за частиною I Статті 13, в якій зазначено: «Будь-яка людина, що не має до­статніх коштів, має право на соціальну та медичну допомогу».

Що стосується ВПО, в Рекомендації Комітету міністрів конкретно не зга­дується питання щодо здоров'я осіб, які переміщуються всередині країни.

Проте рекомендація дійсно включає заклик, що потрібно приділити «осо­бливу увагу захисту і допомозі найбільш вразливим групам населення».321 З цього питання Пояснювальна записка посилається на вищезгаданий Ке­рівний принцип 4(2), що деякі ВПО, такі як, окрім усіх інших, вагітні жін­ки, інваліди, люди похилого віку і діти, «мають право на захист і допомо­гу, оскільки цього вимагає їхній стан, і на догляд, враховуючи їхні особли­ві потреби».322 Єдине конкретне посилання на здоров'я ВПО зазначене в Пояснювальній записці з питань внутрішнього переміщення, і особливо в контексті довготривалого вирішення питання.323 У тексті згадується відпові­дальність за створення умов для належної і стійкої інтеграції ВПО і забезпе­чення їх самостійності, в тому числі шляхом зобов'язання Комітету міністрів впровадити Керівні принципи,324 РЄ побічно підтверджує, що національні ор­гани влади несуть відповідальність за здоров'я ВПО (див.

вище розділ про Ке­рівні принципи).

Крім цих положень, Рекомендація Ради Європи щодо внутрішнього перемі­щення і її Пояснювальна записка містить кілька положень, що опосередко­вано захищають здоров'я ВПО. Держави зобов'язані вжити належні заходи для запобігання порушень прав на життя, фізичну недоторканність, свобо­ду та на особисту недоторканність.325 Вони також повинні заборонити кату­вання.326 Будь-яке передбачуване порушення цих прав повинно бути деталь­но розслідуване.327 Пояснювальна записка про внутрішнє переміщення під­тверджує, що заборона нелюдського і такого, що принижує гідність людини, поводження відноситься до фізичних і душевних страждань.328 Крім того, ре­комендація 5 передбачає, що ВПО не повинні бути відправлені назад в регі­они, де вони можуть зіткнулися зі справжнім ризиком ставлення, що супере­чить праву на життя, і що може бути рівносильним катуванню, нелюдському або такому, що принижує людську гідність, поводженню.329 Такі порушен­ня цілком можливо мають негативний вплив на фізичне і психічне здоров'я.

321 РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) щодо внутрішньо переміщених осіб, 5 квітня 2006 року, пар. 3.

322 РЄ, Комітет міністрів, Пояснювальна записка до Рекомендації (2006)6 р., CM(2006)36 Додаток, 8 берез­ня 2006 року, пар. 3.

323 Там само.

324 «Комітет міністрів (...) наголошує на прихильності до суті та положень Керівних принципів ООН та його готовності до їх реалізації», РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) «Про внутрішньо переміщених осіб», 5 квітня 2006 року, Преамбула.

325 РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) «Про внутрішньо переміщених осіб», 5 квітня 2006 року, пар. 5.

326 Там само.

327 РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) «Про внутрішньо переміщених осіб», 5 квітня 2006 року, пар. 3.

328 РЄ, Комітет міністрів, Пояснювальна записка до Рекомендації (2006)6, CM(2006)36Додаток, 8 берез­

ня 2006 року, пар. 5

329 РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) «Про внутрішньо переміщених осіб», 5 квітня 2006 року, пар. 5.

118 У рамках необхідності приділяти особливу увагу захисту і допомозі особам, які належать до найбільш вразливих груп,[330] у Пояснювальній записці зазна­чають, що під цю категорію підпадають «діти, особливо неповнолітні без су­проводу батьків, вагітні жінки, матері з маленькими дітьми, жінки — голови домогосподарства, інваліди та особи похилого віку»,[331] які мають особливі потреби, зокрема, через стан здоров'я.

B.

<< | >>
Источник: ВДОСКОНАЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ СТОСОВНО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ. Проект Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні», червень 2016. 2016

Еще по теме Стандарти Ради Європи:

  1. Стандарти Ради Європи
  2. Стандарти Ради Європи
  3. Стандарти Ради Європи
  4. B. Стандарти Ради Європи
  5. Стандарти Ради Європи
  6. Стандарти Ради Європи
  7. Стандарти Ради Європи
  8. B. Стандарти Ради Європи
  9. B. Стандарти Ради Європи
  10. B. Стандарти Ради Європи
  11. B. Стандарти Ради Європи
  12. Стандарти Ради Європи
  13. B. Стандарти Ради Європи
  14. Стандарти Ради Європи
  15. Стандарти Ради Європи
  16. Стандарти Ради Європи
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -