Стандарти Ради Європи

Європейська конвенція з прав людини і Додаткові протоколи до неї не містять конкретних положень, що стосуються права на здоров'я. Проте це право може бути пов'язано з правом на життя, що захищається Статтею 2 ЄСПЛ.^[309] Цей зв'язок між здоров'ям і правом на життя було підтверджено Європейським су­дом з прав людини у справі Кіпр проти Туреччини (Cyprus v.

Суд зазначає, що проблема може виникнути відповідно до Стат­ті 2 Конвенції, де показано, що влада Договірної Держави через свою відмову в медичній допомозі, щоб зробити її доступною для населен­ня в цілому, поставила в небезпеку життя людини. Він зауважує, що у зв'язку з тим, що Стаття 2 §1 Конвенції зобов'язує державу не лише утримуватися від умисного та незаконного позбавлення життя, але і вживати належних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією.^[310]

У цій справі Суд також визнав, що обмеження доступу до здоров'я сприяло, з-поміж інших чинників, порушенню сімейного життя (ЄСПЛ, Стаття 8).^[311] Більш конкретно, Суд дійшов висновку, що різні обмеження, «які характе­ризували повсякденне життя всередині анклавів греків-кіпріотів, створюють серед них відчуття« змушених жити у ворожому середовищі, в якому навряд чи можливо вести нормальне приватне та сімейне життя».^[312]

Суд зазначив у справі L.C.B. проти Сполученого Королівства (L.C.B. v. the United Kingdom), що перше речення у Статті 2 Європейської конвенції, яка є однією з найбільш фундаментальних положень Конвенції, а також закрі­плює одну з основних цінностей демократичних суспільств, зокрема Ради Європи, вимагає від держави не лише утримуватися від умисного позбавлен­ня життя, але і вжити відповідних заходів щодо захисту життя осіб, які пере­бувають під її юрисдикцією.^[313]

У справі Калвеллі і Чільйо проти Італії (Calvelli and Ciglio v.

116 Європейська соціальна хартія (ЄСХ) з внесеними до неї змінами включає в себе широкий спектр гарантій щодо охорони здоров'я. Держави-члени зобов'язуються «усунути якомога більше можливих причин поганого ста­ну здоров'я; надати кошти на консультації та навчання для зміцнення охо­рони здоров'я; запобігти, наскільки це можливо, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням, а також нещасним випадкам».^[315] ЄСХ із внесени­ми до неї змінами далі вимагає, щоб держави створили умови для реалізації справедливих умов праці, які включають в себе усунення «ризиків для про­фесій, за визначенням, із небезпечними або шкідливими для здоров'я умова­ми праці».^[316] Крім того, держави зобов'язані вжити заходів «з метою спри­яння ефективному доступу, окрім усього іншого й до медичної допомоги, осіб, які живуть або ризикують жити в ситуації соціального відчуження або бідності, а також членів їхніх сімей».^[317] Це положення є потенційно важли­вим для ВПО.

Спеціальні заходи з охорони здоров'я необхідні для підтримки права осіб похилого віку на соціальний захист. До них входять «надання житла, необ­хідного для їхніх потреб і стану здоров'я, або відповідної допомоги для пе­реобладнання їх житла», а також «медичний догляд та послуги, визначені державою».^[318]

В ЄСХ із внесеними до неї змінами держави погодилися, що реалізація соці­альних прав повинна здійснюватися «всіма належними способами» для того, щоб забезпечити «досягнення умов, в яких ці права і принципи можуть бути ефективно реалізовані».^[319] Хоча Україна не погодилась бути зобов'язаною ні за частиною II Статті 12 про право на соціальне забезпечення,^[320] ні за Стат­тею 13 про право на соціальну та медичну допомогу, яка конкретизує части­ну I ЄСХ із внесеними до неї змінами, вона несе відповідальність, принаймні за частиною I Статті 13, в якій зазначено: «Будь-яка людина, що не має до­статніх коштів, має право на соціальну та медичну допомогу».

Що стосується ВПО, в Рекомендації Комітету міністрів конкретно не зга­дується питання щодо здоров'я осіб, які переміщуються всередині країни.

Проте рекомендація дійсно включає заклик, що потрібно приділити «осо­бливу увагу захисту і допомозі найбільш вразливим групам населення».³²¹ З цього питання Пояснювальна записка посилається на вищезгаданий Ке­рівний принцип 4(2), що деякі ВПО, такі як, окрім усіх інших, вагітні жін­ки, інваліди, люди похилого віку і діти, «мають право на захист і допомо­гу, оскільки цього вимагає їхній стан, і на догляд, враховуючи їхні особли­ві потреби».³²² Єдине конкретне посилання на здоров'я ВПО зазначене в Пояснювальній записці з питань внутрішнього переміщення, і особливо в контексті довготривалого вирішення питання.³²³ У тексті згадується відпові­дальність за створення умов для належної і стійкої інтеграції ВПО і забезпе­чення їх самостійності, в тому числі шляхом зобов'язання Комітету міністрів впровадити Керівні принципи,³²⁴ РЄ побічно підтверджує, що національні ор­гани влади несуть відповідальність за здоров'я ВПО (див.

Крім цих положень, Рекомендація Ради Європи щодо внутрішнього перемі­щення і її Пояснювальна записка містить кілька положень, що опосередко­вано захищають здоров'я ВПО. Держави зобов'язані вжити належні заходи для запобігання порушень прав на життя, фізичну недоторканність, свобо­ду та на особисту недоторканність.³²⁵ Вони також повинні заборонити кату­вання.³²⁶ Будь-яке передбачуване порушення цих прав повинно бути деталь­но розслідуване.³²⁷ Пояснювальна записка про внутрішнє переміщення під­тверджує, що заборона нелюдського і такого, що принижує гідність людини, поводження відноситься до фізичних і душевних страждань.³²⁸ Крім того, ре­комендація 5 передбачає, що ВПО не повинні бути відправлені назад в регі­они, де вони можуть зіткнулися зі справжнім ризиком ставлення, що супере­чить праву на життя, і що може бути рівносильним катуванню, нелюдському або такому, що принижує людську гідність, поводженню.³²⁹ Такі порушен­ня цілком можливо мають негативний вплив на фізичне і психічне здоров'я.

³²¹ РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) щодо внутрішньо переміщених осіб, 5 квітня 2006 року, пар. 3.

³²² РЄ, Комітет міністрів, Пояснювальна записка до Рекомендації (2006)6 р., CM(2006)36 Додаток, 8 берез­ня 2006 року, пар. 3.

³²³ Там само.

³²⁴ «Комітет міністрів (...) наголошує на прихильності до суті та положень Керівних принципів ООН та його готовності до їх реалізації», РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) «Про внутрішньо переміщених осіб», 5 квітня 2006 року, Преамбула.

³²⁵ РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) «Про внутрішньо переміщених осіб», 5 квітня 2006 року, пар. 5.

³²⁶ Там само.

³²⁷ РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) «Про внутрішньо переміщених осіб», 5 квітня 2006 року, пар. 3.

³²⁸ РЄ, Комітет міністрів, Пояснювальна записка до Рекомендації (2006)6, CM(2006)36Додаток, 8 берез­

ня 2006 року, пар. 5

³²⁹ РЄ, Комітет міністрів, Рекомендація 2006(6) «Про внутрішньо переміщених осіб», 5 квітня 2006 року, пар. 5.

118 У рамках необхідності приділяти особливу увагу захисту і допомозі особам, які належать до найбільш вразливих груп,^[330] у Пояснювальній записці зазна­чають, що під цю категорію підпадають «діти, особливо неповнолітні без су­проводу батьків, вагітні жінки, матері з маленькими дітьми, жінки — голови домогосподарства, інваліди та особи похилого віку»,^[331] які мають особливі потреби, зокрема, через стан здоров'я.

B.