А. Міжнародно-правова база

Кожна людина має право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я, без дискримінації.^{^[303]} Право на охорону здоров'я включає в себе доступ до своєчасного та відповідного медичного обслуговування, а також «основоположні фактори для підтримки здоров'я», які включають в себе безпечний доступ до достатнього харчування, питної води, достатнього рівня санітарних умов та нормальних умов проживання^{^[304]} (див.

також розділи щодо права на харчування, водопостачання та санітарні послуги, а також щодо житла, придатного для проживання) та відповідні стандарти безпеки праці. У випадку збройного конфлікту міжнародне гуманітарне право передбачає обов'язок сторін конфлікту гарантувати доступ поранених та хворих до медичної допомоги, а також обов'язок шукати, надавати дозвіл та сприяти безпечній передачі гуманітарної допомоги, зокрема медикаментів та медичного персоналу (також див. Розділ «Співпраця із гуманітарними партнерами»).

Відповідно до норм міжнародного права Керівними принципами з питання переміщення осіб всередині країни детально визначається право на охорону здоров'я. У Принципі 7(2) визначено законний обов'язок органів влади, які здійснюють переміщення осіб, забезпечити проведення таких переміщень у належних умовах, зокрема з точки зору «здоров'я і гігієни».^{^[305]} У разі здійснення переміщень, Принципом 18 Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни визначається право кожної особи, в тому числі ВПО, на належний рівень життя, і зазначається, що незалежно від обставин і без будь-якої дискримінації уповноважені органи повинні принаймні надати і забезпечити ВПО безпечний доступ до необхідних для людини основних медичних послуг.^{^[306]}

У Принципі 19 більш детально описано необхідність забезпечення ВПО доступу до медичних послуг, а саме:

1. Всі поранені і хворі внутрішньо переміщені особи, а також особи з обмеженими можливостями мають отримувати медичну допомогу і

114 догляд в максимально можливій мірі і в найкоротші терміни, без роз

різнення за будь-якими міркуваннями, окрім медичних.

У разі необхідності, внутрішньо переміщені особи повинні мати доступ до служб психологічної та соціальної допомоги.

2. Особлива увага має приділятися потребам у медичній допомозі жінок, включаючи доступ до установ і служб системи охорони здоров'я жінок, таких як центри охорони репродуктивного здоров'я, а також надання відповідних консультативних послуг жертвам сексуальних та інших зловживань.

3. Особлива увага має приділятися також запобіганню розповсюдженню серед внутрішньо переміщених осіб заразних та інфекційних хвороб, в тому числі СНІДу.^{^[307]}

У Принципі 19(1) наводиться формулювання, яке застосовується у звичайному міжнародному праві для встановлення якнайвищих досяжних стандартів охорони здоров'я, а також можливості отримання таких медичних послуг тими, кому вони потрібні, без дискримінації. Застосування фрази «максимально можливою мірою» вказує на те, що іноді важко надати необхідний рівень медичної допомоги^{^[308]} (див. також Розділ «Співпраця із гуманітарними партнерами»).

У Керівному принципі 4 зазначається як загальний принцип, що ВПО з особливими потребами, в тому числі діти, вагітні жінки, особи з обмеженими можливостями та особи похилого віку, «мають право на необхідні для їхнього становища захист і допомогу, а також на ставлення, яке враховує їхні особливі потреби».

<< | >>

↑

Источник: ВДОСКОНАЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ СТОСОВНО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ. Проект Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні», червень 2016. 2016

Еще по теме А. Міжнародно-правова база:

- Права людини в Україні - Права человека в России -