А. Міжнародно-правова база

У Керівних принципах з питання переміщення осіб всередині країни надано визначення внутрішньо переміщених осіб, яке отримало широке міжнародне визнання. Згідно з Керівними принципами:

«[...] внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів».^{^[39]}

У визначенні поняття «внутрішньо переміщеної особи» зроблено акцент на двох фундаментальних елементах: (1) примусовий або будь-яким іншим чином недобровільний характер переміщення; та (2) факт того, що таке переміщення відбувається в межах державних кордонів.^{^[40]} Якщо говорити про перший елемент, який стосується характеру переміщення, то у визначенні зазначено декілька можливих причин для такого переміщення, хоча передмова «зокрема» вказує на те, що цей перелік не є вичерпним.

Також, як зазначено у визначенні, особи можуть вважатися внутрішньо переміщеними як в результаті зазначених факторів, так і з метою уникнення їхніх наслідків. Щодо другого елементу переміщення, який стосується того, що воно має відбуватися в межах кордонів конкретної держави, де переміщені особи отримують притулок, то в Поясненні до Керівних принципів зазначено, що це потрібно сприймати в «широкому сенсі». Зокрема, цю вимогу буде дотримано навіть у випадку, якщо переміщені особи, які змушені пересуватися транзитом через територію сусідньої держави з метою отримання доступу до безпечної частини власної країни, спершу відправились за кордон, а потім повернулися (добровільно або примусово) до власної країни, але не можуть повернутися до звичного місця проживання у зв'язку з причинами, зазначеними у визначенні; або добровільно поїхали до іншої частини власної країни, але не можуть повернутися додому, оскільки події, які сталися за їхньої відсутності роблять таке повернення неможливим або необґрунтова- ним.^{^[41]} Останній описаний сценарій, що стосується осіб, які тимчасово покинули місце постійного проживання (наприклад, з метою навчання, тимчасового працевлаштування, подорожі тощо), але не можуть повернутися додому через обставини, зазначені у визначенні поняття ВПО, є аналогічним до поняття «біженець за місцем знаходження» (sur place), визначеного у між- 25 народних договорах, які стосуються біженців.

Слід відзначити, що ані міжнародне визначення «внутрішньо переміщених осіб», яке закріплено у Керівних принципах, ані самі принципи не оперують таким поняттям як «громадянство».

Негромадяни та іноземці також можуть вважатися внутрішньо переміщеними особами, за умови якщо вони перебувають у певній країні не просто транзитом, а більш-менш постійно, тобто вони, як зазначено у визначенні, будуть «змушені покинути свої будинки або звичні місця проживання».^{^[42]} Тому такі категорії переміщених осіб будуть розглядатися як ВПО: внутрішньо переміщені громадяни зазначеної країни; переміщені особи без громадянства, які мали звичайне місце проживання в зазначеній країні; переміщені громадяни іншої країни, які жили в зазначеній країні протягом певного часу, можливо, навіть протягом поколінь, і в цілому втратили зв'язок з країною, громадянами якої вони є; переміщені громадяни іншої країни, які мають постійне місце проживання в зазначеній країні, через те що вони були допущені на територію для постійного або тривалого перебування; та біженці, які повернулися до країни свого походження, але не можуть повернутися до своїх домівок або не можуть знайти іншого довготривалого рішення через соціальну або економічну інтеграцію в іншій частині.^{^[43]}

І, зрештою, необхідно розуміти, що поняття того, хто є ВПО, не є правовим визначенням. Як зазначено у Поясненні до Керівних принципів: «набуття положення переміщеної особи в межах країни походження або країни звичного проживання не надає якогось особливого правового статусу в тому сенсі, як це відбувається у випадку зі статусом біженця». Цей факт «не виключає можливості застосування адміністративних заходів, таких як реєстрація на національному рівні з метою визначення осіб, які були переміщені та потребують спеціальної допомоги». Водночас важливо звернути увагу на те, що «відсутність такої реєстрації не позбавляє внутрішньо переміщених осіб прав та свобод, які вони мають відповідно до права прав людини та гуманітарного права».^{^[44]} (Див. також розділ щодо збору даних, в якому розглядаються питання реєстрації внутрішньо переміщених осіб).

<< | >>

↑

Источник: ВДОСКОНАЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ СТОСОВНО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ. Проект Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні», червень 2016. 2016

Еще по теме А. Міжнародно-правова база:

- Права людини в Україні - Права человека в России -