Аналіз національного законодавства

129

Конституція України встановлює право кожного на працю та декларує обов'язок держави створити умови для повного здійснення громадянами пра­ва на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підго­товки і перепідготовки кадрів.

Право на соціальний захист закріплюється в статті 46 Конституції, яка за­значає, що це право включає право на забезпечення їх у разі повної, частко­вої або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи обставин; у старості та в інших випадках, передбаче­них законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соці­альним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забез­печення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів.

Всі вищезазначені принципи та декларації щодо права на працю знайшли свою подальшу деталізацію в Кодексі законів про працю (КЗпП). Прийнятий ще в 1971 році, в часи соціалізму, навіть із наступними змінами та доповне­ннями КЗпП відображає певні соціалістичні підходи регулювання питань праці, що не відповідає умовам сучасної України. Внаслідок цього заплано­вана заміна КЗпП на новий Трудовий кодекс, внесений на розгляд парла­менту.^[386]

130 КЗпП серед іншого встановлює і загальні засади обов’язкового державного соціального страхування та пенсійного забезпечення. Зараз законодавство передбачає такі види державного соціального страхування: у випадку без­робіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; від нещасного ви­падку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності; медичне та пенсійне страхування. Всі види обов’язкового державного страхування зв’язані із відповідними державними фондами, вне­ски до яких здійснюються як працівниками, так і працедавцями. Коли настає відповідний страховий випадок, працівник отримує страхові виплати від від­повідного державного фонду.^[387]

Крім того, на додаток до загальних пенсій (обов’язкове пенсійне страхуван­ня) законодавство України передбачає також і спеціальні пенсії. До них від­носяться спеціальні пенсії відповідних категорій працівників, в т.ч. держав­них службовців, поліцейських, військових і т.і., встановлені спеціальними за­конами щодо відповідних видів професій (Закон України «Про державну службу»).

Іншим типом державної підтримки є соціальна допомога. Вона забезпечу­ється за рахунок соціальних програм та спрямована на поліпшення станови­ща окремих груп населення (наприклад, програми державного субсидуван­ня комунальних витрат) та покращення якості мережі відповідних соціаль­них інститутів (наприклад, для людей похилого віку та будинків-інтернатів) для тих, чий рівень життя нижчий за прожитковий мінімум, враховуючи, в основному, фінансове становище особи.

Стаття 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемі­щених осіб» встановлює, що реалізація прав ВПО на зайнятість, пенсійне за­безпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасно­го випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг громадянами похи­лого віку, особами з інвалідністю, дітьми-інвалідами та іншими особами, які перебувають у складних життєвих обставинах, здійснюється за місцем реє­страції місця проживання відповідно до довідки ВПО.

Безробітні ВПО мають бути перереєстровані державною службою зайня­тості у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Держава відпо­відальна за розв’язання проблем ВПО, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат. Постанова Кабінету Міні­стрів № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо перемі­щеним особам для покриття витрат на проживання», в тому числі на опла­ту житлово-комунальних послуг від 1 жовтня 2014 року встановлює протя­гом шести місяців виплату зареєстрованим ВПО фінансової допомоги. Такі виплати обмежені — по одній на кожну сім’ю. Проте ця фінансова допомо­га не надається, якщо будь-який член родини має банківський депозит в роз­мірі, що перевищує в 10 разів прожитковий мінімум.^[388]

Для забезпечення належного доступу ВПО до ринку праці та коштів соці­ального страхування, уряд видав декілька нормативно-правових актів, най­більш помітними з яких є:

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637;

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямова­них на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайня­тості для внутрішньо переміщених осіб» від 08.09.2015 № 696;

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Осно­вних напрямів розв’язання проблем зайнятості внутрішньо переміще­них осіб на 2015-2016роки» від 08.07.2015 № 505;

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісни­цтвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції» від 04.03.2015 № 81;

• Постанова Фонду соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності «Про затвердження Порядку надання матеріального за­безпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимча­сової втрати працездатності особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерорис- тичної операції» від 26.12.2014 № 37.

132 Законодавство встановлює спеціальну процедуру для тих ВПО, які не мо­жуть вийти на пенсію або звільнитись внаслідок переміщення і які не працев- лаштувались на місці переміщення.

З метою забезпечення конституційних прав ВПО уряд запровадив механіз­ми для полегшення реалізації ними своїх прав у випадку відсутності всіх не­обхідних документів (наприклад, у зв’язку з неможливістю підтвердити факт звільнення (припинення трудових відносин), період пологів, діяльність, до­хід, освіту і т.д.). Таким чином, за період з червня по серпень 2014 року Кабі­нет Міністрів України вніс необхідні зміни до актів законодавства у сфері со­ціального забезпечення та праці. Зокрема:

• Механізм виплати пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, включаючи ВПО (Постанова КМУ від 02.07.2014 №234 «Про затвердження Порядку виплати пен­сії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя»);

• Спрощена процедура отримання статусу безробітного, а також ско­рочення переліку документів, необхідних для його отримання (По­станова КМУ від 27.08.2014 №403 «Про внесення змін до Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шу­кають роботу»);

• Спрощений механізм надання реабілітаційних послуг для людей з обмеженими можливостями та дітей-інвалідів щодо забезпечення їх засобами реабілітації (Постанова КМУ від 06.08.2014 №306 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Мі­ністрів України від 31 січня 2007 року № 80 і від 5 квітня 2012 року № 321»);

• Врегульований механізм переведення пенсій і державної допомоги за місцем фактичного проживання ВПО під час переміщення.

Проте, як видно з представленого нижче аналізу, національне законодавство в цій області все ж таки потребує вдосконалення.

Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання фінансування бю­джетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінан­сової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луган­ської областей» від 07.11.2014 № 595 скасовує виплату всіх пенсій та інших соціальних виплат, включаючи обов’язкове державне соціальне страхування для осіб, які проживають на неконтрольованих територіях. Цю норму було скасовано рішенням Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015. Проте уряд не виконує цього остаточного рішення суду.

Деякі проблеми викликані браком фінансових коштів у держави і складною загальною економічною ситуацією. Затримки у виплаті пенсій і соціальної допомоги у більшості випадків зумовлені тривалим очікуванням надходжень до Пенсійного фонду України. Ні державний, ані місцеві бюджети не перед­бачають достатніх коштів для соціальної допомоги та реабілітації, а також для надання інвалідам технічних засобів реабілітації. ВПО забезпечуються такими коштами та засобами за залишковим принципом — «в кінці черги».

Деякі проблеми виникають в сфері страхових виплат в разі нещасних випад­ків на виробництві та професійних захворювань тим, хто залишає території, які не знаходяться під ефективним контролем української влади. Постанова Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань від 11.12.2014 № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та со­ціальну допомогу, передбачених загальнообов’язковим державним соціаль­ним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої терито­рії і районів проведення антитерористичної операції» передбачає для осіб, які переміщуються тимчасово з окупованої території і зони проведення ан- титерористичної операції, два строки початку платежів з такого соціально­го страхування: а) з місяця подання відповідної заяви і б) з місяця несплати відповідного платежу на неконтрольованій території.

Невирішеною залишається і проблема виплати спеціальних пенсій для окре­мих видів працівників в рамках спеціальних законів. Розмір таких пенсій є вищим, і для визначення їх сум потрібно не тільки надання інформації про загальну заробітну плату, яка може бути отримана з персоналізованого елек­тронного реєстру, а й інформації, яка може бути отримана тільки у вигляді оригіналів документів від роботодавця. Виконання цих вимог вбачається не­можливим для ВПО, що прибувають з неконтрольованої території.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачає, що виплата допомоги по безробіттю по­чинається на восьмий день після реєстрації в державній службі зайнятості (частина 3 статті 22). Це правило не поширюється на ВПО, які звільнилися з останнього місця роботи на тимчасово окупованій території України або на території проведення антитерористичної операції, тому що вони звільняють­ся за власним бажанням. А отже відповідно до частини 4 статті 23 Закону вони можуть розраховувати на ці платежі тільки на 91-й день після реєстрації.

В даний час порядок обчислення середньої заробітної плати (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 1266 від 26.09.2001) передбачає, що її роз­рахунок проводиться з урахуванням виплат за останні шість місяців до звіль­нення особи. Розмір зарплати підтверджується сплатою роботодавцем єди­ного соціального внеску на рахунок Державної фіскальної служби України, відкритий в Державній казначейській службі України. Оскільки роботодавці не сплачують цей внесок з часу, коли Україна втратила ефективний контроль на тимчасово окупованій території України і в зоні антитерористичної опе­рації в Луганській і Донецькій областях, ВПО розцінюються як особи, які не підтвердили суму своєї зарплати. Таким чином, суми виплат розраховуються для них на основі мінімального розміру, встановленого державою, а не фак­тичного доходу ВПО, який може бути вищим.

ВПО з Криму і з Севастополя стикаються ще з однією проблемою щодо до­кументів стосовно їх цивільного стану, зокрема це стосується свідоцтва про народження та свідоцтв про шлюб/розлучення/смерть і т.д. Українська вла­да не визнає свідоцтва, видані «де-факто владою». Чинне законодавство України не передбачає заміну таких документів стосовно цивільного стану відповідними актами цивільного стану, виданими органами в Україні (див. розділ про цивільну документацію).

D.