<<
>>

Судово-прокурорські органи. Адвокатура та нотаріат

Організація і діяльність судово-прокурорських органів тісно співвідносилася із гими політичними процесами, що відбувалися в житті радянського суспільства. Чи не найсуттєвіші зміни вробогі усієї правоохоронної сфери було внесено у процесі дссталіпізаціі політичного режиму.

У другій половині 1960-х — середині 1980-х років усю систему правоохоронних органів пронизували цснгралісгські начала - судово-прокурорські органи республіки перебували піл впливом союзних державних структур. 1 акі засади розпитку судової систсми республіки та особливо органів прокуратури впзііача- ла Конституція УРСР 1978 p. I лише після прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., а незабаром - і Закону від 24 жовтня 1990 p. про внесення змін та доповнень до Конституції УРСР суди іпрокуратура республіки виниш з підпорядкування союзних органів.

Судова система. У процесі десталіпізації державного будівництва зміни у судовій системі як CPCP, так і УРСР відбувалися \ руслі реорганізації її структури та підвищення ролі Верховного Суду - як вищого органу радянської судової системи. Положеїт про Верховний Суд CPCP (лютий 1957 p.) надавало йому правоза- коподавчої ініціативи та нагляду за діяльністю судових органів CPCP та союзних республік, поновило норму про входження ло його складу на правах членів голів верховних судів союзних республік. Bin почав займатися аналізом ia узагальненням судової практики і давати роз’яснення судам з питань застосування законодавства при розгляді судових справ. Підвищенню ролі Верховного Суду УРСР також сприяло утворення в його складі, згідно з Указом IlBP УРСР від 3 вересня 1954 p., Президії(п\яла досередини 1960 p.), на яку покладався розгляд протестів у порядку судового нагляду на вироки, рішення, ухвали і постанови, що набрали законної сили. Реорганізація судової системи в Україні булазавер- шена наприкінці 1950-х pp. прийняттям Основ закоиодавствапро судоустрій Союзу PCP, союзта і автономних респув йк (грудень 1958 p.) та Закону про судоустрій УРСР (червень 1960 p.). Цими актами визначалися завдання правосуддя, принципи організації та діяльності судових органів, остаточно ствердилася структурасу- дової системи. Замість дільничних впроваджувався - як нижча ланка судової системи - єдиний народний суд району чи \ticma(to районного поділу), значні судові повноваження мав ofeiacMiii суд. а найвищим судовим органом оголошувався Верховний Суд.

Строк повноважень народного суду збільшувався - він обнрав- ся вжс нс на три, а на п’ять років. Вводився новий порядок обрання народних засідателів - на загальних зборах робітників та службовців терміном на два роки, з тим, щоб домогтися більш широКСІ участі громадськості у здійсненні правосудця. У кожному PafioV ному (міському) народному суді кількість народних засідати116 встановлював виконком обласної чи міської (міста республіканського підпорядкування) Ради депутатів трудящих за подання голови обласного суду. Передбачалася підзвітність народних суддів перед виборцями, а народних судів - перед відповідними дами. У 1981 p. були прийняті останні за радянського часу зак

про вибори районних (міських) иародиих суддів УРСР, а також про порядок відкликання народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів УРСР

Важливим структурним слсмсшом обласного суду була його Президія, до компетенції якої відиесспо розгляд у порядку судового нагляду протестів Генеральних прокурорів CPCP і УРСР та обласних прокурорів.

Голови Верховного Суду УРС'Р і його заступників па рішення, ніірокм, ухвали райошніх (міських) пароднич судів, пю набрали законної енди. Розширювалася компетенція m- -K'Bii обласного суду (вносив протести до президії обласною суду на рішення народних судів; здійсшовав організаційне керівництво ДІяльиіспо обласного, а також районпнх (міських) народних судів і нотаріальних контор тощо).

Верховний Суд УРСР обирався BP республіки строком на п’ять роківускладі: голови, його шетунників, ч.іенівта народних засідаїе- лів. Иого судову діяльність здійснювали колсіГї у цивільних, кримінальних справах за пленум. Iia Верховний Суд УРСР покладався нагляд за діяльністю усіх судових органів України, йому іакож належало право законодавчої ініціативи. Остаппг повноваження пояснювалося розширенням у період «хрунювської відліпи» прав СОЮ1І1ИХ республік, зокрема персдачсіоїм права іірнГшипя кримінального, цивільного, процесуального кодексів і закону про судоустрій. Ii I9(>3 p. Верховний С’уд УРСР почав здіГісиїовазп управління і керівництво органами державного нотаріату, що зумовлювалось ліквідацією в березні 1963 p. Міністерства юспшії УРСР. ГІісля ioro, як у 1970 p. ня функція знову перейшла ло поповлепого Міністерства юстиції УРСР. Верховний Суд отримав можливість зосерелнги всі свої зуснл.чя на безпосередньому розгляді цивільних та кримінальних енрав. здійсненні коїпролю за діяльністю судів шляхом перегляду справ у касаційному і наглядному порядку. Високий стагус Верховного Суду УРСР закріплювала Конституція УРСР 1978 p. (ст. 151), а Закон «Про cy на юридичну комісію при Раді Міністрів Української PCP та Верховний Суд УРСР, а на місцях - на обласні суди.

Судова система була об’єктом пильної уваги партійних органів. Фактично партійні інституції, які користувалися так звани «телефонним правом», залишались головним важелем судочинства Щоправда, робилися спроби обмежити можливість партійних комі- тегів впливати па розпіядсудоію-слідчихсправ. ІІанрикіпці 1953 p ЦК KIIPC ухвалив I Іостанову «ІІро факти втручаиим Оеяких місцевих партійних чргаиів у аиріїпешіп суОокш cnpam. Суворо засуджувалося як протизаконні діяння втручання окремих посадових осіб і міспевих органів у вирішення судових справ, іцо завдавало шкоди інгсресам соціалістичного правосуддя. 3 іншого боку, га сностсрс- жешіями дослідників (ІІ.Тимцуїшк), ЦК партії постіймо вимагав від партіїїшіх комізстів «поліпшення ксрівніїцтвасудами». іцо насправді приводило до ще більшого днкзату і дріб’язкової ОІ1ІКИ.

Прокуратура. Правову основу діяльності прокуратури ciaiio- ВИЛО «Положения про прокурорський пагш) в СІ’СР» (24 травня 1955 p.). Зміст, цілі та завдання прокурорського нагляду, принципи побудови і діяльності прокурорської снстемн, структуру органів прокуратури було сформульовано в Конституції CPCP 1977 p. Основні положення про організацію і діяльність прокурорських органів були в основному продубльовані Констизуцісіо УРСР 1978 p. Як виключно централізовану систему з широкими повноваженнями нозиціоиував органи прокуратури Закон «Про п/юкураііпргСРі 7'» (ЗОлистопада I979p.).

Відновлення повноцінного прокурорського нагляду уможливила ліквідація Особливої наради, «трійок», внутрішньої прокуратури HKBC та інших позасудових органів. Цей крок, власне, fi спричинився до підняття роль і значення нрокураіури. Вже у вересні 1953 p. в УРСР, згідно з наказом Генерального прокурора CPCP, було ліквідовано внутрішню прокуратуру силових (органів держбезпеки і міліції) відомств, і вперше за багато років було створено відділ з нагляду за розслідуванням в органах державної безпеки. Наступного, 1954 p. наказом Генерального прокурора СРСРбезпо- середньо прокуратурам на місцях були підпорядковані прокуратури виправно-трудових таборів (В ІТ). У зв'язку з цим нідїх нагляд спочатку перейшло 46 табірних нрокуразур, які здійснювали контроль у BTT MBC CPCP. Підпорядкування табірних ирокуразур регіональним мало на меті зміцнення нагляду за дотриманням законності у BTT шляхом йогодецентралізації. Політика піднесення ролі прокуратури була охарактеризована як принципова і спрямована на дотримання соціалістичної законності, її провали в минулому пов'язувалися з діяльністю ворогів радянської влади.

«Положення про прокурорський іш.' їж) в CPC Р» (24 іравня 1955 p.) регламентувало різноманітну діяльність органів прокуратури і чігко визначало права та обов'язки прокурорів. У документі особливо підкреслювалося завдання прокурорського нагляду за точним і безумовним виконанням радянських законів. Це означало.

іцо органи прокуратури на місцях мали здійснювати наглядзаза- конністю, незалежно від впливу місцевих органів влади. Прокуратура отримувала право вимагати будь-які кримінальні і цивільні енравн від судових органів для перевірки в порядку нагляду. Положення зобов’язувало прокурорів систематично відвідувати місця позбавлення волі, негайно звільняти з-під варти кожного незаконно заарештованого. Прокурор дістав можливість без перешкод оглядати всі приміщення BTT і тюрем, а адміністрація місць позбавлення волі зобов’язувалася не пізніше однієїдоби направляти адресовані прокурорам скарги. Положення регламентувало централізований устрііі радянської прокуратури - прокурор УРСР і підлеглі йому прокурори в республіці підпорядковувалися тільки Генеральному прокуророві CPCP. Ha останнього покладався вищий нагляд за точним дотриманням законів усіма міністерствами і підвідомчими їм підприємствами і службовими особами, а також громадянами CPCP.

Було внесено зміии у структуру органів прокуратури. Так. у лютому 1959 p. в Прокуратурі CPCP і прокуратурах союзних республік були створені спеціальні органи - колегії. Відтоді одноособова відповідальність керівника за прийняття рішення та проведення його в життя поєднується з колегіальністю в обговоренні найважливіших питань. A це сприяло поліпшенню діяльності прокуратури. У травні 1960 p. прокуратурам союзних республік передавалися функції транспортної прокуратури. Останню тоді ліквідували у складі прокуратури CPCP.

Услід за союзною Конституцією (1977 p.) Конституція УРСР 1978 p. наділяла прокуратуру значними повноваженнями у сфері нагляду й визначала її структуру в республіці. Прокурор УРСР і прокурори областей призначалися Генеральним прокурором CPCP Районні та міські прокурори призначалися Прокурором УРСР і затверджувалися Генеральним прокурором CPCP. Строк повноважень Прокурора УРСР і всіх підпорядкованих йому прокурорів обмежувався п’ятьма роками. Дещо розширив сфери дії принципу колегіальності Закон «Про прокуратуру CPCP» (30 листопада 1979 p.): вів передбачив утворення колегій у Головній військовій прокуратурі, прокуратурах автономних республік, країв, областей, міст (на прав» прокуратур областей). У 1987 p. Закон «Про прокуратуру CP(P" було доповнено нормами, що передбачали право прокурорів використовувати як засоби реагування на порушення законів приписи і застереження. Дослідники (В. Сухонос) відзначають, шо у 1970-ті і 1980-ті роки органи прокуратури виконували безліч невластивих прокурорському наглядові обов’язків, які значною мірою відсували і« другий план п головні функції щодо нагляду за законністю.

Прокурорська система Української PCP фактично виводилас із підпорядкування союзних структур з прийняттям ВерховН

Радою республіки Закону «Про зміни і дотншення Kniicnwnmw іОстмішго Закону) Української РСГ» (24 жовтня 1990 p.). Зміни і доповнення Конституції УРСР торкалися ряду статей про ротмс- жування повноважень між представницькими, виконавчими та су- довими органами. Так, у ст. 163 зазначалося: «Генеральний проку- рорУкраїнської PCP призначається Верховною Радою Української PCP, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний». Встановлювалося, іцо оріанізація і порядок діяльності органів Прокуратури УРСР визначається виключно законами УРСР.

Варто відзначити, що упродовж усього періоду радянської держа- BH0C1 і, і у післявоєнні роки зокрема, як і суди, органи прокуратури перебували під цілковитою залсжніспо від партійних органів. Чис- ienni постанови і укази, що приймалися партійними ra державними органами щодо прокуратури, супроводжувалися грубим втручанням партійних органів у її діяльність. Щоправда, хрущовське партійне керівництво робило позірні спроби зарадити такій ситуації. Так, ЦК KIIPC скасував порядок, за яким арешти членів і кандидатів у члени КПРС проводились слідчими органами прокуратури тільки за узгодженням з місцевими партійними комітетами (В. Варан). Гакож Президія ЦК КПУ схвалила Постанову «Лроусунсиня номшок інегкпікіп ynpaKimii|i притягнення до відповідаїьності комуністіч. що шЛт іючшпі» (січень 1963 p.), якою вимагала усунути подвійний стандарі ) ставленні до правопорушників-комуністів і гіравопорупіників-без- партійпих. Внзпавалася помилковою практика, коли місцеві партійні иранівпнкм забороняли органам прокуратури порушувати кримінальні справи па комуністів, які вчинили злочини. Це приводило до того, що не раз за аналогічні порушення безпартійні притягалися до судової відповідальності, а комуністи - лншс до партійної. Але на роботу органів прокуратури паргійні оріани впливали як на членів КПРС. Адже з-поміж усіх найбільш чисельних правоохоронних структур — суду та органів внутрішніх справ - партійний прошарок в органах прокуратури був найбільшим.

Нотаріат. Організація і діяльність нотаріату (нотаріальних контор) в УРСР як державних органів, що мали обов’язок посвідчувати безснірпі права і факти, Ktrrpi мали юридичне значення, регулювалися законодавством. Правові основи нотаріату радянського періоду заклало перше По.їоженші про державний нотаріат (1922 p.), нрийняге Раднаркомом РСФРР. Згодом аналогічні положення були прийняті у всіх радянських республіках, зокрема в Україні (1923 i I?25 pp.). Услід за першим загальносоюзним Постановою ВУЦВК і PH в yCPP було затверджене положення «Про го.ювні принципи оргитзи- Чіїнотаріату» (25 липня 1928 p.). Воно мало кілька пізшшихредак- Ц'й, аж поки нанрнкінці 1974 p. BP УРСР не прийняла окремии Закон «7ї/)о державний нотаріат» і набрав чинності 1 травня

Органи державного нотаріату в УРСР зазвичай підпорядковувалися наркомат> (міністерству) юстиції. Винягок - період у ge- резня 1963 до серпня 1970 року. У цей час у зв’язку з ліквідаціпо Мін’юсту керівництво органами державного нотаріату в республіці здійснював Верховний Суд УРСР і обласні суди.

Адвокатура. До прийняття загальносоюзної Конституції (1977 p) діяльність адвокатури республіки регулювалася Ппюжеїтям про адвокатуру (1962 p.), зі змінами 1965 p. Документ уповноважував адвокатів, що структурно об'сдмувалися в обласні колегії, діяти як захисники інтересів фізичних та юридичних осіб: на поперсдньоч\ слідстві та в суді, представництво з цивільних справ у суді та арбітражі, а також для надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам, організаціям і колгоспам.

Колегії адвокатів були добровільними об’єднаннями осіб, які займаються адвокатською діяльністю. Визначались завдання і склад колегій, їхніх органів, права й обов'язки адвокатів, а також форми керівництва державних органів колегіями. Закон «Про адвошп\р\ СРСР» (30 листопада 1979 p.) вносив зміни у процес формування колегій (утворювалась за заявою групи засновників). Внщим органом колегії були загальні збори (конференція) членів колегії, виконавчим органом -її президія. Загальне керівництво колегіямиадво- кагів здійснювали Ради народних депутатів. Міністерства юстиіиї CPCP і УРСР контролювали дотримання колегіями адвокатівзако- нодавства. Для організації роботи адвокатів з надання правовоїдо- помоги в містах та інших населених пунктах утворювались юридичні консультації. Ha основі загальносоюзного закону було укладене нове Положення про адвокатуру УРСР (1 жовтня 1980 p.), якев основному повторювало загальносоюзний закон і детально pcr.ia- ментовувало діяльність колегій адвокатів республіки.

Отже, і у післясталіиський період судово-прокурорські оргаїш залишалися однією з найбільш важливих ланок радянської правоохоронної системи. Організація і функціонування судової системи і органів прокуратури в УРСР тісно співвідносилася із тими політичними процесами, що відбувалися в житті радянського суспільства, мала постійну генденцію до централізації, посилення впливу союзних державних структур на їх діяльність. Новий поштовх справі удостоїш- лення судової і прокурорської системи, їх відходу з підпорядкування союзних органів дало прийняття 16 червня 1990 p. Дскдарашї про державний суверенітет України. Певні корективи у функціонування судово-прокурорськоїсистеми в CPCP вносили численні постанови і укази, прийняті партійними та державними органами. Однак усі вони нс порушували корінного принципу - цілковитої залежності органів суду, прокуратури, а також адвокатури від партійних комітетів. 3 цього погляду зрозуміло, шо участь громадськості в процесі судочннст

Організаційно-правові засади діяльності силових правоохоронних та каральних органів - держБєзпєки. міліції і виконання покарань

Правовий статус органів КДБ CPCP визначався закритими (ч гр„. фами «таємно», «особливо таємно», «особливої важливості») під- законними актами - постановами партійно-державних органів та внутрішньовідомчими наказами (інструкціями, положеннями тощо) У цих документах деталізувалися функції (розвідка, контррозвідка' політичний розшук, дізнання, слідство) служби, визначалася її структура - центральний апарат КДБ (поділявся на окремі управління), територіальні органи по областях (управління КДБ), апарат уповноважених у містах, районах, залізничних станціях, останніз 1967 p. були реорганізовані в міські та районні відділи (відділення) КДБ. Структура зазнавала неодноразових змін, що відповідали конкретним завданням органів у той чи інший період. Наприклад, 17 липня 1967 p. було створене 5-те управління, на яке покладалася боротьба з т. зв. ідеологічною диверсією противника. Воно зосереджувало боротьбу з дисидентським рухом, і стало найбільш чисельним підрозділом КДБ CPCP (T. Окіпнюк).

Принципи взаємовідносин керівних органів КПРС і КДБ2бе- резня 1959 p. закріпило затверджене спільною Постановою ЦК КПРС і PM CPCP «Положения про КДБ npu Раді Міністрів СРСР» (діяло до 1991 p.). Воно ж посилювало партійний контроль над його діяльністю, однією з форм якого стало запровадження колегіальності в управлінні службою (9 квітня 1959 p. була створена колегія КДБ CPCP з 11 осіб). Формально, згідно з Конституцією УРСР 1978 p.. КДБ належав до категорії союзно-республіканських державних комітетів і мав перебувати у подвійному підпорядкуванні як PM УРСР, так і КДБ СРСР. Однак фактично керівництво органами державноі безпеки здійснювали вищі партійні органи CPCP - ЦК КПРС та по- літбюро ЦК КПРС (T. Окіпшок). Уперше правовий статус КДБ CPCP на законодавчому рівні було закріплено лише в останній період його існування. Однак на момент введення в дію Закону CPCP «Про органи державноі безпеки в CPCPn від 16 травня 1991 p. в Україні вже було взято курс на побудову власних органів державної безпекн (Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p.).

У період «відлиги» органи, КДБ брали активну участь у проведенні реабілітації жертв політичних репресій. B їхній діяльності стверджувався принцип законності, з органів були звільнені співробітники, особисто причетні до масових репресій, порушешш процесуального законодавства. Ta все ж і тоді функціонування органівдерж- безпеки супроводжувалося переслідуваннями інакодумців, викриттям нових «антирадянських» угруповань. Зокрема, у другій половині 1950-х років органами КДБ республіки було ліквідовано 183 нацюна лістичні та інші антирадянські організації (О. Бажан). Прагнення компаргіі перебрати до своїх рук спецслужбу (за А. РуснаненкОМ виявлялося у вказівках обласним партійним працівникам не ли

глибоко вникати у зміст робочих органів, а й спрямовувати їхию роботу передусім на боротьбу з «ідсологіпо україиських буржуазних націоналістів», а також - на скерування в органи держбезпеки пар- тійних* радянських, комсомольських працівників, введення керівників відомства в органи партійного ксрівниіггва. Так, в УРСР сам глава служби і начальники обласних, районних управлінь КДЬ увійшли до складу Політбюро ЦК КПУ, бюро обкомів та райкомів паргії

Хруїдовсі.ка «демократизація» органів державної безпеки загальмувалася з приходом до влади в CPCP Jl. Брежигва Органи КДЬ CPCP, застосовуючи рспрссиині методи і порушуючи права людини, стали основним знаряддям партійної верхівки CPCP у боротьбі з інакомисленням, дисидентськими рухами, «українським буржуазним націоналізмом» ra будь-якими іншими проявами опозиційності. Попри тс. що післясталіпські исрсслід}напня б\ли значно меншими за своїми масштабами і дещо іншими ia спрямсвашія.м. однак від того ис мспш сумнівними і ганебними. У роботі апарату органів державної безпеки почали з'являтися нові риси, суть яких полягала в більш широкому використанні психіатрії в кримшаїь- iiouy процесі. У брсжмсвський період КДЬ не мало гжоблнвих матеріальних проблем, у тому числі і з житлом. Хоч і до зого працівники даного відомства перебували у привілейованому сгановиші порівняно з іншими членами суспільства.

3 початку I970-x років в УРСР було взязо курс на створення всс- охоплювальпої мережі КДЬ по всіх містах і районах республіки. Найбільша кількіезь нових міськрайопних управлінь і вересня 1970 p. відкрилася в м. Кисві - 10, в Кіровоградській області 9. в м. Харкові - 4. в Черкаській та Хмельницькій областях - по 3 в кожнін (А. Русиачеико). 3 початку 1972 p. за рішенням ІІолітбюро ЦК KIIPC готувались до збільшення кадрів служби для політичної інформації (5-тс управління). 3 ссрелиин 70-х років ira не відомство поклаласться. разом з мілінісю і прокуратурою, ще о ina функція - недопущення масових безпорядків і аптирадянських виступів. Іакий крок влади був зумовлений масовими вистуїгами. сіраііками середини 70-х в деяких великих містах України. Чинником, який тоді сприяв піднесенню КДЬ (за А. Рукначенко.ч) була повільна реабілітація Сталіна, що заледве не завершилася його повіїою реабідітацісю у 1979 p.

Міліція. Дссталінізація органів міліції здійснювалася через спроби зміниги її організацію та структуру, посилення партійного контролю і колегіальності у прийнятті рішень, а також широкого залучення громадськості до діяльності міліції.

Після реорганізації MBC УРСР і міністерства державної безпеки УРСР в одне міністерство - MBC УРСР (квітень 1953 p.) посилено партійний контроль за роботою цього відомства. B центральному апараті і місцевих управліннях провстспо численні кадрові псрс- становки, у центральному апараті MBC УРСР, в усіх обласних управліннях та інших пілрозділах створювалися партійні комітети B жовгні 1456 p. було визнано доцільним в черговий разреоргапі зувати керівництво MBC та управління міліції в областях в єдині управління внутрішніх справ виконкомів обласних Рад депутатів а відділи міліції в містах реорганізувати у відділи виконкомів міських рад. Таким чином, відновлювалось подвійне підпорядкування міліції - місцевим Радам та відповідним установам MBC.

У зв'язку із заходами щодо розширення прав союзних республік союзне MBC було ліквідовано (13 січня 1960 p.). Керівиицгвоорга- нами внутрішніх справ та найважливіші функції союзного міністерства повністю передавалося MBC союзних республік. Підсумок реорганізаційним заходам щодо органів міліції у період «відлиги» було підбито прийняттям PM CPCP нового Положення про міаіцію (серпень 1962 p.) - документа, що визначав завдання, права та обов’язки міліції, підкреслював необхідність суворого дотримання соціалістичноїзаконності, наявності у працівників високих моральних та професійних якостей. MBC республіки перейменовувалося на МОГП - міністерство охорони громадського порядку (від 5 вересня 1962 p.). Тоді ж були затверджені текст і порядок принесення присяги. Встановлювалося щорічне святкування дня Радянської мі- ліцїї (10 листопада). Вживалися заходи щодо вдосконалення озброєння працівників відомства, їх матеріальноїзаінтерссованості.Так.з липня 1962 p. на озброєнні міліції з’явилися гумові кийки та перші наручники. У 1964 p. PM CPCP прийняла рішення про безкоштовний проїзд в міському та приміському транспорті співробітників внутрішніх справ за службовими посвідченнями.

Ha думку лідерів партійно-державного керівництва часу «відлиги» (В. TuMiQ>HUK), величезну перспективу у боротьбі із ЗЛОЧИННІСТЮ мало маги залучення у цей процес широких мас населення. У цьо'Л плані чималі надіїпокладапися на добровільні народні дружини (ДНДІ бригади сприяння міліції, розвиток яких ставав пріоритетним завданням КПРС та органів державного управління у сфері правоохоронної політики. Діяльність народних дружин регламентувалася Постановою Ради Міністрів УРСР «Проучасть трудящих в охороні громадського порядку в країні» (2 березня 1959 p.). Створення народних дружин повсюдно відбувалось під партійною опікою (напр., постано ва і закритий лист ЦК КПРС від 5 листопада 1959 p. «Про підвищення рот громадськості в боротьбі зі злочинністю і порушеннями грома ського порядку>»). Керівництво ДНД здійснювали партійні організації і повсюдно створені міські та районні штаби.

1 Ia середину 1960-х років у складі МОГП УРСР були створені великі підрозділи. Голови управління міліції, Головне управлінняміс позбавлення волі, Слідче управління, Головне управління пожеж

охорони, Головне управління внутрішніх військ та iii ГІротс рішення щодо виведення органів міліції з підпорядкування союзних органів трактується (Б. Головко, В. Гончаренко. Ю. Кравченко) як суперечливе. 3 одного боку, це рішення розширило самостійність та компетенцію республіканськихоріанів, з іншого — значно погіршило координацію правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ (fi. І'оюпко) і в 1966 p. від нього відмовилися - ПВР CPCP приймас рішення про створення союзно-республіканського МОГП. A в листопаді 1968 p. MOITI було перейменовано на Міністерство внутрішніх справ. B УРСР MBC дістало цю назву на підставі Указу ГІВР УРСР від 9 грудня 1968 p

Перебудова торкнулась також і снстеми MBC на \iiciwx. I Ia базі органів міліції були угворені відділи (управління) впуїріиіпіх справ, до яких увійшли також підрозділи державного ножсжпоіо нагляду і виправних робіт. Міліція поділялась на тсригоріа.іьну і транспортну. Перша - забезпечувала охоропу порядку в містах ra інших населених пунктах і на автомобільних дорогах, які зв’язували iu пункти; друга - виконувала аналогічні завдання на іалізннч- пому, водному і повітряному транспорті. До складу міліцейської служби входили: карний розшук, служба боротьби з розкраданням соціалістичної власності (БРСВ), ДЛІ та інші підрозділи. При міських і районних відділах внуїріїпніх справ організовувалися слідчі відділення. B межах великого районного або міського відділу внутрішніх справ утворювались територіальні відділи міліції. Рішення про такі утворення приймалось відповідними органами вііутpiiniiix справ спільно з виконкомами Рад Начальники управлінь та відзі- пів внутрішніх справ виконкомів обласних та міських Рад призначались наказами органів внутрішніх справ і затверджувались на сесіях відповідних Рад. Виконкоми Рад затверджували також начальників відділень, дільничних інспекторів та інших посадовців.

Діяльність міліції завжди була під пильною увагою партінно- державпого керівництва. Певну роль у підвищенні рівня роботи міліції відіграла Постанова ЦК КПРС і PM CPCP «Про заходи по зиіцнешію міліції'» (19 листопада 1968 p.), Указ ПВР CPCP «Про основні обов 'язки і права радянської міліції no vxopom сромадсько- ?o порядку і боротьбі зі злочинністю» (8 червня 1973 p.). B останньому визначались завдання, принципи діяльності, основні права й обов’язки радянської міліції.

Структурні зміни в органах міліції 1970-1980-х pp. певноюмірою були наслідком прийняття нового ГІоложення про радянську міліцію. Зокрема, для підвищення рівня організаційної робоїи в органах внутрішніх справ утворювалися організаційно-інспекторські управління (відділи), які були реорганізовані у штаби, запроваджувалася профілактична служба. Упродовж 1973-1983 pp. в Голошюму управлінш карного розшуку MBC CPCP працювало Управління профілактичної служби, а в MBC та УВС областей - відповідні відпЗіи та відділення.

Така реорганізація торкнулась пасампсред дільничних інспекторів які брали безпосередню участь у профілактичній діяльності. B межах багатоманітної нрофілакгичноі діяльності найважливішою ланкою було запобігання правопорушенням неповнолітніми. Безпосередньо цісю справою займалися інспекції у справах неповнолітніх, як штатні, гак і утворені на громадських засадах. До того ж, починаючи з I970-.\ років приділяється значна увага підготовці кадрів органів міліціі (внутрішніх справ). B Україні в цей час діє ціла пизка середніх спеціальних шкіл міліціі'СДніпропетронська, Львівська, Івано-Франківська, Oтеська)та Київська Вінца школа MBC CPCP

Упродовж «іісрсбудонннх» 1985 1990-го pp. органи міліції УРСІ*. як і в попередні роки, діяли в підпорядкуванні MBC CPCP. 1 хоча права MBC УРСР і УВС областей у ці рокн було дещо розширені, однак міліція республіки залишалася частиною загальносоюзної систсмн. і загальне керівництво, і кадрове забезпечення, і матеріально-технічне постачання та інші сфери діяльності органів внутрішніх справ УРСР вирішувались у центральних союзнихустано- ва\. У другій половині 1980-х років дуже гучною проблемою, зякою зіткнулась міліція, була антиалкогольна кампанія. 3 прийняттям 1986 p. комплексної програми MBC CPCP по наступу на наркоманію, міліція республіки розпочала цілеспрямовану боротьбузцич лихом. Пожвавлення економічної активності u країні зумовило підвищення уваги додіяльності служби БРСВ.

Прийнятий у той час Закон УРСР «Про міміцію» (20 трутня 1990 p.) основними завданнями міліції проголошував: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод і законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення: виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх скоїли; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; участь у наданні соціальної і правовоїдопомоги громадянам: сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам у виконанні покладених на них законом обов’язків. Закон регламентував права і обов’язки праиівників міліції.

Оргшіи виконання покаране. До проголошення незалежності пенітенціарна система України, як і усіх інших республік колишнього CPCP, функщонувала відповідно до законодавчих та нормативних вимог, встановлених на союзному та республіканському рівнях. Основними нормативно-правовими актами, що слугували у післясталін- ський період правовою основою діяльності органів виконання пока рань, були загальносоюзне (грудень 1958 p.) га республіканське (липень 1961 p.) По.южения про виправно-трудові каноті і пяоряа Основи виправно-т[уудового законодавства Союзу POP і союзиихрео пубчік (липень 1969 p.) та Виправно-трудовий кодекс УРСР Opync* 1970 p.). У цих документах визначалися система управління М|СЦЯ позбавлення волі, їх структура, режим утримання засудженихтош ■

войний підрозділ (взвод, дивізіон) з військовослужбовців строкової служби. У виховно-трудових колоніях, тюрмах і слідчих Ізоляторах охорона залишилася стара, яка комплектувалася за вільннм наймом. У зв’язку з передачею охорони колоній у відання Управління внутрішніх військ, в Управлінні виправно-трудових установ був створений відділ режиму.

Місця позбавлення волі класифікували, поділяючи на декілька видів. Так, за загальносоюзним Положенням про виправно-трудові колонії і тюрми (1958 p.), основним видом виправно-трудових установ для дорослих засуджених оголошувалися виправно-трудові колонії. B останніх встановлювалося три види режиму, загальний, посилений і суворий, а а тюрмах - загальний і суворий. Натомість Положення про виправно-трудові колонії і тюрми MBC Української PCP (26 липня 1961 p.) вже передбачало чотири види виправно- трудових колоній: загального, посиленого, суворого й особливого режимів. До штатів виправно-трудових колоній вводилися посади начальників загонів, організовувалися загальноосвітні школи, створювалися професійно-технічні училища.

Указом Президії Верховної Ради (ПВР) CPCP «Про організацію виправно-тутудовю колоній-поселень і про переведення до них засуджених, які впевнено стали на шлях виправленім» (26 червня 1963 p.) система колоній поповнилася ще одним видом виправно-трудових установ - кочонісю-поселенням. Основами виправно-трудового законодавства Союзу PCP і союзнш республік, що введені в дію т 1 листопада 1969 p., передбачалися такі види виправно-трудових закладів: виправно-трудові колонії (загального, посиленого, суворого, особливого режимів і колонії-поселення); тюрми (загального і суворого режимів); виховно-трудові колонії (загального і посиленого режимів) для неповнолітніх злочинців. Згідно з Указом ПВР CPCP «Про внесення доповнень та змін в Основи виправно-трудового законодавства Союзу PCP і союзних республік» (8 лютого 1977 p.) до системи виконання покарань додалася ще й колонія-поселення dw осіб, які вчинили злочин з необережності.

Особливо у період хрущовської «відлиги» проводилася значна робота щодо демократизації діяльності пенітенціарної системи. Вона полягала у гуманізації її діяльності та відновленні в роботі відомства знецінених у роки сталінщини загальнолюдських порч моралі, супроводжувалася залученням громадськості до коіпролю за робогою органів виконання покарань. У рамках такого підхоДі Указом ПВР CPCP від 24 квітня 1954 p. було скасовано інститут

заліку робочих днів, що існував до цього, і відиовленодостроко й умовно-дострокове звільнення засуджених з місць позбавлені волі. Можливість звільнення від подальшого відбуття покаран чи заміни його більш м’яким покаранням вирішувалось судом

кратизму, справедливості, диференціації та індивідуалізації виховного вплипу на засуджених.

Отже, після пикріптя діяльності Бсрії та суду над шім суспільство жпло в очікуванні змін насампсрсд п організації та структур; правоохоронної бистеми. До XX з їзду КПРС силові правсюхороїті і каральні органи - держбезпеки, міліції і виконання покарань - стають підконт]Х)Льними партійним комітезам. Відповідно, вирішси- пя всіх пигань правоохоронної сфери стало виключно прерогативою КПРС в особі відділів адміністративних органів партійних комі- тстів. Спроби десталінізації, відтак демократизації структури та діяльності органів держбезпеки, міліції і виконання покарань, щр розпочалися в другій половині 1950-х років, нс дістали логічноговті- ления. 3 приходом до влади в CPCP Л. Брежнєва в діяльності органів міліції та кримінально-виконавчої системи відновилися й утвердилися принципи суворого централізму та адміпістратнвііо-командиогс управління. їх структура ставала усе більш розгалуженою, з'являлися нові підрозділи, а діяльність значно ускладнювалася. Opiaim КДБ CPCP, застосовуючи репресивні мстодн і порушуючи права людини, стали основним знаряддям партійної верхівки CPCP у боротьбі з інакомисленням. Тоді КДБ в УРСР вкупі з жорстким ідеологічним пресом КПУ зуміли приглушити національно-визвольний рух і соціальний спротив у республіці. Проте остаточно зламати його цій могутній структу рі було не під сплу, допоки існували причини, які породжували ці явища як пеминучі.

<< | >>
Источник: Терлюк I. Я.. Історія держави і права України: Навчальний посібник,- K.,2011.- 944 c.. 2011

Еще по теме Судово-прокурорські органи. Адвокатура та нотаріат:

  1. СУДОУСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ. ЧАСТИНА ІІ. МОТИВИ ДО ПРОЕКТУ 1931
  2. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  3. Приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР
  4. Тема 17. Держава і право УРСР у повоєнні роки та період десталінізації (1945 - перша половина 1960 рр.)
  5. Тема 18. Держава і право України в період «застою» (середина 1960- середина 1980 рр.)
  6. Судова реформа (1864 p.)
  7. Судово-прокурорські органи
  8. Судова система
  9. Судова система
  10. Організаційно-правові засади створення та діяльності органів прокуратури
  11. Судово-прокурорські органи. Адвокатура та нотаріат
  12. 4. Організація управління економікою в умовах соціально-економічних реформ
  13. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  14. 4.1. Загально-правові принципи оперативно - розшукової діяльності
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -