Судово-прокурорські органи

Судово-прокурорські органи в Галичині й на Буковині (меншою мірою - на Закарпатті) упродовж австрійського (австро-угорського) панування зазнавали неодноразових більших чи менших змін.

Найменше структурних змін в організації суду було в період останньої чверті XVIII - середини XIX ст. У той період майже без змін зберігалася попередня судова система. Судочинство й далі спиралося на засади станового суспільства і не відокремлювалося від адміністрації. Шляхта судилась у шляхетських - земських і грод- ських (діяли на постійній основі) судах. Міщани самоврядних міст- У mimpamcbKux. в яких суд ради міста розглядав цивільні справи, авійтівсько-лавничий - кримінальні справи, земельні та спадщин- ні суперечки. Для духовенства існували особливі - єпископські tydu, юрисдикція яких поширювалася також на кримінальні справи духовних осіб (/. Настасяк). Для сільського населення судами першої інстанції стали вотчинні (панські) чи домініальні суди. Щоправда, в судовій практиці стало обов’язковим (1774 p.) використання австрійських правових актів. Усі рішення державних судів виносилися від імені імператора. Кожному надавалося право оскаржувати рішення судів до губернатора (верховний губернаторський 9¹¾ а смертні вироки виконували лише після перевірки справи губернатором.

Певні зміни в судоустрій західноукраїнських земель внесла пер- ^Ша (від часу приєднання) австрійська судова реформа (1782 p.), ^яка за декілька років адаптувала судову систему краю до загально- вветрійськоі. Найперше реформуванню підлягав домініальний суд. ^^1я здійснення правосуддя поміщики повинні були скласти іспит ^{10 п}Р^аво судити або ж спеціально для цього утримувати особу — ^ЮспЩіпрі_я. Сільські громади діставали право на «пленіпотентів» — адвокатів. Домініальні суди зберігалися до середини XlX ст.

13^!

нальні злочини, вчинені представниками духовенства, розглядались у світських судах. Проте перед ним єпископський суд позбавляв злочинця духовного сану Крім того, подібно до інших австрійських провінцій, у Галичині й на Буковині існували окремі суди з розгляду цивільних і кримінальних справ (від 1787 p. до середини XlX ст ). Було утворено чотири цивільних та 19 кримінальних судів. Функції останніх здебільшого виконували магістратські суди. A до компетенціїЛьвівського магістратського суду входив розгляд політичних справ усього краю. Вищою інстанцією для Г аличини та Буковини став створений у Львові (1784 p.) стеляційний суд. Судовий нагляд над усіма судами краю здійснювала Верховнасудо- ва палата у Відні.

Під впливом революційних подій 1848-1849 pp. було внесено зміни й до системи судоустрою Австрійської імперії, які, зокрема, поширилися (1850 p.) на територію Галичини та Буковини. Такі зміни здійснювались у напрямі впровадження буржуазних принципів у судочинство. 3 ліквідацією домініального суду відмовилися танового суду взагалі. Створювалися судові повіти (у межах стана як адміністративної одиниці було по кілька судових повітів), лилися суди присяжних, повітові суди ty кожному судовому ,віті) й повітові колегіальні суди (розглядали важливі кримінальні ■'і ави за участі не менше трьох повітових суддів). Суди проголо- іа.іися відокремленими від адміністрації.

Нова реорганізація судового устрою (1852 p.) спрямовувалася ^ часткову відмову від буржуазних принципів у судочинстві та повернення до старої, феодальної системи. Повітові суди, яким були підсудні цивільні та дрібні кримінальні справи, підпорядкували адміністрації повіту, а суди присяжних і повітові колегіальні суди було ліквідовано. Суди поділялися на крайові (Львівський вищий крайовий суд обслуговував Східну Галичину та Буковину), окружні (виступали як суди першої інстанції в окремих цивільних і серйозних кримінальних справах) та повітові (поділялися на цивільний і кримінальний відділи).

Незначні структурні зміни в системі організації суду, які, однак, стали суттєвими за значенням, було запроваджено в умовах дуалістичної держави. Після прийняття австрійської конституції (1867p.), судовій владі було присвячено окремий конституцій" ний закон (21 грудня 1867 p.). За ним знову запроваджувалися повітові суди, і цього разу судова влада остаточно відокремлювалася від адміністративних органів. Уводився принцип незмінюваності суддів (довічно призначались імператором), проголошувались іхні самостійність і незалежність. Суддею міг стати австрійський громадянин чоловічої статі, який мав вищу юридичну освіту і піс- ля трирічної практики успішно склав письмовий та усний судові ек- щмени. У національному аспекті склад суддів був здебільшого не- скраїнським. Українці допускалися до судової роботи переважно в судах нижчих інстанцій (В. Купьчицький) Відновлювалися суди присяжних, на розгляд яких покладалися тяжкі злочини, політичні спра- ви.атакож питання про пресу.

Судприсяжних складався із сенату крайового суду і 12 присяж- нихзасідателів; присяжні виносили вердикт про вину, а постійні судді визначали міру покарання. Списки присяжних засідателів щороку вшначалися адміністративними органами, а суд у порядку жеребкування вибирав потрібну йому кількість для розгляду конкретної справи (В. Кульчицькиіі). Найвищими судовими інстанціями залишалися вищий крайовий суд і Верховний судовий і касаційний трибунал.

Система територіальних судових органів доповнювалася спеціальними судами - військовими, торговими чи промисловими (1896 p.). Останні, зокрема, вирішували спірні питання між підприємцями й робітниками, а також робітниками одного підприємства.

Охорона безпеки чинного ладу покладалася на жандармерію, командування якої для Галичини та Буковини мало штаб у Львові. Очолював жандармерію крайовий комендант.

Ha захисті державних інтересів стояла Державна прокуратура (1849-1850 pp.). У Львові було створено Вищу державну прокуратуру (l855p.). Вона вносила й підтримувала від імені держави обвинувачення в територіальних судах. Ha прокуратуру також по- мадалися функції нагляду за дисциплінарними проступками cy- дових чиновників (1863 p.) і тюрмами (1865 p.). Від 1873 p. проку- P⁰P лри Верховному судовому й касаційному трибуналі іменувався ***рольним прокурором, при вищих крайових судах — старшим ^Р°курором, а при окружних судах працювали державні проку- ^pnP^u- Ti ж, хто підтримував обвинувачення в повітових судах, "мивалися заступниками державних прокурорів.

Для захисту матеріальних інтересів держави в судах усіх інстан- Ч'^и У Львові було спеціально створено Галицьку фінансову проку- ^ритуРУ (1852 p.), компетенція якої поширювалася на територію

H- нальні злочини, вчинені представниками духовенства, розглядались у світських судах. Проте перед ним єпископський суд позбавляв здочинця духовного сану. Крім того, подібно до інших австрійських провінцій, у Галичині й на Буковині існували окремі суди зроз- гляду цивільних і кримінальних справ (від 1787 p. до середини XIX cT.). Було утворено чотири цивільних та 19 кримінальнихсу- дів. Функції останніх здебільшого виконували магістратські суди. A до компетенціїЛьвівського магістратського суду входив розгляд політичних справ усього краю. Вищою інстанцією для Галичини та Буковини став створений у Львові (1784 p.) апеляційний суд.

Під впливом революційних подій 1848-1849 pp. було внесено зміни й до системи судоустрою Австрійської імперії, які, зокрема, поширилися (1850 p.) на територію Галичини та Буковини. Такі зміни здійснювались у напрямі впровадження буржуазних принципів у судочинство. 3 ліквідацією домініального суду відмовилися від станового суду взагалі. Створювалися судові повіти (у межах староства як адміністративної одиниці було по кілька судових повітів). Уводилися суди присяжних, повітові суди (у кожному судовому повіті) й повітові колегіальнісуди (розглядали важливі кримінальні справи за участі не менше трьох повітових суддів). Суди проголошувалися відокремленими від адміністрації.

Нова реорганізація судового устрою (1852 p.) спрямовувалася на часткову відмову від буржуазних принципів у судочинствіта повернення до старої, феодальної системи. Повітові суди, яким були підсудні цивільні та дрібні кримінальні справи, підпорядкували адміністрації повіту, а суди присяжних і повітові колегіальні суди було ліквідовано. Суди поділялися на крайові (Львівський вищнй крайовий суд обслуговував Східну Галичину та Буковину), окружні (виступали як суди першої інстанції в окремих цивільних і серйозних кримінальних справах) та повітові (поділялися на цивільний і кримінальний відділи). Стосовно повітових судів окружні були судами другої інстанціі. а крайовий суд був другою інстанцією для окруж- них і третьою, останньою,-для повітових судів у цивільних справах.

Незначні структурні зміни в системі організації суду, які, однак, стали суттєвими за значенням, було запроваджено в умовах дуалістичної держави. Після прийняття австрійської конституції (1867p.), судовій владі було присвячено окремий конституцій' ний закон (21 грудня 1867 p.). За ним знову запроваджувалися повітові суди, і цього разу судова влада остаточно відокремлювала® від адміністративних органів. Уводився принцип незмініованосШ суддів (довічно призначались імператором), проголошувались їхні

самостійність і незалежність.

Судприсяжних складався із сенату крайового суду і 12 присяж- ннхзасідателів; присяжні виносили вердикт про вину, а постійні судді визначали міру покарання. Списки присяжних засідателів щороку визначалися адміністративними органами, а суд у порядку жеребкування вибирав потрібну йому кількість для розгляду конкретної справи (В. Кульчицький). Найвищими судовими інстанціями залишалися вищий крайовий суд і Верховний судовий і касаційний трибунал.

Система територіальних судових органів доповнювалася спеціальними судами - військовими, торговими чи промисловими (1896 p.). Останні, зокрема, вирішували спірні питання між підприємцями й і робітниками, а також робітниками одного підприємства.

Охорона безпеки чинного ладу покладалася на жандармерію, командування якої для Галичини та Буковини мало штаб у Львові. Очолював жандармерію крайовий комендант. У повітах існували потові комендатури, які керували роботою жандармських постів, розташованих на території повіту. У другій половині XlX ст. замість жандармерії було створено Дирекцію поліції у Львові з ана- сгічними функціями. У той період поліційні органи поділялися на поліцію безпеки, шляхову, пожежну, санітарну, торгову тощо, контролюючи все життя країни. Разом з органами цензури вона підпорядковувалися Міністерству поліції у Відні.

Ha захисті державних інтересів стояла Де/хжавиа прокуратура (1849-1850 pp.). у Львові було створено Вищудержавиу npo- Wanypy (l855p.). Вона вносила й підтримувала від імені держави обвинувачення в територіальних судах. Ha прокуратуру також покладалися Функції нагляду за дисциплінарними проступками cy- Довнх чиновників (1863 p.) і тюрмами (1865 p.). Від 1873 p. проку- P⁰P при Верховному судовому й касаційному трибуналі іменувався *ыеральнии прокурором, при вищих крайових судах - старшим "РЩрором, а _{при окр}у_ЖНИХ судах працювали державні проку- Ptyu. Ti ж, хто підтримував обвинувачення в повітових судах, ^називалися заступниками державних прокурорів.

. Для захисту матеріальних інтересів держави в судах усіх інстан- ''¹¹' У Львові було спеціально створено / алицьку фінансову проку- Poniypy (i852 p.), компетенція якоі поширювалася на територію

Буковини (до 1867 p.). Предметом діяльності фінансової прокуратури був порядок управління й використання коштів із благодійних фондів. Чисельність штату, ранг службовців визначалися статутом. Очолював крайову прокуратуру фінансовий прокурор. Ha нього покладалися загальне керівництво її службовими справами, передан- ня справ підлеглим чиновникам, контроль за правильним веденням ними, документації, за додержанням строків розгляду справ тощо. Для вступу на службу до фінансової прокуратури встановлювався ряд вимог. Необхідною з них було успішне складання трьох державних іспитів, визначених Міністерством фінансів. Для остаточного зарахування на службу і наступної присяги обов’язково слід було пройти протягом року практику. Для одержання вищих посад у фінансовій прокуратурі складались адвокатські іспити.

Одночасно з відновленням суду присяжних для захисту інтересів підсудних відновлювався інститут адвокатури, початки якого в Галичині й на Буковині сягали часів освіченого абсолютизму (1781 p.). Але до середини XlX ст. адвокатів було мало, і вонн становили привілейовану групу населення. Статус адвокатури спершу визначало Тимчасове (1849 p.) положення про адвокатуру. Видане згодом Постійне положення (1868 p.) лежало в основі діяльності адвокатів аж до розвалу імперії. Для управління справами адвокатури у Львові, Станіславі та Чернівцях було створено адвокатські палати. Дисциплінарний нагляд за професійною діяльністю адвокатів здійснювала президія, що обиралась як орган самоуправління на три роки. Президія адвокатської палати також приймала кандидатів до адвокатури, до яких пред’являлися дуже високі вимоги (В. Купьчицький). Окрім семирічної практики після закінчення юридичного факультету й успішного складання адвокатського іспиту, вони також повинні були мати ступінь доктора права.

Як інститут попереднього судочинства окремим цісарським патентом (29 вересня 1850 p.) в усіх коронних австрійських землях було запроваджено нотаріат. Протягом перших 20 років свого існування нотаріати функціонували при судах. 1з запровадженням Нотаріального порядку (1871 p.) нотаріат почав діяти як самостійна, незалежна від судів установа. Нотаріуси призначалися міністром юстиції з кваліфікованих кандидатів. Необхідними умовамидля зайняття посади були: досягнення 24-річного віку, державна правова освіта, 4 роки правовоі практики, знання крайових мов і складені теоретичні іспити або ступінь доктора права. Організація нотаріату мала певну автономію. Нотаріуси судових округів або краю об єднувались у нотаріальні колегії (нотаріальні палати). До функцій нотаріальної палати належали: вибори голови і членів палати, вироблення пропозицій щодо устрою та діяльності нотаріату і per^

таменту його діяльності, розгляд планів роботи і звітів нотаріаль- ноїпалати. Нотаріальна палата здійснювала нагляд за поведінкою ,,діловодством нотаріусів і кандидатів у нотаріуси та виконувала функціїсвосрідного відомчого суду честі. Загальний нагляд за діяль- ністюнотаріальних колегій здійснювали голови (президенти) судів першої та другої і нстанцій.