Організаційно-правові засади створення та діяльності органів прокуратури

Започатковані непом нові форми відносин передбачалося)^ лити на основі запровадження в життя принципу законносп^ волюційної законності») і захисту інтересів громадян У ^c^ J порядку.

Прокуратура в УСРР була запроваджена після введення інституту Державної прокуратури в РСФРР, і розбудовувалася на запо- іичспих в останньої політико-правопнх засадах. Згодом пріоритстиою юридичною основою діяльності органів прокуратури УСРР стають загальносоюзні пормативно-правові акти - Конституція CPCP (1924 p.), OciiotiH судоустрою Союзу PCP і союзних респуСпік (29 жовтня 1924 p.) та Основи кримтачьного судочинства Союзу PCP і союзних республік (31 жовтня 1924p.).

Від часу створення прокуратури УСРР правовою основою її діяльності стало затверджене ВУЦВК «Положення про прокурорський нагляд» (28 червня 1922 p.). Згідно з пим на прокуратуру України, яка функціонувала у складі ІІарком'юсту, покладався нагляд від імені державн за законністю дій всіх органів влади, господарчих установ, громадських і приватних оріапізацій та приватних осіб шляхом порушення кримінального переслідування вишніх і онротссту- вашія ностапов, що порушують закон. Одночасно прокуратура мала иідтримуваги обвинувачення у суді, брати участь у цивільному процесі, наглядати за законністю трнмання заарештованих нід вартою, діяльністю органів дізмания і слідства та органів ДІГУ. Основна увага прокуратури щодо останніх па початковому стані її становлення ( ш В. Окіпшоко.ч) приділялася вилученню судових функцій j органів ДІ1У і передачі їх судовим установим. A у другій половині 1920-х прокуратура тоссрсджувалася безпосередньо на діяльності щодо нагляду ia конкретними справами, шобули у впровадженні воріапах ДПУ.

Було визначено струкгуру органів прокуратури УСРР. Найбільш тоцільпим було визнано прніїцнії побудови нрокуратурн за iaiy- зями народного госиодарегва.

Органи війсьшюі прокуратури в Україні очолював помічник прокурора республіки при Верховному трибуналі (прокурор Верховного трибуналу), який виконував прокурорські функції нрн касаційному відділі і керував діяльністю прокурорів військового, аінськово-тpaііспортного і судового відділів Верховного трибуналу. При прокурорі військового відділу перебував noro товариш (заступник). Військові прокурори дивізій і корпусів, залізниць і водних басейнів перебували в безпосередньому підпорядкуванні прокурора Нерховного трибуналу, а призначалися, переміщувалися і звільнялися. як і губернські прокурори, тільки прокурором республіки

3 1925 p. у структурі органів прокуратури виділяаься т. _ів трудова прокуратура (прокуратура з трудових справ). Законодавчі, закріплена в положенні «Про судоустрій УС'РР» (23 жоптпя 1925p) вона стала самостійною ланкою в сисгсмі jaiа.іьііих органів нр куратури. Ila неї покладалися функції прокурорського паїлядх та закоиііісгіо лише в одній галузі трудовнх відносин. Зокрема, про куратура з трудових справ стежила за дотриманням законності прн укладанні колективних договорів і тарифних угод, за свосчаспістю рссстраціїїх в органах ІІаркомпраці і виконанням сторонами. Вн- явивіпи будь-які порушення в цін галузі, прокурор звертав иа ии увагу інспекторів праці і вимагав негайного усунення. У випадках злісного порушення наймачами, у тому числі керівннкамидержш- них підпригметв і установ, колективних договорів або тарифних угод прокурор порушував дисциплінарне, адміністративне або кримінальне переслідування проти винних.

Крім того, відповідною оргаиізаційпо-структурпою лапкою н центральному апараті і апаратах губернських, а потім окружних прокуратур була земелмш прокуратура. Після запроваджениядво- ступеневої системи управління і створення міжрайонних, міських і дільничних прокуратур функції земельної прокуратури разом з іншими прокурорськими функціями виконували дільничні прокурори та їх помічники. До обов’язків земельної прокуратури належд нагляд за дотриманням законності в діяльності судово-зсмсльних комісій і землевпорядних установ.

Фактнчно впродовж усього радянського періоду українськоі її- торії діяльність органів прокурату ри основувалася па двох засала' кшсовості та цешпраіізаціі. Принцип класовосіі дослідники (Я ^¹ хонос) обгрунтовано визначають головним принципом побулої^СІ кандидатури прокурорських працівників попередньо розглядалі^с Політбюро. Орібюро або Секретаріатом ЦК КП(б)У, місцевими ко'і партійними комітетами.

Реорганізація судовогоустрою. Організація адвокатури

Значна кількість справ, а саме щодо військових і лсяких інших злочинів, вчинених військовослужбовцями, особливо небезпечні державні і службові діяння, а також злочини, іцо порушували nop- мальт роботу транспорту, були підсудні спеціальним судам: вій- ськовті і віиськово-транаюртнмі трибуначам.

Наприкінці 1922 p. на початку 1923 p. в УСРР були створені правові й організаційні засади для функціонування Верховного Суду УСРР (розпочав свою діяльність 11 березня 1923 p.), який очолив судову систему республіки (ст. 55 Положення 1922 p.). Верховний судстворювався у складі: Президії (голова, його заступник, голови судової і касаційних колегій), шешірпого засідання (було правомочним. якшо на ньому були присутні пс менше половини всіх його членів та Прокурор республіки або його старший помічник), касаційних коїегіп у цивільних і кримінальних справах (проводились у складі трьох постійних членів суду), судової колсіії, дисциплінарної колегії. Голова Верховного Суду УСРР та його заступник, голова судової колегії призначалися ІІрсзидісю ВУЦВК безпосередньо, голови касаційних колегій і члени Верховного Суду - за поданням Народного комісара юстиції республіки Відкликання з посадсуддів Верховного Суду УСРР здійснювалося лише ІІрсзидісю ВУЦВК.

До підсудності Верховного Cyov УСРР ію першій інстанції ^|іа" лежали справи особливої важливості, які передавались на його розгляд за гюстановою ВУЦВК і PIlK УСРР, Пленуму Верховного Суду УСРР, Прокурора республіки, ДІ1У УСРР.

та їх помічників, а також цивільні справи, у яких позивачем або відповідачем виступав Народний Комісаріат республіки чи прирівняна до нього центральна державна установа VCPP. Vci справи вс першій інстанції розглядались у складі трьох постійних членів Верховного Суду.

Верховний суд УСРР був правомочним розглядати такі питання: скасувати вирок у зв’язку з нововиявленими обставинами на підставі матеріалів його перевірки і висновку органів прокурорського нагляду; переглянути у порядку судового нагляду протести Прокурора республіки або Прокурора Верховного Суду УСРР на вироки і рішення усіх судів у кримінальних та цивільних справах, іцо набрали законної сили. У порядку судового нагляду та за нововиявленими обставинами справи розглядались у касаційних коле- гіяхутакому ж порядку, як і 'касаційні скарги та протести. У разі, коли справа була вже розглянута касаційною колегією Верховного Суду УСРР, протести виносилися на розгляд Пленуму цього суду.

При судовій колегії у кримінальних справах Верховного Суду УСРР передбачалася слідча частина, до якої входили слідчі з особ- ливоважливих справ. Слідчі працювалитакож і при кримінальних відділеннях губернських (окружних) судів.

Дослідники (О. Копиченко, В. Гончаренко, О. Зайчук) наголошують на тому, що про певну демократизацію організації та діяльності Верховного Суду УСРР свідчать окремі норми Положення 1925 p.

У ньому, зокрема, для розгляду справ по першій інстанції запроваджувався інститут народних засідателів. Водночас наголошують, що демократичні засади підривались існуванням у складі Верховного Суду УСРР надзвичайних сесій, передбачених Положенням про надзвичайні сесії Верховного Суду УСРР і окружних судів (18 вересня 1925 p.), затверджених спільною постановою ВУЦВК і PHK УСРР.

Ha організацію та діяльність судових оріанів в УСРР впливало багато чинників радянської моделі державності. Це прямо позначалося на їхньому статусі й обсязі повноважень, що безпосередньо відображалося у нормативно-правових актах. Так, на обсязі повноважень та ролі Верховного Суду УСРР вже у 20-ті pp. позначилось Утворення Союзу PCP. Відповідно до Конституції CPCP 1924 p. "Ри ЦВК CPCP створювався Верховний Суд CPCP (ст. 43), який ^м'^г істотно впливати на Верховний Суд УСРР, оскільки мав, зокрема, ⁿP^aBo розглядати й опротестовувати перед ЦВК CPCP постанови, Р'Шення, вироки Верховних судів союзних республік, ЯКЩО ВОІІИ, ^на Його думку, суперечили загальносоюзному законодавству або ^lllrcP^eCaM і 11 in iix союзних республік.

За Попоженням 1925 p. Верховний Суд УСРР, як і раніше.очо- лював усю судову систему республіки, яка, крім нього, складанася з таких лапок: пародпнн суд, окружиий c'ir). I 'о.ювний суд MACIⁱP Ha Верховний Суд УСРР покладалися: судовий контроль над усіма судовими й військовими трибуналами, що діяли на території УСРР; читання у касаційно-ревізійному порядку справ, розглянутих окружними судами і військовими трибуналами, у порядку нагляду всіх справ, розглянутих будь-яким судом республіки; по першій інстанції - кримінальних і цивільних справ особливої державної вагн. A згідно з новим Положенням 1929 p. Верховний Суд УСРР залишався сдиним судом України, який мав право переглядати вироки, ухвали й рішення всіх судів республіки, іцо набрали законноїснліі. у порядку судового наглядута за нововнявленими обставинами.

Ha організації та діяльності органів судочинства безпосередньо позначилися тогочасні суспільно-нолігичні реалії. Наприклад, здійснювана тоді політика українізації. B центральних і губернських органах суду, слідства, дізнання та розшуку, нотаріату вводилося змішанс діловодство - українською та російською, а в районах - українською мовою. Говорити у суді належало тією мовою, якою провадиться судочинство, але звинувачені, потерпілі, свідки, експерти, поияті та інші особи, шо беруть участь у процесі, мали право говорити рідною мовою. Проте ці положення викликали критику юристів-фахівців: нс зовсім ясно було, що таке «змішанс діловодство» (В. Чехошіч).

Тому подальшими законодавчими актами встановлювалося, шо впугрішнє діловодство, рахівництво і ведення справ у судових установах, а також їх зносини з усіма іншими державними установами, підприємствами і організаціями належало проводити україиськоюмо- вою. У тих випадках, коли звинувачений, потерпілий, свідок абоекс- перги не володіли мовою, шо нею здійснювалося судочинство у судовій установі, суд, якщо він не володів відповідною мовою, зобов я- заний був запросити перекладачів і повідомляти зацікавленій особі про кожну судовудію через перекладача. Bci постанови та інші документи по справі за вимогою обвинуваченого повинні булр вручатися йому перекладеними його рідною мовою і оголошуватися цією мовою. Будь-які заяви та інші ділові папери подавалися зацікавленими особами їх рідною мовою. Для ознайомлення громадян, які не володіли українською і російською мовами, з матеріалами справи при судах вводилися посади судових перекладачів, утримуваних за рахунок нотаріальних зборів. Вони призначалися і звільнялись головамисудів.

Адвокатура в УСРР була організована тоді, коли на думку іИ£ слідників Щ. Сусло), виправдав себе досвід створення i"i в РСФ” на основі приватної практики. Затверджене ВУЦВК Положення про адвокатуру УСРР (2 жовтня 1922 p.), що стало правовою основою їїдіяльності, повністю відповідало аналогічному російському

Дляадвокатури більшовики запровадили погрійиий державний нагляд, який покладався иа суд, виконком ra прокуратуру. Колегії адвокатів у кримінальних і цивільних справах створювалися при губернських радах народних судів (раднарсуду). Члени колегії адвокатів першого складу затверджувалися президіями губвикоикомів за поданням губернського раднарсуду. Після цього у кожній губєр- іііїна один рік обиралася президія колегії адвокатів (від трьох до семиосіб), яка приймала нових членів. Юридична допомога оплачувалася залежно від майнового стану кліснта: безоплатно, за таксою чизазгодою. Члени президіїзобов’язувалися виосиїи відрахування зісвого заробітку до фонду президії, яка встановлювала їхній розмір. 3 1927 p. робилися спроби перетворити колсі ії у т. зв. трудові колективи, ino пс мало успіху.

Оскільки навчальні заклади, які готували юристів, пс діяли, то цілком природио, іцо членами колегій адвокатів були в основному т.зв. «буржуазні спеціалісти», які здобули освіту за царських часів. За цих умов правляча партія, бажаючи зберегти ютальпин контроль пад адвокатурою, вводила до складу колегій, n основному па керівні пости, більшовиків. Найчастіше цс були люди ііеосвічспі. единою чеснотою яких було - відданість більшовицькій ідеї. Дослідники Щ. Фіачеііськип) зазначають, що зака тенденція збереглася впродовж ісмувашія радянської системи аж до її розпаду. B адво- катуру, наче в штрафний батальйон, па посаду завідувачів юридичних консультацій, зазвичай, направлялися вигнанці і «погорільці» зпрокуратури, судів і навіть міліції. Колегії очолювали вихідці з партійних органів та прокурорських структур.