Роль та значення Аграрного фонду у правовідносинах із забезпечення продовольчої безпеки

Економічною умовою забезпечення продовольчої безпеки в Україні є існування державного продовольчого резерву, формування якого залежить від ефективності цінової політики на ринку сільськогосподарської продукції.

Дослідженню проблем, пов’язаних із діяльністю Аграрного фонду присвятили свої роботи такі науковці, як А.М. Статівка, В.М. Ермоленко, В.Ю. Уркевич¹, Ю.І. Кудріна^{[154] [155] та ін. Однак в цих роботах діяльність Аграрного фонду розглядається в площині державної підтримки або ж аналізується його правове становище. Дослідження ж ролі та значення Аграрного фонду у забезпеченні продовольчої безпеки не було предметом розгляду правників. Отже, існує потреба у визначенні місця Аграрного фонду у системі відносин щодо забезпечення продовольчої безпеки. Актуальність дослідження зазначених питань обумовлена необхідністю створення дієвого механізму державного регулювання відносин, пов’язаних із забезпеченням продовольчої безпеки, що можливо лише за умови належного функціонування спеціально створеного державного органу - Аграрного фонду.}

Державне регулювання сільського господарства відрізняється значною своєрідністю і визначається як діяльність держави шляхом впливу на систему аграрного підприємництва, що функціонує переважно на ринкових засадах із застосуванням методів економічного регулювання (цін, податків, кредитів, мита), а також державних замовлень, ліцензій, квот та інших адміністративних методів впливу. При цьому важлива функція державного регулювання полягає в тому, щоб створити стійку систему продовольчого забезпечення країни на основі формування загальнодержавних і регіональних продовольчих фондів, їх достатніх резервів для державних потреб, стабілізаційних продовольчих фондів для забезпечення здорового навколишнього середовища та підвищення якості життя громадян держави¹.

Нормативним підґрунтям діяльності Аграрного фонду стали Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р., № 1877-ІУ^{[156] [157] та постанова Кабінету Міністрів України «Про Аграрний фонд» від 6 липня 2005 р., № 543 [158]. Крім того, правовий статус Аграрного фонду, а також порядок формування ним державного інтервенційного фонду визначає низка підзаконних правових актів, спрямованих на регламентацію здійснення товарних та фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку. Переважна кількість зазначених нормативно-правових актів носить тимчасовий характер і обмежується календарним роком або маркетинговим періодом, серед яких постанови Кабінету Міністрів України «Про закупівлю Аграрним фондом цукру до державного продовольчого резерву» від 10 листопада 2008 р., № 983 [159], «Про закупівлю Аграрним фондом цукру для формування державного інтервенційного фонду» від 23 вересня 2009 р., № 1022[160], «Про затвердження обсягів формування державного інтервенційного фонду у 2012/13 маркетинговому періоді» від 5 березня 2012 р., № 172[161], накази Міністерства аграрної політики України «Щодо продажу Аграрним фондом об’єктів державного цінового регулювання (зерно пшениці 2005р.) з державного продовольчого резерву у 2006/07 маркетинговому періоді» від 15 травня 2007 р., № 3291, «Питання діяльності Аграрного фонду на організованому аграрному ринку у 2012/13 маркетинговому періоді» від 14 березня 2012 р., № 301[162] [163] та ін. Така особливість правового регулювання обумовлюється різними показниками в обсягах виробленої продукції, на урожайність якої впливають, як об’єктивні, природні фактори, так і економічні чинники.}

Звичайно, все це призводить до накопичення значної кількості нормативно-правових актів у цій сфері, що може породжувати колізії між окремими їх приписами. У зв’язку із зазначеним слушною вважаємо думку про те, що для приведення вказаних актів у систему необхідне прийняття комплексного нормативно-правового акту^[164], наприклад Закону «Про формування та використання державного інтервенційного фонду», який би регламентував порядок закупівлі (продажу) Аграрним фондом усіх об’єктів державного цінового регулювання, що дозволило б забезпечити ефективність діяльності цієї установи і сприяло б вдосконаленню правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» та постанови Кабінету Міністрів України «Про Аграрний фонд», Аграрний фонд є державною спеціалізованою установою, що створюється в розпорядчому порядку Кабінетом Міністрів України на базі відокремленої частини державного майна і уповноваженої провадити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України. Аграрний фонд має статус юридичної особи, має свій кошторис, рахунки та здійснює неприбуткову діяльність у межах, визначених законом. Фонд належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, підзвітний і підконтрольний йому. Аграрний фонд не є органом державного управління, адже виконує функції з державного регулювання сільським господарством України, він не може видавати нормативно-правові акти.

Структуру Аграрного фонду утворює центральний апарат та його регіональні відділення. Фонд провадить свою діяльність на засадах гласності, взаємодіючи з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, банками, кредитними спілками, інвестиційними і страховими компаніями, іншими юридичними особами.

Органами управління Фонду є його дирекція, яку очолює генеральний директор, що призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України. Генеральний директор організовує роботу Фонду; забезпечує виконання рішень Мінагрополітики; вирішує кадрові питання; звітує перед Кабінетом Міністрів України та Мінагрополітики про результати діяльності Фонду та здійснює управління його майном у межах, визначених законодавством; представляє Фонд у відносинах з органами державної влади і місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами. До складу дирекції входять три заступника директора, які призначаються і звільняються з посади Міністром аграрної політики та продовольства. Дирекція організовує виконання покладених на Фонд завдань; надає Мінагрополітики пропозиції щодо встановлення максимальних і мінімальних інтервенційних цін на об’єкти державного цінового регулювання; приймає рішення про здійснення товарних та фінансових інтервенцій, забезпечує цільове та ефективне використання коштів Фонду; за погодженням з Мінагрополітики утворює та ліквідує регіональні відділення Фонду; виконує інші функції відповідно до законодавства.

Аграрний фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету у межах кошторису, затвердженого Міністром аграрної політики та продовольства України.

Діяльність Фонду може бути припинена шляхом його реорганізації або ліквідації відповідно до законодавства.

Велике значення для функціонування Аграрного фонду має закріплення у нормах чинного законодавства його завдань. Аналіз Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» та «Положення про Аграрний фонд» дозволяє визначити такі основні завдання Аграрного фонду: 1) проведення цінової політики в агропромисловому секторі економіки у межах, визначених законом, що передбачає таку систему організаційних, правових та економічних заходів, які спрямовані на стимулювання розвитку аграрних товаровиробників, обмеження монополізму і забезпечення конкурентного середовища на ринку сільськогосподарської продукції, усунення диспаритету цін між промисловою та сільськогосподарською продукцією, що забезпечує еквівалентність товарообміну, встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність сільськогосподарських товаровиробників, підвищення якості сільськогосподарської продукції, забезпечення соціальних гарантій у зв’язку із зростанням цін та створення економічних гарантій для аграрних товаровиробників на внутрішньому ринку та ін.; 2) виконання від імені держави функції кредитора на період дії режиму заставних закупівель окремих об’єктів державного цінового регулювання; Аграрний фонд, виступаючи в ролі кредитора, надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об’єктом державного цінового регулювання (позичальнику), під заставу такого об’єкта, що оформлюється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва і укладенням кредитного договору; 3) виконання бюджетних програм, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; 4) формування державного інтервенційного фонду об’єктів державного цінового регулювання виключно для здійснення товарних та фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку.

1) організаційно-забезпечувальні - виступає в установленому законом порядку замовником під час закупівлі товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету; організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників Фонду;

2) товарно-фінансові - здійснює на організованому аграрному ринку товарні інтервенції шляхом продажу (поставки) окремих об’єктів державного цінового регулювання на умовах споту або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) у розмірі не більше максимальної інтервенційної ціни; здійснює на організованому аграрному ринку фінансові інтервенції шляхом купівлі окремих об’єктів державного цінового регулювання на умовах споту або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) у розмірі не менше мінімальної інтервенційної ціни; продає або купує на Аграрній біржі об’єкти державного цінового регулювання з або до державного інтервенційного фонду і має право на придбання та продаж об’єктів державного цінового регулювання для потреб державного інтервенційного фонду, а також на продаж об’єктів державного цінового регулювання, які були конфісковані або підлягають продажу відповідно до закону; за рішенням Кабінету Міністрів України здійснює закупівлю або продаж визначених об’єктами державного цінового регулювання товарів, не пов’язаних з державним ціновим регулюванням. При цьому ціни закупівлі або продажу не повинні бути вищими/нижчими більш як на 20 відсотків максимальної/мінімальної інтервенційної ціни, встановленої на поточний маркетинговий період для об’єкта державного цінового регулювання; за рішенням Кабінету Міністрів України здійснює закупівлю та продаж матеріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських товаровиробників; здійснює з використанням сприятливої ринкової кон’юнктури реалізацію об’єктів державного цінового регулювання з метою забезпечення надходження коштів до спеціального фонду державного бюджету; за рішенням Кабінету Міністрів України здійснює експорт об’єктів державного цінового регулювання;

3) компенсаційні - здійснює відшкодування витрат, пов’язаних з виконанням комплексу заходів щодо зберігання, перевезення та переробки об’єктів державного цінового регулювання у межах норм, установлених Кабінетом Міністрів України;

4) засновницькі - утворює державні підприємства, установи та організації;

5) інформаційно-комунікативні - забезпечує поширення інформації про кон’юнктуру аграрного ринку; подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо запровадження та скасування тимчасового режиму адміністративного регулювання цін для окремих об’єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку; подає пропозиції щодо переліку об’єктів та періодів державного цінового регулювання.

Аграрний фонд не може здійснювати спекулятивні операції, придбавати і продавати товарні деривативи (крім форвардів), а також придбавати або продавати об’єкти державного цінового регулювання поза організованим аграрним ринком. При цьому спекулятивними вважаються операції з придбання товару (товарного деривативу) з метою продажу такого самого товару (товарного деривативу) з будь-якими цілями, відмінними від цілей, передбачених Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України». Як зазначає А.М. Статівка^[165], цей припис закону спрямований на унеможливлення перетворення Аграрного фонду на суб’єкт господарювання підприємницького профілю, адже головне завдання його створення та діяльності - проведення державної цінової політики у сфері сільського господарства України. В той же час практика свідчить про досить активну діяльність і значний обсяг позабіржового ринку сільськогосподарської продукції на якому відбуваються значні коливання цін. У зв’язку з тим, що Аграрний фонд працює виключно на Аграрній біржі великі обсяги сільськогосподарської продукції залишаються поза компетенцією Аграрного фонду.

Зазначений перелік функцій і повноважень Аграрного фонду не є вичерпним, на нього можуть покладатися інші функції відповідно до визначених завдань, у тому числі, і гарантія забезпечення продовольчої безпеки.

Гарантією забезпечення продовольчої безпеки України є формування державного продовольчого резерву - запасу окремих видів сільськогосподарської продукції. Створення спеціальних продовольчих резервів передбачено Законом України «Про державний матеріальний резерв» від 24 січня 1997 р., №51/97-ВР¹, у ст. 1 якого зазначається, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених Законом, до складу якого зокрема входять запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів, необхідних для забезпечення національної безпеки держави, стабілізації її економіки та виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Отже державний продовольчий резерв є складовою частиною державного матеріального резерву. Державний продовольчий резерв покликаний виконувати одночасно декілька функцій:

1) забезпечувальну функцію, оскільки його існування має гарантувати забезпечення держави та її населення необхідною кількість продовольства, сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження;

2) регулятивну функцію, адже він виступає важелем підтримки рівноваги попиту та пропозиції і регулювання цін на організованому аграрному ринку^{[166] [167]. На жаль Закон не містить визначення поняття державного продовольчого резерву, у зв’язку з чим відбувається ототожнення різних за своєю правовою природою об’єктів. Так постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2009р. №847 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»[168] у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції» від 4 червня 2009 р. №1447-17 у численних нормативно-правових актах слова «продовольчий резерв» і «державний резерв» були замінені відповідно словами «інтервенційний фонд» і «державний інтервенційний фонд», а звідси вони розглядаються як синоніми. Разом із тим Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» був доповнений визначенням державного інтервенційного фонду як такого, що формується Аграрним фондом за рахунок фінансових інтервенцій, заставних, форвардних і ф’ючерсних закупівель та використовується для здійснення товарних інтервенцій з метою забезпечення цінової стабільності. Аналізуючи визначення понять «державний резерв» і «державний інтервенційний фонд» можна дійти висновку про їх нетотожність. По-перше, ці фонди відносяться до різних сфер управління. Управління державним резервом (і його складовою - продовольчим резервом) здійснює Державне агентство резерву України, правове становище якого закріплено Указом Президента України від 13 квітня 2011р., № 463/2011[169], а інтервенційний фонд формується Аграрним фондом, який належить до сфери управління Мінагрополітики. По-друге, різним є призначення цих фондів. Державний резерв призначається для забезпечення потреб України в особливий період; надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно- енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів; подання гуманітарної допомоги; забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. До того ж у складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей, обсяг яких має бути постійним, отже він є недоторканим На відміну від нього, призначення державного інтервенційного фонду полягає лише у здійсненні товарних аграрних інтервенцій з метою забезпечення цінової стабільності, таким чином його обсяги можуть постійно змінюватися. По-третє, різними можуть бути обсяги й номенклатура матеріальних цінностей зазначених фондів. Державний резерв містить тільки ті матеріальні цінності, що необхідні населенню країни в умовах надзвичайних ситуацій. Тому при розробці номенклатури та норм накопичення враховуються концепція національної безпеки, військова доктрина держави, вірогідність виникнення і можливі масштаби природних негараздів і техногенних катастроф поточні економічні та фінансові можливості держави, параметри прогнозів соціально-економічного розвитку і демографічної ситуації в країні, структура та перспективи розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва та споживання, рівень і темпи науково-технічного прогресу, а також можливості та технології самої системи державного матеріального резерву[170]. Інтервенційний же фонд формується виключно за рахунок об’єктів державного цінового регулювання, перелік яких визначається за результатами моніторингу аграрного ринку, а його обсяг стосовно кожного об’єкта не може бути меншим ніж 20% обсягів їх річного внутрішнього споживання за попередній маркетинговий період. Виходячи з вищевикладеного очевидно, що вказані фонди мають різну правову природу.}

Як уже зазначалося державний інтервенційний фонд формується Аграрним фондом з об’єктів державного цінового регулювання за рахунок фінансових інтервенцій, заставних форвардних і ф’ючерсних закупівель та використовується для здійснення товарних інтервенцій з метою забезпечення цінової стабільності. Всі зазначені операції проводяться Аграрним фондом виключно на Аграрній біржі (або на сертифікованих нею товарних біржах), що забезпечує конкуренцію аграрних товаровиробників - продавців об’єктів державного цінового регулювання. Отже важливим механізмом формування державного інтервенційного фонду виступають біржові торги, проведення яких здійснюється Аграрною біржею, утвореною постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Аграрної біржі» від 26 грудня 2005 р., № 1285^[171]. Цим же нормативно-правовим актом було затверджено статут Аграрної біржі. Обсяги формування державного інтервенційного фонду, а також мінімальні та максимальні ціни на зазначені об’єкти визначаються актами Кабінету Міністрів України та за його дорученням наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України на кожний рік (маркетинговий період).

Перелічене вище широке коло повноважень Аграрного фонду свідчить про те, що він володіє ефективним інструментом впливу на ціноутворення в агропромисловому секторі економіки, спираючись для цього на механізм дії основних економічних законів функціонування ринкових відносин: закону залежності між попитом і ціною (закон попиту) і закону залежності між пропозицією і ціною (закон пропозиції). Ці закони характеризують зміну ціни товару при зміні попиту на нього. Із зниженням ціни товару попит на нього підвищується і навпаки, з підвищенням ціни - попит знижується.

Найважливішим способом державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію виступає застосування державних аграрних інтервенцій. Відповідно до п. 2.5. ст. 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» державна аграрна інтервенція - це продаж або придбання сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку з метою забезпечення цінової стабільності. Тобто, фактично інтервенція являє собою закупівлю або продаж об’єктів державного цінового регулювання при настанні певних умов. Державні аграрні інтервенції можуть бути двох видів: товарні і фінансові.

Сутність державної аграрної товарної інтервенції полягає у здійсненні Аграрним фондом продажу (поставки) окремих об’єктів державного цінового регулювання на умовах споту або форварду при зростанні цін на організованому аграрному ринку понад максимальний рівень, що здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги (фіксингу), у розмірі, що не перевищує значення максимальної інтервенційної ціни. Отже обов’язковою умовою здійснення державних аграрних товарних інтервенцій є продаж об’єктів державного цінового регулювання на умовах споту або форварду, які передбачають негайну або відстрочену поставку продукції із визначенням умов під час укладення контракту, що значно зменшує ризики можливого невиконання даних контрактів і таким чином підвищує гарантії прав сторін. Закон визначає певний порядок здійснення державних аграрних інтервенцій, причому основним критерієм в механізмі здійснення державних аграрних товарних інтервенцій є поняття максимальної інтервенційної ціни, яка визначається з урахуванням індексу споживчих цін, індексу цін виробників за відповідний період державного цінового регулювання та кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринку за відповідною методикою затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики визначення мінімальної та максимальної інтервенційної ціни об’єкта державного цінового регулювання» від 11 лютого 2010р. №59^[172]. Максимальні інтервенційні ціни встановлюються на всій території України, а їх розмір не може змінюватися протягом періоду державного цінового регулювання, крім випадків, пов’язаних із суттєвим впливом цінової кон’юнктури на внутрішньому та зовнішньому ринку.

Підставою для здійснення державних аграрних товарних інтервенцій є перевищення ціною попиту на певний об’єкт державного цінового регулювання встановленого рівня максимальної інтервенційної ціни від 5 до 20%. Лише за такої умови Аграрний фонд може здійснити продаж сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку і укласти відповідні біржові контракти на реалізацію сільськогосподарської продукції. До досягнення такого значення державні аграрні товарні інтервенції не здійснюються. Якщо ж рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на визначений об’єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії перевищує рівень максимальної інтервенційної ціни більше ніж на 20% від її значення, то Аграрний фонд призупиняє торгівлю таким товаром на поточній біржовій сесії та провадить консультації з учасниками біржового ринку з метою досягнення згоди щодо зменшення ціни попиту до рівня, що не перевищує рівень максимальної інтервенційної ціні. У разі досягнення такої мети, Аграрний фонд надає дозвіл на продовження біржових торгів, у тому числі на поточній біржовій сесії. В разі, якщо такі консультації не призвели до стабілізації ціни, Аграрний фонд звертається до Кабінету Міністрів України з поданням про доцільність введення тимчасового адміністративного регулювання цін на певний об’єкт державного цінового регулювання. Рішення про запровадження режиму тимчасового адміністративного регулювання цін для окремого об’єкта державного цінового регулювання приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Аграрного фонду, а строк його дії не може перевищувати шість послідовних календарних місяців, включаючи місяць, у якому було прийнято рішення про його запровадження. Пунктом 8.5. ст. 8 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» передбачено, що режим адміністративного регулювання цін поширюється на правовідносини, які виникають як на організованому, так і на неорганізованому аграрному ринках України з окремим об’єктом державного цінового регулювання. Як справедливо зазначає Ю.І. Кудріна^[173], з одного боку можна вказати на непослідовність названого припису Закону, адже заходи державної підтримки сільського господарства застосовуються на організованому аграрному ринку, а з іншого боку, запровадження режиму тимчасового адміністративного регулювання цін лише на організованому аграрному ринку навряд чи може бути ефективним, оскільки значна частина правовідносин, що впливають на встановлення ціни на сільськогосподарську продукцію, виникають та функціонують поза межами названого організованого ринку.

Сутність режиму тимчасового адміністративного регулювання цін полягає у застосуванні Кабінетом Міністрів України будь-якого з таких видів адміністративного регулювання або їх комбінацію: а) обмеження рівня торгової націнки (знижки) на гуртовому або роздрібному ринку визначеного об’єкта цінового регулювання; б) встановлення граничних рівнів рентабельності до витрат переробників товару, якщо внаслідок такої переробки виробляється об’єкт державного цінового регулювання; осіб, які надають послуги із зберігання (схову) об’єктів державного цінового регулювання; в) встановлення граничних цін продажу державного цінового регулювання на рівні максимальної інтервенційної ціни або його придбання на рівні мінімальної інтервенційної ціни (тільки на період від дати надіслання подання до органів Антимонопольного комітету України до дати прийняття ними висновку щодо наявності узгоджених дій суб’єктами ринку та/або рішення на захист економічної конкуренції).

Скасування режиму адміністративного регулювання відбувається у разі: а) закінчення строку дії режиму адміністративного регулювання; б) за поданням Аграрного фонду, за умови, що ціни попиту на окремий об’єкт державного цінового регулювання досягли рівня, що не перевищує розміру максимальної інтервенційної ціни, тобто адміністративне регулювання досягло своєї мети.

Якщо заходи адміністративного регулювання цін не призводять до стабілізації ціни, Кабінет Міністрів України відповідно до п. 8.9 ст. 8 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» зобов’язаний невідкладно подати Верховній Раді України проект закону щодо надання тимчасової бюджетної дотації виробнику окремого об’єкта державного цінового регулювання, виходячи з метричної одиниці посівної площі. Зазначений законопроект подається разом із законопроектом про відповідну зміну напрямів розподілу видатків державного бюджету. Такий захід спрямований на забезпечення економічних гарантій аграрних товаровиробників дасть можливість збільшити обсяги виробництва і наситити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією, що забезпечить продовольчу безпеку держави. На думку Л.О. Панькової, запропонований механізм регулювання ринку сільськогосподарської продукції через запровадження інтервенцій не відповідає вимогам ринкової економіки, але є необхідним у сучасних умовах як тимчасовий захід¹. З цим варто погодитися насамперед тому, що із входженням України до Світової Організації Торгівлі наша держава взяла на себе певні зобов’язання, в тому числі і ті, що стосуються державної підтримки, адже СОТ реалізує принцип справедливої конкуренції на ринках сільськогосподарської продукції (як зовнішніх так і внутрішніх). Відповідно до цього принципу заходи державної підтримки сільського господарства, що справляють найбільший протекціоністський і стимулюючий вплив на виробництво сільськогосподарської продукції, а також заходи, спрямовані на захист внутрішнього агропродовольчого ринку, мають скорочуватися, оскільки вважається, що вони впливають «викривляючим чином» на ринок, тобто на обсяги виробництва і ціни. Разом з тим, як слушно зазначається в аграрно- правових джерелах, не слід забувати, що державні аграрні товарні інтервенції здійснюються з метою стабілізації цін на організованому аграрному ринку щодо визначеного об’єкту державного цінового регулювання, певного виду сільськогосподарської продукції, що має вирішальне значення для забезпечення продовольчої безпеки країни^{[174] [175].}

Якщо здійснення державних аграрних товарних інтервенцій - це спосіб стабілізації цін при їх зростанні понад встановлений максимальний рівень на організованому аграрному ринку і, як результат, збільшення пропозиції сільськогосподарської продукції, то державні аграрні фінансові інтервенції застосовуються Аграрним фондом при падінні спотових цін на організованому аграрному ринку нижче мінімального рівня і здійснюються шляхом придбання окремих об’єктів державного цінового регулювання у тому числі шляхом придбання товарних деривативів з метою встановлення ціни рівноваги (фіксінгу) у розмірі, який не є меншим значення мінімальної інтервенційної ціни і таким чином підвищуючи попит на таку продукцію. Отже, умовою запровадження державних аграрних фінансових інтервенцій є падіння спотових цін нижче рівня мінімальної інтервенційної ціни. Причому таке падіння має відбуватися в діапазоні від 5 до 20% від мінімальної інтервенційної ціни. Згідно з п.п. 4.1.1 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» мінімальна інтервенційна ціна метричної одиниці окремого об’єкта державного цінового регулювання є ціновим індикатором, який: а) є підставою для прийняття рішення про здійснення державної аграрної фінансової інтервенції; б) використовується для планування доходів продавців такого об’єкта в Україні та з іншими цілями, визначеними цим Законом.

Мінімальна інтервенційна ціна окремого об’єкта державного цінового регулювання встановлюється з урахуванням середньогалузевих нормативних витрат з виробництва, мінімального рівня рентабельності не менше 10%, кон’юнктури на внутрішньому та зовнішньому ринках за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Мінімальна інтервенційна ціна окремого об’єкта державного цінового регулювання затверджується на визначений період цінового регулювання Міністерством аграрної політики та продовольства України. Вказані ціни є єдиними на всій території України, а їх розмір не може змінюватися протягом встановленого періоду державного цінового регулювання щодо такого об’єкта, крім випадків, пов’язаних із суттєвим впливом цінової кон’юнктури на внутрішньому та зовнішньому ринках, та здійснюється за рішенням Міністерства аграрної політики та продовольства України.

При здійсненні державних аграрних фінансових інтервенцій Аграрний фонд повинен керуватися вимогами Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01 червня 2010р.,№ 2290-УІ¹.

Рішення про проведення фінансових інтервенцій з метою досягнення ціни рівноваги попиту та пропозиції приймається комісією з організації фінансових інтервенцій згідно із наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про здійснення фінансових інтервенцій Аграрним фондом» від 7 жовтня 2005 р., № 5432, яким затверджені Тимчасові правила проведення фінансових інтервенцій. Вказана комісія створюється з метою загального керівництва за проведенням фінансових інтервенцій із числа представників Міністерства аграрної політики та продовольства України, а також керівників Аграрної біржі.

Комісія з організації фінансових інтервенцій здійснює загальне керівництво та несе відповідальність за проведення фінансових інтервенцій; на конкурсній основі визначає акредитовану товарну біржу через яку будуть здійснюватися фінансові інтервенції шляхом закупівлі окремих об’єктів державного цінового регулювання; визначає перелік окремих об’єктів державного цінового регулювання, щодо яких будуть здійснюватися фінансові інтервенції, та обсяги їх закупівлі; спостерігає за дотриманням учасниками Тимчасових правил проведення фінансових інтервенцій та при виявленні порушень зупиняє біржові торги.

Відповідно до вказаних правил фінансові інтервенції здійснюються в декілька етапів. Спочатку Аграрний фонд подає заявку на біржу на проведення фінансових інтервенцій, в якій зазначає обсяги, культури, класи, мінімальні лоти та ціни окремих об’єктів державного цінового регулювання, щодо яких будуть здійснюватися фінансові інтервенції. Надалі комісія та Біржа публікують у газеті «Урядовий кур’єр» або «Голос України» та на офіційному сайті Мінагрополітики повідомлення про місце, дату і час ^{[176] [177] проведення біржових торгів. Після цього Аграрний фонд заключає договір- доручення з біржовим брокером на представлення інтересів на біржі при закупівлі окремих об’єктів державного цінового регулювання на безоплатній основі, а біржа на своєму офіційному сайті розміщує пропозицію брокера- покупця (Аграрного фонду) із зазначенням обсягів та ціни закупівлі об’єктів державного цінового регулювання. В свою чергу власники окремих об’єктів державного цінового регулювання, які виявили бажання продати їх Аграрному фонду також заключають договір-доручення із брокерами- продавцями. На підставі поданих заявок, у термін визначений Правилами біржової торгівлі, Біржа проводить біржові торги, за результатами яких укладаються біржові договори, що затверджуються та реєструються Біржею.}

Власники окремих об’єктів державного цінового регулювання, які уклали біржову угоду, протягом трьох днів надають оригінали складських документів, виписаних на Аграрний фонд, на проданий об’єкт державного цінового регулювання, два примірники договорів складського зберігання зберігача із Аграрним фондом, та з оплатою за зберігання, нотаріально засвідчену копію документа про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та довідки із органу державної статистики. Наслідком ненадання перелічених документів у визначений термін є анулювання біржового контракту. В разі отримання документів Аграрним фондом останній надає біржові договори та платіжні доручення у відділення Держказначейства для перерахування коштів на поточний рахунок Біржі за поставлений об’єкт державного цінового регулювання. Отримані кошти Біржа перераховує відповідно до укладених договорів на рахунки продавців.

Отже, Аграрний фонд, як спеціалізована державна установа, що провадить цінову політику в аграрній сфері економіки сприяє забезпеченню продовольчої безпеки України, наповнюючи державний інтервенційний фонд стратегічно важливою сільськогосподарською продукцією, створює умови для підтримки вітчизняних аграрних товаровиробників шляхом стабілізації та підтримання доступного для споживачів рівня цін на ринку сільськогосподарської продукції протягом року, шляхом здійснення фінансових інтервенцій і сприяє усуненню дефіциту на ринку сільськогосподарської продукції, проводячи державні товарні інтервенції.

2.4.