2.1.1. Аграрні правовідносини і предмет аграрного права

У сфері сільськогосподарської діяльності складається значна кіль­кість суспільних відносин, які внаслідок урегулювання їх нормами права існують у вигляді відносин правових. Адже «правовідносини — це головна специфічна форма, в якій норми права втілюються в життя»¹; головний засіб, за допомогою якого здійснюється дія правових норм^{[272] [273].}

Аграрні правовідносини складаються внаслідок врегулювання нормами права аграрних суспільних відносин, тобто відносин, що ви­никають при виробництві сільськогосподарської продукції, її перероб­ленні та реалізації. Розглядувані правовідносини мають власну струк­туру (її елементами виступають суб'єкти, об'єкти та зміст), а виника­ють (змінюються, припиняються) вони на підставі певних юридичних фактів.

Суб'єктами аграрних правовідносин виступають передусім сіль­ськогосподарські підприємства. Це фермерські господарства, сільсько­господарські кооперативи, аграрні господарські товариства, приватні (приватноорендні), колективні, державні та комунальні сільськогоспо­дарські підприємства тощо. Серед фізичних осіб як суб'єктів аграрних правовідно син можна назвати членів та найманих працівників сіль­госппідприємств, приватних підприємців, учасників (акціонерів) гос­подарських товариств. Окремо серед них виділяється така категорія осіб, як селяни, котрі є мешканцями сільської місцевості, безпосеред­німи виробниками сільськогосподарської продукції.

Поняттям «суб'єкти аграрних правовідносин» охоплюються і ті суб'єкти, які не займаються безпосередньо сільськогосподарським виробництвом, проте предмет їх діяльності пов'язаний з ним. Йдеться про різноманітних сервісних аграрних господарюючих суб'єктів, без яких ефективна агровиробнича діяльність неможлива, — переробні, заготівельні, збутові, постачальницькі, сервісні та інші підприємства.

Також суб'єктами аграрних правовідносин виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти владних повноважень.

Що стосується об'єктів аграрних правовідносин, то серед них пе­редусім слід назвати землі (земельні ділянки). Об'єктами аграрних правовідносин виступають не будь-які землі (земельні ділянки), а в першу чергу ті, що належать до земель сільськогосподарського при­значення. Адже, крім особливих підприємств позаземельного забез­печення (наприклад, розведення тварин у загоні), неможливо уявити сільськогосподарське підприємство без використання землі^[274].

Чинне земельне законодавство закріплює право власності (право користування, оренди) лише на поверхню відповідної ділянки землі. Але фактично використовується не тільки поверхня, а й те, що пере­буває під нею. Так, приписи статей 90 та 95 Земельного кодексу Укра­їни надають власникам (користувачам) земельних ділянок (у тому числі таких, що належать до земель сільськогосподарського призна­чення) право використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копали­ни, торф, лісові насадження, ліси, водні об'єкти. Названі природні ресурси теж можуть виступати об'єктами аграрних правовідносин (щоправда, внутрішніх).

Характеризуючи такі об'єкти аграрних правовідносин, як речі і май­но, зазначимо, що аналіз приписів чинного законодавства України і на­укових публікацій дозволяє вести мову про такі можливі майнові об'єкти аграрних правовідносин: а) будівлі, споруди (приміщення для управлін­ського апарату, будівлі для утримання робочої та продуктивної худоби, ферми, виробничі комплекси, споруди для перероблення сільгосппро­дукції і торгівлі, кормоцехи¹, зрошувальні канали, майно підсобних підприємств і промислів^{[275] [276]); б) облаштування; в) матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, майнові (у тому числі грошові) внески членів сільгосппідприємств; г) посіви та насадження сільськогосподар­ських та інших культур, виготовлену сільгосппродукцію; д) доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, інше майно; е) право ко­ристування землею, водою, іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність) тощо.}

Наступними серед об'єктів аграрних правовідносин можна назвати земельні і майнові частки (паї), що є особливими об'єктами, котрі надають таким правовідносинам особливої, неповторної специфіки.

Земельні частки (паї) як об'єкти аграрних правовідносин характе­ризуються такими рисами: похідність такої частки (паю) від земель сільськогосподарського призначення, застосовуваність їх лише щодо останніх, умовний (ідеальний) характер, належність членам (колишнім членам, прирівняним до них особам) сільгосппідприємств, можливість «перетворення» на інші об'єкти правовідносин, зокрема на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, неможливість бути об'єктом права власності.

Подібним до правового режиму земельної частки (паю) є правовий режим майнових часток (паїв). Поняття «майнова частка (пай)» тлу­мачить, наприклад, Т. О. Коваленко, яка називає майновим паєм роз­раховану в порядку, передбаченому чинним законодавством, частину належного на праві колективної власності майна недержавного сіль­госппідприємства, яка визначає частку участі члена підприємства в пайовому фонді майна всіх його членів, залежну від його трудового внеску, що може бути в установленому чинним законодавством по­рядку витребувана в натурі, грошах або цінних паперах¹.

Певне місце серед об'єктів аграрних правовідносин належить пра­ву на земельні і майнові частки (паї), яке виступає самостійним об'єктом правовідносин, може використовуватися і відчужуватися володільцями часток (паїв) у встановленому законом порядку. Також об'єктами аграрних правовідносин в окремих випадках виступають й праця фі­зичних осіб — членів і найманих працівників сільгосппідприємств, її здійснення, її безпосередній процес^{[279] [280], а також управління, управлінська діяльність.}

Окремо слід виділяти й інтегрований об'єкт аграрних правовідно­син, яким виступає сільськогосподарська діяльність. Адже при здій­сненні аграрного господарювання використовуються усі перелічені об'єкти, — земельні ділянки сільськогосподарського призначення, майнові об'єкти, праця фізичних осіб та ін., що дає змогу говорити про їх інтеграцію, нерозривне поєднання при виробництві сільськогоспо­дарської продукції. Звідси й можна вести мову про сільськогосподар­ську діяльність як інтегрований об'єкт аграрних правовідносин.

Під змістом правовідносин розуміються суб'єктивні права та юри­дичні обов'язки їх учасників. Дослідники наголошують на різних елементах змісту аграрних правовідносин, виокремлюючи насамперед земельно-правові. До основних прав та обов'язків сільгосппідприємств відно сять раціональне використання землі як основного засобу ви­робництва, впровадження прогресивних технологій, запобігання де­градації родючості орних земель, їх відтворення, відновлення системи застосування мінеральних та органічних добрив, перехід до нової системи землеробства¹.

За своєю сутністю суб'єктивні аграрні права та юридичні обов'язки збігаються з тими, що регламентуються приписами інших галузей права. Вони становлять вид і міру дозволеної та належної поведінки. Аграрного забарвлення надає якраз їх фактичний зміст, тобто сукуп­ність фактичних дій суб'єктів (учасників) аграрних правовідносин, що здійснюються ними у процесі виконання сільськогосподарської діяль­ності. Чи не найголовніше місце в такій аграрній спеціалізації посіда­ють якраз об'єкти зазначених правовідносин. Адже у багатьох випад­ках саме існування певного правового зв'язку з приводу якихось кон­кретних об'єктів (зокрема, земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних і майнових часток (паїв), сільськогосподар­ської продукції та ін.) дозволяє констатувати, що цей правовий зв'язок виникає внаслідок урегулювання фактичних дій суб'єктів нормами аграрного права, він виступає у вигляді суб'єктивних аграрних прав та юридичних аграрних обов'язків.

Зокрема, науковці наводять такий фактичний зміст прав та обов'язків сільгосппідприємств у галузі тваринництва: а) застосуван­ня перспективних енергозберігаючих технологій утримання тварин і птиці; б) збільшення виробництва повноцінних кормів, комбікормів та преміксів; в) створення комплексів технологічних засобів для висо- комеханізованих та автоматизованих ферм; г) удосконалення племінної справи у тваринництві; д) реконструкція промислових комплексів з ви­робництва м'яса, молока, яєць та ін.^{[281] [282]}

Підставою виникнення (зміни, припинення) внутрішніх аграрних правовідносин виступає переважно група юридичних фактів, тобто фактичний (або юридичний) склад, що є системою останніх. Так, за нормами аграрного законодавства членство в сільгосппідприємстві (точніше, його виникнення) викликає до життя низку правовідносин — земельних, майнових, трудових, управлінських тощо. Юридичними фактами для виникнення (зміни, припинення) певних різновидів аграр­них правовідносин виступають також укладення (зміна, розірвання) аграрно-правових договорів, правочинів, набуття го сподарюючими суб’єктами майна у власність, заподіяння шкоди, видання нормативно- правових актів органами державної влади та органами місцевого само­врядування.

Ознаками аграрних правовідносин є такі: а) це певний вид суспіль­них відносин, урегульований нормами права (як аграрного, так і су­міжних з ним галузей); б) ці відносини становлять комплекс (єдиний, органічний); в) вони складаються із земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських (управлінських) та інших відносин; г) ви­никають у сфері сільськогосподарської й пов’язаної з нею діяльності; д) мають специфічний суб’єктний склад, що включає приватних осіб, юридичних осіб публічного права та публічні органи.

Взявши за основу поняття «правовідносини», сформульоване свого часу А. І. Бобильовим^[283], можна визначити категорію «аграрні правовідносини» як врегульований нормами права (аграрного та ін­ших галузей) комплекс суспільних відно син, що виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками (суб’єктами аграрного го сподарювання), з одного боку, та іншими видами го сподарюючих суб’єктів, членами сільськогосподарських підприємств і їх наймани­ми працівниками, органами державної влади та органами місцевого самоврядування — з другого, з приводу конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі певних юридичних фактів, змістом яких є взаємозумовлені права і обов’язки їх учасників у сфері сіль­ськогосподарської та пов’язаної з нею діяльності.

В. В. Носік висловив такі міркування з приводу наведеного визна­чення: по-перше, аграрні правовідносини виникають у зв'язку з ви­користанням земель сільськогосподарського, лісогосподарського при­значення, водного фонду, інших природних ресурсів, майна, праці для виробництва і реалізації сільськогосподарської та лісогосподарської і рибної продукції; по-друге, аграрні правовідносини визначаються без зв'язку із здійсненням фізичними та юридичними особами суб'єктивних прав у сфері товарного сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва та рибництва; по-третє, за таким визначенням важко про­вести розмежування між об'єктами аграрних правовідносин та об'єктами земельних, майнових, трудових та інших правовідносин^{[284] [285]. Аналізуючи наведені заперечення, можна зауважити, що запропонова­не визначення поняття категорії «аграрні правовідносини» є найбільш широким, яке охоплює їх різні види, а розмежування між об'єктами аграрних правовідносин та об'єктами земельних, майнових, трудових та інших правовідносин проводиться за підставою виникнення перших правовідносин. Адже аграрні правовідносини (зокрема, такий їх різно­вид, як внутрішні) складаються внаслідок виникнення членства в сіль­ськогосподарському підприємстві, а звідси в такому разі й відповідні блага виступатимуть об'єктами аграрних правовідносин.}

Що стосується співвідношення аграрних правовідносин і пред­мета правового регулювання аграрного права, то зауважимо, що пере­важна більшість до слідників зазначають, що о станній являє собою органічний комплекс суспільних відносин — земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських (управлінських) (як зовнішніх, так і внутрішньогосподарських), які виникають у процесі здійснення сільгосппідприємствами та іншими аграрними суб'єктами виробничої сільськогосподарської і пов'язаної з нею діяльності. Тобто предмет правового регулювання аграрного права, як й аграрні правовідносини, має комплексний характер.

Вагомі аргументи на користь існування аграрного права як само­стійної галузі наведено також В. М. Єрмоленком, який вважає, що за суб'єктним складом «аграрне право повністю не включається до пред­мета правового регулювання жодної з... галузей приватного права»¹. Специфічні суб'єкти аграрного права, на його думку, — це непідпри- ємницькі сільськогосподарські структури та власники особистих се­лянських господарств. Другою вирізняльною ознакою він називає особливості об'єктів, з приводу яких виникають, змінюються та при­пиняються аграрні відносини (сільськогосподарська продукція, землі, специфічні засоби виробництва тощо). Саме ці аргументи свідчать про те, що аграрне право є «самостійною галуззю права, яка, перебуваючи в одному ряду з іншими галузями приватного права, створює єдиний механізм приватноправового регулювання»^{[286] [287].}

На самостійність аграрного права вказує й В. В. Носік, який зазначає: «В національній правовій системі України аграрне право — це само­стійна галузь права, що має комплексний характер, зумовлений особли­востями об'єкта, суб'єктів та змісту аграрних правовідносин»^[288].

Цікавими з цього приводу є міркування А. І. Бобильова, який ствер­джує, що аграрне право — це самостійна галузь, а її предмет — це відокремлена група суспільних відносин, що сформувалася з органі­зації і діяльності сільськогосподарських підприємств, організацій і має однорідну природу. При цьому до предмета аграрного права правник включає відносини: а) пов'язані з організацією і діяльністю сільсько­господарських підприємств та організацій, б) з соціального розвитку села та в) пов'язані з організацією і діяльністю сільськогосподарських підприємств та організацій зарубіжних країн, міжнародних організацій в аграрній сфері, міжнародні угоди і договори, учасником яких є Росія^[289]. У цілому підтримуючи висловлену точку зору, зауважимо, що науко­вець не досить обґрунтовано відносить до аграрних останню групу відносин. Не зовсім зрозуміло, в який спосіб національне законодав­ство певної країни може регулювати порядок створення, статус і ді­яльність сільськогосподарських підприємств та організацій, що ство­рені і функціонують в іншій країні. Такі самі зауваження стосуються діяльності міжнародних організацій в аграрній сфері, міжнародних угод та договорів (і не тільки в аграрній сфері).

З урахуванням наведених наукових теорій на сьогодні наявні всі під­стави для віднесення аграрного права до самостійної галузі права. Якщо раніше для подібного умовиводу підстав було замало, то за сучасних умов трансформації предмета аграрного права, в основі якого лежать суспільні відносини, що виокремлюються в самостійні — аграрні, така можливість існує. Підставою для цього є те, що аграрним відносинам, що становлять його предмет, насамперед притаманні специфічні суб'єкти, до яких, крім осіб, що ведуть особисті селянські господарства і сільсько­господарських обслуговуючих кооперативів, також належать структур­ні підрозділи сільськогосподарських підприємств. Останні мають певні права і обов'язки передусім щодо використання майна (а в окремих ви­падках — земель та інших об'єктів аграрних правовідносин) і виступа­ють повноцінними учасниками аграрних правовідносин.

Виокремлюють аграрні правовідносини серед інших також особ­ливі об'єкти, щодо яких вони складаються. Специфічними є землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарська продукція, засоби виробництва, сільськогосподарські тварини, земельні та май­нові частки (паї).

Наведене поєднання (комбінація) суб'єктів правовідносин та їх об'єктів дозволяє дійти висновку про те, що аграрне право — це самодо статня галузь права, яка має свій, відмінний від інших галузей предмет правового регулювання¹. Особливість суб'єктів та об'єктів обумовлює специфіку аграрних суспільних відно син, які, у свою чергу, завдяки їх урегулюванню нормами аграрного права набувають форми саме аграрних правовідно син і становлять предмет само стій- ної галузі права. Вважаємо, що підкріплює думку про самостійність аграрного права й висновок про наявність єдиного синтезованого методу правового регулювання аграрних відносин^{[290] [291], а розглядувані аграрні правовідносини якраз і складають субстрат, основу, підґрун­тя цієї галузі права.}

Цілком очевидно, що відносини, що становлять предмет аграрного права, за своєю сутністю є приватно-публічними, тобто містять при­ватноправові та публічно-правові елементи. До предмета аграрного права входять відносини як приватного типу (внутрішні аграрні, окре­мі види зовнішніх аграрних, тобто відносини за участю виключно приватних осіб), так і публічно-правові (аграрні за участю суб'єктів владних повноважень, юридичних осіб публічного права). Оскільки аграрні відно сини, що становлять зміст предмета аграрного права, є приватно-публічними, то й аграрне право за своєю сутністю є приватно-публічним.

Звідси випливає, що аграрне право є самостійною галуззю права України, яка регулює комплекс взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих суспільних відносин. При цьому характеристики галузі аграрного права України як самостійної або як комплексної не є взаємовиключ- ними: перша вказує на наявність певної групи суспільних відносин, що є специфічними, неповторними, можуть бути відділені від інших (аграрні відносини) і складають його предмет; друга свідчить вже про якісний зміст цих суспільних відносин, указує на критерії їх об'єднання та групування¹.

Викладене дає змогу визначити аграрне право України як само­стійну галузь правової системи України, що регулює специфічні аграр­ні відносини, котрі складаються із комплексу взаємопов'язаних і вза- ємозумовлених суспільних відносин (земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських та ін.) і виникають при виробництві сіль­ськогосподарської продукції, її переробленні та реалізації, а також при здійсненні пов'язаної з ними діяльності. Предмет правового регулю­вання аграрного права становлять відно сини приватно-публічного характеру^{[292] [293], що віддзеркалюють сутність аграрних правовідносин.}

В. В. Носік пропонує розглядати юридичну природу аграрного права України як систему пов'язаних і узгоджених у Конституції Укра­їни, законах та інших нормативних джерелах систему матеріальних і процесуальних норм, їх імперативів та положень, в яких формально виражена суверенна воля Українського народу щодо забезпечення про­довольчої безпеки шляхом використання та охорони ґрунту, інших природних ресурсів та живих організмів у сільському, лісовому, риб­ному господарстві, а також нормативно закріплена міра свободи, рівно­сті та справедливості, що має бути юридично забезпечена у суспільних аграрних відносинах, які виникають, змінюються та припиняються у сфері виробництва продукції сільського, лісового, рибного господар­ства шляхом набуття і реалізації суб’єктивних прав та виконання обов’язків у аграрних правовідносинах, юридично визначаються роль і місце органів державної влади та органів місцевого самоврядування у регулюванні аграрних відносин, установлюються можливі та допус­тимі методи правового впливу на учасників аграрних відносин, перед­бачаються форми, способи та механізми реалізації конституційних гарантій здійснення і захисту прав усіх суб’єктів аграрних відносин, забезпечуються раціональне і ефективне використання та охорона землі, а також законність і правовий порядок у сферах сільського, лісо­вого, рибного господарства в межах території України¹. З наведеного, зокрема, вбачається, що науковець серед норм, що регулюють аграрні відносини, називає й процесуальні норми.

Наявність процесуальних норм характерна для процесуальних галузей права (цивільного, адміністративного, кримінального процесу), проте вони існують і в інших галузях права, що мають комплексний характер. Так, в юридичній літературі зазначається, що норми земель­ного процесуального права регулюють суспільні відносини у сфері здійснення суб’єктами правовідносин своїх прав та обов’язків, визна­чають процедуру, регламент, процесуальний порядок реалізації на­лежних особі матеріальних прав. Процесуальне право в системі права розглядається як право в дії^{[294] [295].}

Викладене дозволяє зазначити, що і в аграрному праві також скла­даються певні процедурні правовідносини, які теж входять до пред­мета його правового регулювання. Зокрема, йдеться про правовідно­сини, що виникають при паюванні земель та майна сільськогосподар­ських підприємств, реалізації права на земельну частку (пай) та майнові паї, виділенні земельних ділянок в натурі (на місцевості), за­снуванні та державній реєстрації сільськогосподарських підприємств (фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, аграр­них господарських товариств та ін.), відшкодування збитків, заподіяних сільськогосподарському підприємству, наданні заходів державної під­тримки аграрним господарюючим суб'єктам та ін. Названі та інші види аграрних процедурних правовідносин потребують окремого наукового дослідження.