__ 2.4.1. Характеристика правового забезпечення продовольчої безпеки в Україні

Проблема забезпечення продовольчої безпеки на сьогодні набула загальносвітового масштабу. Збільшення виробництва продуктів хар­чування, а також підвищення їх якості та безпечності є одним з най­важливіших завдань світової економіки.

Одночасно проблема продовольчої безпеки посідає провідне місце у національній безпеці кожної країни, оскільки є обов’язковою умовою і необхідним чинником соціальної та економічної стабільності держа­ви. Завдяки їй досягаються сталий соціально-економічний розвиток суспільства, його демографічне відтворення. Продовольча безпека — офіційно прийняте у міжнародній практиці поняття, яке використову­ється для характеристики стану продовольчого ринку країни чи групи країн, а також світового ринку. Вона є необхідним складником еконо­мічної безпеки, яка у свою чергу забезпечує національну безпеку держави та її незалежність.

Продовольча безпека має національні особливості, їй притаманні комплексність і перманентність. Залежно від особливостей націо­нальної продовольчої системи, періоду її розвитку, досягнутого рівня, поставлених пріоритетів її забезпечення модифікується разом зі змі­нами внутрішніх та зовнішніх загроз. Одні держави досягають стану продовольчої безпеки за рахунок самозабезпечення, тобто власного виробництва необхідних обсягів продовольства, інші змушені імпор­тувати значну частину продовольчих товарів, що не тільки вимагає відповідних коштів, а й призводить до посилення їх економічної та політичної залежно сті від держав-постачальників. Згідно зі світо­вими критеріями продовольчої бе зпеки країни граничний рівень ім­порту харчових продуктів та продовольства не повинен перевищува­ти 30 %.

Сучасний стан розвитку українського державотворення характери­зується всезростаючою роллю сфери безпеки, яка, виступаючи загаль­ним чинником життя суспільства, активно впливає на стан політичної, економічної, екологічної, соціальної та інших складових національної безпеки України. За ст. 5 Закону України від 19 червня 2003 р. № 964-ГУ «Про основи національної безпеки України»^{[425] [426] національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної по­літики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій та про­грам у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо. Цей Закон за­кріплює й пріоритети національних інтересів України (ст. 6), зокрема, у галузі забезпечення продовольчої безпеки. До останніх слід віднести такі: гарантування конституційних прав і свобод людини і громадяни­на (зокрема, право людини на їжу, достатній рівень життя); зміцнення соціальної стабільності в суспільстві; створення конкурентоспромож­ної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення по­стійного зро стання рівня життя і добробуту населення; збереження довкілля та раціональне використання природних ресурсів (у тому числі в процесі аграрного виробництва); зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; інте­грація України в європейський політичний, економічний, правовий про стір; розвиток рівноправних взаємовигідних відно син з іншими державами світу в інтересах України. Взагалі національний інтерес є основою державної політики у тій чи іншій сфері суспільних від­носин[427]. У цьому сенсі національний продовольчий інтерес — основа державної аграрної політики щодо забезпечення продовольчої безпеки України. При цьому він має постійний характер, строк його актуаліза­ції не обмежений, а за функціональними сферами він відповідає по­літичним, економічним та соціальним сферам вияву.}

Нинішній етап у розвитку України посилений процесами глобалі­зації у світі, вимагає забезпечення продовольчої безпеки, що перед­бачає розв’язання комплексу політичних, економічних, соціальних та організаційно-правових проблем. Як слушно зазначає В. І. Семчик, від рівня правового регулювання відносин в АПК значно залежить ефек­тивність виробництва, що у свою чергу впливає на продовольче забез­печення в Україні, а від цього залежить соціальна і політична стабіль­ність у державі^[428]. Виходячи з цього, упродовж останніх років в Україні створюється правова база для забезпечення продовольчої безпеки. Нині постає завдання, аби чинне законодавство стало цілісною системою нормативно-правових актів щодо забезпечення продовольчої безпеки, які б визначали правові, економічні та організаційні основи діяльнос­ті держави, спрямованої на захист національних інтересів і гаранту­вання в Україні продовольчої безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз. Нормативні акти, які виконують ці завдання, пов’язані з соціально-економічними, екологічними, фінан­совими процесами в країні, охоплюють галузі, що забезпечують ви­робництво продукції сільського та рибного господарства, її заготівлю, зберігання, перероблення та реалізацію, аграрну науку і освіту, розв’язання продовольчих і соціальних проблем.

Основні засади правового забезпечення продовольчої безпеки в Україні визначено Конституцією України. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Основного Закону захист суверенітету нашої держави та забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Продовольча безпека є одним із складни­ків національної економічної безпеки. Отже, забезпечення продоволь­чої безпеки — одне з основних завдань нашої держави.

Необхідність забезпечення продовольчої безпеки випливає також з конституційного визначення України як соціальної держави (ст.

Засади правової регламентації продовольчої безпеки набувають подальшого розвитку в галузевому аграрному законодавстві. Забез­печення продовольчої безпеки шляхом створення сприятливих еконо­мічних, політичних, організаційних, а також правових умов здійснен­ня сільськогосподарського виробництва проголошено однією із стра­тегічних цілей аграрної політики України. Це положення закріплено у ст. 2 Закону України від 18 жовтня 2005 р. № 2982-ІУ «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року»^{[430] [431]. Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-ІУ «Про державну підтримку сільського господарства України»[432] у п. 2.13 ст. 2 визначає продовольчу безпеку як захищеність життєвих інтересів людини, що виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності. Вбачається, що закріплене у цьому Законі визна­чення продовольчої безпеки є необгрунтовано вузьким. Адже продо­вольча безпека — це не тільки забезпечення населення держави необ­хідною кількістю продуктів харчування, наповнення з цією метою державних резервів, створення страхових і стабілізаційних фондів, це ще й гарантування якості таких продуктів, їх безпечності для спожи­вачів — населення держави.}

Зазначимо, що сучасний стан розвитку сільськогосподарського виробництва становить загрозу продовольчій безпеці та незалежності України внаслідок спаду сільськогосподарського виробництва, від­сутності мотивації до праці, занепаду соціальної інфраструктури села, трудової міграції тощо, тобто загрози для продовольчої безпеки зумов­люються системною кризою, яка характеризує вітчизняне сільське господарство, зокрема таку галузь, як тваринництво.

ності, й підготуванні кадрів, запровадженні новітньої техніки та тех­нологій тощо.

Поряд із цим одним з основних чинників, що зумовлює наявність такої ситуації, слід вважати недосконалість аграрного законодавства, зокрема у сфері правової регламентації продовольчої безпеки. Поло­ження Конституції України та зазначених аграрно-правових законів є лише підґрунтям, необхідною базою для правового забезпечення продовольчої безпеки нашої держави. На сьогодні особливої значущос­ті набувають питання спеціальної правової регламентації відно син у сфері забезпечення продовольчої безпеки, які потребують спеціальної правової регламентації. З цього приводу в спеціальній літературі ви­словлюються різні точки зору. На думку одних учених, законодавчі акти національної системи забезпечення продовольчої безпеки мають бути уніфікованими і адаптованими до відповідних правових та еко­номічних механізмів розвинених країн. Законодавство у цій сфері мусить формуватися у декількох напрямках. Це має бути блок законів, що визначають зміни відносин щодо власності на землю та засоби ви­робництва, регламентують процеси формування нових форм господа­рювання на селі, стимулюють розвиток сільськогосподарського ви­робництва, регулюють окремі сфери АПК і види виробництва сіль­ського сподарської продукції, її імпорт та експорт, податки, питання раціонального використання і охорони природних ресурсів, забезпе­чення економічної безпеки у сфері АПК, безпеку і якість сільськогос­подарської продукції. Частина з них вимагатиме узгодження з іншими нормативно-правовими актами, доповнення, вдосконалення відповід­но до вимог, що виникають у процесі здійснення реформи^[433].

Інша точка зору полягає у пропозиції розробити і прийняти спе­ціальний закон «Про продовольчу безпеку». На думку дослідників, у цьому законі, по-перше, слід навести дефініції таких понять, як продовольча безпека, продовольча незалежність, продовольча криза, необхідний рівень виробництва продуктів харчування, життєво важ­ливі продукти харчування та ін.; по-друге, надати перелік внутрішніх і зовнішніх загроз національної продовольчої безпеки, встановити порядок їх моніторингу і прогнозування; по-третє, закріпити систему якісних критеріїв і кількісних показників такої безпеки, у тому числі критичних («порогових») значень останніх. Стосовно таких показ­ників міжнародна статистика використовує два кількісні порогові критерії, що визначають мінімальний рівень продовольчої безпеки, а саме: 1) енергетична цінність добового раціону харчування людини має бути не нижчою за 2,5 тис. ккал; 2) витрати на продовольчі по­треби не повинні перевищувати 60 % сімейного бюджету¹. Вбачаєть­ся за доцільне закріпити ці критерії і в національному законодавстві при розробленні Закону України «Про продовольчу безпеку»; по- четверте, регламентувати форми і механізми протидії загрозам на­ціональної продовольчої безпеки з визначенням можливих інстру­ментів державної підтримки вітчизняних товаровиробників та за­хисту внутрішнього продовольчого ринку^{[434] [435]. Ця точка зору видається більш доцільною і перспективною. Тут можна звернутися до пози­тивного досвіду інших країн. Наприклад, у США в 1985 р. було при­йнято спеціальний закон «Про продовольчу безпеку США», який разом із законами «Про поліпшення продовольчої безпеки» (1986 р.) та «Про сільськогосподарську політику» (1990 р.) створив єдину правову базу з питань забезпечення продовольчої безпеки США і ви­значення внутрішньої та зовнішньої політики у цій сфері.}

У зв'язку з цим вбачається, що розроблення і прийняття спеціаль­ного закону України «Про продовольчу безпеку» на сьогодні є нагаль­ною потребою. У цьому законі, по-перше, мають бути закріплені де­фініції основних понять, насамперед поняття продовольчої безпеки та ін. По-друге, доцільним є визначення у законі переліку внутрішніх і зовнішніх загроз національної продовольчої безпеки, порядку їх мо­ніторингу і прогнозування, закріплення системи якісних критеріїв і кількісних показників такої безпеки, а також регламентація форм і механізмів протидії загрозам національної продовольчої безпеки з ви­значенням можливих інструментів державної підтримки вітчизняних товаровиробників та захисту внутрішнього продовольчого ринку.

Ухвалення спеціального закону надасть відносинам у сфері забез­печення продовольчої безпеки більшої стабільності, а правовому ре­гулюванню — ефективності, безумовно, за наявності механізму реа­лізації норм цього закону на практиці, адже, як відомо, будь -яке суб'єктивне право являє собою соціальну цінність лише тією мірою, якою його можна реалізовувати, тобто скористатися наданими цим суб'єктивним правом можливостями для задоволення потреб суб'єкта¹. Необхідною умовою забезпечення продовольчої безпеки є також ефек­тивне функціонування і стабільний розвиток аграрного сектору еконо­міки України і таких основних галузей аграрного виробництва, як тваринництво та рослинництво. Це сприятиме забезпеченості населен­ня якісними і безпечними продуктами харчування на необхідному рівні, надасть можливість аграрному сектору адекватно реагувати на кон'юнктуру продовольчого ринку, підвищити конкурентоспромож­ність аграрної продукції національних виробників та реалізувати екс­портний потенціал.