Правові засади створення та функціонування оптових ринків сільськогосподарської продукції як елемента системи забезпечення продовольчої безпеки

Продовольча безпека вважається поняттям, що використовується для характеристики стану продовольчого ринку країни, який складається з чотирьох рівнів: забезпечення аграрного виробництва необхідними ресурсами, виробництво сільськогосподарської продукції, переробка сировини, збут та реалізація продуктів харчування^[178].

Щодо збуту та реалізації сільськогосподарської продукції, то цей рівень продовольчого ринку суттєво впливає на показники продовольчої безпеки України та складається з двох основних елементів: роздрібний та оптовий ринок. Одним із дієвих механізмів, який здатний комплексно з іншими галузями розв’язати проблеми продовольчої безпеки України, виступає належне функціонування оптових ринків сільськогосподарської продукції. Їх основне призначення полягає у створенні прозорих каналів збуту сільськогосподарської продукції, а також у формуванні справедливої ціни на вироблену в Україні продукцію.

Як свідчить світова практика, оптові ринки сільськогосподарської продукції займають одне із ключових місць в механізмі збуту та реалізації сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими

товаровиробниками. Саме вони продовжують технологічний ланцюг виробництва і збуту сільськогосподарської продукції та в кінцевому рахунку покращують рівень продовольчої безпеки. Так, у Японії через оптові ринки реалізується 75% сільськогосподарської продукції. У Франції діють десятки великих оптових ринків спеціалізованого та універсального характеру. Через ці ринки реалізується більше 50% поголів’я великої рогатої худоби, 75% овець, 45% овочів та фруктів¹. У Німеччині фермери продають оптовикам близько 50% зерна, понад 60% овочів, фруктів і худоби, майже всю картоплю і 50% яєць саме на таких ринках. У США оптовики на оптових ринках закуповують у фермерів більшу частину худоби, вовни, тютюну, бавовни, овочів та фруктів^{[179] [180].}

Отже, одним із важливих елементів системи забезпечення продовольчої безпеки держави є безперебійне та ефективне функціонування оптового ринку сільськогосподарської продукції.

Як підкреслюють фахівці, необхідність формування оптових ринків сільськогосподарської продукції в Україні в сучасних умовах обумовлено низкою об’єктивних причин: (а) порушенням зв’язків між товаровиробниками і споживачами, яке спостерігається останнім часом; (б) необхідністю формування структури виробництва відповідно до вимог споживання; (в) необхідністю прискорення руху сільськогосподарської продукції та скорочення втрат на шляху від виробника до кінцевого споживача; (г) труднощами збуту продукції вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників; (д) значним зростанням товарообмінних операцій сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки; (е) необхідністю створення умов для здійснення належного державного ветеринарного і санітарно-епідеміологічного контролю за реалізацією такої продукції; (є) необхідністю поліпшення якості продукції, що пропонується споживачеві, та підвищення рівня його обслуговування; (ж) необхідністю передпродажної обробки та сортування продукції перед надходженням її на ринок тощо¹.

Загальновизнаним вважається положення про те, що забезпечення продовольчої безпеки країни не може бути здійснено без ефективного функціонування оптових ринків сільськогосподарської продукції. Зокрема, у переліку галузей, які впливають на покращення продовольчої безпеки, що зазначені у законопроекті № 8370-1 від 28 квітня 2011 р. «Про основи продовольчої безпеки України»^{[181] [182], названі не тільки галузі, що виробляють, заготовляють, зберігають, переробляють продукцію сільського та рибного господарства, а й галузі, які реалізують цю продукцію. У тексті законопроекту серед основних напрямків державної політики у забезпеченні продовольчої безпеки виділяється формування сучасної системи ланцюгів постачання продовольства, до яких відносяться системи оптових продовольчих ринків.}

У ст. 3 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 р., № 2982-IV^[183] закріплено, що гарантією продовольчої безпеки серед іншого є також формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції.

Державною програмою економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» від 2 червня 2010 р. ^[184] передбачається здійснення заходів, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки держави, а саме:

- активізація відстеження та протидія проявам монопольної поведінки у сфері оптової торгівлі сільськогосподарською та харчовою продукцією;

- створення сприятливих умов для розвитку ринкової інфраструктури в агропромисловому комплексі, зокрема, товарних бірж, оптових ринків сільськогосподарської продукції, заготівельних і збутових кооперативів та інших об’єднань тощо.

У проекті Національної доктрини продовольчої безпеки України, розробленої Комітетом Верховної Ради України з питань аграрної політики і земельних відносин, Міністерством аграрної політики та продовольства України, вченими ННЦ «Інститут аграрної економіки», серед механізмів забезпечення продовольчої безпеки виділяють також заходи щодо перетворення у сфері кругообігу сільськогосподарської продукції, прискорення розвитку інфраструктури аграрного ринку, регулювання ринків сільськогосподарської продукції, в тому числі і оптових ринків¹.

Представники аграрно-правової науки виділяють дві основні умови забезпечення стабільності продовольчої безпеки - наявність державної підтримки агропромислового комплексу і створення продовольчих оптових ринків^{[185] [186].}

Включення оптових ринків сільськогосподарської продукції до системи, що забезпечує продовольчу безпеку України, підтримують відомі вчені-аграрники, які зазначають, що ключовими характеристиками продовольчої безпеки виступають: доступність, можливість, сталість використання продовольства, які багато в чому залежать не тільки від зростання виробництва аграрної продукції, а й від торговельної політики, розвитку торговельних зв’язків на ринках аграрної продукції^[187].

В економічній літературі увага акцентується на необхідності вдосконалення механізмів регулювання агропродовольчих ринків. У сукупності з комплексом інших заходів, це дасть змогу в основному вирішити проблему забезпечення продовольчої безпеки країни^[188].

Представники аграрно-правової науки вважають, що розв’язання проблем формування ринків продукції сільського господарства і продовольства, вдосконалення правових та організаційно-економічних засад забезпечення діяльності учасників продовольчих ринків, створення та вдосконалення елементів сучасної ринкової інфраструктури, в тому числі оптових ринків для реалізації аграрної продукції та продовольства гарантує продовольчу безпеку Україні¹.

На підставі аналізу наведених доктринальних джерел можна стверджувати, що в сучасних умовах перед державою постало завдання здійснення належної правової регламентації створення та діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції як елемента системи забезпечення продовольчої безпеки України.

Першим нормативно-правовим актом, спрямованим на покращення стану продовольчої безпеки України через формування належної правової основи для функціонування оптового ринку сільськогосподарської продукції вважається постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо створення оптово-продовольчих ринків, організації закупівель сільськогосподарської продукції в господарствах приватного сектору, реформування системи споживчої кооперації» від 19 березня 1997 р., № 246.2 У цій постанові визнавалася необхідність існування ринково орієнтованої оптової торгівлі і пропонувалося розробити та затвердити Примірне положення про оптово-продовольчий ринок.

Згодом була прийнята постанова Кабінету Міністрів України «Про оптові продовольчі ринки» від 9 червня 1999 р., № 997^{[189] [190] [191], якою передбачалося формування системи оптових продовольчих ринків та їх інфраструктури, активізацію взаємозв’язків між виробниками і покупцями сільськогосподарської продукції.}

Також серед низки нормативно-правових актів, якими визначалися загальні засади оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією в Україні, можна виділити й Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування і функціонування аграрного ринку» від 6 червня 2000 р., № 767/2000¹. Ним передбачалося здійснення організаційних заходів щодо створення мережі підприємств, що здійснюватимуть оптову торгівлю сільськогосподарською продукцією. Зокрема, в цьому Указі йшлося й про оптові продовольчі ринки. Як справедливо зазначає М.Я. Ващишин, з цього припису стає зрозумілим, що оптові продовольчі ринки стали розглядатися як підприємства оптової торгівлі^{[192] [193]. Однак самого поняття та ознак такого оптового підприємства цим указом не було визначено.}

Згодом у правовому полі відчувається поступове відходження від терміну «оптовий продовольчий ринок» і введення нового поняття - «оптовий ринок сільськогосподарської продукції». Так, у наказі Міністерства аграрної політики України «Про регіональні аграрно-маркетингові центри оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією» від 13 листопада 2006 р., № 660^[194] зазначено, що ключовим елементом формування організованих ринків сільськогосподарської продукції повинна стати мережа оптових ринків сільськогосподарської продукції, що справлять позитивний вплив на якість продукції, рівень її кінцевої ціни та задоволення потреб споживачів, що є невід’ємними показниками продовольчої безпеки країни.

До розвитку та становлення вже «оптового ринку сільськогосподарської продукції» свого часу закликала і Державна цільова програма створення оптових ринків сільськогосподарської продукції, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 р., № 562^[195].

Вирішальним для розвитку та діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції став 2009 рік, коли був прийнятий Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» від 25 червня 2009 р., № 1561-УІ¹ (далі - Закон), який на законодавчому рівні визначив правові засади організації та діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції в Україні.

Названим Законом до ст. 22 Земельного кодексу України були внесені зміни, згідно з якими землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції були віднесені до земель сільськогосподарського призначення. Ці землі як складова несільськогосподарських угідь мають використовуватися в якості основи, операційного базису для створення та функціонування інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції.

На розвиток Закону були прийняті підзаконні нормативно-правові акти, що деталізували його положення, а саме: постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку набуття юридичною особою статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції» від 11 лютого 2010 р., № 141^{[196] [197], «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті, для надання фінансової підтримки для створення оптових ринків сільськогосподарської продукції» від 29 вересня 2010 р., № 8931, накази Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу саморегулівної організації оптового ринку сільськогосподарської продукції» від 25 листопада 2009 р., № 8302, «Про затвердження Типових правил роботи оптових ринків сільськогосподарської продукції» від 19 лютого 2010 р., № 73[198] [199] [200], «Про затвердження Положення про комісію з питань надання юридичній особі статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції Міністерства аграрної політики та її складу» від 2 березня 2010 р., № 109[201] тощо.}

Норми Закону встановили понятійний апарат для цієї галузі господарювання. В ньому, зокрема, дається визначення категорій «оптовій ринок сільськогосподарської продукції», «інфраструктура оптового ринку сільськогосподарської продукції», «оптова торгівля сільськогосподарською продукцією», також вводяться такі нові терміни як «асоціація оптових ринків сільськогосподарської продукції», «саморегулівна організація оптового ринку сільськогосподарської продукції», «територія оптового ринку сільськогосподарської продукції» тощо.

Відповідно до Закону оптовим ринком сільськогосподарської продукції визнається юридична особа, предметом діяльності якої є надання послуг, що забезпечують здійснення оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією, і якій в установленому Законом порядку надано статус оптового ринку сільськогосподарської продукції. Як зазначає В.Ю. Уркевич, із наданого визначення абсолютно зрозуміло, що оптовий ринок сільськогосподарської продукції не є специфічною організаційно-правовою формою юридичної особи і таким ринком може вважатися будь-яка юридична особа, яка спеціалізується на наданні послуг, що забезпечують здійснення оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією після надання їй статусу такого ринку¹.

Статус оптового ринку сільськогосподарської продукції надається Міністерством аграрної політики та продовольства України на конкурсній основі згідно Порядку набуття юридичною особою статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 р., № 141^{[202] [203]. Відповідно до вищевказаного Порядку, конкурс проводить комісія з питань надання юридичній особі статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції, яка утворюється Міністерством аграрної політики та продовольства України. Склад комісії, положення про неї та умови проведення конкурсу також затверджуються зазначеним Міністерством.}

Юридична особа, яка не набула статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції, не має права використовувати у своєму найменуванні термін «оптовий ринок сільськогосподарської продукції» та інші похідні терміни.

Зі змісту ст. 10 Закону випливає, що законодавець надає перевагу заснуванню кооперативних оптових ринків сільськогосподарської продукції, що створюються аграрними товаровиробниками для продажу власно виробленої сільськогосподарської продукції. Разом з тим це положення закону не виключає можливості створення оптових ринків сільськогосподарської продукції у будь-яких інших організаційно-правових формах господарювання та не обов’язково сільськогосподарськими товаровиробниками. Існуюча диспозитивність вже знайшла своє відображення на практиці - всі юридичні особи, що на сьогодні отримали статус оптового ринку сільськогосподарської продукції в Україні, мають організаційно-правову форму товариства з обмеженою відповідальністю. Проте ця організаційно-правова форма юридичних осіб, як справедливо зазначають науковці, не є найбільш оптимальною для функціонування такого роду підприємств, з огляду на відсутність обов’язку оприлюднювати свою звітність та відсутності у державних органів повноважень щодо суцільної регулярної перевірки^[204].

Наведене щодо створених в Україні оптових ринків сільськогосподарської продукції, в свою чергу, суперечить преамбулі Закону, в якій підкреслюється спрямованість закону на захист прав і законних інтересів сільськогосподарських виробників, що здійснюють оптовий продаж сільськогосподарської продукції власного виробництва.

Уявляється, що відсутність у законодавстві норм, які регламентують склад засновників юридичної особи-претендента на статус юридичної особи зі статусом оптового ринку сільськогосподарської продукції, зокрема, відсутність правила щодо обов’язкової участі сільськогосподарських товаровиробників (або їх об’єднань) у складі засновників такого ринку, призвело до усунення сільськогосподарських виробників від створення оптових ринків. Отже, складається ситуація, коли такі ринки створюються тільки посередниками-перекупниками у формі товариств з обмеженою відповідальністю та з обмеженим доступом до інформації щодо їх діяльності і, як наслідок, це зовсім не сприяє покращенню функціонування аграрного сектору економіки та забезпеченню продовольчої безпеки України. На наш погляд, доцільно було б врегулювати склад засновників оптових ринків сільськогосподарської продукції і обов’язково враховувати інтереси сільськогосподарських товаровиробників при їх створенні.

Іншим варіантом підтримання та захисту інтересів сільськогосподарських товаровиробників при створенні оптових ринків сільськогосподарської продукції може бути закріплення відповідного положення в Законі про переважну частку державної або комунальної власності при створенні таких ринків. Як свідчить досвід зарубіжних країн, більшість європейських оптових ринків сільськогосподарської продукції діють саме як державно-комунальні підприємства, що забезпечує, по-перше, на національному та місцевому рівні підтримання та врахування інтересів сільськогосподарського товаровиробника, по-друге, значні надходження грошових коштів не як прибуток окремих підприємств-посередників, а саме на розвиток сільськогосподарських товаровиробників. Наприклад, оптовий ринок сільськогосподарської продукції «Рунжі», що розташований у Франції і є найбільшим у Європі, за організаційно-правовою формою є акціонерним товариством, у якому понад 85% акцій належить державі та муніципальним компаніям, а решта - торговим фірмам, що користуються його послугами¹. Оптові ринки сільськогосподарської продукції в Іспанії також діють у формі акціонерних товариств, в яких 51% акцій належить муніципалітету, а від 26 до 49% акцій належить державній корпорації «Меркаса»; решта акцій розподіляється між професійними організаціями і приватними акціонерами.^{[205] [206]} Так само найбільший оптовий ринок у Польщі «Бронише» діє як акціонерне товариство, де майже 60% капіталу належить державі в особі Міністерства фінансів^[207].

Важливо відмітити, що в Україні гарантується підтримка створення оптових ринків сільськогосподарської продукції. В даному випадку йдеться про виділення під такі ринки земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності. Як вже зазначалося, у даний час землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції віднесено до земель сільськогосподарського призначення. Доцільність таких новел тісно пов’язана з наявністю у складі засновників та учасників оптового ринку сільськогосподарської продукції аграрних товаровиробників і (або) держави чи територіальної громади, які будуть дбати про інтереси сільськогосподарських товаровиробників та взагалі про розвиток аграрного сектору, забезпечення продовольчої безпеки країни. Адже за відсутності

вищеназваних осіб та цілей оптового ринку сільськогосподарської продукції втрачає сенс сама норма щодо віднесення до земель сільськогосподарського призначення земель під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції. Як відомо, основним призначенням цієї категорії земель є пряме або опосередковане їх використання у виробничій сільськогосподарській діяльності. Але, як свідчить практика, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції зараз використовуються юридичними особами, які отримали статус оптових ринків сільськогосподарської продукції, не як опосередковане забезпечення виробничої діяльності в сільському господарстві, а лише для отримання власного прибутку, без будь-якого зиску для розвитку сільського господарства та гарантування продовольчої безпеки країни.

Постановою Кабінету Міністрів від 29 вересня 2010 р., № 893¹ був затверджений «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання фінансової підтримки для створення оптових ринків сільськогосподарської продукції». Даною постановою, зокрема, передбачено, що бюджетні кошти виділяються на безповоротній основі для:

1) компенсації витрат, пов’язаних з: розробленням проектно- кошторисної документації, в тому числі на роботи з будівництва об’єктів інфраструктури оптових ринків; будівництвом під’їзних шляхів до території оптового ринку, мереж водо- та електропостачання, інших комунікацій загального призначення; викупом земельних ділянок, об'єктів виробничого і невиробничого призначення, торговельних та адміністративних будівель (приміщень), інших об’єктів інфраструктури з метою розміщення та забезпечення функціонування оптових ринків; створенням (впровадженням) системи інформаційного забезпечення діяльності оптових ринків;

2) виплати компенсації у розмірі до 50 відсотків обсягу видатків на придбання устаткування і обладнання, в тому числі іноземного виробництва, для комплектування та облаштування оптових ринків та видатків на оплату

будівельно-монтажних або інших робіт, товарів і послуг, пов’язаних з будівництвом оптових ринків.

Рішення щодо надання державної фінансової підтримки оптовим ринкам у період їх становлення приймає комісія з питань надання юридичній особі статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції. Вона формує реєстр оптових ринків, які мають право на отримання бюджетних коштів. Розподіл бюджетних коштів для компенсації витрат юридичних осіб здійснюється пропорційно сумі таких витрат, що підтверджені в установленому порядку.

У законодавстві України встановлена єдина вимога щодо надання державної фінансової підтримки оптовим ринкам, а саме: набуття статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції у встановленому законом порядку та здійснення відповідних витрат на створення оптового ринку сільськогосподарської продукції. На нашу думку, це є недостатнім, з огляду на те, що фінансова підтримка оптових ринків головним чином повинна бути спрямована не просто на створення оптових ринків сільськогосподарської продукції як комерційних структур, а на виконання більш складних завдань - розвиток конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва та гарантування продовольчої безпеки держави. Доцільно скористатися досвідом Польщі, де фінансову підтримку з боку державних органів можна отримати лише за певних умов: здійснення прямих продажів сільськогосподарської продукції споживачам тільки виробниками, забезпечення у структурі статутного капіталу оптового ринку сільськогосподарської продукції значної частки муніципалітетів, організацій виробників та споживачів, фермерів тощо^[208].

Слід констатувати, що попри існуючі заходи державної підтримки, створення та діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції в Україні вимагає від їх засновників значних фінансових ресурсів, доступ до яких в ініціаторів створення таких ринків, як правило, обмежений (високі кредитні ставки банків, великий період окупності таких ринків (приблизно 10 років)). Все це робить даний вид діяльності малопривабливим як для інвесторів, так і для сільськогосподарських товаровиробників. Це в котрий раз підтверджує, що найбільш доцільним для України є створення оптових ринків сільськогосподарської продукції за спільної участі держави, територіальної громади, сільськогосподарських товаровиробників (або їх об’єднання) та споживачів.

Основні напрямки діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції встановлено ст. 6 Закону, серед яких виділяються: (а) створення операторам оптових ринків сільськогосподарської продукції належних умов для купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; (б) сприяння прискореному просуванню сільськогосподарської продукції від виробника до кінцевого споживача у торговельному ланцюгу; (в) надання можливості для виходу на ринок сільськогосподарської продукції всім постачальникам і споживачам такої продукції; (г) визначення необхідного переліку сільськогосподарської продукції, що має включати переважну більшість загальної номенклатури виробленої продукції, скорочення втрат сільськогосподарської продукції; (д) забезпечення постачання населенню якісної сільськогосподарської продукції; (е) облаштування єдиного місця купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; (є) забезпечення концентрації сільськогосподарської продукції у визначеному місці;

(ж) забезпечення достовірною інформацією операторів оптових ринків сільськогосподарської продукції про кон’юнктуру ринку сільськогосподарської продукції та споживчу якість такої продукції;

(з) сприяння операторам оптових ринків сільськогосподарської продукції у підготовці сільськогосподарської продукції до купівлі та продажу;

(и) забезпечення здійснення ветеринарно-санітарного контролю та нагляду; (і) сприяння вітчизняним виробникам сільськогосподарської продукції в одержанні прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції тощо.

Перераховані напрямки діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції свідчать про спрямованість останніх на вирішення проблем забезпечення продовольчої безпеки України. Однак практична реалізація запропонованих напрямків викликає багато питань. Так, якщо звернути увагу на останній із запропонованих напрямків, то виникає необхідність більш детально розкрити його зміст у нормативно-правових актах із зазначенням, які саме форми та заходи сприяння вітчизняним виробникам аграрної продукції в одержанні прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції мались на увазі в Законі. Наприклад, це могла б бути певна знижка на послуги оптових ринків сільськогосподарської продукції, що закріплені у ст. 7 Закону. Але, на практиці все відбувається навпаки - послуги, які надають оптові ринки, є високовартісними і непосильними для сільськогосподарських товаровиробників.

Стаття 14 Закону встановила, що спеціальними законами про оподаткування можуть передбачатися пільги або спеціальний режим оподаткування діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції. Також органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень можуть надавати оптовим ринкам сільськогосподарської продукції пільги із сплати місцевих податків і зборів. У літературі пропонують, щоб оптові ринки сільськогосподарської продукції в Україні діяли на громадських засадах і мали статус неприбуткових^[209]. Однак спеціальним законодавством, зокрема Податковим кодексом України, не передбачено пільг чи спеціальних режимів оподаткування для цих суб’єктів господарювання, тобто оподаткування оптових ринків сільськогосподарської продукції здійснюється на загальних засадах.

Свого часу у 2010 році було підготовлено проект закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання оптовим ринкам сільськогосподарської продукції пільг із сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)». Даним проектом пропонувалося надання пільг оптовим ринкам сільськогосподарської продукції на час їх становлення зі сплати мита, плати за землю, податку на прибуток, податку на додану вартість, орендної плати за землю. Але рішенням Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва «Про відмову у погодженні проекту регуляторного акта» від 23 квітня 2010 р., № 308^[210], проект Закону не був погодженим з огляду на те, що всі передбачені ним пільги стосуватимуться не виробників сільськогосподарської продукції, а певної спеціалізованої юридичної особи-посередника, яка просто організовує процес купівлі-продажу оптових партій сільськогосподарської продукції. Таким чином, при існуючому складі засновників та учасників оптового ринку сільськогосподарської продукції запровадження податкових пільг для оптового ринку сільськогосподарської продукції фактично означає надання посередникам більше пільг, ніж безпосереднім виробникам сільськогосподарської продукції, що в свою чергу жодним чином не підвищить рівень продовольчої безпеки країни. Положення щодо пільгового оподаткування цього суб’єкту аграрного ринку може бути доречним та справедливим тільки при включенні до складу засновників та учасників оптового ринку сільськогосподарської продукції сільськогосподарських товаровиробників, держави, територіальних громад тощо.

Підводячи підсумок, потрібно зазначити, що поступово оптові ринки сільськогосподарської продукції займають чільне місце на аграрному ринку України та отримують правову основу для функціонування. Поряд з цим виникла низка проблем, головною причиною яких стала відсутність у законодавстві України норми про обов’язкову участь сільськогосподарських виробників (їх об’єднань), держави та територіальних громад у створенні оптових ринків сільськогосподарської продукції. Отже, зараз першочерговим завданням є перетворення оптових ринків сільськогосподарської продукції України з простих комерційно-посередницьких структур, які дбають лише про власний прибуток, на важливий елемент маркетингової інфраструктури аграрного ринку, який здатний виступити запорукою стабільного розвитку сільського господарства в Україні та забезпечення потреб населення в продуктах харчування і, відповідно, одним з ключових елементів системи забезпечення продовольчої безпеки країни.

2.5.