ВИСНОВКИ

У результаті дослідження інституту громадських робіт як виду по­карання на теоретичному, законодавчому та правозастосовчому рівнях сформовано низку висновків і пропозицій щодо вдосконалення норматив­но-правового регулювання призначення, виконання та відбування громад­ських робіт, головними з яких є такі.

1. Останніми роками в теорії кримінального та кримінально-виконавчо­го права велика увага приділяється проблематиці застосування покарань, не пов’язаних з ізоляцією особи від суспільства (у тому числі громадських ро­біт), удосконаленню системи контролю та нагляду за засудженими до таких видів покарань, можливостям ефективного застосування до останніх захо­дів виправного впливу та соціального супроводу. В цьому контексті питан­ня, пов’язані з призначенням, виконанням і відбуванням громадських робіт, залишаються актуальними з огляду на встановлені недоліки законодавчого регулювання цього виду покарання, що негативно позначаються на їх ефек­тивному застосуванні та гальмують процес належного використання їх ви­правного та превентивного потенціалу.

2. У результаті дослідження становлення та розвитку інституту гро­мадських робіт як виду покарання встановлено поступову трансформацію соціально-правового розуміння їх суті, змісту, призначення та мети від ви­конання компенсаційної ролі (відшкодування (відпрацювання) боргу) до на­буття характеру основного покарання, якому властиве превалювання мети виправлення засудженого, з урахуванням сучасних ідей гуманізму у сфері покарання, соціальної та економічної виправданості економії кримінальної репресії, які нині є пріоритетними у світовій кримінально-правовій політиці.

3. Виявлено низку розбіжностей у розумінні змісту громадських робіт, зокрема, щодо визначення кола правообмежень, притаманних цьому пока­ранню. Доведено, що до змісту покарання у виді громадських робіт не відно­ситься обмеження права на працю.

Запропоновано низку змін до КК та КВК України щодо вдосконалення визначення поняття покарання у виді громадських робіт, а саме:

— ч. 1 ст. 56 КК України викласти таким чином: «Громадські роботи по­лягають у виконанні засудженим безоплатних суспільно корисних робіт, що є для нього посильними. Вид громадських робіт та об'єкти, на яких вони від­буваються, визначають органи місцевого самоврядування за погодженням з кримінально-виконавчими інспекціями. Засуджені, які на час відбування покарання є такими, що працюють або (та) навчаються, виконують суспіль­но корисну роботу у вільний від основної роботи чи (та) навчання час».

Відповідно до цього, вилучити із ч. 1 ст. 100 КК України слова «і поля­гають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час»;

— ч. 1 ст. 36 КВК України подати в такій редакції: «Покарання у виді гро­мадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим безоплатних суспільно корисних робіт, що є для нього посильними. Вид громадських робіт та об'єкти, на яких вони відбуваються, визначають органи місцевого самоврядування за пого­дженням з кримінально-виконавчими інспекціями. Засуджені, які на час від­бування покарання є такими, що працюють або (та) навчаються, виконують суспільно корисну роботу у вільний від основної роботи чи (та) навчання час».

Переосмислення місця громадських робіт у системі покарань дає змо­гу дійти висновку, що цей вид покарання є менш суворим, ніж позбавлен­ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а тому запропоновано передбачити його третім видом за ступенем суворості у ст. 51 КК України. Відповідно, система покарань виглядатиме таким чином:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або квалі­фікаційного класу;

3) громадські роботи;

4) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) обмеження волі;

9) арешт^[575];

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

4. Дослідження практики призначення покарання у виді громадських робіт дає змогу говорити, що нині цей вид покарання застосовується досить рідко. Підвищення потенціалу цього виду покарання пов'язане з потребою збільшення його використання в санкціях статей Особливої частини КК України та необхідністю суддів належним чином оцінювати особу винного на предмет реальної можливості відбування ним цього покарання.

Результати дослідження свідчать, що громадські роботи можуть бути ефективним і дієвим покаранням лише щодо певної категорії злочинців, а саме: осіб, які не потребують ізоляції від суспільства, не є алкогольно чи нар­котично залежними (більшість осіб, що ухиляються від відбування громад­ських робіт, обґрунтовують це саме наявністю проблем із контрольованим уживанням алкоголю); позитивно характеризуються (абсолютна більшість засуджених за ухилення від відбування громадських робіт мають негативну морально-соціальну характеристику — 78 %).

Також вбачається, що процес виконання громадських робіт відбувається більш сприятливо, коли вони призначаються винним, які мають певну тру­дову зайнятість (100 % засуджених за ухилення від відбування громадських робіт були безробітними).

Вивчення питань щодо призначення громадських робіт, поміж іншого, свідчить про доцільність зниження віку, з якого може бути призначене це покарання, до 14 років. Однак до організації процесу виконання-відбування цього покарання неповнолітніми (віком 14-18 років) обов’язково слід долу­чати спеціалістів у галузі психології та педагогіки.

Дослідженням також доведена потреба розширення переліку осіб, яким покарання у виді громадських робіт призначати заборонено (ч. 3 ст. 56 КК України), а саме стосовно: а) осіб, що не мають місця проживання; б) осіб, хворих на активну форму туберкульозу або на інші інфекційні хвороби, які створюють реальну небезпеку зараження оточуючих у процесі виконання ними суспільно корисних робіт; в) осіб, що мають алкогольну або наркотич­ну залежність.

5. Дослідження порядку виконання громадських робіт дозволило умов­но поділити функціональні зобов’язання працівників КВІ на чотири групи: 1) організаційні, які забезпечують реалізацію щодо засудженої особи право- обмежень, які становлять зміст цього покарання; 2) контролюючі, які спря­мовані на забезпечення дотримання вимог закону всіма учасниками процесу виконання-відбування громадських робіт (у тому числі направлення щодо винних осіб матеріалів прокуророві для вирішення питання про притягнен­ня до відповідальності); 3) розшукові, спрямовані на організацію та прове­дення розшуку засуджених до громадських робіт осіб, місцезнаходження яких не відоме; 4) зобов’язання із запобігання вчиненню нових злочинів із боку засуджених до громадських робіт.

На підставі аналізу нормативно-правової регламентації та практики ви­конання громадських робіт підтримуються пропозиції щодо потреби підви­щення рівня взаємодії КВІ: а) з органами місцевого самоврядування шляхом чіткого нормативно-правового врегулювання прав і обов’язків суб’єктів та­кої взаємодії; визначення відповідальної особи за організацію робочих місць і забезпечення засуджених суспільно корисною роботою; б) з ОВС шляхом розширення повноважень КВІ та урізноманітнення форм взаємодії (зокрема, спільне проведення заходів індивідуально-профілактичної роботи щодо за­суджених); в) з громадськістю шляхом залучення до сфери надання допомоги засудженим до покарання у виді громадських робіт інституту громадських кураторів (волонтерів).

6. Під час дослідження правового статусу засуджених до громадських робіт суб’єктивні права та юридичні обов’язки розподілено на основні (тоб­то властиві засудженим до всіх видів покарань) та специфічні (тобто такі, що дають можливість відрізняти правовий статус особи, на яку вони поширю­ються, від правового статусу інших осіб).

Запропоновано для зручності сприйняття специфічні права засуджених до громадських робіт поділити на дві групи. До першої віднесено права засу­джених, пов’язані з порядком відбування покарання у виді громадських робіт, а саме: 1) право на звільнення від подальшого відбування покарання у виді гро­мадських робіт у передбачених законом випадках; 2) право не вийти на вико­нання суспільно корисних робіт або (і) не з'явитися до інспекції в призначений строк (наприклад, за викликом або для реєстрації) за наявності поважних при­чин; 3) право на отримання довідки про відбуття покарання або про звільнен­ня від нього. До другої віднесено права засуджених, що пов'язані з виконанням ними суспільно корисної праці, а саме: 1) відбувати покарання, в тому числі виконувати суспільно корисну працю, за місцем проживання; 2) виконувати суспільно корисну роботу не більше ніж чотири години на день, а неповноліт­нім — дві години на день; 3) виконувати суспільно корисну роботу у вільний від основної роботи чи (та) навчання час; 4) виконувати суспільно корисну працю, яка є посильною, тобто відповідає віку, стану загального здоров'я та фізичним даним засудженого; 5) виконувати суспільно корисну працю, що не пов'язана із шкідливим виробництвом, ризиком для життя та здоров'я; 6) право на від­шкодування шкоди в разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських робіт.

Специфічні обов'язки засуджених до громадських робіт також поділено на дві групи. До першої групи належать обов'язки засуджених загального ха­рактеру: 1) додержуватися встановлених відповідно до законодавства порядку й умов відбування покарання; 2) з'являтися за викликом до кримінально-ви­конавчої інспекції; 3) з'являтися за направленням, виданим працівником кримінально-виконавчої інспекції для відбування покарання; 4) працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт; 5) відпрацьовувати не менше ніж 25 годин на місяць сус­пільно корисних робіт; 6) періодично з'являтися на реєстрацію до криміналь­но-виконавчої інспекції; 7) повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; 8) не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. До другої групи віднесено обов'язки засу­джених, що стосуються їх ставлення до суспільно корисної праці: 1) сумлінно ставитися до праці; 2) дотримуватися правил техніки безпеки.

7. КК України не передбачає можливості звільнення засуджених до гро­мадських робіт від відбування покарання з випробуванням (ст. 75) та умов­но-дострокового звільнення від покарання (ст. 81). За кордоном існує правова практика звільнення від відбування громадських робіт з випробуванням, зо­крема, у Республіці Вірменія та Латвійській Республіці.

Практика виконання-відбування громадських робіт свідчить про те, що існує нагальна потреба законодавчого передбачення правових механіз­мів стимулювання правослухняної поведінки засуджених, їх сумлінного ставлення до праці (зокрема, у виді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення), оскільки покарання в жодному разі не може бути монотонним процесом випробування особи засудженого, а завжди повинно мати динамічний зміст і гнучкий вплив на його свідомість.

8. На підставі проведеного дослідження, крім указаних вище пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства в частині призначення та виконання покарання у виді гро­мадських робіт, також запропоновано таке:

— з метою підвищення профілактично-виховного впливу громадських робіт щодо засуджених, які є безробітними, змінити системність відбування ними громадських робіт. Для реалізації цієї мети ст. 38 КВК України доповнити частиною такого змісту: «Повнолітні засу­джені, що на момент відбування покарання ніде не працюють і (або) не навчаються, виконують громадські роботи від двох до чотирьох годин на день і не менше ніж дванадцять годин на тиждень»;

— вилучити із ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 40 КВК України положення щодо по­рушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, по-перше, як підставу вине­сення щодо засудженого застереження у виді письмового поперед­ження про притягнення до кримінальної відповідальності; по-друге, як різновид ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, оскільки вказане суперечить змісту покарання у виді громад­ських робіт, що передусім здійснюється на основі участі засуджених осіб у суспільно корисній праці.