висновки

Розглянувши угоду про визнання вини в різних юрисдикціях на історико-теоретичному та правовому рівнях, доходимо висновку:

1. Угода про визнання вини – це спрощений механізм розгляду кримінальних справ, що регулює кримінально-процесуальні відносини між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності, обвинувачем, обвинуваченим/підсудним, захисником, судом та потерпілим, пов’язані з домовленістю між обвинувачем та обвинуваченим/підсудним стосовно внесення обвинуваченим/підсудним клопотання про визнання вини на розгляд та затвердження суду, на основі домовленості щодо кваліфікації діяння вчиненого обвинуваченим/підсудним, фактичних обставин справи, застосовного покарання, а також компенсації заподіяної шкоди.

2. Угода про визнання вини як скорочена форма розгляду кримінальних справ не передбачає повного розгляду справи в суді. Відповідно до цієї процедури спрощеного вирішення кримінальної справи з’ясовується питання щодо добровільності та справжності волевиявлення підозрюваним/обвинуваченим стосовно визнання ним вини у вчиненні злочину. У зв’язку з цим під час слухання справи на підставі угоди про визнання вини на обвинуваченого/підсудного не поширюються всі процесуальні гарантії, передбачені для повного судового розгляду.

3. В юридичній літературі не існує чітко визначеної, однозначної думки стосовно того, чи є угода про визнання вини необхідним, позитивним явищем кримінального процесу, чи існування угоди про визнання вини є “негативним” чинником.

4. Розрізняються різні види угод: “явна” угода та “презюмована” угода про визнання вини, письмова та усна, домовленість про заявлення клопотання щодо визнання обвинувачення та домовленість про призначення міри покарання, внаслідок чого справа може бути припинена за взаємною згодою сторін або може бути укладена угода про зменшення обсягу обвинувачення. Може також бути досягнуто домовленості стосовно запропонованої обвинуваченням міри покарання, яка передбачатиме рекомендацію суду призначити конкретне покарання відповідно до умов угоди про визнання вини.

5. В угоді про визнання вини можна виділити такі етапи їх укладання:

а) попередня згода сторін вступити у переговори про визнання вини, вирішення або встановлення фактичних обставин справи;

б) кваліфікація злочину у відповідності з нормами матеріального кримінального права;

в) визнання відповідних обвинувачень щодо вчинення злочину;

г) досягнення домовленості про застосування обвинувачення в меншому обсязі або зміна обвинувачення та пропозиції стосовно призначення м’якшого покарання;

д) передання угоди про визнання вини на затвердження суду.

6. Найбільша кількість справ у державах загальної правової традиції та в державах системи континентального права вирішується шляхом укладання угоди про визнання вини, учасниками якої є підозрюваний/обвинувачений/ підсудний, захисник, обвинувач, потерпілий, суд/суддя.

7. Існує суттєва відмінність між розвитком законодавства та практики у державах загальної правової та континентальної традиції. У державах загальної правової традиції угода про визнання вини є невід’ємною частиною кримінального процесу. Спочатку вона була складовою неформальної практики вирішення кримінальких справ, а потім поступово судові прецеденти закріпили та легітимізували угоду про визнання вини, внаслідок чого було прийнято відповідні законодавчі акти, доповнення до процесуальних кодексів, кодексів етичної поведінки суддів, адвокатів та прокурорів.

8. У державах континентальної традиції практика укладання угоди про визнання вини існувала спочатку без офіційного визнання, а в подальшому відбулось закріплення цих процедур у нормативних актах та кримінально-процесуальних кодексах, яке супроводжувалося деталізацією нормативних положень у судовій практиці відповідних судових інстанцій. Отже, почавши з різних витоків, обидві системи прийшли до єдиного знаменника: загальна система рухалась від судової практики до законодавчого врегулювання, а континентальна система – від нормативних актів до судових прецедентів.

9. Угода про визнання вини як одна з альтернатив повного судового розгляду кримінальних справ почала набувати певної процесуальної та правової форми. В обох системах: і держав загальної правової традиції, і континентальної традиції під час застосування угоди постають однакові проблеми. Потрібно насамперед конкретне законодавче забезпечення, обов’язкове надання правової допомоги під час укладання угоди про визнання вини (принаймні участь захисника в укладанні угоди має бути обов’язковою) та перед винесенням судом рішення стосовно угоди про визнання вини у публічному слуханні з метою дотримання процесуальних стандартів під час її прийняття.

10. Законодавство та практика держав континентальної і загальної традиції уніфікується і гармонізується під впливом таких чинників, як міжнародні стандарти у галузі прав людини, що є однаково застосовними у більшості держав-членів Ради Європи, які підписали і ратифікували Європейську конвенцію з прав людини та на які поширюється дія Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи щодо спрощеного та скороченого вирішення кримінальних справ.

11. Процесуальні гарантії прав обвинуваченого, що використовуються під час повного судового розгляду кримінальних справ, також поширюються і на процес перегляду заявленого особою клопотання про визнання вини, що в основному зосереджується на судовому нагляді за законністю та обґрунтованістю обвинувачення, нагляду за можливими порушеннями процесуальних прав сторін процесу (в основному обвинуваченого і деякою мірою – потерпілого), перевищенням службових повноважень обвинуваченням, а також у деяких випадках співставлення фактичних обставин справи та наявних доказів з обставинами, заявленими у клопотанні про визнання вини (фактичні обставини справи мають відповідати клопотанню про визнання вини). Незважаючи на те, що гарантії забезпечення прав учасників процесу спочатку стосувалися надання процесуальних гарантій учасникам “повного” судового розгляду кримінальних справ, поступово вони почали відігравати важливу роль і у з’ясуванні обставин клопотання про визнання вини.

12. Процес судового нагляду за укладанням угод про визнання вини має поширюватися не лише на нагляд за добровільністю угоди, її заявленням з усвідомленням наслідків (відмова від повного судового розгляду з усіма його гарантіями, а також відмова від оскарження рішення про застосовне покарання щодо суті), та відповідне застосування законодавства до конкретних фактичних обставин справи, що ймовірно призведе до того, що в оптимальному варіанті угода про визнання вини походитиме на спрощений судовий розгляд кримінальної справи у суді першої інстанції. Суд у будь-якому випадку має визначитися, чи буде достатньо справедливим рішення щодо заявленого обвинуваченим клопотання про визнання вини та чи може таке рішення бути постановлено без заподіяння шкоди інтересам правосуддя в кримінальних справах та справедливості в цілому.

13. Угода про визнання вини виконує свою утилітарну функцію – все менше справ розглядається судовою системою у повному судовому розгляді та все менше фінансових, процесуальних, людських та інших ресурсів використовується на судові розгляди кримінальних справ.

14. Дисертант вносить пропозиції на підставі клопотання про визнання вини укладати угоду про визнання вини в справах про злочини невеликого ступеню тяжкості (покарання за які не перевищує п’яти років позбавлення волі). Угода має бути “добровільною” (відповідати дійсному волевиявленню особи) та “розумною” (особа має розуміти правові наслідки угоди), відповідати фактичним обставинам справи (вина особи повинна бути належним чином доведена), а збитки, заподіяні потерпілому, відшкодовані. Цивільний позов може бути виділено також і в окреме провадження. Зокрема пропонується затверджувати “клопотання про визнання вини” у судовому порядку в справах про злочини невеликої або середньої тяжкості за умови пом’якшення призначеної міри покарання, повного або часткового звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 1 проекту). Затвердження угоди має допускатися лише у випадку письмового клопотання від обвинуваченого або підсудного про визнання вини, з яким погоджується прокурор, та згоди потерпілого з угодою про визнання вини. Визнання вини має ґрунтуватися на доказах, отриманих в результаті проведеного розслідування кримінальної справи, та відповідати її фактичним обставинам. Суд має переконатися у добровільності та свідомості заявленого клопотання про визнання вини (пункт 2 ст.

Процес неухильного динамічного розвитку теоретичного потенціалу науки кримінально-процесуального права України не може обмежуватися рамками національної правової системи, потреби нагального реформування судової системи взагалі та системи кримінального правосуддя, зокрема, зумовлюють необхідність теоретичного осмислення сутності, розвитку та механізму функціонування інститутів спрощеного судового розгляду кримінальних справ, зміни ціннісних орієнтацій у правотворчості та правозастосуванні кримінально-процесуального законодавства. Цілком закономірним є інтерес до вивчення досвіду зарубіжних держав у цій галузі права. Звичайно, для правового дослідження, пов’язаного з вивченням досвіду зарубіжних держав у певній галузі права постає питання щодо критеріїв вибору держав, правові системи яких стануть предметом дослідження. Це мають бути передусім системи, в яких інститути, що досліджуються, є апробованими в часі, функціонують стабільно і ефективно.

Першими державами, що почали широко застосовувати “угоду про визнання вини” у кримінальному процесі, були Англія та Сполучені Штати. Досвід цих держав та інших європейських держав може бути використано й в Україні. Проте це не означає, що досвід цих держав є готовим зразком для запозичення. Механічне впровадження класичного інституту угоди про визнання вини, без урахування національних особливостей не може бути виправданим.