Висновки до розділу.

Підводячи підсумок проведеного дослідження, можна зробити наступні висновки:

1. Європейський Союз э об'єднанням особливого типу у світовій практиці, яке динамічно розвивається шляхом консолідації зусиль країн-учасниць та модернізації засобів та механізмів досягнення поставлених цілей, це об‘єднання, яке безперервно ускладнюється та вдосконалюється.

2. В дисертаційному дослідженні особлива увага приділяється правовим аспектам європейської інтеграції, а також перспективам України у її намаганнях приєднатися до ЄС та увійти до його правового простору.

В дисертації проаналізовані етапи становлення інституційної основи Європейського Союзу та його правової системи. Перший етап пов‘язаний з утворенням у 1951 році Європейського співтовариства з вугілля та сталі (ЄСВС) як структури, якій країни-учасниці передали ряд суверенних прав у сфері регулювання вугільної та сталеливарної промисловості. Договір про ЄСВС заснував інституції, які стали передвісниками провідних структур ЄС. Провідну роль у цьому співтоваристві відігравало Вище правління - виконавчий, колегіальний, незалежний від урядів країн-учасниць, наднаціональний орган. Враховуючи досвід діяльності ЄСВС, країни-учасниці у 1957 році створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Не дивлячись на спільне з ЄСВС ідеологічне підґрунтя стосовно європейської інтеграції, спочатку регулятивні повноваження в ЄЕС та Євроатомі належали не наддержавним, а міжурядовим структурам.

Заснування у 1992 році Європейського Союзу знаменувало початок другого етапу розвитку правового механізму європейської інтеграції (Маастрихтський договір). Договір про Європейський Союз вніс ряд фундаментальних змін в природу і механізм інтеграційного процесу.

Маастрихтським договором було оформлене створення Європейського Союзу, заснованого на трьох опорах, а саме: 1/ Європейських співтовариствах, 2/ спільній зовнішній політиці та політиці безпеки, а також 3/ співробітництві у сфері внутрішніх справ та юстиції. Всі три опори були об‘єднані єдиною інституційною структурою. Держави-учасниці домовились про створення Економічного, Валютного та Політичного союзу, заснування громадянства Європейського Союзу, підтримці acquis communautaire і дотримання принципу субсидіарності.

Економічний союз був спрямований на тісніше узгодження економічної політики країн-учасниць.

Валютний союз передбачав запровадження спільної валюти.

Політичний союз передбачав подальшу інституалізацію політичної співпраці країн-учасниць шляхом створення правового механізму регулювання спільної політики у сфері оборони, безпеки, зовнішніх відносин, внутрішніх справ та юстиції.

2 жовтня 1997 року підписаний, а 1 травня 1999 року набрав чинності Амстердамський договір, який вніс зміни до цього організаційно-правового механізму європейської інтеграції і визначив основи його функціонування в сучасний період. Договір закріпив безперечний обов‘язок держав-учасниць суворо дотримуватись та захищати фундаментальні права людини. Було проголошено перетворення Європейського Союзу у "простір свободи, безпеки та справедливості".

Однак цей механізм виявився непридатним для забезпечення подальшої інтеграції у Євросоюз нових держав-учасниць. Тому 29 березня 2000 року був підписаний Ніццький договір. У ньому були вирішені деякі назрілі проблеми інституційної реформи – встановлена чисельність і склад інституцій ЄС після завершення розширення, розподіл голосів у Ради, порядок застосування принципу кваліфікованої більшості і т.д.

Третій етап розвитку Європейського Союзу та його права пов‘язаний з розробкою Конституції для Європи. 29 жовтня 2004 року у Римі був підписаний "Договір, що встановлює Конституцію для Європи". Цей документ закріплює базові принципи існування та функціонування, а також мету, цінності і програму подальшого розвитку інтеграційних процесів на Європейському континенті в цілому.

Цей документ є юридичним виразом узгодженої волі країн, що його підписали, яка повинна бути підтверджена їх представницькими органами або безпосереднім голосуванням їх громадян на референдумах.

3. Отже, правові основи європейської інтеграції були закладені ще на самому її початку. Перехід від Європейських співтовариств до Європейського Союзу не супроводжувався корінним зламом старої правової системи і створенням нової. Поряд з Маастрихтським договором, що складає юридичну основу Союзу, збереглися і договори про створення Європейських співтовариств: Паризький договір від 18 квітня 1951 року, про утворення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС), який набрав чинності 23 липня 1952 року, а також два Римські договори про створення, відповідно, Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) від 25 березня 1957 року, які вступили в дію 1 січня 1958 року.

4. Досліджуючи правову систему Європейського Союзу, слід звернути увагу на те, що в середині права ЄС зберігається його основа - право Європейських співтовариств. Правовий порядок, що сформувався на підставі Паризького та Римських договорів, є центральним елементом права Європейського Союзу.

5. Особливості права Європейського Союзу проявляються також і в його джерелах, які можна поділити на основні та допоміжні. До основних належать міжнародні договори, укладені Європейськими співтовариствами з іншими суб‘єктами міжнародного права, акти органів Європейського Союзу зобов‘язального характеру, загальні принципи права - спільні для конституційного і кримінального права країн-учасниць ЄС. А допоміжними джерелами права Європейського Союзу виступають рішення Європейського Суду Правосуддя.

6. В дисертації автором визначено поняття права Європейського Союзу як самостійної правової системи, яка відрізняється від правових систем окремих держав, тісно інтегрованих до неї, і яка поєднує у собі риси, притаманні як міждержавним об‘єднанням, так і міжурядовим організаціям. Право Європейського Союзу - це складний набір правових засобів та інструментів (і перш за все правових норм), які регулюють та спрямовують процеси європейської інтеграції у найважливіших сферах співтовариства. Як вже зазначалося, правову основу для функціонування інститутів Європейського Союзу складають установчі договори, а основними регуляторами інтеграційних процесів виступають нормативні акти самих інституцій Євросоюзу.

7. Право Європейського Союзу органічно пов‘язане з національним правом країн-учасниць, цей взаємозв‘язок визначається кількома основними принципами, зокрема, це принцип прямої дії правових норм ЄС на всій території держав-учасниць, це принцип первинності права ЄС, а також принцип субсидіарності, який чітко розмежовує компетенцію Європейського Союзу, з одного боку, а з іншого - компетенцію держав-учасниць.

8. В дисертації автором визначене поняття європейських правових стандартів. Під ними слід розуміти визнані ЄС та закріплені в його документах юридичні норми, які регулюють співпрацю між державами-учасницями в межах об‘єднання, а також механізми такого регулювання, та гарантії забезпечення цих норм на практиці.

9. Основу інтеграційної структури європейського Союзу складають Європарламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата. Інституційна система Євросоюзу базується на класичному принципі розподілу влади, хоча цей принцип діє у своєрідній формі, так, в процесі затвердження актів ЄС, у тому числі і тих, що мають силу закону, беруть участь три інститути ЄС, а саме - Рада, Комісія та Європарламент, кожен із них має свою чітко визначену компетенцію.

Спільною ознакою всіх інститутів Європейського Союзу є наявність у них повноважень приймати юридично обов‘язкові норми для держав-учасниць, громадян, юридичних осіб, інших інститутів і органів Європейського Союзу. Однак зміст і обсяг даних повноважень різний.

10. Основним змістом діяльності інститутів та органів Європейського Союзу є ухвалення постанов, передбачених в установчих документах Євросоюзу. Кожна сфера співпраці його держав-учасниць регулюється різними видами постанов, а саме: регламентами, директивами, рішеннями, рекомендаціями та висновками. При ухваленні постанов використовуються такі процедури, як консультації, отримання згоди, співробітництво, спільне ухвалення актів, а також спеціальні процедури. Постанови інститутів та органів ЄС регламентують відносини держав-учасниць та органів Євросоюзу, а також регулюють поведінку фізичних і юридичних осіб.

11. В дисертації автором визначено поняття інституційного механізму ЄС, який являє собою систему органів, створених для регулювання і здійснення контролю за функціонуванням спільного ринку, розробки і проведення спільної політики як у внутрішніх відносинах, так і на міжнародній арені.