Висновки до розділу 3.

На основі викладеного у третьому розділі роботи необхідно зробити наступні висновки:

1. За різними критеріями проведено класифікацію послуг, що надаються у сфері освіти:

- залежно від характеру діяльності зобов’язання з надання послуг поділяються на: 1) зобов’язання, спрямовані на надання фактичних послуг; 2) зобов’язання, спрямовані на надання послуг юридичного характеру; 3) зобов’язання, що поєднують послуги юридичні та фактичні;

- за строками – разові; строкові (протягом визначеного договором періоду часу); безстрокові.

- за суб’єктним складом – між суб’єктами господарювання (відносини щодо надання таких послуг мають форму оперативно-господарських зобов’язань) чи між госпрозрахунковими підрозділами суб’єкта господарювання (опосередковуються внутрішньогосподарськими зобов’язаннями);

- з урахуванням характеру вчинених дій – фактичні та юридичні. За цим критерієм у сфері освіти найчастіше наявні фактичні послуги;

- залежно від своїх можливостей і потреб клієнтів у сфері освіти пропонується значний асортимент послуг (програм), які можливо класифікувати за рядом ознак:

1) за рівнем освіти, що пропонується: довузівські, бакалаврські, магістерські, аспірантські, професійної перепідготовки і т.п.;

2) за орієнтацією на певну спеціальність: з фінансів, маркетингу, товарознавства, управління персоналом та інших професій, які користуються попитом на ринку;

3) за формою навчання: денні, вечірні, заочні, дистанційні, екстернат і т.п.;

4) за методами навчання, що використовуються: традиційні, проблемного навчання, програми, основані на аналізі ділових ситуацій і т.п.;

- залежно від характеру потреб: основні та додаткові. Основні послуги – це послуги, які призначені задовольняти основні потреби, а додаткові – другорядні потреби;

- залежно від сфери, в якій відбувається їх реалізація: інформаційні, освітні, медичні, комунальні (муніципальні), побутові, фінансові й інші послуги;

- за суб’єктами надання та споживачами: 1) послуги для громадян – видача особистих документів, здійснення реєстраційних дій, надання права користування публічними бібліотеками, освітні послуги; 2) послуги для підприємців і колективних суб’єктів – реєстрація компаній, видача ліцензій, дозволів, консультування з питань оподаткування тощо; 3) послуги інформаційного характеру, що надаються органами державної влади і місцевого самоврядування;

- залежно від специфіки послуги: непрофесійні послуги (миття автотранспорту, одержання коштів за дорученням, прибирання приміщень тощо); професійні послуги (медичні, юридичні та інші).

- за критерієм оплати: 1) безоплатні послуги (підготовка фахівців за державним замовленням); 2) оплатні послуги (підготовка фахівців понад державне замовлення із компенсацією витрат на навчання);

- за напрямком надання освітніх послуг, – НЗ (й особливо ВНЗ) можуть надавати послуги: 1) із підготовки і перепідготовки робітників і спеціалістів; 2) з підготовки аспірантів і докторантів; 3) з прийому кандидатських іспитів; 4) з підготовки до захисту та проведення захисту дисертацій; 5) із довузівської підготовки; 6) з консультування та ін.;

- за об’єктом надання освітніх послуг останні можуть надаватися: 1) іноземним громадянам; 2) вітчизняним учням і студентам; 3) робітникам, слухачам підготовчих відділень; 4) особам, що переводяться з одного ВНЗ до іншого; 5) аспірантам і докторантам; 6) слухачам;

- залежно від безпосереднього виконавця – органу чи підрозділу НЗ: послуги, що надаються 1) навчальними підрозділами; 2) науковими підрозділами; 3) видавничими підрозділами;

- за освітніми лініями: послуги загальної освіти, професійної, вищої та ін.;

- за організаційно-освітніми структурними компонентами: послуги загальної, професійної освіти; самоосвіти, додаткової освіти;

- за основним компонентом освітнього процесу: послуги теоретичної освіти, практичної освіти, учбового проектування;

2. Найбільшого публічного значення мають основні освітні послуги. До цієї групи послуг належать послуги з безпосередньої передачі знань, вмінь і навичок. Освітні послуги, які надаються на платній основі зверх державного замовлення, також входять до цієї групи. За головний критерій поділу послуг у сфері освіти не повинен братися критерій оплатності, а на перший план повинен виходити критерій сукупності дій.

Другою великою групою послуг у сфері освіти є додаткові освітні послуги. У цій групі виділяються кілька великих підгруп: виконання науково-дослідних робіт; послуги з користування літературою та електронним фондом; послуги з підвищення кваліфікації; послуги з отримання освіти дистанційно; консультативні послуги; інші додаткові освітні послуги. Ці послуги є освітніми. Проте не основними, а додатковими, тобто такими, що передбачають передачу знань, вмінь і навичок, однак іншим способом, відмінним від простого класичного.

Третьою великою групою послуг у сфері освіти є інші послуги, які надаються суб’єктами у сфері освіти та не є освітніми. Це саме ті послуги, які непрямо пов’язані із освітніми. Вони забезпечують можливість отримання освітніх послуг. Це можуть бути послуги з користування гуртожитками, послуги з харчування, послуги з надання об’єктів в оренду та ін.;

3. Головними характеристиками послуг у сфері освіти є їх якість та конкурентоспроможність. Крім них освітні послуги мають спеціальну мету і завдання; зміст – освітню діяльність; пов’язані із забезпеченням реалізації конституційних прав людини і громадянина на отримання освіти на оплатній чи безоплатній основі; надаються НЗ різних форм власності; пов’язані із отриманням ліцензії.

Конкурентоспроможність освітніх послуг вітчизняних НЗ крім власне їх вартості та матеріально-технічної бази НЗ, залежить від типу та виду самого НЗ, спеціальності та рівня акредитації НЗ, міста, в якому знаходиться НЗ, та місця на мапі цього міста.

НЗ надають велику кількість різних послуг, які запропоновано поділяти на три групи. Більша частина цих послуг спрямована на отримання грошей. Різниця між собівартістю послуг та сумою доходів в цілому визначає ефективність надання послуг для НЗ. Ефективність освітніх послуг для споживача та суспільства визначається затребуваністю випускника економікою. Підвищення ефективності послуг можливе за рахунок застосування комплексу заходів;

4. Основним і єдиним критерієм визнання суб’єкта господарювання комерційним повинен бути сам факт отримання прибутку.

5. При розгляді правового регулювання надання НЗ додаткових освітніх послуг виявлено помилку у пункті 1 статті 633 ЦК України стосовно того, що надають послуги, продають товари чи виконують роботи за публічним договором тільки підприємці. Загальновідомо і не потребує доказів той факт, що публічні зобов’язання можуть мати і некомерційні суб’єкти господарювання та державні органи (наприклад, ті самі ВНЗ, торгово-промислові палати, кредитні спілки, релігійні організації, казенні підприємства та ін.). А отже, відомчий НЗ може вступати у публічні зобов’язання шляхом укладання публічного договору (письмового або усного). При цьому правила такого договору заздалегідь визначені законом або рішенням КМУ чи іншого центрального органу виконавчої влади;

6. З метою усунення корупції та мінімізації суб’єктивізму при наданні державними і комунальними НЗ додаткових платних освітніх послуг приватним особам, здійснення дозвільних та розпорядчих функцій запропоновано: 1) проведення максимального обговорення можливих рішень колегіальними органами; прийняття відомчими НЗ публічних зобов’язань, рішення про виконання яких приймається а безпосереднє виконання здійснюється особами, які не є керівниками НЗ (а в ідеалі – не є державними службовцями); прийняття значної частини рішень після обговорення колегіальними органами – вченою радою, ректоратом; 2) усунення державних службовців від прийняття складних та суперечливих управлінських рішень шляхом: делегування керівником відомчого НЗ частини повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів, які не є державними службовцями; утворення філій, інститутів, факультетів, якими керуватимуть цивільні особи;

7.

8. Виведення вітчизняних НЗ на рівень навчально-науково-дослідницьких ВНЗ європейського рівня можливе завдяки застосуванню механізму навчально-науково-промислової інтеграції із залученням інвестицій із практичної у навчально-наукову сферу шляхом утворення технопарків та інших об’єднань підприємств, спрямованих на розроблення інноваційного продукту і запровадження його у практику. Загальні шляхи сприяння цим процесам на сьогодні визначено статтею 12 та главою 34 ГК України; у межах засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання можна передбачити однозначні норми у Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про інвестиційну діяльність», «Про інноваційну діяльність» та ін.;

9. Підтримано аргументи вітчизняних та російських вчених стосовно того, що у спеціалізованих юридичних бібліотеках ідеальним бібліотекарем може бути юрист з другою вищою освітою, що поширено в Європі; статус бібліотекарів уже не відповідає реаліям, оскільки нині вони фактично є науково-педагогічними працівниками; директор (завідувач) бібліотеки повинен мати вчений ступень та наукове звання і бути повноправним членом науково-педагогічного співтовариства ВНЗ.

10. НЗ можуть надавати послуги з користування паперовим або електронним бібліотечним фондом. Ці послуги є додатковими освітніми послугами і покликані сприяти одночасному досягненню публічних і приватних інтересів – забезпеченню навчального процесу в НЗ та отриманню додаткових грошових коштів від споживачів. Якість бібліотечного фонду поряд з іншими факторами напряму впливає на обрання потенційними споживачами саме цього НЗ. А підвищення якості бібліотечного фонду можливе за рахунок використання можливостей синергічного об’єднання фондів кількох НЗ, підвищення рівня фінансування процесу закупівлі нових примірників, більш ефективного використання можливостей електронного бібліотечного фонду;

11. Запровадження постійного підвищення кваліфікації усіх осіб, які не мають вищої освіти, які займають посади у державних органах, які перебувають на обліку у службі зайнятості, є вигідним для держави, для роботодавців, для самих працівників (потенційних працівників) і для НЗ. У зв’язку із цим важливим є запровадження відповідальності роботодавців за підвищення кваліфікації своїх працівників, її законодавче закріплення, у т.ч. надання пільг сумлінним роботодавцям, які є учасниками довгострокових освітніх програм в рамках угод із НЗ;

12. Визнано (з певними застереженнями) надання освітніх послуг дистанційно формою навчання, яка, однак, за якістю послуг поступається заочній, а тим більше вечірній та очній формам. Вказано на необхідність визначення на законодавчому рівні переліку спеціальностей, з яких не можна буде отримати освіту заочно чи дистанційно. Це необхідно, оскільки навряд чи за посередництва комп’ютера зможе отримати складні навички медик, конструктор, біолог тощо. Це саме стосується і юриста, який повинен мати хист до аргументованого публічного виступу з використанням ораторського мистецтва.

Слід не погодитися із запровадженням дистанційної освіти при навчанні усього загалу студентів денної форми навчання. Викладення в Інтернет навчальних матеріалів, різноманітних завдань може бути лише додатком, який дозволить не освоїти, а лише закріпити матеріал, отриманий студентом від безпосереднього контакту з викладачем на лекції чи семінарі. Дистанційна освіта є неоціненною при наданні послуг інвалідам або іншим особам, обмеженим у можливості фізично бути присутніми на аудиторних заняттях. Проте в інших випадках дистанційна освіта стимулює студентів відмовитися від відвідування лекційних занять.

Дистанційна освіта не може надати повноцінні знання та навички. Тому для учнів (студентів) очної форми навчання дистанційна освіта повинна бути лише додатковою. Нішою ринку для дистанційної освіти мають стати іноземці, особи, які мешкають в іншому регіоні країни від НЗ, інші особи (відносно невелика кількість), спеціальність яких не потребує засвоєння складних практичних навичок та у дипломах про освіту яких буде вказано про отримання знань дистанційно;

13. З точки зору НЗ надання освіти дистанційно є економічно вигідним, оскільки НЗ економить кошти на комунальних послугах, якими студент-дистанційник не користується, на амортизації навчальних корпусів (їх кількість може бути взагалі зведена до мінімуму), на оплаті праці викладачів (вони стають непотрібні у сучасній кількості). Більше того, НЗ може взагалі давати завдання своїм викладачам спілкуватися зі споживачами послуг за посередництва домашніх комп’ютерів.

Проте з точки зору держави заміна класичної форми навчання дистанційною є невигідною. По-перше, випускники, що отримали освіту дистанційно, не виробили необхідних практичних навичок. А по-друге, і власне комп’ютери, і програми дистанційного навчання в абсолютній більшості виробляються і є власністю зарубіжних транснаціональних компаній. Міжнародні організації запроваджують різноманітні проекти з метою поширення своїх продуктів на нові ринки;

14. Правозахисна і правопросвітницька діяльність є основною у роботі юридичної клініки. Така діяльність, як правило, здійснюється за рахунок надання консультаційних послуг безоплатно. Юридичні клініки є внутрішньоструктурними підрозділами суб’єктів права і не мають статусу юридичної особи (і тільки за великим виключенням це можуть бути суб’єкти зі статусом юридичної особи. Проте тоді вони скоріше будуть консалтинговими фірмами). Така ситуація є справедливою за виключенням того, що їх слід вважати повноцінними суб’єктами господарювання, як це було до виключення з ГК України пункту 3 частини другої статті 55 та статті 138;

15. НЗ крім надання основних і додаткових освітніх послуг може надавати й інші послуги, які не є освітніми. Споживачами таких послуг можуть бути споживачі освітніх послуг, а можуть бути інші громадяни або колективні суб’єкти. Додаткові неосвітні послуги надаються НЗ на основі принципу «дозволено усе, що не заборонено законом», а тому їх перелік не є виключним. Ці послуги не є освітніми, проте найчастіше пов’язані із ними (послуги з проживання, харчування, зв’язку, перевезення, забезпечення необхідними матеріалами користувачів освітніх послуг), хоча можуть бути і не пов’язані (послуги з надання в оренду суб’єктам господарювання приміщень під магазини, книгарні, кав’ярні, аптеки, склади тощо). Для підвищення ефективності діяльності НЗ запропоновано розширювати перелік платних неосвітніх послуг, проте не за рахунок освітніх. Серед іншого слід відзначити, що лише наявність у НЗ перспективних майнових активів ще не свідчить про їх ефективне використання. Для підвищення ефективності використання майна НЗ запропоновано майнові активи, що тимчасово не використовуються НЗ, передавати в управління або оренду СПД на основі відповідних договорів, під час укладання яких слід ретельно вираховувати строк і визначати ціну чітко на основі положень законодавства за участі розпорядників майном НЗ.

Основні результати, отримані у розділі, було опубліковано у наступних виданнях:

1. Деревянко Б. В. Щодо визначення видів послуг у сфері освіти / Б. В. Деревянко // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2012. — № 7 (липень). — С. 47—53. [137];

2. Деревянко Б. В. Науково-дослідні роботи як додаткові послуги навчальних закладів / Б. В. Деревянко // Юридичний вісник Причорномор’я. — 2011. — № 2 (2). — С. 120—130. [115];

3. Деревянко Б. В. Щодо визначення критеріїв ефективності виконання науково-дослідних робіт як додаткових послуг навчальних закладів / Б. В. Деревянко // Економіко-правовий часопис. — 2011. — № 2. — С. 182—191. [138];

4. Деревянко Б. В. Виготовлення інноваційного продукту як надання додаткових послуг у сфері освіти / Б. В. Деревянко // Університетські наукові записки. — 2011. — № 2 (38). — С. 177—182. [100];

5. Деревянко Б. В. Щодо мінімізації суб’єктивізму при наданні платних послуг приватним особам вищими навчальними закладами системи МВС / Б. В. Деревянко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. — 2012. — № 3 (50). — С. 204—212. [147];

6. Деревянко Б. В. Інноваційна діяльність ВНЗ в Україні // Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності : навч. посібник / Б. В. Деревянко ; МВС України, Донецький юридичний інститут. — Донецьк : Видавничий дім "Кальміус", 2012. — С. 49—56. [104];

7. Деревянко Б. В. Правове регулювання надання послуг з підвищення кваліфікації та надання освіти дистанційно / Б. В. Деревянко // Юридична Україна. — 2012. — № 8. — С. 83—89. [126];

8. Деревянко Б. Комерційний статус суб’єктів господарювання, що надають послуги у сфері освіти / Б. Деревянко // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 8. — С. 114—118. [97];

9. Деревянко Б. В. Выполнение научно-исследовательских работ высшими учебными заведениями как фактор достижения частных и публичных интересов / Б. В. Деревянко // Наука и ее роль в современном мире : матер. Междунар. науч.-практ. конф. : Т. 1. — Караганды : Болашак-Баспа, 2011. — С. 154—157. [102];

10. Деревянко Б. В. Інноваційна складова діяльності навчальних закладів / Б. В. Деревянко // Актуальні проблеми права інтелектуальної власності : матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (11 червня 2011 р., м. Одеса) / уклад. Р. Є. Еннан, Г. О. Ульянова ; Національний університет "Одеська юридична академія". — Одеса, 2011. — С. 18—20. [105].