Висновки до Розділу 6

1. Важливого значення для формування загального уявлення про роль юридичних фактів у сімейному праві на сучасному етапі його розвитку набуває аналіз практики Європейського суду з прав людини, яка відображає найбільш актуальні тенденції й зміни в суспільному житті.

— поняття сімейного життя постійно еволюціонувало упродовж всього часу дії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод продовжує розвиватися з урахуванням сучасних змін соціальних і культурних моделей сімейного життя;

— Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) застосовує гнучкий підхід до інтерпретації сімейного життя, беручи до уваги різноманітність сімейних взаємовідносин, а також досягнення медицини;

— сімейне життя включено безпосередньо до сфери особистого життя, де йому забезпечується право вільного від свавільного втручання держави існування;

— ЄСПЛ вирішує питання про наявність «сімейного життя» на основі фактів, які розглядаються в кожному конкретному випадку, і загального застосовуваного принципу про існування тісних особистих зв’язків між учасниками відносин;

— у низці розглядуваних ЄСПЛ справ простежується конфлікт між обмежувальною концепцією сім’ї (що відома правовій антропології як «нуклеарна сім’я») і традицією «розширення сім’ї», що особливо сильною є в країнах Східної і Південної Європи. У цих країнах традиція допомагати батькам похилого віку міцно утвердилася як моральний імператив. «Сімейне життя» для них є очевидно немислимим без можливості піклуватися про родичів за висхідною лінією (окрема думка судді Ковлера у справі «Сліденко проти Латвії» (Slidenko v. Latvia) від 9 жовтня 2003 р.);

— окремий напрямок практики ЄСПЛ у сфері сімейного права — захист прав дитини. В першу чергу, йдеться про справи, пов’язані із захистом прав дітей, народжених поза шлюбом (справа «Маркс проти Бельгії» (Marckx v.

2. Рекомендовано, наведене у роботі узагальнення правових позицій Європейського суду з прав людини у справах, пов’язаних із сімейними правовідносинами, враховувати вищим судовим інстанціям України при підготовці відповідних роз’яснень для судів нижчих інстанцій.

3. На підставі аналізу чинного законодавства України з питань застосування допоміжних репродуктивних технологій зроблено висновок, що з метою захисту особистих немайнових і майнових прав майбутньої дитини необхідно законодавчо врегулювати питання відповідальності сурогатної матері у разі відмови передати народжену дитину подружжю (майбутнім батькам). Також особливої уваги заслуговує розгляд відповідальності подружжя — замовників у разі односторонньої відмови від договору про надання послуг сурогатного материнства на стадії, коли вагітність сурогатної матері вже наступила, а також у разі коли подружжя — замовники відмовляються від народженої дитини та відмовляються від запису їх батьками дитини.

4. Внутрішнє законодавство України не передбачає необхідності отримувати від чоловіка, чий біологічний матеріал було використано, повторну згоду на запліднення, якщо попередня спроба виявилася невдалою. Вказана прогалина потребує усунення.

5. Чинне сімейне законодавство України суперечливо врегульовує випадки, пов’язані з такою юридично значущою обставиною як зміна статі особи. Відповідно до п. 3 Медико-біологічних і соціально-психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03.02.2011 р. № 60, протипоказаннями для зміни (корекції) статевої належності, зокрема, є: наявність дітей віком до 18 років; перебування пацієнта у шлюбі на час розгляду Комісією його заяви; грубі порушення соціальної адаптації

(відсутність роботи, постійного місця проживання, алкоголізм, наркоманія, антисоціальна поведінка тощо). Запропоновано внести відповідні зміни: