Порядок виконання покарання у виді громадських робіт

Потреба в реалізації такої пропозиції М. Я. Гуцуляка цілком виправ­дана практикою виконання громадських робіт. Так, М. А. Хлистік, стар­ший інспектор Луцького міського відділу КВІ, звертає увагу на те, що, якщо засуджений має постійне місце роботи та повний робочий день, ви­никає проблема відбування громадських робіт, оскільки у вечірній час немає кому здійснювати контроль за ним^[426]. Проблема здійснення тако­го контролю виникає й щодо організації відбування громадських робіт у вихідні дні.

Цілком підтримуємо пропозицію М. А. Хлистік про потребу залучен­ня осіб, засуджених до громадських робіт, до реалізації конкретних проек­тів, що мають соціально-громадську користь, наприклад: проект із ремонту й облаштування спортивних об'єктів і дитячих майданчиків, проекти з ре­монту будівлі благодійної організації, допомоги одиноким і немічним людям з облаштування та ремонту їхнього житла, залучаючи до акцій волонтерів і громадських наглядачів^[427].

Слід ще раз наголосити, що хоча законодавець не обмежує ОМС у ви­борі об'єкта відбування покарання у виді громадських робіт, отже, вони можуть відбуватися на об'єкті будь-якої форми власності, втім такі роботи мають виконуватися не на користь власника підприємства (організації чи установи) (тобто власник не повинен отримувати прямої вигоди від роботи засуджених).

По-третє, громадські роботи відбуваються за місцем проживання засу­дженого (ч. 1 ст. 36 КВК України). Однак закон не уточнює зміст поняття «місце проживання засудженого». Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про свободу пе­ресування та вільний вибір місця проживання в Україні»^[428], місце прожи­вання — це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Своєю чергою, адміністра­тивно-територіальна одиниця — це, по-перше, область, район, місто, ра­йон у місті, селище, село (ст. 1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»); по-друге, компактна частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації та діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування (Рішення Конституційного Суду України від 13 липня 2001 року № 11-рп/2001)^[429]. Відповідно до зазначеного та на під­ставі комплексного аналізу положень розділу ІІ Інструкції можемо дійти висновку, що місце проживання засудженого до громадських робіт — це ад­міністративно-територіальна одиниця, на території якої засуджений прожи­ває строком понад шість місяців на рік і яка знаходиться в обслуговуванні відповідного підрозділу КВІ.

Наголосимо, що безпосереднє місце виконання суспільно корисної роботи має знаходитися в межах території обслуговування відповідного підрозділу КВІ. Це зумовлено необхідністю здійснювати контроль праців­ником КВІ під час виконання цього покарання як за додержанням умов відбування покарання засудженим, так і за додержанням обов’язків, перед­бачених ст. 39 КВК України, власником підприємства (відповідальною осо­бою) за місцем виконання засудженим громадських робіт (ч. 3 ст. 36 КВК України, пп. 2.4 п. 2, пп. 6.5 п. 6 р. ІІ Інструкції).

На підставі викладеного подамо власне визначення місця відбування громадських робіт у широкому та вузькому значеннях.

Місце відбування громадських робіт (у широкому значенні) — це по­годжений між ОМС і КВІ об’єкт (підприємство, установа, організація або уповноважений ними орган), незалежно від форми власності, власник яко­го зобов’язується забезпечити засудженого суспільно корисною роботою за місцем його проживання.

Місце відбування громадських робіт (у вузькому значенні) — це безпосе­редній об’єкт виконання засудженим суспільно корисної роботи, погодже­ний між власником підприємства (установи, організації або уповноваженим ними органом) та КВІ, що знаходиться за місцем проживання засудженого й у межах території обслуговування відповідного підрозділу КВІ.

Повертаючись до розгляду зобов’язання щодо прийняття до виконан­ня вироків суду стосовно осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, зазначимо, що впродовж десятиденного строку працівник КВІ також зобов’язаний:

— проінформувати (протягом трьох днів) прокуратуру та суд, який виніс вирок, що надійшов до підрозділу КВІ, про виявлені в ньому неточності, які перешкоджають виконанню покарання, для вжиття заходів щодо їх усунення;

— повідомити ОВС для проведення із засудженою особою індивідуаль­но-профілактичних заходів і направити сторожову картку до відділу (відділення) в справах громадянства, імміграції та реєстрації фізич­них осіб;

— направити сповіщення до підрозділів інформаційних технологій го­ловних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті про взяття засудженої особи на облік;

— направити повідомлення до військового комісаріату в разі, якщо за­суджена особа перебуває на військовому обліку та підлягає призову на строкову військову службу;

3) зобов’язання, що виникають у зв’язку із зміною засудженою особою міс­ця проживання:

— у разі зміни засудженою особою місця постійного проживання до підрозділу КВІ за новим місцем мешкання надсилати запит про пе­ревірку факту прибуття та проживання засудженої особи за новою адресою. Підрозділ КВІ за новим місцем проживання в десятиден­ний строк здійснює таку перевірку й у разі позитивного результату робить запит про особову справу, після отримання якої в триденний термін надсилає підтвердження;

4) зобов’язання, пов’язані з реалізацією права засуджених на звільнен­ня від відбування громадських робіт та щодо зняття засуджених з обліку. Працівник КВІзобов’язаний:

— за наявності підстав, передбачених законодавством, направляти до суду подання про звільнення від відбування покарання засуджених до гро­мадських робіт;

— подавати до Адміністрації Президента України клопотання засудже­них до громадських робіт про помилування;

— направляти повідомлення власнику підприємства, де засуджена осо­ба відбувала покарання, про припинення його виконання. Повідомлення на­правляється в день закінчення строку покарання у виді громадських робіт (у день отримання останнього повідомлення від власника підприємства про відбутий засудженою особою час покарання), а у разі звільнення за іншими підставами — не пізніше наступного робочого дня після одержання відпо­відних документів;

— за наявності підстав, передбачених законодавством, знімати з обліку засуджених;

— направляти повідомлення до відділу (відділення) в справах грома­дянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб про зняття з обліку засудженої особи (у десятиденний термін після зняття з обліку);

— надсилати сповіщення до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в облас­тях, місті Севастополі та на транспорті про звільнення засудженої особи від відбування покарання, його відбуття (у десятиденний термін);

— направляти повідомлення до відповідного військового комісаріату про зняття з обліку особи, яка підлягає призову на строкову військо­ву службу (у десятиденний термін після зняття з обліку);

— видавати на вимогу засудженій особи, яка відбула призначений су­дом строк покарання у виді громадських робіт, довідку про відбуття покарання або про звільнення від нього.

2. Контролюючі зобов’язання працівників КВІ під час виконання гро­мадських робіт охоплюють такі:

1) щодо засуджених працівник КВІ:

— встановлює дні прибуття на реєстрацію та контролює періодич­ність явки на реєстрацію. Періодичність явки засудженої особи на реєстрацію до КВІ встановлюється від одного до чотирьох разів на місяць залежно від злочину, за який її засуджено, ставлення засу­дженої особи до відбування покарання та праці;

— веде сумарний облік відпрацьованого засудженими особами часу;

— направляє до відповідних ОВС подання про привід до КВІ засудже­них осіб, які без поважних причин не з'явилися за викликом до КВІ;

— здійснює не менше одного разу протягом строку відбування пока­рання контрольні перевірки за додержанням умов відбування пока­рання засудженим за місцем виконання суспільно корисної роботи;

— підтримує постійні контакти з власником підприємства для сво­єчасного отримання інформації про ухилення засуджених осіб від відбування покарання, переведення на інше місце роботи, появу на роботі в стані сп'яніння, порушення громадського порядку;

— направляє до ОВС запити (один раз на три місяці) про те, чи при­тягувалися засуджені особи до адміністративної відповідальності, з метою встановлення випадків порушення засудженими особами громадського порядку;

— направляє вимоги до підрозділів інформаційних технологій голо­вних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті з метою встановлення випадків учи­нення засудженими особами нових злочинів;

— направляє прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 Кримінального кодексу України щодо особи, яка ухиляється від від­бування покарання у виді громадських робіт, у тому числі якщо вона оголошена в розшук (доставка такої засудженої особи до прокурату­ри та до суду здійснюється працівниками ОВС);

2) щодо власників підприємств працівник КВІ:

— здійснює контроль за додержанням передбачених кримінально-ви­конавчим законодавством обов'язків (вимог) власником підприєм­ства за місцем відбування засудженими особами громадських робіт;

— направляє матеріали прокуророві для вирішення питання про при­тягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом у разі систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною осо­бою за роботою та поведінкою засудженої особи, а також невико­нання інших вимог Кримінально-виконавчого кодексу України.

3. Розшукові зобов’язання працівників КВІ.

Працівник КВІ зобов’язаний:

— здійснювати початкові розшукові заходи щодо осіб, місцезнахо­дження яких невідоме;

— передавати ОВС подання, а також інші матеріали (копію вироку суду та матеріали початкового розшуку із супроводжувальним листом) щодо засудженої особи, місцезнаходження якої не встановлене під час проведення початкових розшукових заходів, для оголошення та проведення її розшуку;

— у разі встановлення місцезнаходження засудженої особи, яка розшу­кувалась і проживає в іншому регіоні (за відсутності ухилення від відбування покарання), працівник КВІ негайно надсилає запит про це до підрозділу КВІ за новим місцем проживання засудженої осо­би з вимогою негайно провести бесіду із нею та за потреби зроби­ти запит для направлення особової справи засудженої особи. Після отримання запиту працівник КВІ протягом десяти днів проводить перевірку й у разі позитивного результату робить запит про направ­лення на його адресу особової справи засудженої особи.

4. Зобов’язання працівників КВІ із запобігання вчиненню нових злочи­нів із боку засуджених до громадських робіт.

Функція запобігання вчиненню нових злочинів з боку засуджених пря­мо за КВІ не закріплена, проте випливає з норм кримінально-виконавчого права та сучасних потреб практики виконання покарань. Відповідно до ч. 1 ст. 1 КВК України, під сферу дії кримінально-виконавчого законодавства під­падає діяльність, зокрема, щодо запобігання вчиненню нових злочинів засу­дженими. ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»^[430] як один з обов’язків органів виконання покарань, а отже, і КВІ, передбачає за­побігання вчиненню злочинів (п. 10 ч. 1 ст. 18).

Особливої актуальності функція запобігання злочинам серед осіб, що перебувають на обліку в КВІ, набуває в сучасних умовах гуманізації кри­мінально-правової та кримінально-виконавчої політики нашої держави, що зумовлює поступове збільшення кількості засуджених до покарань, не пов’язаних з ізоляцією особи від суспільства, зокрема, до громадських робіт.

На монографічному рівні проблема запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в КВІ, стала предметом дослідження І. Г. Богатирьова, С. І Халімона. Науковці зауважують, що в сучасних умовах є необхідними переорієнтування КВІ на нову роль у системі суб’єктів запобігання, збіль­шення обсягів її профілактичних функцій; визначення на законодавчому рівні суб’єктами запобігання співробітників КВІ, а саме доповнення ч. 3 ст. 13 КВК України словами «здійснюють запобігання вчиненню нових зло­чинів особами, які перебувають на їх обліку»^[431].

У загальному вигляді діяльність щодо запобігання злочинам має за­гальнодержавне значення та становить комплекс заходів економічного, соціального, культурного, виховного, законодавчого й іншого характеру, спрямованих на усунення причин та умов вчинення злочинів^[432].

Поняття «запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на облі­ку в КВІ» можна визначити як комплекс заходів загальносоціальної спеці­ально-кримінологічної й індивідуальної спрямованості щодо недопущення вчинення особами нових злочинів або припинення злочинної діяльності на різних стадіях її розвитку, які проводяться КВІ в тісній взаємодії з іншими суб’єктами^[433].

На сьогодні до нормативно передбачених зобов’язань працівників КВІ, пов’язаних із запобіганням вчиненню нових злочинів особами, що відбува­ють покарання у виді громадських робіт, можна віднести такі:

— застосування щодо засуджених осіб застереження у вигляді пись­мового попередження притягнення до кримінальної відповідаль­ності в разі порушення порядку й умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського поряд­ку, за яке засуджену особу було притягнуто до адміністративної відповідальності;

— постійне підтримування контактів з ОВС, кримінальною міліцією в справах дітей і службою в справах дітей при міських і районних дер­жадміністраціях, а також із громадськими формуваннями.

З метою запобігання злочинам КВІ в процесі виконання покарань, у тому числі громадських робіт, має взаємодіяти з різними суб’єктами, зокре­ма, ОВС, державними організаціями та громадськістю.

Відповідно до КВК України, проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засуджених покладається на ОВС (ч. 3 ст. 36). Індивідуально-профілактична робота спрямовується на їх виправлення, попередження порушень громадського порядку й інших прав громадян, а також учинення засудженими нових злочинів. З цією метою працівники служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції в справах ді­тей міських і районних ОВС зобов’язані щодо засуджених до громадських робіт щомісяця здійснювати перевірки за місцем їх проживання, про резуль­тати яких наприкінці кожного кварталу письмовою довідкою окремо щодо кожної засудженої особи інформувати КВІ і обов’язково додавати до неї ма­теріали перевірки (пояснення засудженої особи, рапорти та ін.), які долуча­ються до особових справ засуджених осіб.

Для підвищення якості взаємодії КВІ та ОВС із запобігання злочинам І. Г. Богатирьов і С. І Халімон пропонують урізноманітнити форми такої вза­ємодії та віднести до них, зокрема:

а) спільні перевірки засуджених за місцем проживання, роботи;

б) спільне планування заходів профілактики, погодження конкретних спеціальних заходів із правової пропаганди;

в) обопільне інформування про виявлені причини й умови, що сприя­ють вчиненню злочинів засудженими, які перебувають на обліку;

г) спільний аналіз оперативної обстановки в районі обслуговування та ін.^[434].

Сумлінне ставлення працівників КВІ до виконання покарань нерід­ко спонукає їх до пошуку шляхів підвищення ефективності виконання покарань. З метою підвищення співпраці з дільничними інспекторами мі­ліції працівники підрозділів КВІ проводять спільні наради, рейди за міс­цем проживання засуджених осіб, які входять до «групи ризику», з метою обстеження їх соціально-побутових умов, з’ясування характеристики осо­би за місцем проживання родичами, сусідами, проведення роз’яснювальної роботи із засудженими про наслідки вчинення ними адміністратив­них правопорушень і нових злочинів, про можливі наслідки вживан­ня спиртних напоїв, наркотичних чи інших засобів під час відбування покарання.

У контексті розгляду питання щодо функції запобігання вчиненню но­вих злочинів засудженими особливої уваги заслуговує існуюча практика взаємодії КВІ з державними організаціями та громадськістю.

У Порядку взаємодії кримінально-виконавчої інспекції і центрів соці­альних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо забезпечення соціального су­проводу і контролю за поведінкою дітей та молоді, які засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, звільнені від відбування покарання з ви­пробуванням або умовно-достроково^[435] (далі — Порядок взаємодії КВІ і цен­трів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді), визначено основні форми взаємодії сторін КВІ та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі — Центри), а саме: а) укладення договорів про співпрацю та погоджен­ня планів спільних дій; б) спільне визначення та погодження форм і мето­дів соціальної роботи; в) ведення обліку дітей та молоді за повідомленням інспекції; г) здійснення відповідно до компетенції сторін заходів, спрямо­ваних на ресоціалізацію дітей та молоді; ґ) обмін методичною літературою, аналітичними та інформаційно-довідковими матеріалами; д) організація та проведення науково-практичних конференцій, круглих столів з питань ре- соціалізації дітей та молоді; е) висвітлення у засобах масової інформації ак­туальних питань соціальної роботи з дітьми та молоддю (ст. 4).

У Порядку взаємодії КВІ та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді встановлено обов'язок КВІ проводити виховну роботу з дітьми та мо­лоддю, які перебувають на її обліку (ст. 5).

Утім на законодавчому рівні обов'язок щодо проведення виховної ро­боти КВІ із засудженими до громадських робіт не передбачений, хоча він встановлений щодо засуджених до виправних робіт (ч. 5 ст. 41 КВК України). Проте визначення та зміст такої роботи не надаються.

У КВК України подано визначення лише соціально-виховної роботи як одного з основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених (ч. 3 ст. 6) та лише щодо засуджених до позбавлення волі.

Так, соціально-виховна робота визначається як цілеспрямована діяль­ність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення та ресоціалізації засуджених. Вона спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил пове­дінки, підвищення їх загальноосвітнього та культурного рівнів. Соціально- виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів (ч. 1 ст. 123, ч. 2 ст. 124 КВК України).

Вважаємо, що обов'язок проведення соціально-виховної роботи (з ура­хуванням специфіки засуджених до покарань, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, та можливостей порядку виконання покарань щодо них) слід покласти на КВІ, зокрема, щодо засуджених до громадських робіт.

У Порядку взаємодії КВІ і центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді встановлено також обов'язок КВІ направляти засуджених дітей чи осіб молодіжного віку до центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді для здійснення за ними соціального супроводу, надання комплексу адресних соціальних послуг (ст. 5).

Водночас на практиці існує проблема, коли деякі засуджені отримують відповідне направлення, проте так і не з'являються до Центрів для отриман­ня допомоги. Співробітники КВІ пояснюють це певною зневіреністю засу­джених, що сторонні, надто працівники державних організацій, допоможуть у вирішенні їх соціальних проблем.

У зв'язку з цим свого часу новацією Комінтернівського МРВ КВІ УДДУ ПВП^[436] у Харківській області стало введення практики принесення до під­розділу інспекції засудженими (яким видаються такі направлення до відпо­відного Центру) повідомлень з Центру щодо прибуття засудженого і наданої йому допомоги. Ці повідомлення стали заходом заохочення засуджених від­відати відповідний Центр, що вже має позитивні результати. Зі слів спів­робітників Комінтернівського МРВ КВІ УДДУ ПВП у Харківській області, почастішала практика відвідувань відповідного Центру засудженими за на­правленнями. Деякі засуджені, які не планували його відвідати, а пішли лише, щоб «отримати підпис на повідомленні про прибуття до Центру», одержа­ли реальну допомогу у вирішенні деяких соціальних проблем і виказують вдячність співробітникам підрозділу інспекції, які таким чином заохотили прийти їх до Центру. Зважаючи на позитивні результати введення у практи­ку принесення до підрозділу КВІ засудженими (яким видаються направлен­ня до Центрів) повідомлень з Центру щодо прибуття засудженого і наданої йому допомоги, вважаємо за доцільне розповсюдити її серед підрозділів КВІ, що зрештою сприятиме запобіганню вчиненню злочинів засудженими, при­чини яких нерідко коріняться в їх соціальних скрутностях.

Неабияке значення для запобігання вчиненню нових злочинів засудже­ними, що перебувають на обліку в КВІ, має взаємодія працівників КВІ з громадськістю.

Як свідчить досвід багатьох країн, без активної участі громадськості ді­яльність щодо попередження, виявлення та припинення правопорушень не досягне бажаного результату. Таким чином, виникає потреба у розробленні, вдосконаленні та застосуванні різних методів і форм співпраці^[437]. КВІ, вико­нуючи покарання щодо засуджених, які не ізолюються від суспільства, має сприятливі умови для залучення громадськості до цього процесу.

У теорії права обґрунтовується потреба запровадження як форми залу­чення громадськості до сфери надання допомоги засудженим до покарання у виді громадських робіт інституту громадських кураторів (інституту гро­мадських інспекторів КВІ, волонтерів)^[438].

Підсумовуючи, слід наголосити, що найбільша ефективність у діяльнос­ті співробітників КВІ досягається за умови постійного підвищення рівня їх підготовленості, професіоналізму, використання провідних методик для підсилення прийнятної, законослухняної поведінки осіб, що стоять на об­ліку в КВІ. Успішна робота із засудженими потребує поширення практики залучення, у тому числі на постійну роботу, практикуючих спеціалістів у га­лузі психології, особливо коли йдеться про роботу з неповнолітніми засу­дженими. І вкрай важливо працювати на засадах людяного та поважливого ставлення до засуджених.

3.2.