Поняття та правова природа покарання у виді громадських робіт

Починаючи з 2001 р., коли, тоді ще в ВТКУ, були внесені розділи, які регламентували нові види покарання, в кримінально-виконавчо­му законодавстві України з’явився такий вид покарання, як покарання у виді громадських робіт.

У зв’язку з тим, що громадські роботи є відносно новим видом по­карання для кримінального та кримінально-виконавчого права, треба сказати декілька слів про громадські роботи взагалі.

Громадські роботи мають таку дуже давню історію. Результатами їх проведення були монументальні споруди на честь богів чи прави­телів. Храми, канали, кріпосні стіни, дороги, дамби і багато споруд. Наприклад, громадські роботи широко використовувалися після «ве­ликої депресії» 1929-1930 років в рамках заходів стабілізації Прези­дента Ф. Рузвельта. Основними об'єктами тоді було будівництво доріг, портових споруд тощо.

Стосовно організації громадських робіт існує думка, що вони по­винні відповідати таким критеріям як:

а) бути суспільно значущими;

б) підприємства, установи і організації, які залучають грома­дян на громадські роботи повинні бути неприбутковими або виключно державної форми власності;

в) відносини між суб'єктами громадських робіт (працівником і роботодавцем) повинні регулюватись виключно трудовим за­конодавством;

г) носити тимчасовий характер, не створювати нових або лікві­дувати старих постійних робочих місць;

д) не повинні містити робіт з підвищеним ризиком травматизму, тобто які потребують особливих умов охорони праці;

е) рівень оплати праці на них повинен бути не нижчим ніж в та­рифікаційних нормах на зазначені види робіт (послуг).

Організація оплачуваних громадських робіт регламентується статтею 23 Закону України «Про зайнятість населення» та Положен­ням про порядок організації та проведення оплачуваних громад­ських робіт, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578.

Але все це стосується громадських робіт як інституту трудового права.

Як свідчить системний аналіз чинного законодавства громадські роботи як вид покарання мають суттєву специфіку порівняно з інши­ми громадськими роботами.

Необхідність в розгляді цього покарання у зв'язку з громад­ськими роботами, які організуються службами зайнятості допомагає з'ясувати сутність цього покарання, виявити його особливості та ат­рибутивні риси, а також замислитися над перспективами реалізації, застосування та вдосконалення цього покарання.

Вітчизняна правова доктрина називає в тому числі і цей вид пока­рання серед покарань альтернативних позбавленню волі та орієнтує органи держави на розширення застосування таких видів покарання до засуджених.

Отже, перша суттєва риса цього покарання є те, що воно не пов'язано з ізоляцією засудженого від суспільства та є більш гуман­ним по відношенню до покарань, які передбачають фізичну ізоляцію засудженого.

Разом з громадськими роботами до покарань, які є альтернати­вою позбавленню волі відносять — виправні роботи, позбавлення спе­ціальних або військових звань, штраф, заборона займати певні поса­ди або займатися певною діяльністю, ін.

Як видно, ці покарання, дійсно не позбавляють засудженого його права на свободу пересування, але обмежують його.

Наступною специфічною рисою цього покарання є ті правовідно­сини, на які спрямована каральна сутність громадських робіт. Кожне покарання є примусовим актом, який обмежує засудженого в певно­му колі прав та обов'язків. Деякі покарання обмежують засудженого у його праві на свободу пересування, вільного вибору місця прожи­вання, інші покарання обмежують трудові права засудженого (виправ­ні роботи, позбавлення права займати певні посади), є покарання які обмежують майнові права засудженого (штраф, конфіскація, тощо). Громадські роботи обмежують цілу низку прав засудженого. Оскільки засуджений повинен працювати у вільний час, можна стверджувати, що це покарання обмежує засудженого у його праві на вільних час (час відпочинку) або дозвілля.

Ще одним моментом, на який обов'язково слід звернути увагу при з'ясуванні сутності покарання у виді громадських робіт, є правовий зв'язок між засудженим та тими особами (юридичними, фізичними) де працює засуджений. Особливість цього зв'язку полягає в тому, що за­суджений направляється для роботи на підприємства, в установу або організацію і працює там у вільний від основної роботи час. З першо­го погляду начебто все зрозуміло, але якщо поставити питання щодо сутності правовідносин, які виникають між засудженим та підприєм­ством, стає ясно, що вони носять, так би мовити «умовно трудовий» характер. Чому це так?

Пов'язано це з тим, що:

— коли засуджений працює, йому не нараховується та не випла­чується заробітна плата;

— засуджений не стає членом трудового колективу і тому, фак­тично, на нього не розповсюджуються положення колектив­ного договору, соціальні гарантії та захист, які відносяться до працівників підприємства;

— на засудженого не ведеться трудова книжка;

— засуджений не отримує чергової відпустки за місцем відпра­цювання громадських робіт;

Ця специфіка, з одного боку допомагає з'ясувати сутність громад­ських робіт, а з іншого викликає цілу низку питань. Наприклад, яким чином вирішувати трудовий конфлікт, який може виникнути між під­приємством та засудженим, яким чином розповсюджувати правила про охорону праці на засуджених, ін.

Тут треба звернути увагу на такий момент. Безоплатний та при­мусовий характер громадських робіт може викликати питання про допустимість цього покарання з огляду на міжнародну заборону при­мусового та рабського труда. Конвенція МОП № 29 від 28.06.1930 р. «Про примусову або обов'язкову працю» в ст. 2 встановлює положен­ня, згідно з яким під примусовою чи обов'язковою працею розуміють будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Під термін «примусова або обов'язкова праця» не підпадають:

a) будь-яка робота чи служба, що її вимагають на підставі законів про обов'язкову військову службу і застосовують для робіт су­то воєнного характеру;

b) будь-яка робота чи служба, що є частиною звичайних грома­дянських обов'язків громадян повністю самоврядної країни;

c) будь-яка праця або служба, здійснення якої вимагається від будь-якої особи за вироком, який винесено рішенням судового органу, за умови, що ця робота або служба буде проводитися під наглядом та контролем державних властей і що ця особа не буде передана у розпорядження приватних осіб, компаній або товариств;

Тобто, виконання роботи за вироком суду не може вважатися примусовою працею, але виходячи зі змісту міжнародних актів за­судженого не можна передавати для виконання громадських робіт у розпорядження приватних осіб, компаній або товариств. Чинне кримінально-виконавче законодавство України не містить таких об­межень.

Праця в цьому покаранні відіграє іншу роль. Так, каральна сут­ність громадських робіт полягає, перш за все, в тому, що засуджений обмежується в можливості розпоряджатися вільним часом. У свій вільний час він повинен працювати. І тому можна вести мову про те, що під час відбування громадських робіт саме праця є втіленням, ма­теріалізацією карального впливу на засудженого.

В Україні цей вид покарання в цей час має незначну поши­реність, але зважаючи на те, що громадські роботи містяться лише у 14 санкціях статей КК України, покарання можна вважати таким, що працює. Крім іншого, громадські роботи не призначаються осо­бам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Виходячи з всього вищенаведеного можна навести наступне ви­значення цього покарання.

Громадські роботи — це основний вид покарання, яке призна­чається за вироком суду та полягає у притягненні засудженого до сус­пільно-корисних робіт на безоплатній основі у вільний від основної роботи час.

2.