Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретичних засад та правового регулювання матеріального забезпечення працівників органів внутрішніх справ України.

До основних із них віднесено такі:

1. Матеріальне забезпечення працівників ОВС визначено як систему нормативно закріплених соціально-економічних заходів, що гарантують та забезпечують задоволення їх матеріальних потреб, виконання покладених на них завдань та обов’язків, реалізацію наданих їм прав і компенсують певні обмеження, встановлені законодавством щодо цієї категорії осіб.

2. До видів матеріального забезпечення працівників ОВС віднесено: грошове забезпечення; забезпечення майном (озброєння, боєприпаси, бойова та інша техніка, засоби зв’язку, криміналістична, оперативна та організаційна техніка, транспортні засоби, речове, господарче, спортивне майно, спецодяг, казармений інвентар тощо); пільги та компенсації; державне обов’язкове особисте страхування; пенсійне забезпечення; житлове забезпечення; медичне та санаторно-курортне забезпечення.

3. До ознак матеріального забезпечення працівників ОВС віднесено: 1) воно є однією з визначальних (головних) умов: підвищення престижу служби в органах внутрішніх справ; заінтересованості працівників ОВС у продуктивній та ефективній праці; запобігання проявам корупції та іншим службовим правопорушенням; 2) вивчається різними галузями права, серед яких провідне місце займають: трудове право і право соціального забезпечення, фінансове, господарське та адміністративне право, що дає змогу зробити висновок про його міждисциплінарний характер. Те ж саме стосується і правового регулювання правовідносин, пов’язаних із матеріальним забезпеченням працівників ОВС; 3) суб’єктами правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються у сфері матеріального забезпечення є, з одного боку, працівник ОВС (колектив працівників), з другого - держава, МВС та керівник будь-якого підрозділу, який має право розпоряджатися матеріальними засобами. Досліджувані нами правовідносини виражаються у правомірній поведінці їх учасників (тобто суб’єктів, що діють або утримуються від дій) і можуть мати як зовнішньо-, так і внутрішньоорганізаційний характер, здійснюються заради різноманітних матеріально-правових інтересів. Саме поведінка суб’єктів і виступає об’єктом цих правовідносин. Ця група правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються у сфері матеріального забезпечення, повинна бути віднесена до майнових правовідносин, оскільки їх предметом є надання працівникові ОВС певних матеріальних благ у вигляді майна, заробітної плати, житла, пенсій, пільг та компенсації, пільгового лікування чи оздоровлення. Змістом цих правовідносин є права і обов’язки їх сторін (суб’єктів), які передбачені правовими нормами, перебувають у тісному взаємозв’язку, тобто є взаємозалежними і забезпечуються державою. Під юридичними фактами в ракурсі нашого дослідження розуміємо життєві обставини, які обумовлюють виникнення, зміну чи припинення матеріального забезпечення працівників ОВС; 4) матеріальне забезпечення здійснюється як централізовано, так і у локальному порядку; 5) фінансовим підґрунтям (джерелом) матеріального забезпечення працівників ОВС є відповідні надходження з державного бюджету (бюджету МВС), фінансовий кошторис окремо взятого підрозділу (служби) внутрішніх справ, кошти, які надходять із бюджетів органів місцевого самоврядування, а також кошти, які отримують органи внутрішніх справ від надання фізичним та юридичним особам платних послуг (кошти спеціального фонду); 6) як правило, здійснюється на підставі письмових договорів (трудових, про постачання окремих товарів, договорів про комплексне постачання, договорів купівлі-продажу, договорів про оренду майна, договорів про комісійний продаж матеріальних цінностей та ін.).

Однак це не виключає можливості винесення окремим керівником (начальником) усного розпорядження про використання того чи іншого майна (наприклад, зброї чи спеціальної техніки під час проведення спеціальних операцій); 7) безпосередньо здійснюється (реалізується) спеціально створеними у структурі органів внутрішніх справ підрозділами. Наприклад, на рівні МВС це: Департамент фінансових ресурсів та економіки; Управління капітального будівництва та інвестицій; Департамент ресурсного забезпечення; Департамент медичного забезпечення та реабілітації; Департамент роботи з персоналом. Відповідні підрозділи (або окремі працівники), які відповідають за матеріальне забезпечення персоналу ОВС, функціонують на місцевому рівні; 8) на рівень (стан) матеріального забезпечення працівників ОВС впливають такі чинники, як економічний, політичний, технічний, організаційний і правовий.

4. До ознак правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС на сучасному етапі віднесено такі: 1) має особливу мету та завдання. Так, мета досліджуваного різновиду правового регулювання полягає в урегулюванні правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються під час матеріального забезпечення працівників ОВС. Завданням цього різновиду правового регулювання є, з одного боку, чітке закріплення компетенції владних суб’єктів (органів, посадових осіб), які готують та приймають рішення з питань матеріального забезпечення працівників ОВС, що дає змогу повно та ефективно виконувати покладені на них завдання та функції. З другого боку - забезпечення прав органів та працівників ОВС у сфері матеріального забезпечення; 2) має свій предмет і метод. До відносин, які складають предмет правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС, ми відносимо ті, які виникають, змінюються чи припиняються з питань їх грошового, пенсійного, житлового, медичного і санаторно-курортного забезпечення, забезпечення майном, надання їм пільг і компенсацій, їх соціального страхування. Метод правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС являє собою комбінацію імперативного і диспозитивного способів (прийомів) регулювання; 3) основу правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС складають численні та різні за юридичною силою правові акти, які створюють відповідне правове поле як для функціонування органів внутрішніх справ у цілому як системи, так і правовідносин у сфері матеріального забезпечення зокрема. Такі правові акти ми класифікували за такими критеріями: 1) залежно від суб’єкта прийняття: а) зовнішні, які приймаються за межами системи органів внутрішніх справ, але до створення якої система органів внутрішніх справ має безпосередній стосунок, розробляючи або беручи участь у розробці проектів тих чи інших нормативних актів; б) внутрішні, тобто відомчу нормативну базу; 2) залежно від кількості суб’єктів, на яких правові акти розповсюджуються (кому адресовані): а) нормативні, спрямовані на впорядкування поведінки великої кількості працівників ОВС та розраховані на їх багаторазове застосування (як правило, це законодавчі акти); б) індивідуальні правові акти, розраховані на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу (наприклад, наказ про встановлення персональної надбавки працівникові ОВС); 3) за юридичною силою: а) законодавчі; б) підзаконні нормативні акти; 4) за змістом: а) які безпосередньо присвячені комплексному регулюванню правових відносин, пов’язаних із матеріальним забезпеченням працівників ОВС; б) які опосередковано регулюють ці відносини, оскільки регулюванню матеріального забезпечення працівників ОВС у таких актах присвячено лише одну або декілька статей; 5) сучасними недоліками правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС визнано такі: надзвичайно велика кількість правових актів у цій сфері, як законодавчого, так і підзаконного рівня, нормативного та індивідуального характеру; невиконання приписів деяких нормативних актів, зокрема і законодавчих, які регулюють правовідносини із матеріального забезпечення працівників ОВС; досить часте внесення змін та доповнень до нормативних актів у цій сфері, що ускладнює правозастосування; неузгодженість деяких положень нормативних актів, які регулюють правовідносини з матеріального забезпечення працівників ОВС; невірне тлумачення правозастосовними органами деяких положень цих нормативно- правових актів, особливо відомчих на місцях, що призводить до численних порушень (невиплати усіх нормативно передбачених надбавок, заниження розміру пенсій, скасування законодавчо передбачених пільг, невиплати компенсацій тощо).

5. Необхідним визнано реформувати систему оплати праці осіб рядового та начальницького складу ОВС, для чого, на нашу думку, слід передбачити підвищення у 5-7 разів посадових окладів та окладів за військові (спеціальні) звання за рахунок скасування деяких надбавок та доплат, що мають необов’язковий характер. Внаслідок такого реформування обов’язкові виплати, які нині не перевищують 30%, збільшаться до 90% (без урахування індивідуальних специфічних надбавок та доплат).

6. Пропонуємо розробити на загальнодержавному рівні Програму забезпечення житлом військовослужбовців та працівників державних військових формувань правоохоронної спрямованості, метою якої повинно стати розв’язання проблеми забезпечення житлом цих категорій працівників та членів їх сімей шляхом удосконалення механізмів його будівництва (придбання). Основними завданнями такої Програми повинні стати: удосконалення порядку надання житла військовослужбовцям та працівникам військових формувань правоохоронної спрямованості з урахуванням вислуги років за рахунок коштів державного бюджету, а також створення фонду службового житла; застосування фінансово-кредитних механізмів державного довгострокового пільгового та іпотечного кредитування, залучення додаткових джерел фінансування, використання потенційних можливостей вторинного ринку житла з метою здешевлення його вартості та збільшення за рахунок цього кількості отриманих квартир; посилення контролю та нагляду за порядком надання приватного та службового житла військовослужбовцям та працівникам військових формувань правоохоронної спрямованості; зняття соціально-психологічної напруженості у трудових колективах військовослужбовців та працівників спеціальних формувань правоохоронної спрямованості.

7. Обґрунтовано необхідність проведення систематизації нормативних актів у сфері соціального забезпечення, результатом якої на загальнодержавному рівні буде прийняття Основ законодавства із соціального забезпечення населення, в яких соціальному забезпеченню осіб, які проходять службу у воєнній організації та правоохоронних органах у цілому та їх матеріальному забезпеченню зокрема за усіма визначеними нами напрямками буде присвячено окремий розділ, а на відомчому рівні - прийняття настанови із соціального забезпечення працівників ОВС, в якій їх матеріальному забезпеченню буде відведено належне місце.

8. У дисертації подано пропозиції та рекомендації щодо внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів з досліджуваних питань, а саме:

1) ст. 46 Конституції України викласти у такій редакції: „Громадяни мають право на соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком та в інших випадках, передбачених законом, а також на соціальний захист цих та інших, на їх думку, порушених соціальних прав”. Відповідну заміну терміну „соціальний захист” та „соціальне забезпечення” необхідно здійснити і в інших статтях Основного Закону та відповідних законодавчих та підзаконних актах;

2) ст. 1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” викласти у такій редакції: „Правовими засадами соціально-правового забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей є Конституція України, цей Закон та інші законодавчі акти України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також нормативно-правові акти центральних та місцевих органів влади і місцевого самоврядування”. Цей Закон необхідно доповнити переліком таких принципів: а) загальних і галузевих: законність, гласність, рівність, професійна компетентність, економічність, науковість, системність, плановість, підконтрольність; б) спеціальних: заборона обмежень соціальних прав військовослужбовців та членів їх сімей; забезпечення соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються у зв’язку із скороченням чисельності або штату військовослужбовців; матеріального забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі; гарантування дотримання встановлених норм робочого часу і часу відпочинку військовослужбовців; забезпечення безоплатною кваліфікованою медичною допомогою та лікуванням у військово-медичних закладах; забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах та у порядку, встановлених законодавством; дотримання законодавчо встановлених пільг та порядку надання передбачених компенсацій; дотримання встановлених законодавством вимог щодо пенсійного забезпечення та державного обов’язкового особистого страхування; обов’язковості відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди внаслідок порушення соціальних прав; забезпечення соціальних гарантій прав членів сімей військовослужбовців. Ст. 8 цього ж Закону запропоновано доповнити і такими підставами звільнення, як „досягнення граничного віку проходження служби”, „перехід у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації)”, „через службову невідповідність”, „за систематичне порушення дисципліни”, „вчинення вчинку, несумісного з перебуванням на службі”. Здійснити заміну у пункті „в” ст. 12 цього Закону слів „у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України” відповідно на „у зв’язку з реформуванням державних військових органів правоохоронного спрямування”;

3) ст. 72 „Компенсація за роботу у вихідний день”, ст. 83 „Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки”, ст. 164 „Компенсаційні виплати за невиданий спеціальний одяг і спеціальне взуття”, ст. 9-1 „Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги”, ст. 145 „Переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов’язки” КЗпП України помістити у Главі ХУШ, яка повинна називатися „Гарантії, пільги та компенсації”;

4) сьогодні отримання пільг і компенсацій працівниками органів внутрішніх справ безпосередньо залежить від наявності у них права на податкову соціальну пільгу, що, на нашу думку, є порушенням чинного Закону України „Про міліцію”, оскільки відповідні норми Законів України „Про державний бюджет на 2005 рік”, „Про державний бюджет на 2006 рік” та Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 р. № 426 унеможливлюють отримання деяких із пільг (про які йдеться у цих нормативних актах) усіма без винятку працівниками ОВС, тобто є таким, які звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод, зокрема працівників ОВС, а отже повинні бути скасовані;

5) беручи до уваги те, що службові обов’язки працівників міліції не обмежуються лише охороною громадського порядку та боротьбою зі злочинністю, про що наглядно свідчить зміст його ст.ст. 2 (завдання міліції) та 10 (основні обов’язки міліції), вважаємо за доцільне слова „службових обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю” у ч.3 ст. 23 Закону України „Про міліцію” замінити на „службових обов’язків правоохоронного характеру”. Відповідну заміну слів „службових обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю” на „службових обов’язків правоохоронного характеру” необхідно здійснити у Постанові Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки” від 19 листопада 1992 р. № 627;

6) у Законі України „Про міліцію” та Постанові Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки” від 19 листопада 1992 р. № 627 необхідно передбачити норму, відповідно до якої

розмір страхової суми повинен виплачуватися у кратному розмірі від встановленого мінімального прожиткового мінімуму в Україні, а не від грошового утримання незалежно від того, чи страховий випадок настав під час виконання службових обов’язків правоохоронного характеру, чи під час проходження служби, однак за умови, що в першому випадку (під час виконання службових обов’язків правоохоронного характеру) сума виплат буде значно більшою;

7) п.4.2.1 Постанови Верховної Ради України „Про затвердження Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України” необхідно виключити, оскільки така ж само норма міститься у ст.22 Закону України „Про міліцію” і поширюється на всіх без винятку працівників міліції, у тому числі й на працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. Те ж саме стосується п.4.2.2 цієї ж Постанови. Крім того, п.4.2.9 цієї Постанови необхідно виключити і включити його до змісту ст. 22 Закону України „Про міліцію”, оскільки забезпечення санаторно-курортним лікуванням та відпочинком у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах та на турбазах Міністерства внутрішніх справ стосується усіх без винятку працівників ОВС;

8) повинен бути скасований п.4 наказу Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 р. № 88 „Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання”, у якому зазначено, що „установи, що утримуються за рахунок коштів бюджету, виплату компенсації працівникам за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок не провадять”, а це звужує положення законодавчого акта, яким є Закон України „Про міліцію”, оскільки обмежує коло суб’єктів, які мають право на отримання компенсації за використання особистих легкових автомобілів;

9) передбачення у наказі МВС України від 10 вересня 2004 р. № 1039 „Про надання службових жилих приміщень і користування ними особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України та військовослужбовцями внутрішніх військ” переліку категорії працівників ОВС, яким може бути надано службові жилі приміщення, є недоцільним, оскільки будь-яка особа рядового та начальницького складу може претендувати на заселення у службове приміщення за місцем проходження служби або поблизу від нього;

10) основним критерієм якості й результативності періодичних медичних оглядів має бути не „відсоток виявлення захворювань” чи „своєчасність узяття на диспансерний облік”, як це визначено у п. 5.2 Інструкції про організацію проведення періодичних медичних оглядів та диспансеризації в лікувально- профілактичних закладах МВС України, що є лише окремими засобами досягнення головної їх мети, а одужання (виліковування) хворих та запобігання захворюванням у майбутньому у відсотковому співвідношенні.

<< | >>
Источник: БІДЮКОВА МАРИНА СЕРГІЇВНА. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОВС. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ - 2008. 2008

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Висновки до розділу 4
  2. ВИСНОВКИ:
  3. Стаття 148. Дослідження висновку експерта
  4. 3,1. Участь у справі органів державної влади та місцевого самоврядування для подання висновків та висловлення своєї думки щодо вирішення справи по суті
  5. Дослідження висновку експерта
  6. Стаття 189. Дослідження висновку експерта
  7. Відповідно до ч. 2 ст. 311 ЦПК висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи. Що розуміється під такими висновками і мотивами?
  8. Чи може суд касаційної інстанції скасувати судове рішення суду першої чи апеляційної інстанцій з тих підстав, що при новому розгляді ці суди не виконали і не врахували тих висновків і мотивів, які для них є обов'язковими і були зазначені в ухвалі про скасування попереднього судового рішення?
  9. Висновки до розділу.
  10. ВИСНОВКИ:
  11. 1.4. Висновки до розділу.
  12. ВИСНОВКИ
  13. Висновки до розділу 1
  14. Висновки до першого розділу
  15. ВИСНОВКИ
  16. Висновки до РОЗДІЛУ І
  17. Висновки до РОЗДІЛУ ІІ
  18. ВИСНОВКИ
  19. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -