<<
>>

Пенсійне забезпечення в системі матеріального забезпечення працівників ОВС

Пенсійне забезпечення працівників ОВС є заключним етапом їх службово-трудової діяльності, а отже - і найважливішою складовою добробуту осіб, звільнених зі служби органів внутрішніх справ, та демонструє дійсне бажання держави дотримуватись принципів гуманізму і справедливості щодо тих, хто віддав суспільству свою здатність до праці, інтелект і здоров’я, ризикував життям тощо.

У цьому підрозділі дисертації плануємо: розглянути сучасний стан пенсійного забезпечення працівників ОВС; проаналізувати зміни, які були внесені Законом України від 29 квітня 2006 р. № 3591-IV до пенсійного законодавства військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ; на основі аналізу закріплених у нормативних актах та запропонованих науковцями дефініцій окремих видів пенсій визначити поняття „пенсійне забезпечення працівників ОВС”; розглянути систему нормативно-правових актів, які регулюють пенсійне забезпечення працівників ОВС; проаналізувати окремі види пенсійного забезпечення працівників ОВС; виявити проблемні питання у сфері пенсійного забезпечення працівників ОВС та подати відповідні пропозиції з його удосконалення.

Станом на 1 жовтня 2005 р. на пенсійному обліку в органах внутрішніх справ перебували понад 161 тис. пенсіонерів. Порівняно з 2004 р. їх чисельність збільшилась на 6 тис. осіб [206, с.4]. Станом на липень 2006 р. середній розмір пенсій становив 1500 грн. [207, с.4]. Загальна потреба в коштах на виплату пенсій пенсіонерам органів внутрішніх справ становила у 2006 р. 3,026 млрд грн., у той час як Держбюджетом передбачено лише 2,281 млрд грн. Отже, дефіцит становив близько 745 млн грн. [207, с.4].

На початку квітня 2006 р. Президентом України був підписаний Закон за № 3591-IV „Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців” [208], який у цілому набрав чинності з дня опублікування (29 квітня 2006 р.).

Окремі його положення набудуть чинності з 1 січня 2007 р. Внесеними змінами, перш за все, впорядковано деякі положення пенсійного забезпечення військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ. Суттєвих змін майже немає, однак змінено назву Закону України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” на „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та інших осіб”. Внесено зміни до статей, що були пов’язані з нормами Закону України „Про пенсійне забезпечення” у зв’язку з прийняттям Закону „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та інших законодавчих актів. Упорядковано умови і порядок призначення пенсій за вислугу років з урахуванням загального трудового стажу. Зокрема, знову передбачено наявність 45-річного віку саме на день звільнення зі служби. Обумовлено умови і порядок обчислення вислуги років для призначення пенсій, які досі визначалися відповідною постановою Кабінету Міністрів.

З дня набуття чинності закону збільшено розмір надбавки на утриманців непрацюючим пенсіонерам. Нині він становить 50% від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Розмір цієї надбавки фактично зріс до 179 грн. 50 коп., замість 19 грн. 91 коп., а з 1 жовтня поточного року становитиме 183 грн. Дещо змінено строки призначення пенсій за вислугу років та по інвалідності: тепер вони призначаються з наступного дня після звільнення зі служби, а не з дня звільнення, як це було раніше. Для тих, кому пенсії були призначені до набуття чинності цим законом, його Прикінцевими положеннями передбачено збереження пенсійного забезпечення відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” у редакції від 4 липня 2002 р. З метою остаточного усунення ще існуючої диспропорції в розмірах пенсій звільнених зі служби в різні часи у Прикінцевих положеннях Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” Кабінету Міністрів України доручено забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на впорядкування грошового забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також прискорити вирішення питання про реформування грошового та пенсійного забезпечення за рахунок зменшення питомої ваги надбавок та доплат і підвищення посадових окладів та окладів за звання [209, с.23].

Таким чином, у цілому зміни, передбачені новим Законом, не змінюють основних норм пенсійного забезпечення військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ.

Пенсія (від лат. решїо - платіж) у перекладі означає регулярну грошову виплату. В одному з тлумачних словників української мови пенсія визначається як „грошове забезпечення, що видається громадянам, звичайно щомісячно, у встановлених законом випадках, а також гроші, одержувані в рахунок такого забезпечення” [2, с.393]. Подібне ж розуміння пенсії міститься у тлумачному словнику російської мови С.І. Ожегова [29, с.122].

Слід зазначити, що термін „пенсія” дістав і законодавче визначення. Так, у Законі України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсію визначено як щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім’ї у випадках, визначених цим Законом [49]. Вважаємо таке визначення не досконалим, оскільки пенсія може мати і одноразовий характер, а не лише „щомісячний”, як це визначено у Законі (наприклад у разі виїзду пенсіонера за кордон на постійне місце проживання.).

У юридичній літературі пенсії визначаються як: 1) виплати, що провадяться державою у зв’язку з настанням визначеної обставини в житті людини, досягнення відповідного віку, інвалідності, смерті годувальника [210, с.234]; 2) щомісячні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні визначеного віку, настанні інвалідності, у випадку втрати годувальника, а також у зв’язку з тривалою професійною діяльністю [211, с.23]; 3) державна виплата, що провадиться з Пенсійного фонду з метою матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку з їх минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю в розмірах, як правило, співвіднесених з попереднім заробітком пенсіонера [212, с.98]; 4) соціальну виплату в системі загальнообов’язкового державного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, яку отримує застрахована або інша передбачена Законом особа в разі досягнення нею пенсійного віку, при наявності встановленої вислуги років, визнання її інвалідом, або у зв’язку із втратою годувальника та за інших передбачених Законом обставин [213, с.88].

На нашу думку, недоліком наведених дефініцій є те, що вони в переважній більшості випадків лише перераховують існуючі види пенсій, і як наслідок не містять їх специфічних ознак.

До ознак пенсій ми відносимо такі: це платежі, що провадяться державою у грошовому вираженні; їх метою є звільнення особи від обов’язкової суспільно корисної діяльності, шляхом надання грошового забезпечення, яке може компенсувати основні джерела засобів до існування; ці платежі, як правило, здійснюються регулярно, тобто у встановлені законом строки; кошти на виплату пенсій виділяються із спеціально створених для цього фондів; розмір пенсії залежить від стажу, заробітної плати (грошового забезпечення) вислуги років; призначаються лише тоді, коли настає передбачений законом випадок.

Беручи до уваги перелічені ознаки, вважаємо за доцільне визначити пенсію як обов’язкову грошову виплату, яка сплачується із спеціально створених для цього фондів, у визначеному нормативними актами порядку певній особі або членам її сім’ї після досягнення нею пенсійного віку або в інших передбачених законом випадках, з метою звільнення цієї особи від обов’язкової суспільно корисної діяльності шляхом надання грошового забезпечення, яке може компенсувати основні джерела засобів до існування.

Що стосується категорії „пенсійне забезпечення”, то вона є значно ширшою за змістом, ніж термін „пенсія”, і включає сукупність організаційних, правових, фінансових та інших заходів, спрямованих на встановлення осіб, які мають право на пенсійне забезпечення, обчислення, призначення, виплату чи перерахунок пенсій, оформлення відповідних документів тощо.

Таким чином, пропонуємо визначити пенсійне забезпечення працівників ОВС як сукупність організаційних, правових, фінансових та інших заходів, спрямованих на встановлення осіб, які мають право на пенсійне забезпечення, обчислення, призначення, виплату, а в окремих випадках і перерахунок пенсій, оформлення відповідних документів з метою реалізації пенсіонерами права на отримання обов’язкової грошової виплати із спеціально створених для цього фондів.

Розглянемо систему нормативно-правових актів, які регулюють пенсійне забезпечення працівників ОВС, яку складають:

1. Конституція України, у ст. 46 якої зазначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом [1]. Відповідно до ст. 92 Основного Закону, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України [1].

2. Законодавчі акти, а саме: 1) Кодекс законів про працю України, у ст. 256 якого зазначено, що „працівники та члени їх сімей мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку із втратою годувальника, а також за вислугу років відповідно до закону [90]; 2) Закон України „Про пенсійне забезпечення”, який гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій та спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення трудящих [86]; 3) Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” [49], який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом; 4) Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” який визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов’язані з цим видом діяльності [88]; 5) Закон України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом [50].

3. Укази та розпорядження Президента України, зокрема: „Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні” від 13 квітня 1998 р. № 291 [214]; „Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов’язкового державного пенсійного страхування” від 4 травня 1998 р. № 401 [215]; „Про Положення про Пенсійний фонд України” від 1 березня 2001 р. № 121 [216].

4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а саме: „Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей” від 17 липня 1992 р. № 393 [100]; „Про порядок обчислення пенсії військовослужбовцям із числа особового складу МВС, які брали участь у гасінні пожежі та охороні Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року” від 9 червня 1997 р. № 301 [217]; „Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” від 27 серпня 2003 р. № 1350 [218]; „Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” від 13 липня 2004 р. № 895 [109].

5. Нормативні акти центральних та місцевих органів влади, наприклад, наказ МВС від 31 жовтня 2003 р. № 1276 „Про затвердження Інструкції про організацію роботи з пенсійного забезпечення військовослужбовців внутрішніх військ та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ

України і членів їхніх сімей” [120]; наказ Міністерства фінансів України від 8 лютого 2006 р. № 127 „Про затвердження Порядку перерозподілу бюджетних призначень на пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу між головними розпорядниками коштів державного бюджету” [219] та ін.

Слід зазначити, що з питань пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, було прийнято відповідну Постанову Пленуму Верховного Суду України „Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” від 15 квітня 2005 р. № 4 [220], яка не є нормативним актом, однак її виконання є обов’язковим для правозастосовних органів.

Перейдемо до розгляду окремих видів пенсійного забезпечення працівників ОВС. Так, відповідно до ст. 1 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, працівники ОВС мають право на: 1) довічну пенсію за вислугу років при наявності встановленої цим Законом вислуги в органах внутрішніх справ; 2) пенсію по інвалідності, якщо вони стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом; 3) пенсію в разі втрати годувальника, право на яку набувають члени сімей працівників ОВС, які загинули чи померли або пропали безвісти [50].

Отже, у цій статті передбачено три види пенсій. Однак, відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення” [88], працівники органів внутрішніх справ можуть отримувати і додаткову пенсію із недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту. Засновником (засновниками) такого пенсійного фонду можуть бути об’єднання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об’єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

Тому пенсії працівників ОВС можуть бути зведені у дві групи: 1) основні (за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника) та 2) додаткові, які виплачуються із недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту. Крім того, за суб’єктом отримання пенсій їх можна поділити на ті, які: 1) отримують працівники ОВС (за вислугу років, по інвалідності); 2) отримують члени їх сімей (пенсія в разі втрати годувальника, право на яку набувають члени сімей працівників ОВС, які загинули чи померли або зникли безвісти); 3) можуть отримувати як працівники ОВС, так і члени їх сімей на засадах спадкування згідно з цивільним законодавством України (додаткові пенсії).

Розглянемо окремі види пенсій працівників ОВС. Так, сама назва такого виду пенсій, як „за вислугу років” вказує на особливість суб’єкта пенсійного забезпечення, тобто особи, яка служить. Введення пенсій за вислугу років пояснюється специфікою певних професій, адже після тривалого періоду певної службово-трудової діяльності подальша служба за попередньою професією не завжди можлива і доцільна через звичайні вікові зміни та емоційні (психологічні) і фізичні навантаження. Отже, виникає необхідність звільнити таких громадян від попередньої служби, якій вони присвятили багато років, компенсувати їм значною мірою втрачений заробіток у зв’язку з переходом на іншу роботу або повним припиненням трудової діяльності. Як вірно, на нашу думку, зазначає В.М. Андріїв, „мета цього виду пенсій полягає в матеріальному забезпечення осіб, що нагромадили „професійну втому”, для того, щоб, звільнивши їх від обов’язку подальшої участі в суспільному виробництві, не допустити переростання „професійної втоми” у загальну „зношеність” організму” [221, с.66-68].

Відповідно до ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, пенсія за вислугу років призначається: а) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у ч.3 ст.5 цього Закону (особи, які не набули (не набудуть) права на пенсію за вислугу років згідно з цим Законом, або особи, звільнені з військової служби, які виявили бажання отримувати пенсію в порядку і на умовах, передбачених Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”); б) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у ч.3 ст.5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить служба в органах внутрішніх справ. Особам, які є інвалідами війни, пенсія на визначених у цьому пункті умовах призначається незалежно від віку [50].

Необхідно зазначити, що ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” містить пункт „в”, відповідно до якого пенсії за вислугу років призначаються „особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45- річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України „Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців” у зв’язку з реформуванням (виділено мною - М.С.) Збройних Сил України, та членів їхніх сімей”. Як бачимо, пункт „в” ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” поширюється лише на осіб рядового та начальницького складу Збройних Сил України, що, на нашу думку, є некоректним, оскільки й інші державні органи правоохоронного спрямування можуть бути реформовані. Звідси вважаємо доцільною (справедливою) заміну в пункті „в” ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” слів „у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України” відповідно на „у зв’язку з реформуванням державних військових органів правоохоронного спрямування”.

Пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, які мають вислугу 20 років і більше: за вислугу 20 років - 50%, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров’я - 55% відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3% відповідних сум грошового забезпечення; б) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить служба в органах внутрішніх справ: за страховий стаж 25 років - 50% і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1% відповідних сум грошового забезпечення.

Законом України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” передбачено максимальний, мінімальний та підвищений розміри пенсій за вислугу років, зокрема максимальний не повинен перевищувати 90% відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1 - 100%, до категорії 2 - 95%; мінімальний - не може бути нижчим від мінімального розміру пенсії за віком, встановленого Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” [49]; підвищений - особам, які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” [197], в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.

Ст. 16 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” передбачено надбавки та допомоги до пенсії за вислугу років, зокрема: а) надбавка непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, що належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника, - на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; б) державна соціальна допомога на догляд інвалідам I групи внаслідок причин, вказаних у пункті „б” ст. 20 цього Закону, або внаслідок трудового каліцтва, професійного чи загального захворювання, або одиноким пенсіонерам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують догляду, у порядку і на умовах, передбачених Законом України „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”; в) надбавка особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, у порядку і на умовах, передбачених ст. 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - у порядку і на умовах, передбачених ст. 9 Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” [50].

Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 „Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей” [100].

Іншим видом (основних) обов’язкових пенсій працівників органів внутрішніх справ України є пенсії по інвалідності. Інвалід у перекладі з латини означає «безсилий», «слабкий», тобто нездатність людини працювати за своєю професією чи взагалі внаслідок захворювання або вродженого дефекту розвитку [222, с.274]. У юридичній літературі, як правило, інвалідність визначається як посвідчення медичним органом стану здоров’я, за якого громадянин унаслідок хронічного захворювання чи анатомічних дефектів, котрі спричинюють стійке, попри лікування, порушення функцій організму, змушений припинити професійну працю чи може працювати за умови значних змін звичайних умов праці [223, с.23]. Слід зазначити, що законодавче визначення поняття інвалідності відсутнє, однак аналіз зміст ст. 2 Закону

України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” [178], в якій міститься визначення поняття „інвалід”, дає змогу під інвалідністю розуміти стійкий розлад функцій організму, який призводить до повної або часткової (значної) втрати професійної працездатності чи до істотних обмежень життєдіяльності особи, який визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України. Отже, поняття „інвалідність” охоплює медичні, правові та соціальні критерії, які характеризують утрату людиною працездатності, яка у свою чергу є підставою для призначення пенсії по інвалідності. Це означає, що пенсія по інвалідності призначається лише після перевірки та оцінки медичним органом стану здоров’я та індивідуальної працездатності людини.

Пенсії по інвалідності особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за Законом України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України [179]. Залежно від ступеня втрати працездатності інваліди поділяються на три групи.

Залежно від причини інвалідності інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України поділяються на такі категорії: а) інваліди війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов’язків військової служби (службових обов’язків) чи пов’язаних із перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з’єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у ст. 7 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; б) інші інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, які мають право на пенсію за цим Законом - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби (службових обов’язків), або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби.

Пенсії по інвалідності особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України призначаються в таких розмірах: а) інвалідам війни I групи - 100%, II групи - 80%, III групи - 60% відповідних сум грошового забезпечення (заробітку); б) іншим інвалідам I групи - 70%, II групи - 60%, III групи - 40% відповідних сум грошового забезпечення (заробітку). Із зміною групи інвалідності, що настала після призначення пенсії, відповідно змінюється і розмір пенсії. Якщо при цьому у інваліда війни здоров’я погіршується у зв’язку із загальним захворюванням, трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, пенсія перераховується за новою групою інвалідності із збереженням її причини.

Законом України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” передбачено мінімальні розміри пенсій по інвалідності (ст. 22), можливість призначення пенсій по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років (ст. 23), надбавки та допомога до пенсії по інвалідності (ст. 24), а також підстави підвищення пенсій по інвалідності (ст. 25).

Одним із видів основних пенсій є пенсії в разі втрати годувальника, які пов’язується з необхідністю забезпечення непрацездатних членів сім’ї, які знаходяться на утриманні померлого. Головна особливість цього виду пенсії полягає у тому, що пенсійне забезпечення членів сім’ї у багатьох має довільний характер від права на пенсію іншої особи, яка є годувальником. Смерть позбавляє сім’ю померлого доходів від його професійної діяльності. У цьому разі держава, виявляючи гуманність, надає допомогу сім’ї, яка через смерть годувальника втратила кошти для прожиття.

Пенсії в разі втрати годувальника сім’ям осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім’ям пенсіонерів - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати.

Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що зникли безвісти, які перебували на їх утриманні. Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) працівників ОВС, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або зникли безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: а) членам сімей осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов’язків військової служби (службових обов’язків), або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з’єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків

Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час - 40% заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім’ї. В таких же розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків; б) сім’ям осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби (службових обов’язків), або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби, - 30% заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім’ї [50].

Додатковим (необов’язковим) видом пенсій працівників ОВС є ті, які надходять із недержавних пенсійних фондів відповідно до умов пенсійного контракту. Така система пенсійного забезпечення називається накопичувальною, і ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Наприклад, питома вага цієї моделі у розвинених зарубіжних країнах в загальній системі недержавного пенсійного забезпечення складає 75,7% [224; 203]. Однак, вітчизняний досвід створення і діяльності недержавних пенсійних фондів поки що небагатий і суперечливий. Як зазначає М.М. Клемпарський, „цей процес відбувається стихійно, некеровано, при недостатньому практичному та теоретичному досвіді. Створювані пенсійні фонди діють за різними організаційно-правовими формами, схемами залучення коштів та їх інвестування, що призводить до негативних явищ в їх діяльності” [213, с. 165-166].

Проаналізувавши сучасний стан пенсійного забезпечення працівників ОВС, сформулювавши його поняття, розглянувши систему нормативно- правових актів, які регулюють пенсійне забезпечення працівників ОВС та проаналізувати окремі види пенсійного забезпечення працівників ОВС, окреслимо найбільш проблемні питання у сфері пенсійного забезпечення працівників ОВС. До таких відносимо:

1. Наявність диспропорцій у розмірах пенсій як пенсіонерів ОВС, так і у пенсійному забезпеченні працівників різних військових державних формувань правоохоронної спрямованості.

2. Відсутність позитивно зарекомендованої у розвинених зарубіжних країнах системи недержавного пенсійного забезпечення, основою якого є недержавні пенсійні фонди, які можуть бути відкритими (для усіх бажаючих), професійними (в межах однієї професії) чи корпоративними (в межах однієї організації, підприємства, установи).

3. Пропозиції Міністерства фінансів щодо передачі функцій з призначення пенсій від МВС та інших силових відомств до Пенсійного фонду України, з чим ми категорично не погоджуємося з таких міркувань. Чинний порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ підтвердив свою ефективність протягом багатьох років. Система пенсійного забезпечення функціонує стабільно, чітко і в цілому задовольняє потреби пенсіонерів. Міністерством фінансів не надано жодного аргументу, який би підтверджував доцільність руйнування чинного порядку пенсійного забезпечення пенсіонерів силових відомств та передачу цих функцій до Пенсійного фонду. Запропоновані Мінфіном новації не мають під собою ні економічного, ні тим більше соціального підґрунтя. У Пенсійному фонді України на даний час уже перебуває на обслуговуванні понад 14 млн пенсіонерів. Районні та обласні відділи Фонду перевантажені, що особливо відчувається під час масових перерахунків пенсій, коли вишиковуються величезні черги пенсіонерів. Отже, покладання на відділи додаткових функцій з пенсійного забезпечення понад 600 тисяч „військових” пенсіонерів з їхніми специфічними проблемами неминуче призведе до погіршення цієї роботи, зриву своєчасності перерахунків та виплати пенсій, і як наслідок - до посилення соціальної напруги.

Подолання перелічених проблем можливе шляхом:

1. Внесення змін та доповнень до чинного законодавства з метою подолання диспропорції у пенсійному забезпеченні працівників ОВС. Пенсіонери не повинні поділятися на тих, що вийшли на пенсію за радянської влади, і на пенсіонерів незалежної України, на пенсіонерів, які звільнилися у 2003, 2004, 2005 та наступних роках. З метою впорядкування грошового забезпечення і недопущення в подальшому диспропорцій у пенсіях, на даний час МВС, Мінпраці, іншими зацікавленими відомствами опрацьовується проект реформування системи оплати праці військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ шляхом збільшення посадових окладів та окладів за військові (спеціальні) звання за рахунок зменшення питомої ваги надбавок та доплат. Запровадження зазначеного реформування дозволить остаточно виріши вкрай наболілу проблему диспропорції в розмірах пенсій звільненим у різні часи.

2. Запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення, основою якого є недержавні пенсійні фонди, яка позитивно зарекомендувала себе у розвинених зарубіжних країнах.

3. Запровадження так званого „передпенсіонування”, яке полягає у поступовому переході від повноцінної службово-трудової діяльності до виходу на пенсію, що триватиме 3 роки та пов’язано з поступовим зменшенням навантаження для таких працівників ОВС.

4. Відновлення урочистих проводів на пенсію, оскільки працівники ОВС повинні йти на заслужений відпочинок із „чистим серцем”, а не з „каменем за пазухою” на систему ОВС, якій віддали свої найкращі роки і яка їх „випхала” на пенсію.

5. Збереження за МВС існуючого порядку оформлення пенсійних справ, обчислення і нарахування пенсій. Передача цієї функції від МВС до Мінфіну є недоцільною з таких причин. По-перше, відповідно до Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», органи внутрішніх справ здійснюють заходи закритого характеру із розкриття злочинів, в яких бувають задіяні не лише працівники міліції, а й цивільні особи. Певні, пов’язані з цим дані, які є

таємницею, враховуються в системі оплати праці і, відповідно, -

пенсіонування. Вони не повинні бути загальнодоступними, тож і Пенсійний фонд не може ними користуватися. По-друге, неприпустиме ігнорування того суттєвого факту, що певна частина пенсійних справ працівників ОВС має відомості з проходження служби та зі структури, скажімо, спеціальних підрозділів, пов’язаних з розвідкою чи боротьбою з організованою

злочинністю. Такі пенсійні справи повинні перебувати за їхньою відомчою належністю, передача їх до Пенсійного фонду стала б прямим порушенням Закону України „Про державну таємницю”, не кажучи вже про те, що це може призвести до непередбачених наслідків. По-третє, щодо суто економічних нібито переваг запропонованого Мінфіном реформування, то вони є дуже сумнівними. Передача функцій пенсіонування не тільки не призведе до позитивного економічного ефекту, а навпаки, потребуватиме додаткових незапланованих видатків на реорганізацію структури та створення нових робочих місць у Пенсійному фонді. По-четверте, на збереженні існуючого порядку наполягають також ветеранські організації органів внутрішніх справ, які вкрай занепокоєні ситуацією, що склалася у зв’язку із запропонованою Мінфіном реформою.

На нашу думку, прийняття до уваги наведених вище пропозицій з удосконалення пенсійного забезпечення працівників ОВС та їх впровадження на практиці значно підвищить соціальну захищеність пенсіонерів з одного боку та припинить масові періодичні (залежно від законодавчих змін) звільнення з ОВС - з другого, що позитивно відобразиться як на ефективності правоохоронної діяльності, так і на іміджі працівників ОВС.

Висновки до розділу 2

1. Грошове забезпечення працівників ОВС визначено як винагороду, яка виплачується за виконання ними обумовленої трудовим договором (контрактом) службово-трудової функції і складається як із основних виплат, які провадяться незалежно від можливостей бюджетного фінансування, так і інших додаткових його видів, які мають право установлювати керівники органів і підрозділів внутрішніх справ у межах фонду оплати праці.

2. До специфічних ознак грошового забезпечення працівників ОВС віднесено такі: 1) регулюється як загальнодержавними, так і відомчими нормативними актами, у системі яких переважають перші; 2) воно переобтяжене значною кількістю його додаткових видів, а основні його види (посадовий оклад, оклад за військове (спеціальне) звання, надбавка за вислугу років та 100-відсоткова надбавка) у загальній сумі (без урахування індивідуальних специфічних надбавок та доплат) становлять лише 10-30%; 3) призводить до значної диспропорції оплати праці осіб рядового та начальницького складу ОВС; 4) на його розмір значно впливають як бюджетне фінансування, так і воля керівника; 5) джерелами його виплат є як державне фінансування, фінансування органами місцевого самоврядування, так і кошти спеціальних фондів.

3. Значення грошового забезпечення працівників ОВС визначається його завданнями та функціями. Так, до завдань грошового забезпечення віднесено: забезпечення достатніх і належних матеріальних умов для життя та відпочинку працівників ОВС; комплектування якісного особового складу ОВС; диференціацію умов і характеру праці; стимулювання праці; компенсування фізичних та інтелектуальних затрат; профілактику службових правопорушень, особливо тих, які вчинюються з корисливою метою. Серед функцій грошового забезпечення ми виділяємо такі: відтворювальну, стимулюючу та регулятивну. Сутність відтворювальної функції полягає у відновленні здатності працівника ОВС до виконання службових завдань. Стимулююча функція грошового забезпечення спрямована на підвищення продуктивності й ефективності службово-трудової діяльності. Вона знаходить відображення у встановленні певного рівня оплати праці залежно від кількості, якості, швидкості, продуктивності, тобто результативності службово-трудової діяльності. Сутність регулятивної функції полягає в тому, що вона впливає на співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили, на формування персоналу, чисельність працівників ОВС і рівень їх зайнятості.

4. За структурою грошове забезпечення працівників ОВС можна поділити на основне та додаткове. Так, до основних видів грошового забезпечення працівників ОВС віднесено: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим (спеціальним) званням; 3) надбавка за вислугу років; 4) надбавка у розмірі 100% посадових окладів, окладів за звання та надбавки за вислугу років. Виплата цих видів грошового забезпечення проводиться незалежно від можливостей бюджетного фінансування. Додатковим грошовим забезпеченням є винагорода за працю понад встановлені норми, успіхи у службово-трудовій діяльності, винахідливість та особливі умови праці. До них відносяться різного роду надбавки, підвищення, доплати, преміювання тощо, які можуть встановлюватися на розсуд керівників органів і підрозділів внутрішніх справ у межах фонду оплати праці.

5. Необхідним є реформування системи оплати праці осіб рядового та начальницького складу ОВС, яке, на нашу думку, повинно передбачати збільшення у 5-7 разів посадових окладів та окладів за військові (спеціальні) звання за рахунок скасування деяких надбавок та доплат, що мають необов’язковий характер. Внаслідок такого реформування обов’язкові виплати, які нині не перевищують 30%, збільшаться до 90% (без урахування індивідуальних специфічних надбавок та доплат).

6. Пільги працівників ОВС визначено як один з видів їх матеріального забезпечення, який отримав нормативне закріплення, а їх змістом є матеріальні переваги працівників ОВС перед іншими суб’єктами трудових відносин, з одного боку, та їх звільнення від виконання деяких із обов’язків майнового характеру - з другого.

7. Пільги працівників ОВС можуть мати як зовнішнє, так і внутрішнє спрямування. Зовнішнє - це переваги, які надаються працівникам ОВС у порівнянні з цивільними особами; внутрішнє - у порівнянні з іншими працівниками ОВС. Як не дивно, але пільги працівників ОВС можна також класифікувати і за таким критерієм, як практичне їх надання. Відповідно до цього критерію, усі передбачені правовими актами пільги можна поділити на дві групи: 1) ті, які реально надаються (виконуються); 2) ті, які призупинені (відмінені, скасовані тощо). На жаль, останніх набагато більше.

8. Компенсації працівників ОВС визначено як виплати, що мають за мету компенсувати їм понесені матеріальні витрати у зв’язку з виконанням службово-трудових обов’язків.

9. За основу розмежування пільг і компенсацій працівників ОВС необхідно взяти їх призначення. Так, основним призначенням компенсацій є відшкодування витрат працівників ОВС під час їх службово-трудових відносин, а призначенням пільг - надання певних переваг та звільнення від деяких обов’язків. Спільним між ними є те, що вони є окремими видами матеріального забезпечення працівників ОВС.

10. До особливостей державного обов’язкового особистого страхування працівників ОВС віднесено такі: по-перше, кошти на його фінансування надходять із відповідних бюджетів, а також на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій; по-друге, працівник ОВС вважається застрахованим незалежно від його бажання; по-третє, воно діє без обмеження строку і незалежно від сплати страхових внесків; по-четверте, специфічний характер страхових ризиків та страхових випадків; по-п’яте, за допомогою цього виду матеріального забезпечення держава надає додаткову матеріальну допомогу працівникам ОВС або членам їх сімей у випадках загибелі, поранення чи інвалідності; по-шосте, страховий період охоплює не лише час, протягом якого працівник ОВС виконує службово-трудові обов’язки, але і час, коли він перебуває поза службою (наприклад, коли на нього здійснюється напад з метою помсти за його попередні службові дії, які були пов’язані з припиненням правопорушення, затриманням чи викриттям правопорушника); по-сьоме, порядок та умови такого страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

11. Пропонуємо розробити на загальнодержавному рівні Програму забезпечення житлом військовослужбовців та працівників державних військових формувань правоохоронної спрямованості, метою якої повинно стати розв’язання проблеми забезпечення житлом цих категорій працівників та членів їх сімей шляхом удосконалення механізмів його будівництва (придбання). Основними завданнями такої Програми повинні стати: удосконалення порядку надання житла військовослужбовцям та працівникам військових формувань правоохоронної спрямованості з урахуванням вислуги років за рахунок коштів державного бюджету, а також створення фонду службового житла; застосування фінансово-кредитних механізмів державного довгострокового пільгового та іпотечного кредитування, залучення додаткових джерел фінансування, використання потенційних можливостей вторинного ринку житла з метою здешевлення його вартості та збільшення за рахунок цього кількості отриманих квартир; посилення контролю та нагляду за порядком надання приватного та службового житла військовослужбовцям та працівникам військових формувань правоохоронної спрямованості; зняття соціально-психологічної напруженості у трудових колективах військовослужбовців та працівників військових формувань правоохоронної спрямованості.

12. Місце та призначення медичного і санаторно-курортного забезпечення у системі матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у тому, що за його допомогою проводиться комплексне і повноцінне лікування та медична реабілітація і профілактика захворювань працівників ОВС у спеціалізованих відомчих медичних закладах системи МВС на пільгових умовах.

13. Медичне забезпечення працівників ОВС визначено як систему заходів (правових, фінансово-економічних, матеріально-технічних, інформаційних та кадрових), спрямованих на збереження і розвиток фізіологічних і психологічних функцій персоналу ОВС, оптимальної їх працездатності та соціальної активності, сприяння поліпшенню здоров’я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням шляхом проведення відповідних лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і соціальних заходів.

14. До основних напрямків (елементів) медичного забезпечення працівників ОВС віднесено: 1) збереження і розвиток фізіологічних і психологічних функцій персоналу ОВС; 2) розвиток оптимальної працездатності та соціальної активності персоналу ОВС; 3) сприяння поліпшенню здоров’я, підвищення санітарної культури персоналу ОВС; 4) надання різних видів медичної допомоги; 5) проведення періодичних медичних оглядів та диспансеризації в лікувально-профілактичних закладах МВС України; 6) запобігання захворюванням шляхом проведення відповідних лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних та реабілітаційних заходів; 7) забезпечення персоналу ОВС лікарськими засобами.

15. Санаторно-курортне забезпечення працівників органів внутрішніх визначено як сукупність усіх видів науково-практичної та господарської діяльності, спрямованих на організацію та забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань персоналу ОВС із використанням лікувальних ресурсів курортів та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.

16. До основних напрямків (елементів) санаторно-курортного забезпечення працівників ОВС віднесено такі: 1) комплексне і повноцінне лікування, медична реабілітація та профілактика захворювань персоналу ОВС з максимальним використанням природних лікувальних ресурсів, традиційних та нетрадиційних методів відновного лікування з метою закріплення результатів, досягнутих на госпітальному етапі, ліквідації залишкових явищ оперативних втручань, травм, скорочення періоду відновлення порушених функцій та запобігання переходу патологічного процесу у хронічний перебіг тощо; 2) організація відпочинку та оздоровлення персоналу ОВС; 3) проведення санітарно-просвітницької роботи серед працівників ОВС.

17. До напрямків підвищення ефективності медичного та санаторнокурортного забезпечення працівників ОВС віднесено: формування відомчої політики і стратегії медичного та санаторно-курортного забезпечення, що повинно бути відображено у відповідній концепції чи програмі МВС; розроблення та впровадження комплексу заходів щодо залучення інвестицій для розвитку медичної та санаторно-курортної справи МВС; удосконалення організації діяльності закладів охорони здоров’я системи МВС, зокрема зменшення витрат з їх утримання та впровадження сучасних ресурсозберігаючих та природоохоронних технологій; збільшення видів платних медичних послуг в закладах охорони здоров’я МВС України; удосконалення механізмів оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я МВС України на основі їхньої кваліфікації, обсягів, якості та результатів роботи; створення надійної системи контролю за якістю надання медичних і санаторно-курортних послуг та фінансово-економічною діяльністю закладів охорони здоров’я системи МВС.

18. Пенсійне забезпечення працівників ОВС визначено як сукупність організаційних, правових, фінансових та інших заходів, спрямованих на встановлення осіб, які мають право на пенсійне забезпечення, обчислення, призначення, виплату, а в окремих випадках - і перерахунок пенсій, оформлення відповідних документів з метою реалізації пенсіонерами права отримання обов’язкової грошової виплати із спеціально створених для цього фондів.

19. Пенсії працівників ОВС зведено у дві групи: 1) основні (за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника) та 2) додаткові, які виплачуються із недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту. Крім того, за суб’єктом отримання пенсій їх можна поділити на ті, які: 1) отримують працівники ОВС (за вислугу років, по інвалідності); 2) отримують члени їх сімей (пенсія в разі втрати годувальника, право на яку набувають члени сімей працівників ОВС, які загинули чи померли або зникли безвісти); 3) можуть отримувати як працівники ОВС, так і члени їх сімей на засадах спадкування згідно з цивільним законодавством України (додаткові пенсії).

20. До напрямків удосконалення пенсійного забезпечення працівників ОВС віднесено: внесення змін та доповнень до чинного законодавства з метою подолання диспропорції у пенсійному забезпеченні працівників ОВС;

запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення, основою якого є недержавні пенсійні фонди, котра позитивно зарекомендувала себе у розвинених зарубіжних країнах; запровадження так званого „передпенсіонування”, яке полягає у поступовому переході від повноцінної службово-трудової діяльності до виходу на пенсію, що триватиме 3 роки та пов’язане з поступовим зменшенням навантаження для таких працівників ОВС; відновлення урочистих проводів на пенсію; збереження за МВС існуючого порядку оформлення пенсійних справ, обчислення і нарахування пенсій.

21. У розділі запропоновано зміни та доповнення до чинних нормативних актів із зазначених питань, зокрема: 1) ст. 72 „Компенсація за роботу у вихідний день”, ст. 83 „Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки”, ст. 164 „Компенсаційні виплати за невиданий спеціальний одяг і спеціальне взуття”, ст. 9-1 „Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги”, ст. 145 „Переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов’язки” КЗпП помістити у главі ХУШ, яка повинна називатися „Гарантії, пільги та компенсації”; 2) беручи до уваги те, що п.4 наказу Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 р. № 88 „Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання” у якому зазначено що „установи, що утримуються за рахунок коштів бюджету, виплату компенсації працівникам за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок не провадять” звужує положення законодавчого акта, яким є Закон України „Про міліцію”, оскільки обмежує коло суб’єктів, які мають право на отримання компенсації за використання особистих легкових автомобілів, то він повинен бути скасований; 3) сьогодні отримання пільг та компенсацій працівниками органів внутрішніх справ безпосередньо залежить від наявності у них права на податкову соціальну пільгу, що, на нашу думку, є порушенням чинного Закону України „Про міліцію”, оскільки відповідні норми Законів України „Про державний бюджет на 2005 рік”, „Про державний бюджет на 2006 рік” та Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 р. № 426, унеможливлюють отримання деяких із пільг (про які йдеться у цих нормативних актах) усіма без винятку працівниками ОВС, тобто є такими, які звужують зміст і обсяг існуючих прав і свобод, зокрема працівників ОВС, а отже повинні бути скасовані; 4) беручи до уваги те, що службові обов’язки працівників міліції не обмежуються лише охороною громадського порядку та боротьбою зі злочинністю, вважаємо за доцільне слова „службових обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю” у ч.3 ст. 23 Закону України „Про міліцію” замінити на „службових обов’язків правоохоронного характеру”. Відповідну заміну слів „службових обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю” на „службових обов’язків правоохоронного характеру” необхідно здійснити у Постанові Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки” від 19 листопада 1992 р. № 627; 5) у Законі України „Про міліцію” та Постанові Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки” від 19 листопада 1992 р. № 627 необхідно передбачити норму, відповідно з якою розмір страхової суми повинен виплачуватися у кратному розмірі від встановленого мінімального прожиткового мінімуму в Україні, а не від грошового утримання незалежно від того, чи страховий випадок настав під час виконання службових обов’язків правоохоронного характеру, чи під час проходження служби, однак за умови, що в першому випадку (під час виконання службових обов’язків правоохоронного характеру) сума виплат буде значно більшою; 6) передбачення у наказі МВС України від 10 вересня 2004 р. № 1039 „Про надання службових жилих приміщень і користування ними особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України та військовослужбовцями внутрішніх військ” переліку категорії працівників ОВС, яким може бути надано службові жилі приміщення, є недоцільним, оскільки будь-яка особа рядового та начальницького складу може претендувати на заселення у службове приміщення за місцем проходження служби або поблизу від нього; 7) основним критерієм якості й результативності періодичних медичних оглядів має бути не „відсоток виявлення захворювань” чи „своєчасність узяття на диспансерний облік”, як це визначено у п.5.2 Інструкції про організацію проведення періодичних медичних оглядів та диспансеризації в лікувально-профілактичних закладах МВС України, що є лише окремими засобами досягнення головної їх мети, а одужання (виліковування) хворих та запобігання захворюванням у майбутньому у відсотковому співвідношенні; 8) здійснити заміну у пункті „в” ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” слів „у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України” відповідно на „у зв’язку з реформуванням державних військових органів правоохоронного спрямування”.

<< | >>
Источник: БІДЮКОВА МАРИНА СЕРГІЇВНА. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОВС. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ - 2008. 2008

Скачать оригинал источника

Еще по теме Пенсійне забезпечення в системі матеріального забезпечення працівників ОВС:

  1. 2.1. Поняття та класифікація суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  2. Інформаційно-довідкове забезпечення кримінальних проваджень. Поняття, система, завдання
  3. Інформаційні системи підрозділів Експертної служби МВС України
  4. ЗМІСТ
  5. ВСТУП
  6. Поняття матеріального забезпечення працівників ОВС
  7. Принципи матеріального забезпечення працівників ОВС
  8. Сучасний стан правового регулювання матеріального забезпечення працівників ОВС
  9. Особливості державного обов’язкового особистого страхування працівників ОВС як одного з видів їх матеріального забезпечення
  10. Пенсійне забезпечення в системі матеріального забезпечення працівників ОВС
  11. ВИСНОВКИ
  12. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -