2.3. Європейський Парламент

Назву "Європейський Парламент" (раніше — "Асамблея") офі- ційно було закріплено в Єдиному Європейськом у Акті. Хоча з того часу повноваження Європейського Парламенту значн о роз- ширилися , назва "парламент" є досить умовною, оскільки цей орган не є парламентом у тому значенні, як це розуміється в національних законодавствах.

Склад Європейського Парламенту. Європейськи й Парламент складається з представників держав-членів ЄС , кількість яких не має перевищувати 732 особи (ст. 189 Договору про Співто- вариство), за діючим законодавством та 750 — за Лісабонським Договором (кожна держава-член має отримати від 6 до 96 місць в Європейському Парламенті за принципо м дигресивної пропор- ційності). Члени Європейського Парламенту обираються шляхом прямих загальних виборів на п'ятирічни й строк (ст. 190 (3) Договору про Співтовариство). Кожна держава-член сама вста- новлює процедуру проведення виборів.

Важливу роль на європейському рівні відіграють політичні партії (ст. 191 Договору про Співтовариство). Члени Європей - ського Парламенту розташовуються в залі засідань відповідно до своєї партійної належності, а не за національно ю ознакою. Європейськ а політичн а парті я повинн а об'єднуват и певн у кількість членів Європейського Парламенту. Більшість партій є коаліціями партій держав-членів ЄС.

Повноваження. Європейськи й Парламент бере участь у за- конотворчому процесі, й за останні роки його повноваження у цій сфері неабия к розширилися . На сьогодні, окрім спеціаль- ної процедури прийняття бюджету, існує 4 види законодавчих процедур (ст.ст. 251, 252 Договору про Співтовариство).

Перш а процедура : схвалення (англ . assent procedure) — є правом вето Європейського Парламенту.

21

схваленн я законодавчи х актів Співтовариства Європейськи м Парламенто м є необхідним , і Рада Міністрів не може діяти далі, не отримавш и його. Договір про Співтовариство визначає

4 випадки , що передбачають процедуру схвалення:

1) призупиненн я прав держав-члені в за певні порушення ;

2) прийнятт я нових членів;

3) прийняття процедури виборів членів Європейськог о Пар- ламенту;

4) укладання певних міжнародних угод з боку Співтовариства. Друга процедура: консультацій (англ. consultation procedure). Для прийнятт я рішен ь Радою Міністрів на підставі пропозицій , наданих їй Європейсько ю Комісією, необхідно, щоб Європей - ський Парламент висловив свою позицію. Думка Європейського Парламенту не є зобов'язально ю для прийнятт я остаточного рішення , але в прийнятом у акті повинн о бути зазначено, що проводилися консультації з Європейськи м Парламентом . Рада Міністрів може внести зміни до запропонованого Європейсько ю Комісією проекту лиш е у випадку, якщ о прийм е їх одностайно ,

і якщ о ці зміни не торкаються основ пропозиції.

Третя процедура: співробітництва (англ. cooperation procedure). Після консультацій з Європейськи м Парламентом щодо пропо - зицій, наданих Європейсько ю Комісією, Рада Міністрів прийма є "спільну позицію " (рис. 2). Цей докумен т направляєтьс я до Європейськог о Парламенту, яки й може:

а) прийнят и його або не прийняти жодного рішення. У такому разі Рада Міністрів прийма є акт відповідно до "спільної позиції"; б) запропонувати доповненн я документа абсолютною біль- шіст ю голосів. Європейськ а Комісі я вивча є доповненн я т а надсила є до Ради Міністрів нови й варіант проекту, разом з доповненням и Європейського Парламенту, які вона не врахувала, та своїми висновкам и щодо них. Після цього Рада Міністрів

прийма є остаточне рішення ;

в) відхилити "спільну позицію". Рада Міністрів може прий - няти рішення , проголосувавши за нього одностайн о (ст. 251

Договору про Співтовариство).

Четверта процедура: прийняття спільних рішень (англ. co- decision procedure). Рішення приймаютьс я спільно Європейськи м Парламенто м і Радо ю Міністрів . Ця процедур а складаєтьс я з З фаз (рис. 3):

1) Європейськ а Комісія направля є свої пропозиції до Єв - ропейськог о Парламенту та Ради Міністрів, а Європейськи й Парламен т висловлює свою позицію, з урахуванням якої Рада Міністрів кваліфіковано ю більшістю прийма є "спільну позицію" та надсилає її до Європейськог о Парламенту;

22

2) Європейськи й Парламен т може: а) прийнят и "спільну позицію" або не прийнят и жодного рішення ; у цьому випадку акт вважається прийняти м відповідно до положен ь "спільної позиції"; б) відхилити документ абсолютною більшістю голо- сів, — у цьому випадку докумен т вважається не прийнятим ; в) запропонувати доповненн я абсолютною більшістю голосів, — у такому разі текст з доповненням и надсилається до Європей - ської Комісії та Ради Міністрів, які висловлюють свою думку щодо доповнень ;

3) Рада Міністрів кваліфіковано ю більшістю може прий - нят и всі доповнення , тоді акт вважається прийнятим . Якщ о Рада Міністрів не погоджується з доповненнями , створюється Узгоджувальни й комітет . Узгоджувальни й коміте т повине н виробити спільний текст акта; якщ о не досягнуто домовленості стосовн о спільного тексту документа, акт вважається неприй - нятим . Якщ о вдалося досягти домовленості стосовн о спільного тексту документа, Рада Міністрів та Європейськи й Парламент , кожен відповідно до власної процедури, повинен прийнят и його. Якщ о один з інститутів не прийня в запропоновани й акт, він вважаєтьс я не прийняти м (ст. 252 Договор у пр о Співтова - риство). За Лісабонськи м Договором сфера використанн я про - цедури прийнятт я спільних рішен ь розширюєтьс я та назва цієї процедур и змінюєтьс я на "звичайну законодавч у процедуру" (англ. ordinary legislative procedure).

Європейськи й Парламент на вимогу 1/4 частини своїх членів може створювати тимчасові Комітети для розслідування випадків порушенн я законодавства ЄС або його неслушног о впровад- женн я (ст.

Європейськи й Парламент затверджує Голову Європейської Комісії , кандидатур у яког о визначают ь з а спільно ю згодою уряди держав-членів. Після цього уряди держав-членів , за по- годженням з кандидатом на посаду Голови, визначають інших осіб дл я призначенн я членами Європейсько ї Комісії і її склад

23

у цілому затверджується Європейськи м Парламентом (ст. 214

Договору про Співтовариство).

Європейськи й Парламен т може відправит и Європейськ у Комісію у відставку, якщ о винесе їй вотум недовіри, прийняти й кваліфікованою більшістю 2/ 3 голосів. У цьому разі Європейська Комісія повинна колективно піти у відставку (ст. 201 Догово - ру про Співтовариство). Проте відставка набирає чинності тільки після призначенн я нової Європейської Комісії. Таки м чином , якщ о Європейськи й Парламент не затверджує запропоновани й новий склад Європейської Комісії, яки й фактичн о може бути таким самим, Європейськ а Комісія у попередньому складі може виконувати свої функції як завгодно довго.

Відповідно до положень Лісабонського Договору Європей - ський Парламент має обрати Європейського Омбудсмена, яки й буде уповноважени й одержуват и скарг и від громадя н ЄС і фізичних та юридичних осіб, зареєстрованих або тих, що пере- бувають у будь-якій державі-члені ЄС.