<<
>>

§J Правова природа Європейського Союзу

На сьогодні Європейський Союз розглядається як форма реалізації ідеї міждержавного співробітництва, яке можна охарактеризувати як інтеграційне та наднаціональне, що розпочалося після Другої світової війни.

За Паризьким договором 1951 р.

було засноване Європейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС). Таким чином був створений спільний для шести держав-заснов- ниць (Бельгії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, ФРН, Франції) ринок вугілля та сталі — стратегічних для військової економіки ресурсів, що, як планувалося, мало попередити війни між європейськими країнами. Економічний успіх Співтовариства спонукав ці держав створити ще дві подібні організації. У 1957 р. були укладені договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) — так звані Римські договори). Спочатку співтовариства були організаціями із досить вузькою сферою діяльності, обмежувались суто економічними питаннями, а основний наголос робився на усунення національних бар'єрів. Але згодом увага зосередилася на позитивному співробітництві — проведенні єдиної політики з надзвичайно широкого спектру питань з метою створення єдиного економічного ринку і монетарного союзу. Зрештою з метою поширення співробітництва на інші сфери (зокрема, політичну, військову, боротьби зі злочинністю) у 1992 р. за Маастрихтською угодою був створений Європейський Союз. На сьогодні до складу Європейського співтовариства266, Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського Союзу входять 25 держав-членів.

Сучасна правова наука має три основні теорії пояснення правової природи ЄС, за якими Союз — це особливий різновид міжнародної міждержавної організації; специфічне державне утворення, різновид конфедерації або федерації; новий тип політико-правового утворення.

Більшість науковців не вважають Союз різновидом держави, навіть конфедерації, оскільки він не має класичних ознак держави, що використовуються в міжнародному публічному праві (власної території та населення, суверенної влади).

Деякі науковці розглядають ЄС як нову форму наднаціональної політичної організації, що прийшла на зміну міжнародній системі суверенних національних держав. ЄС разом із його державами-членами визначається як «компонентна (багаторівнева) конституційна система», «консоці- ативна федерація» та ін. Такі міркування ґрунтуються на тому, що легітимність Союзу має два джерела: волю держав- членів і громадян ЄС. Значення останнього джерела постійно зростає внаслідок посилення усвідомлення європейської ідентичності громадянами ЄС і формування європейського політичного простору. Ця точка зору має не лише політичне, але і правове підґрунтя. У Договорі про ЄС однозначно визначено, що він повинен стати «як ніколи тісним союзом між народами Європи» (ст. 1). Завдання ж Союзу полягає в тому, щоб «організовувати у спосіб, що демонструє послідовність і солідарність, відносини між державами- членами та між їхніми народами» (ч. 3 ст. 1). Утім по суті ці положення декларативні, оскільки в Договорі ідея не отримала подальшого розвитку: народи не фігурують як суб'єкти політичних і правових відносин.

На сьогодні переважає думка, що з погляду міжнародного права ЄС є міжнародною міждержавною організацією, хоча і досить специфічною. Це об'єднання міжнародно- правове, оскільки створене шляхом укладання державами міжнародних договорів, що регулюються міжнародним публічним правом; ці договори становлять основу, на якій ґрунтуються інституційна структура та внутрішнє право Союзу.

Його держави-члени залишаються суверенними, незважаючи на передачу деяких своїх суверенних повноважень, яка здійснена добровільно та без порушення міжнародного права. Слід підкреслити, що, хоча за походженням Союз є явищем міжнародно-правовим, водночас численні правові інститути ЄС не завжди можна пояснити категоріями та поняттями міжнародного публічного права.

Специфіка Союзу як міжнародної організації проявляється в такому: метою діяльності є інтеграція держав- членів; інституційна структура забезпечує представництво не лише держав-членів (через Європейську Раду та Раду Союзу), а й різних суспільних сил та інтересів (через Європейську Комісію — загального інтересу, Європейський Парламент — інтересу громадян, Суд Європейських співтовариств — правових цінностей); наявні розвинуте внутрішнє право, аналогічне за обсягом і системою внутрішньодержавному, верховенство та пряма дія права ЄС у правопорядках держав-членів, передача Союзу компетенції з питань, що традиційно охоплюються суверенними повноваженнями держав.

У рішенні у справі Van Gend en Loos (1963 р.) Суд європейських співтовариств постановив, що Договір про ЄЕС — це більше ніж звичайний міжнародний договір, що визначає взаємні зобов'язання його сторін; Співтовариство є новим правопорядком у міжнародному праві, на користь якого держави-члени обмежили, хоча і в певних межах, свої суверенні права; це правопорядок, суб'єктами права за якого є не тільки держави-члени, а й приватні особи. У рішенні у справі Costa v. ENEL (1964 р.) було постановлено, що на відміну від звичайних міжнародних договорів Договір про ЄЕС утворив свій власний правопорядок, який став складовою частиною правопорядків держав-членів і якого національні суди зобов'язані дотримуватися.

1986 р. в рішенні у справі Les Verts v. European Parliament Суд визначив Договір про створення ЄЕС як основоположну конституційну хартію Співтовариства. Це визначення має певний сенс, оскільки установчий договір Співтовариства виконує ті самі функції, що і конституція держави: встановлює органи влади, надає їм певні повноваження, організує політичний процес, визначає статус і права індивідів. Тому в науковій літературі зустрічається термін «конституційне право Європейського Союзу», яким охоплюються його установчі договори й основоположні нормативні акти. Звісно, термін «конституція» використовується для позначення установчих договорів у переносному значенні. У порівнянні з конституцією держави відмінності очевидні: установчий договір є міжнародним договором; він не може бути змінений органами самого Союзу, оскільки це компетенція його держав-членів, кожна з яких має право вето; зміст договору значно відрізняється від змісту конституцій держав.

Отже, на сьогодні Союз є регіональною міжнародною організацією інтеграційного й наднаціонального типу із сильним федеративним потенціалом, членами якої є суверенні держави.

<< | >>
Источник: М. В. Буроменський. Міжнародне право: Навч. посібник - К.: Юрінком Інтер. - 336 с.. 2006

Еще по теме §J Правова природа Європейського Союзу:

  1. §J Правова природа Європейського Союзу
  2. 12.1.2. Правова сім’я та її види
  3. § 3. Міжнародний союз нотаріату
  4. 6.1. Співвідношення компетенції Ради Європи та Європейського Союзу в сфері захисту прав людини
  5. ВСТУП
  6. 1.1. Джерела та розвиток європейського права.
  7. 1.2. Співвідношення понять європейського права і права Європейського Союзу.
  8. ВИСНОВКИ:
  9. ДИРЕКТИВА 2002/12/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 5 березня 2002 року, що вносить зміни до Директиви Ради 79/267/ЕЕС у частині, яка стосується вимог до маржі платоспроможності компаній, що здійснюють страхування життя*
  10. ДИРЕКТИВА 2002/13/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 5 березня 2002 року, що вносить зміни до Директиви Ради 73/239/ЕЕС у частині, яка стосується вимог до маржі платоспроможності компаній, що здійснюють страхування, інше, ніж страхування життя*
  11. ДИРЕКТИВА 2001/34/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від 28 травня 2001 року про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інформацію, що повинна бути опублікована про ці цінні папери
  12. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Европейское право - Международное воздушное право - Международное гуманитарное право - Международное космическое право - Международное морское право - Международное обязательственное право - Международное право охраны окружающей среды - Международное право прав человека - Международное право торговли - Международное правовое регулирование - Международное семейное право - Международное уголовное право - Международное частное право - Международное экономическое право - Международные отношения - Международный гражданский процесс - Международный коммерческий арбитраж - Мирное урегулирование международных споров - Политические проблемы международных отношений и глобального развития - Право международной безопасности - Право международной ответственности - Право международных договоров - Право международных организаций - Территория в международном праве -
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -