<<
>>

3.4. Європейське співробітництво в сфері оперативно-розшукової діяльності

Міжнародне співробітництво України в сфері оперативно-розшукової діяльності здійснюється в основному з країнами Європейського Союзу, країнами Співдружності незалежних держав та інститутами Ради Європи.

Щоб належним чином здійснювати міжнародне співробітництво в сфері оперативно- розшукової діяльності, необхідно знати основні засади європейського законодавства, організацію правоохоронної системи країн-партнерів, чинні міжнародно- правові акти з цих питань. Вихідні положення політики Європейського Союзу у сфері оперативно-розшукової діяльності більш детально досліджували М. П. Водько та О. О. Юхно.

Європейський Союз є досить «молодим» утворенням, формування якого розпочалося у середині минулого століття та було пов'язане з виникненням у керівництва провідних європейських країн усвідомлення необхідності об'єднання більш-менш подібних національних держав, які мали сформувати нове економічно і політично потужне утворення, яке було б здатне виступати рівноправним партнером у відносинах як із СІНА, так і з СРСР. Однак після розпаду Радянського Союзу геополітична мета такого утворення зазнала переосмислення.

Не дивлячись на різноманітність думок, спрямованих на встановлення сутності Європейського Союзу, під останнім, необхідно розуміти суспільно- політичне утворення державного типу, побудоване у формі конфедерації шляхом об'єднання в його складі незалежних держав за ознакою їх європейської ідентичності, що має на меті консолідацію європейської спільноти для досягнення загальнозначущих, довгострокових цілей.

Здійснюючи міжнародне співробітництво в сфері оперативно-розшукової діяльності з країнами Європейського Союзу необхідно враховувати, що в Європейському Союзі: --запроваджене європейське громадянство, яке слугує об’єднуючою ознакою для усього населення, яке проживає на території ЄС;

-є елементи державного суверенітету, якими він наділений у певних сферах на підставі угод між державами-членами, що в добровільному порядку обмежили своє суверенні права на користь ЄС;

-наявна власна система нормативних актів, які створюються у зв'язку з утворенням і функціонуванням Європейських Співтовариств та Європейського Союзу, діють і застосовуються в межах їх юрисдикції на основі й відповідно до установчих договорів і загальних принципів права;

-функціонує досить розгалужена система правоохоронних органів, наділених правом здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Намагання України стати членом Європейського Союзу та пов'язані з цим прагненням дії органів державної влади та вітчизняних інституцій громадянського суспільства отримали назву євроінтеграційного процесу, під яким необхідно розуміти цілеспрямовану державну політику, в тому числі і в сфері оперативно-розшукової діяльності, спрямовану на входження України до Європейського Союзу як його повноправного члена.

Так, Європейський Союз, характеризується постійним збільшенням як кількості членів Європейського Союзу, так і претендентів на вступ, до нього. Більшість європейських країн показують своїм прикладом, що об'єднання під «дахом» ЄС детермінує здійснення системних перетворень у державі й суспільстві, суттєво поглиблює і розширює практичне співробітництво між країнами-членами у всіх магістральних напрямах - торгівельному, фінансово- економічному, у сфері зовнішньої політики і політики безпеки, юстиції і внутрішніх справ, гуманітарній сфері, охорони довкілля тощо.

Основою європейської інтеграційної політики є базові принципи стратегічного партнерства, такі, як: спільна зацікавленість в ефективному співробітництві; намагання врахувати інтереси іншої сторони; взаємна допомога від дискримінаційних заходів; довгостроковий характер партнерських відносин; правове закріплення змісту та засобів стратегічного партнерства та формування дієвих механізмів реалізації партнерських відносин, пріоритет прав і свобод людини та надійний їх правовий захист.

Першим важливим кроком до розвитку міжнародного співробітництва України в оперативно-розшуковій сфері став Указ Президента України від 11 червня 1998 р. №615/98 «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу», відповідно до якого було вирішено, що інтеграція України до Європейського Союзу має на меті забезпечити входження держави до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки), інформаційного, економічного і правового простору, з послідуючим набуттям повноправного членства в ЄС.

Євроінтеграція означає прагнення України стати повноправним членом Європейського Союзу, тобто сучасної конфедерації європейських країн, які функціонують на підставі спеціально розроблених та закріплених у наднаціональних та національних нормативних актах принципів. Повне та безумовне визнання цих принципів є обов'язковою умовою інтеграції держави до ЄС. Визнання таких принципів має супроводжуватися внесенням відповідних змін до національного законодавства, у тому числі й до нормативних актів, які регулюють оперативно-розшукову діяльність, порядок функціонування правоохоронних органів.

Принципи організації та функціонування ЄС, являють собою дворівневе утворення, де на першому рівні розташовані загальні принципи утворення та функціонування ЄС, а на другому - принципи функціонування інституцій ЄС та інституцій держав-членів. У першому випадку мова йде про основоположні принципи ЄС, до яких віднесено принципи свободи, демократії, дотримання прав людини й основних свобод, верховенства права, ефективної співпраці з іншими державами. Що ж стосується принципів другого рівня, то до них необхідно віднести насамперед принципи європейського адміністративного права, оскільки саме ця галузь права несе на собі найбільше навантаження у сфері євроінтеграційної політики будь-якої держави. До принципів європейського адміністративного права необхідно віднести:

-принцип законності, відповідно до якого визнається зв'язаність органів виконавчої влади законом;

-можливість скасування (або відкликання) незаконного правового акта; -принцип недискримінації - подібні справи не будуть розглядатися по- різному, крім випадків, коли наявні об'єктивно обумовлені обставини для такої диференціації;

-принцип юридичної визначеності - усі суб'єкти права повинні керуватися у своїх діях правовими приписами (нормами);

-принцип пропорційності - у реалізації повноважень установ та організацій мають використовуватися такі засоби, які відповідають цілям отримання відповідного результату та які не повинні виходити за межі необхідного для досягнення поставленого завдання (мети);

-принцип поваги до фундаментальних прав людини та громадянина; -принцип субсидіарності - рішення повинні прийматися на найнижчих рівнях організації, забезпечувати ефективність запропонованих заходів, що призводить до дево- люції (передачі) владних повноважень у середині ЄС з наднаціонального на національний рівень;

-принцип незалежного управління містить поєднання вимог щодо справедливого розгляду та використання найкращого досвіду (методів) в управлінні, а також запровадження інституту омбудсмена для розгляду скарг про факти неналежного урядування (управління), що були наявними у діяльності установ та організації ЄС;

-принцип прозорості спрямований на забезпечення доступу до офіційних документів, що містять рішення.

Отже, як випливає навіть з короткого аналізу перерахованих принципів, перед Україною постає досить складне завдання, пов'язане не тільки із суттєвою зміною законодавства, але і з суттєвим корегуванням правозастосовної діяльності відповідних державних інституцій, перш за все, органів виконавчої влади. Інакше кажучи, успіх процесу євроін- теграції України тісно пов'язаний із бажанням, готовністю та здатністю України трансформувати органи державної влади та національне законодавство в ракурсі перерахованих вище принципів.

Рада Європи була заснована у 1949 році, і відтоді об'єднує 47 країн-членів та працює над створенням єдиного правового простору. З цією метою Рада Європи підготувала до підписання понад 200 угод, з яких на сьогодні вступили в силу та є відкритими для підписання 165 конвенцій у різних сферах.

Рада Європи, Європейський Союз і Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) - це ті три організації, які намагаються встановити в усій Європі демократичну та економічну стабільність, без якої неможливий ефективний захист прав людини.

В жовтні 1995 року Верховна Рада України прийняла закон про приєднання нашої країни до Статуту Ради Європи, і таким чином взяла на себе зобов'язання привести своє національне законодавство у відповідність з загальновизнаними нормами міжнародного права, які визнаються міжнародною спільнотою юридично обов'язковими і, зокрема, передбаченими Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Це для України є безспірним. Держава зобов'язана привести внутрішнє право у відповідність із обов'язками по міжнародному праву.

Загальнозначущі європейські стандарти у сфері поліцейської діяльності по попередженню злочинності, розкритті та розслідуванні, призначення та виконання покарань визнаються вищими щодо національних норм та є орієнтиром у гуманізації і раціоналізації інституту покарання, ґрунтуються на гуманній доцільності. Це свідчить про реальне утвердження гуманізму в інституті покарання західноєвропейської правової культури, що відповідає принципу невідворотності покарання.

Євроінтеграція вимагає певних знань європейських стандартів як у правоохоронній сфері, так і в інших напрямах. У юридичній літературі міжнародні стандарти визначаються як - міжнародно- правові норми і принципи, які закріплюють стандартизовані правила поведінки суб'єктів міжнародного права у тих чи інших сферах міждержавного співр обітництва.

Загальновизнані міжнародні стандарти в галузі здійснення судочинства забезпечення додержання прав людини містяться в таких міжнародно-правових актах, як Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) Загальна декларація прав людини (1948 p.), Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 p.), Міжнародний пакт пре громадянські та політичні права (1966 p.). Європейська конвенція про видач) правопорушників (1957 p.), Основні принципи незалежності судових органів (1985 p.), Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 p.), Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») (1985 р.)1.

В свою чергу, до цього переліку законодавчих джерел ЄС пряме відношення має Лісабонський договір, на підставі якого в системі і змісті принципів права ЄС напрацьовані істотні зміни і доповнення, формується єдина і взаємозалежна комплексна система його принципів.

При дослідженні питання втілення Європейських правових стандартів і норм щодо оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ у сучасних умовах розвитку України, важливо врахувати досвід західноєвропейських країн, які визнаються світовою спільнотою взірцем справжньої демократії та цивілізованості. Порівняльне правознавство, як один із універсальних методів юридичної науки, дає можливість розкрити сутність досліджуваних юридичних конструкцій через їх зіставлення з аналогічними елементами інших правових систем . М. А. Погорецький вважає такий підхід можна використати як у теорії оперативно-розшукової діяльності, кримінології і кримінальному процесі, так і в законотворчій та правозастосовній діяльності

Аналіз законодавства й практики європейських країн свідчить про те, що в них оперативно-розшуковій діяльності поліції відводиться провідне місце у боротьбі зі злочинністю та захисту прав людини.

Як зазначають фахівці, саме за допомогою спеціальних засобів, форм та методів оперативно-розшукової діяльності ними розкриваються понад 85 % всіх зареєстрованих злочинів . При цьому у вказаних країнах спеціального законодавчого визначення поняття «оперативно-розшукова діяльність» не існує. Не оперують цим поняттям у вказаних країнах також і галузеві юридичні науки.

Заходи поліції із запобігання, припинення й розкриття злочинів у правових актах, зокрема європейських і інших країнах називаються; «поліцейським дізнанням», «поліцейським розслідуванням», «поліцейським процесом», «діями по збиранню доказів для суду», «поліцейською розвідкою», [54] [55] [56] «поліцейським розшуком», «поліцейським правом». Наприклад, у Великій Британії поліція віднесена до органів переслідування. Загальне керівництво поліцейськими службами покладено на міністра внутрішніх справ. У Франції такі функції покладаються на національну поліцію і національну жандармерію. Остання входить до структури Міністерства оборони. У ФРН існує міжвідомча структура поліцейських органів. Важливе місце в структурі вказаних і інших західних країнах посідає розвідувальна служба поліції, яка входить до складу підрозділів поліцейського розшуку.

Безпосередня координація розшукової діяльності поліцейських систем країн-членів Європейського Союзу здійснюється через Європол. Європол (анг. Europol) - поліцейська служба Європейського Союзу, розташована в Гаазі, основним завданням є координація взаємодій діяльності поліції в розшуку і затриманні міжнародних злочинів, розкритті організованих злочинних угрупувань, протидій наркобізнесу, торгівлі зброєю, торгівлі людьми, попередженню тероризму. Європол діє на основі Конвенції про створення поліцейського відомства (Конвенція про Європол). В 1998 всі країни-члени Європейського Союзу ратифікували конвенцію, азі липня 1999 року Європол розпочав свою роботу з координації оперативно-розшукової діяльності поліції країн Євросоюзу. Поліція країн-членів Євросоюзу активно співпрацює із Міжнародною поліцейською організацією - Інтерполом, членами якої є 188 держав світу. Україна також є членом Інтерполу і взаємодіє з поліцейськими системами інших країн як через Інтерпол так і на двосторонній основі.

Порівняльне дослідження законодавчих актів, які регулюють ОРД європейських країн, дає підстави для висновку, що поліцейські заходи за своїм змістом, з огляду на вітчизняне законодавство щодо оперативно-розшукової діяльності поєднують у собі розшукові, оперативно-розшукові заходи й слідчі дії. Серед основних негласних поліцейських заходів (методів) можна виділити наступні: візуальне спостереження (у т.ч. із застосуванням технічних засобів); контроль (перлюстрація) поштової кореспонденції; контроль телефонних та інших переговорів; агентурне проникнення; контрольована поставка. Наприклад, одним із обов'язків таких підрозділів є організація зовнішнього спостереження за певними криміногенними об'єктами та особами, схильними до вчинення злочинів, з метою запобігання їх вчинення (кримінальна превенція) та затримання підозрюваних осіб на місці підготовки до прогнозованого вчинення або замаху на злочин. У процесі такої діяльності широко використовуються сучасні технічні засоби. В той же час Європейський суд по правам людини коментуючи зміст ст. 8 (2) Конвенції європейських держав з прав людини, встановлює: по-перше, що всяке спостереження повинно вестися «на підставі закону», по-друге, воно застосовується у разі «необхідності захисту демократичних інститутів» і, по-третє, всяка система спостереження повинна включати «адекватні й ефективні гарантії проти зловживань». Це було зроблено Європейським судом по правам людини після аналізу чинного законодавства різних країн та звернень до цього суду громадян європейських держав, що і стало наслідком надання вказаних рекомендацій щодо змін по зазначеному напряму.

Вказаним вимогам повинен відповідати і такий найбільш відомий засіб оперативно-розшукового попередження, розкриття і припинення злочинів як агентурне проникнення в злочинне середовище. Цей метод попередження і припинення злочинності застосовується всіма органами поліції європейських країн. Одним із заходів оперативно-розшукової діяльності в європейських країнах є прослуховування телефонних розмов, яке на думку їх фахівців, дозволяє правоохоронним органам використовувати технічне спостереження за поведінкою людей для отримання і фіксації інформації, зміст якої може бути доказом винності осіб, підозрюваних у вчинені злочину, а також здійснювати цей захід з метою запобігання злочинам, у т.ч. які готуються.

В той же час чинне законодавство цих країн під впливом громадськості та з метою удосконалення поліцейської діяльності щодо запобігання порушень закону і прав людини, протягом минулого десятиліття постійно розширюється. Оперативно-розшукова діяльність поліції європейських країн викликає бурхливі дискусії в наукових, політичних і правозахисник колах. З цього приводу існує дуже широкий спектр думок - від констатації повної несумісності негласної частини поліцейського розслідування з основними принципами правової держави до абсолютизації ролі попереджувальної та розшукової діяльності у боротьбі зі злочинністю й особливо з організованими її формами та значення для кримінального судочинства.

Узагальнюючи підходи до правового регулювання оперативно- розшукової діяльності поліції у європейських країнах й використання оперативно-розшукових засобів у оперативно-розшуковому запобіганні та розкритті злочинів можна констатувати: законодавство цих країн передбачає такий порядок таємної оперативно-розшукової діяльності поліції, яка дозволяє їй, з одного боку, успішно виявляти значну кількість найнебезпечніших злочинів, які готуються або вчиняються професійними злочинцями й організованими злочинними угруповуваннями і запобігати їх діям, а з другого боку, дає суспільству можливість вести досить жорсткий і ефективний громадський контроль з метою нейтралізації негативних проявів в діяльності поліції, яка може зашкодити інтересам конкретних осіб, суспільству та державі. При цьому, європейське законодавство виходить із того, що втручання в особисте життя громадян, характерне для діяльності поліції, звичайно ж з погляду інтересів абстрактної особи - є злом, але злом необхідним й вимушеним, що с засобом забезпечення її ж особистої безпеки. Щоб зазначені обмеження не стали більш небезпечними, ніж загроза, яка походить від злочинності, суспільство повинне мати можливість контролювати також і рівень наявної небезпеки що створює злочинність для окремого громадянина, суспільства та держави і адекватність застосовуваних засобів їх захисту.

Обмеження прав особи, підозрюваної у підготовці або вчиненні злочину які пов'язані із застосуванням поліцією щодо неї негласних поліцейських засобів і методів, у межах допустимого, повинні бути легітимними й підконтрольними суспільству. Такий підхід цілком раціональний і відповідає засадам міжнародного публічного права щодо забезпечення основоположних прав і свобод людини. В той же час у низці європейських конвенцій різних років зазначається що такі обмеження з боку поліції можливі як виняток, і лише з метою попередження і припинення злочинів на підставі чинного законодавства. Таким винятком можуть бути надзвичайні обставини. Наприклад, у СІЛА після терористичних актів 11 вересня 2001 року погляди на прослуховування телефонних переговорів зазнали діаметральних змін, від суворо правових, до крайньо прагматичних.

Згідно з Директивою 97/66/ЄС Європейського Парламенту і Ради ЄЄ «Стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі» 1997 року (ст. 5) технічне втручання в права громадян може бути застосовано лише тоді коли «органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і, коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. За дослідженням такі вимоги стосуються при плануванні та проведенні інших поліцейських оперативно-розшукових заходів. Зокрема у ст. 8 (2) Європейської конвенції 1950 року визнаються такі доцільні випадки обмеження прав особи при яких: «...не допускається втручання державних органів у здійснення цього права, за винятком випадків, коли це передбачено законом і необхідно у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, суспільного порядку чи економічного добробуту країні для підтримання порядку і запобігання злочинам, захисту здоров’я і моралі чи захисту прав і свобод інших осіб...». В інших міжнародних європейських актах також підкреслюється правомірність обґрунтованого втручання в конституційні права громадян з метою запобігання злочинності й сумісність такого втручання з основними принципами правової держави1.

На європейське законодавство із забезпечення прав людини суттєво впливають рішення Організації Об’єднаних Націй. Так, на VII Конгресі ООН в Мілані у 1985 р. в одному зі своїх рішень, уряди держав які є її членами, були зобов'язані надавати першочергового значення запобіганню злочинності як однієї з умов безпечного існування їхніх громадян і відповідно зміцнювати належні національні механізми які забезпечують виконання цього завдання, у зв'язку з чим наголошено на необхідності розвивати бази даних щодо злочинності, активно застосовувати новітні досягнення науки і техніки «в інтересах ефективного запобігання злочинів» тощо . Крім цього, важливим правовим актом публічного міжнародного права, який впливає на правотворчу й правозастосовну діяльність поліції європейських країн та формує її морально- правові засади щодо забезпечення гарантії дотримання прав людини, яка втягується до орбіти поліцейського розслідування, є Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку на підставі чого створена доктрина [57] [58]

«розумних багнетів». Відповідно норм основних законодавчих актів, які регламентують оперативно-розшукову діяльність поліції європейських країн у запобіганні, припинені та розкритті злочинів, ґрунтуються на положеннях міжнародно-правових актів, закріплюють можливість обґрунтованих обмежень конституційних прав і свобод, що робить оперативно-розшукову діяльність поліції законною. Це положення зазначено у Конституціях Франції, ФРН, Італії та інших країн'.

На розвиток законодавства про оперативно-розшукову діяльність розглядуваних країн впливають два взаємообумовлених чинники: з одного боку, необхідність забезпечення безпеки людини, суспільства й держави від злочинних посягань, які останнім часом проявляються в організованих формах і нерідко мають транснаціональний характер (тероризм, бандитизм, торгівля наркотиками, зброєю, людьми, фінансові махінації, корупція тощо) та призводять до найжахливіших і найтяжчих наслідків, а з другого - необхідність. забезпечення захисту прав людини від довільного втручання в них з боку держави в особі її уповноважених органів - поліції1.

Враховуючи актуальність та значення у сучасних умовах вирішення проблем ефективності боротьби з окремими видами тяжких злочинів, організованою злочинністю в ряді країн Європи, треба зазначити, що кожна країна за національним законодавством визначила конкретну форму боротьби з організованою злочинністю із покладанням зазначених функцій на певний окремий поліцейський орган, а координацію всієї діяльності - на державні міжвідомчі органи, якими є, зокрема комітети, комісії, агентства, центри, служби, ради, бюро, управління тощо. Об'єднуючими в цьому є обставини, які з різною інтенсивністю спонукали до прийняття владних рішень щодо створення подібних органів, у тому числі і координуючих.

Європейський досвід діяльності поліції свідчить, що необхідною умовою ефективної боротьби з організованою злочинністю є створення незалежних, відокремлених від інших правоохоронних органів, спеціалізованих підрозділів, які безпосередньо підпорядковуються вищому політичному керівництву держави, зміцнення їх потенціалу та надання надзвичайних повноважень. Практично всі країни, які досягли успіху у боротьбі з організованою злочинністю, йшли цим шляхом. Дослідження приводять приклади такого підходу, починаючи зі створення ДІА в Італії, організації у 1999 році Центрального Бюро Розслідувань (ЦРБ) у Польщі та ін. .

Не зважаючи на належність ОРД і кримінального процесу європейських країн до різних правових систем та деяку національну специфіку цих галузей права кожної з них, істотних відмінностей у оперативно-розшуковій діяльності немає. У дослідженні піднятого питання виявляється низка загальних і принципово важливих для вітчизняної теорії та практики аспектів. Насамперед, звертає на себе увагу більш високий, ніж в Україні, рівень системності [59] [60]

правового і нормативного відомчого регулювання діяльності поліції, докладності, конкретизації, своєчасності управлінської оперативності щодо внесення змін у правове регулювання питань втручання в конституційні права людини з метою практичної спрямованості її діяльності на вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності. Отже, дії поліції європейських країн у ході оперативно-розшукової діяльності спрямовані на виявлення і документування фактичних даних на різних стадіях (у т.ч. готування та замаху) та їх джерел в інтересах кримінального судочинства, визнаються її складовою.

З огляду на те, що в умовах безпосереднього контакту зі злочинністю, ефективно вирішувати поставлені завдання можливо лише в жорстко регламентованій законом формі надзвичайно складно, законодавство цих країн попереджувальну і оперативно-розшукову діяльність поліції, регулює досить гнучко. Так на рівні Конституцій цих країн визначається те, чого поліція робити не повинна, щоб не порушувати конституційні права громадян. В деяких інших законах, навпаки, встановлюється більш конкретний перелік оперативно-розшукових заходів та засобів, які належать до повноважень поліції. Крім цього, у нормах прецедентного права (чи в узагальненій судовій практиці), формулюються загальні умови оперативно-розшукового запобігання і припинення злочинів. Окремі питання щодо організації і тактики діяльності поліції у дослідженому напряму, залежно від виду оперативно-розшукового заходу та характеру його втручання у відповідні права людини ретельно і своєчасно регламентуються на відомчому рівні1. Подібний гнучкий підхід до своєчасного відомчого і міжвідомчого нормативного регулювання оперативно- розшукової діяльності міг би бути запроваджений і в Україні.

Водночас слід вказати і на значну «розмитість» окремих питань у цих країнах які пов'язані з регулюванням найважливіших оперативних заходів, засобів і методів оперативно-розшукової діяльності у численних правових актах різних відомств, які ускладнюють їх застосування у практиці діяльності поліції цих країн.

Звертає на себе увагу наявність у європейських країнах ефективної системи гарантій від поліцейського свавілля, що включає різні форми не лише прокурорського нагляду та судового контролю, а й громадського контролю за діями поліції, який повною мірою враховує специфіку функціонування підрозділів поліції, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виходячи з «презумпції порядності поліції». Тим самим у європейських країнах, з одного боку, надійно забезпечуються права людини від необгрунтованого поліцейського свавілля, а з іншого - дбайливе й зацікавлене ставлення суду до використання в інтересах кримінального судочинства тих матеріалів оперативно-розшукової діяльності, які здобуває поліція при попередженні, припиненні і розкритті злочинів, інколи за дуже складних умов невизначеності, ризику та протистояння злочинності у цих країнах.

Суттєвий вплив на удосконалення західноєвропейського законодавства щодо діяльності поліції в бік зміцнення права людини на недоторканність особи, мають рішення Європейського суду з прав людини, що позначається й на удосконаленні правового регулювання оперативно-розшукових заходів поліції та використання їх результатів у правозастосовній діяльності. Тому у зазначених країнах значна кількість законодавчих та підзаконних актів у сфері оперативно-розшукової діяльності були прийняті чи змінені у зв'язку з відповідними рішеннями Європейського суду з прав людини. Тим самим, красномовно підтверджується ідея провідних європейських правників про те, що Європейська Конвенція 1950 року дозволяє здійснювати своєрідний квазіконституційний нагляд за використанням повноважень державою своєї влади. Цей нагляд позитивно впливає не лише на законотворчу, а й на правозастосовну діяльність правоохоронних та судових органів цих країн.

Проблема злочинності в даний час набуває зростаючого глобального характеру. Злочинність практично у всіх країнах світу перетворюється у серйозну перешкоду на шляху їх соціально-економічного, політичного і культурного розвитку, істотно знижуючи рівень життя населення, що викликає для світової спільноти необхідність спільного пошуку оптимальних форм співробітництва у вирішенні цієї проблеми. На даний час правоохоронні органи зіткнулись з такими видами злочинів, як міжнародний тероризм, організована транснаціональна злочинність, торгівля людьми, незаконна міграція, наркобізнес, торгівля зброєю та іншими, що становлять небезпеку не тільки для окремих держав, але й для всього людства, і потребують спільних зусиль і повсякденного співробітництва правоохоронних органів.

<< | >>
Источник: Бандурка О. М.. Теорія і практика оперативно-розшукової діяльності: монографія / О. М. Бандурка. - Харків : Золота миля,2012. - 620 с.. 2012

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.4. Європейське співробітництво в сфері оперативно-розшукової діяльності:

  1. §J Виникнення та розвиток міжнародно-правового співробітництва в галузі прав людини
  2. §7 Перша опора Європейського Союзу: економічне та соціальне співробітництво в рамках Європейського співтовариства
  3. 2.1. Нормативно-правова основа та інституціональне забезпечення співробітництва між Україною та ЄС
  4. VI. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  5. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В СФЕРІ ГЕОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  6. ПРОТОКОЛ про науково-технічне співробітництво в галузі геології і мінеральних ресурсів між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України і Міністерством нафти і мінеральних ресурсів Сирійської Арабської Республіки
  7. Правова основа оперативно-розшукової діяльності
  8. Взаємодія підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність
  9. ОСНОВИ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРЕЛІК ТЕМ РЕФЕРАТІВ
  10. ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ
  11. ДОДАТКИ
  12. 3.4. Європейське співробітництво в сфері оперативно-розшукової діяльності
  13. 3.5.Правове регулювання діяльності правоохоронних органів України з питань боротьби з міжнародною злочинністю
  14. 7.6. Взаємодія оперативних підрозділів між собою та з іншими підрозділами правоохоронних органів
  15. Використання конфіденційного співробітництва
  16. Правові основи залучення особи до співробітництва з оперативними підрозділом
  17. Негласне співробітництво особи з оперативним підрозділом
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -