КІНЦЕВІ ВИСНОВКИ

1) Перший висновок, який треба зробити, це визнання цілковитого браку систематичної кодифікації в українській Церкві партикулярного церковного права взагалі, а карного й суддейського особливішим способом.

2) Цей брак систематичної кодифікації Карного права в українській Церкві свідчить радше про людяність українського законодавства, а не про розгнузданість чи ляксизм. Видавати подрібні карні постанови не дуже буває вказано, а це тому, що годі передбачити всі можливі переступи, а навіть коли б в даному часі їх визначено, то з бігом часу і зміною обставин такі приписи виявилися б перестарілими, отже, недійсними. Отож краще було залишити розсудкові пастирів і церковних суддів, щоб вони самі застосовували кари, якщо було конечно потрібно на користь вірних і добро Церкви.

3) Якщо в українському законодавстві відчувається брак карних законів у стислому значенні, і хоч цей брак не є аж абсолютний, то однак наказових законів у різних справах церковного життя є доволі багато, і на які Єпископ міг відкликатися, щоб покарати тих, які ті закони переступали, бо переступ завжди є провиною каригідною, і тому, після упімнення, міг покарати не тільки адміністративно, але також судово кожного законопорушника.

4) У формуванні Карного права української католицької Церкви треба признати певного роду еволюцію. B першому періоді, тобто від прийняття християнства до Унії, українська Церква не мала свого спеціяльного законодавства, його вона прийняла разом з христинством що прийшло приодіте у візантійському обряді. Тому наші княжі церковні Устави, встановляючи церковне судівництво, навіть не згадують в який спосіб воно має відбуватися, які кари мають визначуватися за провини, бо було очевидним, що тут будуть застосовані постанови візантійського права.

5) Багато дечого знаходимо в українському карному законодавстві, що стало неактуальним, отже й необов’язуючим, особливо коли йдеться про постанови єпархіяльних синодів. Отож потрібно його не тільки доповнити, але також на основі минулого встановити норми для сучасних і майбутніх потреб. Ha майбутнє безперечно Карне право української католицької Церкви мусітиме узгляднити різні соціяльні умо- вини життя своїх вірних на Україні та по всіх місцях поселення. Ha основі давніх карних норм, треба зладити новий Карний Кодекс, пам’ятаючи, що « можна вносити зміни тільки з рацій властивого й органічного поступу ». Це завдання не одиниць, лише Синоду всієї Єрархії Української Католицької Церкви, згідно з правом.

6) Хоч у минулому українське законодавство часто находилось підо впливами чужого права, так що сьогодні важко визначити точні межі тих впливів, все ж таки потрібно його очистити від усіх чужих елементів, бо Ватиканський II Собор виразно наказує цінити й зберігати свій правопорядок, а « якщо невмісно відступили, з-за невзгодин часів чи осіб, нехай стараються повернутися до прадідних передань ».

7) Ta не тільки зберегти й очистити історичну спадщину наказує Собор, але також внести зміни й здосконалення з рацій органічного поступу, бо багато є таких справ, яких колись не було, тож не маємо на них розв’язки.

8) Накінець хотілося б подати проект партикулярного Карного Права Української Католицької Церкви. Це можна б зробити на основі історичних даних, які ми розглядали в нашій праці. Треба однак пам’ята- ти, що партикулярне право кожної східньої Церкви, отже, й української, можна укладати тільки в рамках загального східнього церковного права, бо партикулярне право мае знаходитися в межах загального, отже, не сміє йому супротивитися чи виноситися понад нього, лише може визначувати точніше й подрібніше те, що не було визначене загальним правом. Отож, доки не вийде Кодекс Східнього Церковного Права, зокрема ж частина про провини і кари, т.зв. Карне Право, доти неможливо укладати партикулярного карного права української Церкви.

Крім того, треба мати на увазі, що партикулярне право одної східньої Церкви не сміє суперечити праву іншої чи інших східніх Церков, які співіснують на тій самій території. Отже, партикулярні церкви різних обрядів мусять укладати своє партикулярне право в порозумінні з іншими східніми Церквами.

9) Загальне право, говорячи про кари, звичайно не визначує всіх кар на поокремі провини, лише на деякі, і то головніші. Подрібне визначування кар — це компетенція партикулярного права. Отак наприклад загальне право наказує, що тих, які не згадують під час богослужень своїх правних церковних настоятелів, треба покарати, але не каже якою карою. Це залишає для партикулярного права. Подібно кажеться про: святотаство, симонію, кривоприсягу, побиття к.лирика чи ченця, непослух наказам настоятелів, бунт, читання і поширювання злих письм, кривди, знеславлювання, конкубінат, фальшиві доноси, надужиття властей, перетягування на інший обряд, лихварство, тощо.

Ha деякі кари загальне право вказує чи наказує хто може їх накладати, і яких партикуларне право ue сміє вже окремо приписувати, лише застосовувати із загального.

10) Маючи перед очима історію Карного Права Української Католицької Церкви з одної сторони, і Карне Право Східніх Церков з другої, можна буде укласти Карний Кодекс Української Католицької Церкви на найближче майбутнє. Це може зробити тільки Найвища Влада Української Католицької Церкви, тобто Синод за апробатою Папи Римського.

11) Отож Карний Кодекс Української Католицької Церкви повинен найперше вказати на провини, на які визначує карн, а відтак визначити самі кари на поодинокі провини.

Каригідні провини могли б бути такі:

I) Провини спільні суховним і мирянам:

1) Провини проти віри і релігії: віступництво, єресь, схизма, не поминання правних церковних настоятелів під час богослужень, читання

і поширювання злих письм, святотатство, клятво-перетупництво, забобони, ворожбицтво, симонія.

2) Провини проти життя: побиття клирика чи ченця, чоловіков- бивство, аборт, поєдинок, самогубство.

3) Провини проти добрих обичаїв: чужоложство, перелюбодійство, чисто цивільний шлюб, розвід, страх і насилля.

II) Провини властиві мирянам: не відбуття річної сповіди і пасхального причастя, заключення подружжя із забороняючою перешкодою, перешкоджування у виконуванні церковної влади, відмова матеріяльної забезпеки служителям і домах культу, самовільна зміна обряду.

III) Провини властиві клирикам:

1) Провини проти клирицького стану: занехаяння клирицького строю, заключення подружжя після свячень, брак питоменного знання, негідна поведінка, захланність на матеріяльні добра, непослух прав- ній церковній владі.

2) Провини проти душпастирських обов’язків: опущення резиденції без слушної причини, самовільне вандрування-волокидство, занедбання чи неоправдана відмова вірним святих тайн, зокрема хрещення, сповіди, відвідування хворих, занедбання зміняти св. миро, Євхаристії, не дбати про чистоту домів і речей культу, надужиття юрисдикції, недотримування визначених такс.

Кари на ці чи інші провини могли б бути: екскомуніка, суспенза чи інтердикт, грошові штрафи, відмова церковного похорону, усунення з уряду, покутничі діла, реколекції, чи інші.

Маючи отак впорядковане власне церковне законодавство, Українська Католицька Церква матиме ще одну притаманну черту свого тисячолітнього існування.