Висновки до розділу 1

1. Становленню установи як самостійної організаційно- правової форми юридичних осіб як штучних утворень, що реально існують, але створюються учасниками цивільних відносин для досягнення ідеальних соціально значущих цілей і функціонують на принципах, що суттєво відрізняються від тих, які закладені в механізм функціонування іншої органі­заційно-правової форми — товариства, сприяли такі теорії: «теорія відокремлення майна з метою створення публічних утворень», за якою установа — це одна з форм публічного утворення, підґрунтям якого було виокремлення майна для його створення; «корпоративна теорія», прибічником якої

Розділ 1.

2. Установа — це організаційно-правова форма непідпри- ємницьких юридичних осіб, яку умовно можна назвати фор­мою застосування і призначення майна для задоволення соціально-культурних цілей та інтересів невизначеного кола осіб-дестинаторів.

3. Складовими непідприємницьких юридичних осіб є юридичні особи, які створюються в організаційно-правових формах товариства й установи. Тим часом установи призна­чені здійснювати діяльність, яка тільки прирівнюється до непідприємницької з погляду на її спрямування — задоволен­ня інтересів осіб, які не є засновниками установи — дестина- торів, захист прав і інтересів цих осіб (загальнолюдських інтересів), а через це, опосередковано, захист загальнодер­жавних інтересів.

4. Функціональний критерій — здійснення непідприєм- ницької діяльності — хоча і вказаний у чинному ЦК України як системоутворюючий (кваліфікуючий) критерій для роз­різнення юридичних осіб приватного права на підприємниць­кі і непідприємницькі, вважатися таким не може. Єдиним системоутворюючим критерієм їх розрізнення є заборона розподіляти прибуток на користь або учасників юридичної особи, або інших заздалегідь визначених осіб, зокрема, на користь засновників установи.

5. Критерієм поділу установ на види є функціональний критерій.

6. Установі властиві всі ознаки юридичної особи. Розріз­няються ознаки загальні, що притаманні установі як непід- приємницькій юридичній особі, і спеціальні, які характери­зують її як самостійну організаційно-правову форму юридич­ної особи.

7. До загальних ознак, що характеризують установу як непідприємницьку юридичну особу, належать: 1) мета, яка має суспільно значущі цілі залежно від сфери діяльності й окреслюється її засновником (-ами), яким може бути як фізична (-і), так і юридична (-і) особа (-и); 2) створення уста­нови без наміру отримання прибутку, хоча можливість здій­снення підприємницької діяльності, яка щодо основної мети має підпорядкований характер, не виключається; 3) установа є власником переданого їй засновником (-ами) майна; 4) за­борона на розподіл прибутку між учасниками (засновниками); 5) самостійна майнова відповідальність установи за своїми зобов 'язаннями.

8. До спеціальних ознак, які характеризують установу як самостійну організаційно-правову форму останньої, належать: 1) відсутність членства, тобто корпоративних відносин між засновниками не передбачається; 2) особливий порядок фор­мування майна, перелік якого наводиться в установчому акті і передача якого засновником (у разі його смерті — зобов’язаною особою) здійснюється вже після державної реєстрації остан­ньої; 3) наявність особливого установчого документа — уста­новчого акта (індивідуального або спільного залежно від чи­сельного складу осіб, які створюють установу); 4) цільове призначення майна; 5) заборона на управління установи заснов­ником (-ами); 6) правовідносини участі, які складаються між установою та її учасниками, мають суто організаційний харак­тер; 7) особливий порядок зміни цілей діяльності установи, а також структури її органів управління.

9. Установа — це організаційно-правова форма непідпри- ємницької юридичної особи, створена на підставі установчо-

Розділ 1. Сутність установи як юридичної особи в умовах ринкової економіки го акта (індивідуального або спільного) однією чи декількома особами (засновниками), між якими не виникає корпоратив­них відносин, шляхом виділення (об’єднання) майна для досягнення мети, визначеної засновником (-ами).

10. У формі установи не можуть створюватися всі без ви­нятку фінансові та кредитні інститути в Україні. Проте у спе­ціальному законодавстві у ряді випадків термін «установа» використовується без урахування цього і тих змін, які відбу­лися в класифікації організаційно-правових форм юридичних осіб під час останньої кодифікації. З огляду на це спеціальне законодавство (закони України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про страхування», «Про інститути спільного інвестування (пайо­ві та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про банки і бан­ківську діяльність») має бути приведено у відповідність з нор­мами ЦК України.

11. Хоча традиційно в таких сферах господарювання, як медицина, освіта, культура, установа йменувалася закладом, з огляду на те, що ЦК України як організаційно-правову фор­му непідприємницьких юридичних осіб визначив установу, слід привести нормативно-правові акти, які приймались і прий­маються у суперечності з цим у відповідність до вимог ЦК України.

12. Пропонується:

12.1. До Закону України «Про страхування» внести відпо­відні зміни:

- викласти абз. 1 ст. 2 «Страховики» в такій редакції: Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із закона­ми України «Про господарські товариства» та «Про акціо­нерні товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цими Законами, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності;

- виключити абз. 3 цієї статті, положення якого повторю­ють положення абз. 1 про обов’язкове ліцензування страхової

діяльності, а також вживають терміни, які або не є легальни­ми, як термін «компанія», або не несуть відповідного наван­таження, зокрема «організація».

12.2. У Законі України «Про благодійництво та благодійні організації» викласти назву ст. 6 у такій редакції: «Організацій­но-правові форми і види благодійних організацій».

12.3. Виключити зі ст. 101 ЦК України абз. 1 ч. 1, оскіль­ки заборона на участь засновників в управлінні установою вже знайшла закріплення в ч. 3 ст. 83 ЦК України.