Висновки до розділу 1.

1.Одним із стратегічних завдань розвитку державності в Україні було і залишається проведення судово-правової реформи, яка передбачає становлення в українській державі незалежних місцевих загальних судів, що складають основу судової системи України, діяльність яких повинна бути спрямована на захист прав людини, забезпечення соціальної стабільності та режиму законності у державі, що має реалізовуватися виключно засобами правового характеру.

2. Правовий статус місцевих загальних судів повинен бути більш детально відображений в Конституції України, як Основному Законі, адже конституційно-правові гарантії незалежності і недоторканості суддів є невід’ємною складовою частиною незалежності місцевих загальних судів.

Зокрема такі гарантії закріпленні не тільки в чинному законодавстві нашої країни, вони випливають із ст. 6-1 Конвенції “Про захист прав людини та основних свобод” прийнятої в м.

На першій позиції серед цих гарантій стоїть особливий порядок призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів. Разом з тим вагомим недоліком порядку першого призначення на посаду судді місцевого суду строком на 5 років є відсутність конкурсного відбору кандидатів на цю посаду.

На нашу думку є необхідність в створенні конкурсної комісії по відбору кандидатів для призначення на посаду судді місцевого суду і розробці Положення про конкурсні комісії суддів.

Отриманні широкі повноваження органами суддівського самоврядування в Законі України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року явно перевищують їх повноваження які передбачено Конституцією України, а тому слід переглянути правові норми, які регулюють компетенцію органів суддівського самоврядування і привести їх у відповідність до норм Конституції України, зокрема: -

виключити із компетенції членів Ради суддів України право ініціювання дисциплінарної відповідальності суддів; -

ввести квоту участі голів судів та їх заступників в керівних органах суддівського самоврядування не більше ? від загальної кількості їх членів; -

законодавчо закріпити перелік питань в діяльності судів по яких можуть проводити перевірки органи суддівського самоврядування.

3.Сучасність не можна зрозуміти без історії. Аналіз історичної літератури переконує в тому, що теоретичне і прикладне вирішення сучасних проблем становлення судової влади в цілому і місцевих загальних судів зокрема залежить від переосмислення висновків науки минулого.

В історії становлення судочинства в Україні можна виділити такі періоди:

Судочинство часів Київської Русі. Виникнувши на основі звичаєвого права суд періоду Київської Русі в першу чергу був поставлений на службу панівному стану, послідовно обстоював і захищав інтереси князів, бояр та інших категорій заможного населення.

Судова система Київської Русі була розгалуженою. Існували князівський , боярський і общинні та церковні суди.

Судочинство Запорозької Січі, ввібравши в себе класичне римське право і трансформувавши окремі елементи права Великого князівства Литовського по суті залишалось індивідуальним і самобутнім. Його базис – українське звичаєве право, побудоване на традиціях, звичаях Київської Русі, відображало національний інтерес запорозького козацтва.

Судова система України в складі Російської імперії в першу чергу характеризується наявністю меж у застосуванні правових норм до певної соціальної групи суспільства (що було характерним для всіх європейських держав того часу), принципи змагальності, гласності, наявність інститутів касації та адвокатури дозволяють говорити про намагання створити демократичні інститути судової влади в монархії.

Судова влада та судочинство Центральної Ради УНР та Директорії.

Аналізуючи законодавчу й організаційну діяльність Центральної ради, можна дійти висновку, що протягом досить незначного часу існування УНР цей державний орган постійно працював над створенням і забезпеченням повноцінного функціонування власної української судової системи та виробленням із цією метою законодавчої бази для утвердження судової влади як однієї з рівноправних гілок державної влади. Судова система УРСР. Місце і роль судової влади в УРСР, як і в Радянському Союзі в цілому була не тільки принижена, а взагалі носила лише показовий характер і створювала видимість її незалежності.

Це було закономірним явищем для цього суспільства, адже в тоталітарній країні, де вся державна влада була сконцентрована в руках одного політичного угруповання – Комуністичної партії не могло бути і мови про найменшу незалежність суду. Правова наука радянського періоду замовчувала відомий принцип поділу державної влади на три види: законодавчу, виконавчу та судову.

Суди в цей період ніхто владою не визнавав – їх відносили до системи правоохоронних органів і їм відводилася в основному каральна функція.

3. Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року серед основних завдань передбачає перебудову судової системи в цілому і місцевих загальних судів, як первинної ланки цієї системи зокрема. Реформувати судочинство – це далеко непроста і швидкоплинна в часі справа, але орієнтири визначені в Конституції України і вони поступово втілюються в життя.

Однак не дивлячись на ці заходи, Україна досі не має відповідного дійсності офіційного програмного документа щодо подальшого розвитку та реформування судової системи, який відповідала би вимогам сьогодення. Проблема реформування судової системи України полягає в намаганні створення чотирьохступеневої судової системи, яка не відповідає європейським стандартам.

Питання правового визначення організації та діяльності судової системи в цілому і місцевих загальних судів зокрема ще потребує глибокого наукового аналізу та оцінки, а тому ми вважаємо передчасною констатацію успіхів вітчизняної правотворчості у цій сфері.