Висновки до першого розділу

За результатами проведеного дослідження можна зробити такі висновки.

1. Адміністративні правопорушення є специфічним різновидом правопорушень за законодавством України; за своєю природою вони наближаються до кримінальних злочинів і дисциплінарних проступків.

2. На сучасному етапі для позначення процесу виведення того чи іншого діяння із кола таких, що мають комплексну характеристику правопорушення і становлять підґрунтя для притягнення до адміністративно-правової відповідальності, доцільно (за аналогією з поняттям «декриміналізація») застосовувати термін «деделіктизація адміністративних правопорушень» (з огляду на усталеність поняття «адміністративний делікт» за його дискусійності). Загальним терміном для позначення процесу зворотного від визнання діяння правопорушенням в такому разі є «деделіктизація».

3. Досліджений позитивний історичний досвід попередження адміністративних правопорушень може бути використаний у сучасній юридичній практиці України. Одним з найбільш ефективних шляхів попередження вчинення правопорушень є залучення громадськості до контролю за порядком здійснення різних процесів, регламентованих адміністративно-правовими заборонами, а також до участі в певних формах діяльності з попередження адміністративних проступків (у тому числі їх запобігання), на зразок таких, що існували на різних етапах історії нашої держави, а також тих, що використовуються сьогодні в інших країнах.

4. В історіографії вітчизняних досліджень правового регулювання попередження та протидії адміністративним правопорушенням (в межах дослідження адміністративного примусу) автор умовно виокремлює три етапи:

- перший - за радянських часів (50-80-ті роки XX ст.); у рамках здійснених досліджень щодо попередження та протидії адміністративних правопорушень розрізнялися заходи адміністративного запобігання, заходи адміністративного припинення й адміністративні стягнення (В.А. Власов, І.І. Євтіхієв, С.С. Студенікін, М.І. Єропкін); основний акцент робився саме на адміністративних стягненнях, тобто на застосуванні адміністративно-правових санкцій. Такої позиції певні автори дотримуються й сьогодні (О.М. Бандурка, Л.Р. Біла, Ю.П. Битяк, С.В. Ківалов, Л.В. Коваль та інші);

- другий - період після проголошення незалежності України (90-ті роки XX ст. - початок XXI ст.). Уявлення про систему попередження і протидії дещо ускладнюються, в її рамках розрізняються заходи адміністративного попередження, заходи адміністративного припинення, адміністративні стягнення, заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (А.В. Басов, Є.О. Безсмертний, С.Т. Гончарук, Л.Л. Попов, О.П. Альохін, Ю.М. Козлов, І.П. Г олосніченко), інколи - адміністративно-відновлювальні заходи (Г.Г. Забарний, Р.А. Калюжний, О.В. Баклан М.В. Коваль, М.О. Мацелик, С.В. Продайко, О.П. Савчук, Л.П. Самофалов, В.К. Шкарупа);

- третій - сучасний (початок XXI ст. і до теперішнього часу), який характеризується ще більш деталізованою класифікацією заходів адміністративного примусу та посиленням уваги до заходів попередження адміністративних правопорушень (Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюк, В.Ф. Опришко, О.А. Троянський, О.Л. Чернецький, В.В. Чернійта інші).

5. Попередження адміністративних правопорушень є складною комплексною діяльністю компетентних органів та інститутів громадянського суспільства, що охоплює як профілактику їх скоєння, так і заходи із запобігання вчинення конкретних порушень тоді, коли для них є конкретні передумови, виправдані очікування їх скоєння або коли є підстави для висновків про підготовку або замах на таке скоєння.

6. З метою уніфікації термінологічного апарату, а також ствердження єдиних підходів до способів і методів попередження скоєння адміністративних правопорушень доцільно прийняти єдиний нормативний акт на рівні закону, що дасть змогу частково подолати партикуляризм у цій сфері, зумовлений великою кількістю нормативно-правових актів різних рівнів, якими згадані питання наразі регулюються. У цьому законі (орієнтовна назва - «Про попередження правопорушень») могли б бути позначені основні елементи такого попередження, порядок їх здійснення державними органами, органами місцевого самоврядування й іншими суб’єктами, причетними до згаданих питань, способи координації діяльності тощо.