ВИСНОВКИ

У дослідженні теоретично узагальнено та викладено нове ви­рішення наукового завдання, яке полягає в розкритті сутності і змісту чіткого розмежування судових юрисдикцій та правиль­ного визначення юрисдикції адміністративних судів.

1.Адміністративне судочинство — це форма здійснення пра­восуддя у позовному провадженні, яке полягає у всебічному, повному, об’єктивному розгляді та вирішенні адміністративни­ми судами у порядку, визначеному нормами КАС, адміністра­тивно-правових спорів, що виникають між фізичними та юри­дичними особами, з одного боку, та суб’єктом владних повнова­жень — з іншого, з метою захисту прав та свобод фізичних осіб, прав і законних інтересів юридичних осіб.

2.Адміністративна юрисдикція — це компетенція адміні­стративних судів щодо розгляду адміністративних справ (справ адміністративної юрисдикції). При цьому не слід плутати юрис­дикцію судів з підсудністю, оскільки за правилами юрисдикції встановлюється, в якому судочинстві має бути розглянута спра­ва, а за правилами підсудності визначається компетентний суд, який повинен розглядати адміністративну справу. Адміністра­тивна юрисдикція є змішаною, оскільки охоплює не тільки справи, які виникають з адміністративно-правових відносин, а й ті, що перед започаткуванням адміністративного судочин­ства належали до господарської та цивільної юрисдикцій.

3. Чітке розмежування судових юрисдикцій, правильне ви­значення адміністративної юрисдикції сприятиме посиленню гарантій забезпечення дотримання принципів законності та ре­алізації принципу доступності судочинства в адміністративних судах.

Під критеріями розмежування судових юрисдикцій розу­міють:

— законодавчо закріплені ознаки, за якими визначається компетенція адміністративних судів щодо розгляду справ;

— законодавчо встановлені категорії справ, що належать до однієї юрисдикції.

4.Критерії адміністративної юрисдикції судів поділяють на загальні та особливі. Загальними критеріями відмежування адміністративної юрисдикції від інших судових юрисдикцій є такі:

— наявність суб’єкта владних повноважень у такому спорі;

— предмет спору, який визначається в результаті реалізації цим суб’єктом своїх функцій та повноважень;

— характер спірних правовідносин, які повинні бути публіч­ними.

Виявлено такі особливі критерії:

— за зверненням суб’єкта владних повноважень до суду в установлених законодавством випадках;

— заявления вимоги про відшкодування шкоди разом із ви­могою, вирішення якої належить до компетенції адміністратив­них судів;

— виникнення спору під час прийняття, проходження, звіль­нення з публічної служби;

— виникнення спору, який випливає з правовідносин щодо укладення, виконання та розірвання адміністративного догово­ру;

— виникнення спору щодо правовідносин, пов’язаних з ви­борчим процесом чи процесом референдуму.

5.Визначено поняття адміністративного договору в розумін­ні КАС, яким є добровільна угода двох і більше сторін, одна з яких є суб’єктом владних повноважень, за якою з метою реалі­зації владних управлінських функцій цього суб’єкта владних повноважень останній передає іншій стороні (суб’єкту владних повноважень або приватній особі) свої права та обов’язки.

6.З метою розмежування судових юрисдикцій та визначен­ня компетенції адміністративних судів удосконалено поняття виборчого спору як правового конфлікту, який розв’язується в судовому або адміністративному порядку за зверненням спе­ціально установлених законодавством суб’єктів, якщо на це не­має заборони, та який виник під час виборчого процесу і пов’я­заний з порушенням виборчого законодавства суб’єктами, які відповідно до законодавства можуть нести відповідальність за це порушення. При цьому виборчим процесом є здійснення суб’єктами виборчого процесу виборчих процедур щодо підго­товки та проведення відповідних виборів у строки, передбачені законодавством, які починаються у законодавчо визначений термін та закінчуються офіційним оприлюдненням результатів виборів або через законодавчо встановлений строк після цього оприлюднення.

7. За результатами аналізу положення ч. 3 ст. 17 КАС щодо спорів, які не належать до компетенції адміністративних судів, із одночасним науковим та практичним підходами запропоно­вано підхід до розмежування конституційної та адміністратив­ної юрисдикцій, в основу якого покладено такі ознаки: а) наяв­ність у суб’єкта права на звернення до суду; б) предмет спору (нормативність чи ненормативність оскаржуваного акта); в) під­стави оскарження нормативно-правового акта (щодо конститу­ційності чи законності). Виявлено недоліки в законодавстві та судовій практиці щодо такого розмежування, які ведуть до по­рушення фундаментального права на судовий захист. Установ­лено чіткі відмінності між публічною справою про накладення адміністративного стягнення та справою за адміністративним позовом про оскарження рішення про притягнення до адмі­ністративної відповідальності. Такі відмінності полягають у: а) предметі спору; б) виді державних та судових органів, які їх вирішують; в) процедурах їх розгляду та оскарження ухвалених рішень.

При цьому рішення партій (блоків) щодо припинення депу­татських повноважень відповідних рад не належить до їх внут­рішньої діяльності та може бути оскаржено в порядку адміні­стративного судочинства.

Визначено, що оскільки правовідносини, які виникають під час дослідчої перевірки, регламентуються кримінально-проце­суальним законодавством, то такі спори не належать до юрис­дикції адміністративних судів. В іншому разі адміністративні суди втручатимуться у сферу правовідносин, що випливають з кримінально-процесуального судочинства, в якій контроль за дотриманням законності учасниками кримінального процесу повинні здійснювати лише кримінальні суди.

Звідси випливає правовий висновок, що вся процесуальна діяльність і бездіяльність органів дізнання, слідства та прокура­тури не можуть бути оскаржені в адміністративному судочин­стві, а лише в кримінальному процесуальному порядку. Вимога щодо оскарження рішень і дій зазначених органів у криміналь­ному судочинстві, а бездіяльності — в адміністративному, є не­логічною.

8.Установлено, що незалежно від правової природи та сутно­сті акта ревізії та вимоги КРУ їх може бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства, якщо особа, яка подала позов, вважає, що цими актом ревізії чи вимогою порушено її пра­ва, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин, оскільки предметом адміністративного позову є права, свободи чи інтереси, про захист яких просить заявник у своєму позові, а оскарження вимоги чи акта ревізії є лише способом судового захисту.

9.Юрисдикція адміністративних судів поширюється на спо­ри щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної виконавчої служби, якщо законодавством не віднесено розгляд таких справ до юрисдикції інших судів, зокрема рішен­ня, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої поса­дової особи державної виконавчої служби щодо виконання су­дового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками вико­навчого провадження та особами, які залучаються до проведен­ня виконавчих дій, — до відповідного адміністративного суду.

Водночас, до адміністративної юрисдикції належать усі спра­ви щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної виконавчої служби під час виконання рішень, прийня­тих загальними місцевими судами як адміністративними суда­ми у спорах, визначених у пунктах 1—4 ч. 1 ст. 18 КАС, — неза­лежно від особи, яка оскаржує такі рішення, дії чи бездіяльність.

10. Запропонований методологічний підхід до розмежування судових юрисдикцій та визначення компетенції адміністратив­них судів є багатоелементним. Сутність його полягає у виборі стратегії розмежування (серед тих, що існують, виділяють дві основні):

— шляхом прийняття відповідного нормативного акта (нор­мативних актів);

— без додаткового урегулювання, лише із застосуванням тео­ретичного аналізу завдань різних видів судочинства, сутності та змісту відповідних процесуальних норм, відповідних роз’яс­нень вищих судів, а також з використанням традиційних (роз­гляд спорів з яких видів правовідносин і за участю яких учасни­ків спір належить до компетенції того чи іншого суду) та спеці­альних критеріїв розмежування судових юрисдикцій.

11. Ефективність чіткого розмежування судових юрисдикцій вимірюється за допомогою двох показників:

— зростання ступеня захисту прав фізичних та юридичних осіб від свавілля держави, зміни ставлення громадян до дієвості захисту своїх прав у судовому порядку, реальності захисту осіб від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів влад­них повноважень;

— скорочення непродуктивних державних витрат, пов’яза­них із судовими видатками на підготовку і проведення судового розгляду в разі неправильного визначення юрисдикції справи, витрат на скасування судових рішень та закриття проваджен­ня у справі в разі розгляду її в неправильно визначеній юрис­дикції. Це також значні втрати учасників судового процесу, по­зивача, якому після закриття справи у суді з неправильно визначеною юрисдикцією необхідно звертатись із такою самою позовною заявою, але до суду іншої юрисдикції.