Висновки до розділу 4

1.Правовий аналіз наукових поглядів, чинного законодав­ства та судової практики свідчить, що основною ознакою роз­межування конституційної та адміністративної юрисдикцій є підстави оскарження нормативно-правового акта (щодо кон- ституційності чи законності).

Для спрощення визначення та розмежування конституційної та адміністративної юрисдикцій необхідно в законодавчому по­рядку унормувати наведені питання шляхом внесення змін до певних процесуальних законів, якими дозволити всім громадя­нам України оскаржувати на відповідність Конституції України чи законам України нормативно-правові акти з метою забезпе­чення конституційного права на звернення до суду. На науко­вому рівні слід встановити завдання адміністративного суду з урахуванням його здатності втручатися в правотворчу діяль­ність законодавчих органів та центральних органів виконавчої влади.

Отже, визначаючи належність цієї категорії справ до консти­туційної чи адміністративної юрисдикції, основною ознакою їх розмежування слід визначити підставу звернення до суду — відповідність правого акта Конституції України (конституційна юрисдикція) чи законам України (адміністративна юрисдик­ція). Щодо суб’єктів звернення до суду, які не можуть звертати­ся з такими позовами (зверненнями), то за цією ознакою розме­жувати належність цих спорів неможливо, оскільки із зазна­чених підстав КСУ відмовить у відкритті провадження у справі, як і адміністративний суд, який може відмовити також у разі встановлення, що цим актом право позивача не порушено. Тоб­то за суб’єктом звернення до суду можна лише встановити належність справи до конституційної юрисдикції, але якщо це не так, то немає підстав стверджувати, що вона належить до адміністративної юрисдикції.

Незважаючи на те, що в науковому колі переважає думка про необхідність передачі КСУ справ щодо конституційності всіх нормативно-правових актів, ефективність їх розгляду в ад­міністративному судочинстві є значно більшою, оскільки ад­міністративний суд під час оскарження цих актів може зупини­ти їх дію, і в такому разі акт визнається нечинним з моменту зупинення його дії, хоча це пов’язано з іншою проблемою, оскільки в разі відмови в позові правовідносини, які були врегу­льовані правовим актом, фактично не підпадали під дію цього акта, тому що він був зупинений. Встановлено обмежений строк розгляду справи, можливість перегляду судових рішень судами вищих інстанцій. Недоліком процесуального законодав­ства щодо розгляду цих справ адміністративними судами, але, водночас, і позитивним аспектом, є те, що в разі вирішення та­кої справи інші особи не втрачають право на звернення до суду щодо оскарження того самого нормативно-правового акта не­залежно від судового рішення в попередній справі. Однак таке становище породжує певну кількість справ з того самого пред­мета спору.

2.З часу отримання заяви про злочин органи дізнання, досу- дового слідства і прокуратури здійснюють свої процесуальні функції, які регламентовані кримінально-процесуальним зако­нодавством, а не управлінські повноваження.

Звідси випливає правовий висновок, що вся процесуальна діяльність і бездіяльність органів дізнання, слідства та прокура­тури не може бути оскаржена в адміністративному судочин­стві, а лише в кримінальному процесуальному порядку. Вимога щодо оскарження рішень і дій зазначених органів у криміналь­ному судочинстві, а бездіяльності — в адміністративному, є не­логічною.

3.Незалежно від правової природи та сутності акта ревізії та вимоги КРУ їх може бути оскаржено в порядку адміністратив­ного судочинства, якщо особа, яка подала позов, вважає, що цими актом ревізії чи вимогою порушено її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин, оскільки предме­том адміністративного позову є права, свободи чи інтереси, про захист яких просить заявник у своєму позові, а оскарження ви­моги чи акта ревізії є лише способом судового захисту.

4. Контрольно-ревізійні органи мають право на звернення до суду у випадках та у спосіб, що передбачені законом. Позапла­нова виїзна ревізія може проводитися лише на підставі рішен­ня адміністративного суду. Питання щодо надання дозволу на продовження термінів проведення планових і позапланових ре­візій повинні вирішувати адміністративні суди.

Законодавством не надано КРУ повноважень щодо звернен­ня до адміністративного суду з позовом про допуск до прове­дення перевірки, тому в таких випадках судам необхідно від­мовляти у відкритті провадження у справі.

5.Юрисдикція адміністративних судів поширюється на спо­ри щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної виконавчої служби, якщо законодавством не віднесено розгляд таких справ до юрисдикції інших судів, зокрема, рі­шення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої по­садової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками вико­навчого провадження та особами, які залучаються до проведен­ня виконавчих дій, — до відповідного адміністративного суду.

Водночас, до адміністративної юрисдикції належать усі спра­ви щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної виконавчої служби під час виконання рішень, прийня­тих загальними місцевими судами як адміністративними суда­ми у спорах, визначених пунктами 1—4 ч. 1 ст. 18 КАС, — неза­лежно від особи, яка оскаржує такі рішення, дії чи бездіяль­ність.