<<
>>

ВИСНОВКИ.

Права людини мають універсальний та динамічний характер. Вони діють в усіх сферах життєдіяльності суспільства, є не відчужуваними і поширюються на кожну людину без винятку, повинні гарантуватись в будь-якій країні.

Нині проблема захисту прав людини привертає усе більше уваги в установах ООН, а також НБСЄ та Раді Європи. Розвиток зв’язків між державами та народами призвели до того, що на зміст прав і свобод стали впливати різні міжнародні фактори. Досвід та ідеї, що поширювалися в одній державі, стали використовуватися й іншими державами.

Сьогодні законодавчо закріплене правове положення людини своєю основою має саме природно-правову концепцію, яка обумовила в якості первинних принципів свободу та невід’ємність, невідчужуваність прав людини, які належать їй від народження. Визначаються орієнтири у взаємовідносинах держави і людини – свобода, рівність, верховенство права, універсальність прав людини.

Права людини мають природну основу і є невід’ємними для кожного індивіда. Вони позанаціональні та позатериторіальні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, а виступають об’єктом міжнародно-правового регулювання і захисту. В разі ж закріплення прав людини в законодавчих актах конкретної держави вони стають і правами громадянина даної держави. У даному дослідженні права людини розглядаються як певні можливості особи діяти відповідним чином. І саме через призму даних можливостей досліджуються права дитини та рівень їх гарантування органами міліції та іншими державними органами та установами, які, відповідно до законодавства, покликані здійснювати функції по захисту прав неповнолітніх.

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні основні висновки.

1. Законодавчо закріплене правове положення людини своєю основою має саме природно-правову концепцію, яка обумовила в якості первинних принципів свободу та невід’ємність, невідчужуваність прав людини, які належать їй від народження.

Орієнтирами у взаємовідносинах держави і людини визначаються свобода, рівність, верховенство права, універсальність прав людини. І на цих засадах, принципах, окрім закріплених за людиною фактичним обсягом прав і обов’язків, здійснюється користування цими правами і свободами.

Права людини – це певні можливості особи діяти відповідним чином залежно від рівня розвитку суспільства, які направлені передусім на розвиток своєї особистості, задоволення своїх потреб та інтересів.

Зміст правового статусу особи складають:

а) її права і свободи – тобто можливості діяти певним чином для задоволення своїх потреб;

б) обов’язки і відповідальність за їх невиконання чи порушення;

в) гарантії забезпечення прав і свобод людини.

2. Аналізуючи зміст норм Конвенції про права дитини, Конституції України, Закону України ”Про охорону дитинства” та інших нормативних актів, автор виділяє наступні основні права неповнолітніх в Україні:

а) особисті (фізичні) права неповнолітніх складають:

· право на життя (виживання);

· право на охорону здоров’я;

· право на захист від усіх форм насильства;

· право на повагу честі і гідності;

· право на свободу слова, світогляду та віросповідання;

· право на ім’я і набуття громадянства;

· право на свободу, на невтручання в особисте, сімейне життя.

б) економічні права неповнолітніх складають:

· право на власність;

· право на зайняття підприємницькою діяльністю;

· право на працю;

· право на користування об’єктами публічної (суспільної) власності;

· право соціального забезпечення.

в) перелік культурних прав неповнолітніх складають:

· право на вільний розвиток своєї особистості;

· право на свободу об’єднання у громадські організації (участь у культурному і творчому житті);

· право на освіту.

Щодо місця прав неповнолітніх в категорії основних політичних прав людини, то автор схиляється до думки, що неповнолітні не наділені можливостями використання політичних прав, оскільки не можуть до виповнення ними вісімнадцяти років брати участь у виборах, а також бути обраними до органів державної влади, об’єднуватися в політичні партії тощо.

Хоча в деяких випадках захист прав неповнолітніх і носить політичний характер, наприклад, положення ст. 10 Закону України ”Про біженців” щодо неповнолітніх, які розлучені з сім’єю та ін. Дане положення ми відносимо не до політичних прав неповнолітніх, а до гарантій захисту їх особистих (фізичних) прав.

Автор підсумовує, що права неповнолітніх є складовою частиною загального комплексу прав людини, який становить правовий статус будь-якої фізичної особи. Права неповнолітніх – це комплекс прав і свобод, який характеризує правовий статус неповнолітніх з урахуванням особливостей розвитку людини до досягнення нею віку повноліття.

3. Розглянувши основні групи прав неповнолітніх, які в окремих випадках є особливими по відношенню до загальних людини та громадянина, що закріплені Конституцією, автор зауважує, що вони також можуть бути і загальними, якщо їх розглядати не в системі основних прав і свобод людини, а ізольовано, лише як права і свободи неповнолітніх в Україні. Виходячи із законодавства України, автор досліджує такі категорії неповнолітніх, що потребують особливої турботи з боку держави:

а) неповнолітні -сироти, неповнолітні, позбавлені батьківського піклування, безпритульні –неповнолітні;

б) неповнолітні -інваліди та неповнолітні, з вадами розумового або фізичного розвитку;

в) неповнолітні, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф;

г) неповнолітні, уражені ВІЛ-інфекцією, хворі на інші невиліковні та тяжкі хвороби;

д) неповнолітні -біженці;

е) неповнолітні, що потребують особливих умов виховання (так звані ”важкі” неповнолітні).

4.Досліджуючи обов’язки та особливості відповідальності неповнолітніх осіб, автор, на підставі аналізу різноманітних підходів в юридичній науці до визначення даної категорії, характеризує обов’язок як такий, що:

а) визначає міру необхідної поведінки індивіда у формі утримання чи виконання;

б) обумовлений потребами існування і розвитку суб’єктів права;

в) є способом (гарантом) забезпечення прав особистості;

г) має конкретну форму виразу правової відповідальності.

Дана структура юридичного обов’язку визначає його як гарант здійснення прав. Гарантом є також міра відповідальності, що встановлюється за недотримання обов’язків. Саме тому категорії ”обов’язок” та ”відповідальність” є взаємопов’язаними і нерозривними.

Певні обов’язки покладаються на неповнолітню особу при досягненні відповідного віку. Однак, недосягнення встановленого для певної відповідальності віку не звільняє неповнолітнього від дотримання обов’язку, наприклад, дотримуватися встановленого порядку в громадських місцях тощо. У разу вчинення правопорушення особою, що не досягла віку, з якого настає відповідальність, відповідальність може покладатися на батьків неповнолітнього правопорушника (наприклад, ст. 184 КпАП ”Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей”).

З огляду на вище викладене, автор пропонує наступну класифікацію юридичних обов’язків:

1) Залежно від ступеню визначеності в системі законодавства:

а) основні – тобто ті, які визначені Конституцією України;

б) не основні – що визначаються іншими нормативно-правовими актами.

2)Залежно від зовнішньої форми виразу:

а) активна – тобто така форма виконання обов’язку, яка передбачає виконання покладених обов’язків (наприклад, сплата податків);

б) пасивна – передбачає утримання від вчинення певних дій, що заборонені законом (наприклад, обов’язок не заподіювати шкоди природі).

3)Залежно від форми реалізації:

а) добровільне виконання і дотримання приписів правових норм;

б) примусове.

4)За характером суб’єктів:

а) обов’язки, що покладаються на усіх громадян;

б) обов’язки, що покладаються на осіб, які не досягли віку повноліття (наприклад, набуття повної загальної середньої освіти);

в) обов’язки, що покладаються на осіб, які є батьками, опікунами або піклувальниками неповнолітніх. (наприклад, обов’язок виховання дітей, відшкодування заподіяних малолітнім матеріальних збитків та ін.).

За порушення обов’язків неповнолітні особи несуть передбачену законодавством України відповідальність: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільну.

Особливістю їх відповідальності є:

а) факт їх неповноліття, що є пом’якшуючою обставиною при будь-якому виді відповідальності;

б) наявність спеціальних норм, що визначають види примусових заходів щодо неповнолітніх;

в) обсяг деліктоздатності, що, за певних обставин, виключає відповідальність.

Таким чином, головним аспектом реального існування і втілення у життя прав та свобод неповнолітніх є встановлені державою гарантії їх реалізації органами державної влади, зокрема, правоохоронними органами.

5. Діяльність органів міліції автор оцінює як частину юридичних гарантій здійснення суб'єктивних прав і свобод неповнолітніх через те, що вона, у відповідності з правовими приписами, покликана сприяти неповнолітньому скористатися наданими йому можливостями діяти саме певним способом.

Аналіз законодавства дозволяє визначити основні напрямки діяльності органів міліції щодо забезпечення реалізації, охорони та захисту основних прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх:

- захист та непорушність права на життя, здоров’я, інших їх прав, свобод та законних інтересів незалежно від віку, статі, майнового стану, національності, расової належності, мови та ін.;

- безпосередня охорона прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх від неправомірних посягань з боку батьків, держави, різноманітних органів та громадян;

- забезпечення необхідних умов реалізації неповнолітніми наданих законодавством прав, свобод та законних інтересів;

- проведення необхідних заходів по виявленню та усуненню можливих передумов порушення прав і свобод неповнолітніх, а також самими неповнолітніми.

6. В даному дисертаційному дослідженні зроблена спроба розкрити значення діяльності окремих державних та інших органів у сфері забезпечення правового статусу неповнолітніх, акцентується увага на їх взаємодії. Так, аналізуючи функції кримінальної міліції у справах неповнолітніх та притулків для неповнолітніх, можна виявити спільні для них повноваження.

1) встановлюють причини самовільного залишення ними закладу освіти чи місця роботи, втечі з сім'ї тощо, сприяють усуненню причин, що сприяли цьому;

2) вживають заходів для встановлення особи неповнолітнього та надсилають відомості про місце його перебування батькам (усиновителям) або опікунам (піклувальникам) ;

3) порушують питання про застосування до батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) заходів громадського впливу, притягнення їх до кримінальної, адміністративної чи цивільно-правової відповідальності;

4) проводять виховні заходи по усуненню недоліків у поведінці неповнолітніх;

5) сприяють у прийнятті рішення про створення належних умов для життєдіяльності неповнолітніх у сім’ї, закладах освіти, за місцем роботи тощо;

Однак в діяльності даних органів є дещо, що, на наш погляд, є суттєвою вадою в діяльності кримінальної міліції.

Це відсутність невідкладної психологічної допомоги. Міліція є первинним органом, через який неповнолітні мають перший контакт з системою правосуддя. Цей контакт, як правило, пов’язаний з ненайкращими обставинами у житті неповнолітніх – з вчиненням ним правопорушенням. Неповнолітній, не залежно від ступеню гуманності відношення до нього працівників міліції, незалежно від того, в якості кого підліток зустрічається з системою правосуддя – як підозрюваний у вчиненні злочину чи як потерпілий від злочину -переживає відповідні емоційні, психічні напруження.

7. Законодавче регулювання діяльності міліції, її структурних підрозділів, та їх співпраці з іншими органами та установами соціального призначення в сфері прав, перебуває, на неналежному рівні, що обумовлено:

1) відсутністю універсальності їх призначення – їх діяльність, як правило, спрямована на усунення правопорушень та їх умов серед неповнолітніх;

2) відсутністю чіткого правильного розподілу повноважень контролюючих органів;

3) відсутністю чіткого розмежування підстав застосування до неповнолітнього того чи іншого заходу впливу чи покарання.

4) відсутністю системи моніторингу додержання чинного законодавства в сфері охорони прав неповнолітніх;

5) значним розривом між політико-правовими деклараціями і реальними політико-економічними можливостями.

8. Питання захисту неповнолітніх ще недостатньо знайшли відображення в діяльності правоохоронних органів та реформуванні вітчизняного судочинства. Існуюча в країні система органів та посадових осіб по забезпеченню реалізації прав, свобод та обов’язків неповнолітніх в усіх сферах ще не має чіткої структури та ієрархічності. Здебільшого вона має вигляд складових частин (підрозділів та структур) відповідних органів і не являє собою особливого механізму, наділеного автономією, яким має бути. Проблемами неповнолітніх зазвичай одночасно займаються різноманітні міністерства і відомства, між якими часто відсутнє співробітництво, в результаті не створюється єдиної системи послуг і не складається цільного уявлення про те, яка ж від них реальна користь неповнолітнім.

Значне місце в цьому процесі належить правовим механізмам захисту прав і свобод людини, в тому числі інституту омбудсмена - уповноваженого з прав неповнолітніх.

Розглядаючи різноманітні варіанти створення і діяльності відомств омбудсменів в різних країнах з метою запозичення позитивного іноземного досвіду, на нашу думку, для України найбільш вдалою виявляється модель створення інституту омбудсмена з прав неповнолітніх в рамках законодавства про охорону дитинства. Це, на думку автора, пов’язано з тим, що:

по-перше, в Україні існує значна кількість нормативно-правових актів в сфері захисту особистих, соціальних, економічних, культурних та інших прав неповнолітніх, виконання яких покладено на різноманітні державні органи;

по-друге, відсутня система, яка б надала можливість в особі одного органу або посадової особи звітувати про стан дотримання прав неповнолітніх в усіх сферах;

по-третє, оскільки Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини і прийняла Закон ”Про охорону дитинства”, вкрай необхідним є створення органу, діяльність якого буде направлена, головним чином, на виконання цього Закону і завдань, взятих державою у зв’язку з ратифікацією Конвенції, а також на розробку правової політики щодо цього шляхом внесення відповідних пропозицій;

по-четверте, такий орган буде відносно незалежним від політичного втручання, адже функції омбудсмена з прав неповнолітніх будуть пов’язані з виконанням і контролем відповідного закону;

по-п’яте, заснування відомства омбудсмена по правам неповнолітніх за даною моделлю передбачає можливість створення системи представництв омбудсменів для місцях, яким будуть делеговані відповідні повноваження щодо надання необхідної допомоги неповнолітнім. Саме така служба, організована на місцевому рівні, на наш погляд, буде більш доступною і дієвою щодо конкретних потреб неповнолітніх.

В умовах соціально-економічних, політичних змін, що відбуваються у суспільстві, ускладнюється ситуація підростаючого покоління і створюється загроза для природнього перебігу дорослішання, саме тому функціонування в Україні інституту омбудсмена по правам неповнолітніх, на нашу думку, сприятиме доступності та реальності втілення прав неповнолітніх у життя.

Окрім того, це також викликає необхідність розбудови соціальних служб, які б підтримували неповнолітніх, а також займалися профілактичною діяльністю. Таким чином, за сучасних умов вкрай необхідним є внесення відповідних коректив у чинну концепцію законотворення в галузі соціальної політики. Вона повинна передбачати проведення оперативних, науково обгрунтованих заходів, спрямованих на удосконалення форм та методів захисту неповнолітніх. Важливе місце в цій роботі належить підготовці спеціалізованих кадрів: юристів, суддів, прокурорів, співробітників міліції; педіатрів, психологів та психіатрів; соціальних працівників, зорієнтованих на проблему захисту неповнолітніх від усіх форм насильства, формуванню в них навичок та вмінь своєчасної комплексної допомоги нужденним неповнолітнім та їх батькам.

Аналіз зарубіжного правового досвіду в сфері прав неповнолітніх, зокрема, вчинення правосуддя, надає можливість скористуватися цим досвідом і запозичити для держави відповідні аспекти.

<< | >>
Источник: КОТАЛЕЙЧУК СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ ЯК ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. КИЇВ-2004. 2004

Еще по теме ВИСНОВКИ.:

  1. Висновки до розділу 4
  2. ВИСНОВКИ:
  3. Стаття 148. Дослідження висновку експерта
  4. 3,1. Участь у справі органів державної влади та місцевого самоврядування для подання висновків та висловлення своєї думки щодо вирішення справи по суті
  5. Дослідження висновку експерта
  6. Стаття 189. Дослідження висновку експерта
  7. Відповідно до ч. 2 ст. 311 ЦПК висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи. Що розуміється під такими висновками і мотивами?
  8. Чи може суд касаційної інстанції скасувати судове рішення суду першої чи апеляційної інстанцій з тих підстав, що при новому розгляді ці суди не виконали і не врахували тих висновків і мотивів, які для них є обов'язковими і були зазначені в ухвалі про скасування попереднього судового рішення?
  9. Висновки до розділу.
  10. ВИСНОВКИ:
  11. 1.4. Висновки до розділу.
  12. ВИСНОВКИ
  13. Висновки до розділу 1
  14. Висновки до першого розділу
  15. ВИСНОВКИ
  16. Висновки до РОЗДІЛУ І
  17. Висновки до РОЗДІЛУ ІІ
  18. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -