§ 1. Юридичні вимоги щодо інформації про стан навколишнього середовища: зміст права громадян на екологічну інформацію

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Конституції України кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічної інформації) визначається у ст. 25 Закону як будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: стан навколиш­нього природного середовища чи його об'єктів - земель, вод, надр, атмосфер­ного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, ві­брацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища; витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що сто­суються довкілля.

Основними джерелами екологічної інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, ата- кож довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами. При цьому Закон України «Про інформацію» в редакціївід 13 січня 2011 року^[152] екологічну інформацію визначає інакше. Відповідно до ч.І ст. 13 названого Закону, інформація про стан довкілля (екологічна інформація)- це відомості та/або дані про: стан складових довкілля та його компоненти, вклю­чаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими; фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи ад­міністративні, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми); стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля; інші відомості або дані.

Право громадян на екологічну інформацію гарантується шляхом забезпе­чення створення та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації. Відповідно до ст. 15 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», забезпечують інформування населення про стан на­вколишнього природного середовища, функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем місцеві ради. На Мінпри­роди України покладається створення і забезпечення роботи мережі загаль­нодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації; встановлення порядкуй щання інформації про стан навколишнього природного середовища.

Норми ст. 25-1 Закону «Про охорону навколишнього природного сере­довища» присвячені екологічному інформаційному забезпеченню.

Екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом: підготовки спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного се­редовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України-опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет; щорічного інформування Радою міністрів APK, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних тери­торій; систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей; негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації; передачі інформації, отри­маної в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформа­ції; забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.

Наказом Мінприроди України № 169 від 18 грудня 2003 року затверджене Положення про порядок надання екологічної інформації¹. Положенням перед­бачається, що Мінприроди України та його органи на місцях, інші центральні ор­гани виконавчої влади України, підприємства, установи та організації, які мають екологічну інформацію, забезпечують у межах своєї компетенції формування та постійне оновлення електронних баз даних екологічної інформації і забезпечують громадськості вільний доступ до них через мережу Інтернет.

Отримувати екологічну інформацію громадяни України можуть на підставі Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року^{[153] [154], а також Закону України «Про доступ до'публічної інформації» від 13 січня 2011 року[155]. Зокрема, ст. 20 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізні­ше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Однак клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.}

Згідно ст. 21 Закону «Про доступ до публічної інформації», інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, за­питувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копі­ювання та друк в межах граничних норм, встановлених КМУ. Граничні норми витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інфор­мацію затверджені постановою КМУ № 740 від 13 липня 2011 року¹. У разі, якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

Наказом Мінприроди України № 444 від 11 листопада 2011 року «Про забез­печення доступу до публічної інформації»^{[156] [157] було затверджено Порядок складення та подання запитів на публічну інформацію, розпорядником якої є Мінприроди України або центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується КМУ через Міністра екології та природних ресурсів України, а також форма для подання запиту на отримання публічної інформації. Поря­док відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію було затверджено наказом Мінприроди України Ng 504 від 2 грудня 2011 року[158]. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.}