§ 5. Правова природа екологічних стандартів і нормативів та їх співвідношення з правовими нормами

Правова природа екологічних стандартів і нормативів має доволі специ­фічний характер. Відповідно до ст. 31 Закону «Про охорону навколишнього при­родного середовища», екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Правова природа екологічних нормативів визначена досить однозначно- вони е обов'язковими до виконання. Як зазначає О. І. Крассов, нормуванням є нормативно-правове закріплення результатів наукових досліджень наслідків антропогенної дії господарської чи іншої діяльності на довкілля. Самі результати наукових досліджень не носять обов'язкового правового характеру. Однак вони стають такими після їх затвердження відповідними державними органами. За­тверджені нормативи набувають юридичну силу, їх дотримання суб'єктами при­родоохоронних відносин є обов'язковим, а перевищення нормативів свідчить про порушення екологічного законодавства^{[149] [150].}

Варто зазначити, що з вищенаведеного тексту ст. 31 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» випливає обов'язковість норм, правил, вимог, встановлених екологічними стандартами. Закон «Про забезпечення сані­тарного та епідемічного благополуччя населення» від24лютого 1994 рокууст. 14 передбачає, що вимоги безпеки для здоров'я і життя населення є обов'язковими у державних стандартах та інших нормативно-технічних документах на вироби, сировину, технології, інші об'єкти середовища життєдіяльності людини. У разі, коли в державному стандарті відсутні необхідні обов'язкові вимоги безпеки для здоров'я і життя людини або зазначені вимоги не відповідають санітарним нормам, дія таких державних стандартів призупиняється відповідно до закону головним державним санітарним лікарем України і вони підлягають скасуванню у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 18 Закону «Про енергозбереження» від 1 липня 1994 року², енергетичні стандарти є обов'язковими для виконання. Вони є основою для застосування економічних санкцій за нераціональне використання паливно- енергетичних ресурсів, виробництво енергетично неефективного обладнання та матеріалів. Крім того, Закон «Про будівельні норми» уст. 11 передбачає поло­ження, згідно якого у разі, якщо у будівельних нормах є посилання на стандарти, ці стандарти є обов'язковими до застосування.

Відповідно до ст. 11 Закону «Про стандартизацію», стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти. При цьому у п. 4 прикінцевих положень цього Закону зазначено, що вимоги державних та інших стандартів, обов’язкові до виконання, є чинними до прийняття відповіднихтехнічних регламентів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ці питання.

Стандарт визначається як документ, розроблений на основі консенсусу та за­тверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосу­ються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. При цьому на сьогоднішній день залишається чинним декрет КМУ від Ютравня 1993 року «Про стандартизацію і сертифікацію»^[151], що зумовлює колізії у регулюванні питання, яке розглядається.

Згідно декрету, державні стандарти України містять обов'язкові та рекомен­довані вимоги. До обов'язкових, зокрема, належать: вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і вза­ємозамінність, охорону навколишнього природного середовища, і вимоги до методів випробувань цих показників; поняття і терміни, що використовуються у сфері поводження з відходами, вимоги до класифікації відходів та їх паспор­тизації, способи визначення складу відходів та їх небезпечності, методи контр­олю за станом об'єктів поводження з відходами, вимоги щодо безпечного для довкілля та здоров'я людини поводження з відходами, а також вимоги щодо відходів як вторинної сировини.

Цілком слушно звертає увагу Л. О. Бондар на існування ще однієї проблеми, пов'язаної з питанням обов'язковості до застосування екологічних стандартів. Якщо розглядати державні екологічні стандарти як нормативно-правові акти,що є обов'язковими до виконання, то грубо порушується конституційна засада до­ступності нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 57 Конституції, кожному гарантується право знати свої права й обов'язки. Нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, які не доведені до відома населенняу порядку, встановленому законом, є не чинними. Отже, якщо стандарти визнати нормативно-правовими актами, то вони мають бути доступними для населення. У випадках порушення законодавчих засад стосовно доступності до нормативно- правового акту, то державні стандарти не можна визнати обов'язковими до за­стосування. У зв'язку з цим відсутність засад правового розв'язання окресленого питання відповідно до вимог чинного законодавства зумовлює ризик того, що система екологічної стандартизації в Україні буде неефективною і стане гальмом у застосуванні екологічних заходів.