§ 1. Загальна характеристика законодавства зарубіжних країн про регулювання охорони навколишнього середовища

Інформація про особливості законодавства зарубіжних країн в сфері охорони навколишнього середовища є корисною і важливою, оскільки допомагає шляхом порівняльно-правового методу визначити прогалини у національному праві, виявити сфери чи окремі питання, які доцільно врегулювати і в українському природоохоронному законодавстві, запозичивши позитивний досвід цих країн.

Визначимо основні характерні риси природоохоронного права зарубіж­них країн, в основному найближчих сусідів України, держав, які є членами Європейського Союзу, які мають статус претендентів на таке членство або, як і Україна, основним своїм зовнішньополітичним курсом проголосили вступ до ЄС і прагнуть адаптувати національне екологічне законодавство до екологічного законодавства цього інтеграційного об'єднання, а також характерні риси права інших розвинених країн, в першу чергу США і Канади.

Конституції більшості розглянутих держав містять положення про гаранту­вання індивідуального права на сприятливе (безпечне, здорове) навколишнє середовище, на відшкодування шкоди, спричиненої порушенням цього права, на своєчасну і повну інформацію про стан навколишнього середовища; закріплюють обов'язок кожного піклуватися про довкілля, дбайливо ставитись до культурної та природної спадщини; визначають засади відповідальності за шкоду, спричи­нену здоров'ю людей і майну внаслідок екологічного правопорушення; розме­жовують компетенцію вищих органів державної влади у природоохоронній сфері між собою, між органами державної влади федерації та суб'єктів федерації або між центральними і місцевими органами державної влади.

Закріплене в конституціях право громадян на сприятливе навколишнє се­редовище реалізується через механізм звернення до суду за захистом цього порушеного права, а також доступ до процесу прийняття рішень з екологічних питань (наприклад, шляхом нормативного закріплення інституту громадських слухань). Свідченням того, що громадяни зарубіжних країн, їх об'єднання в осо­бі неурядових природоохоронних організацій останнім часом досить активно реалізують свої екологічні права, є все зростаюча кількість судових справ, відпо­відачами по яких виступають, як правило, органи державної влади цих країн.

В більшості з розглянутих держав ухвалено спеціальні законодавчі акти щодо охорони навколишнього середовища, а також галузеве законодавство, яке спря­моване на охорону окремих середовищ існування, природних об'єктів або регу­лювання небезпечної для довкілля і/чи людини діяльності (закони щодо охорони атмосферного повітря, озонового шару, вод, тваринного і рослинного світу, лісів, ґрунтів, культурної і природної спадщини, особливо охоронюваних природних територій, поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, радіа­ційної безпеки, біологічної безпеки, шумового забруднення). Основні законодавчі акти, як правило, ухвалювалисьу 1990-х роках, проте у більшості іноземних держав вони підлягали перегляду, до багатьох було внесено відповідні зміни і доповне­ння, починаючи з 2000-х років. Крім того, в державах-членах ЄС і державах, які прагнуть набути членство у ньому, ухвалені спеціальні законодавчі акти щодо інтегрованого попередження і контролю за забрудненням, оцінки впливу на на­вколишнє середовище, стратегічної екологічної оцінки, що відповідають основ­ним приписам актів ЄС і міжнародних договорів.

В деяких державах ухвалені окремі екологічні кодекси, що може стати по­зитивним досвідом для України. Такі кодекси встановлюють засади правового регулювання щодо всіх ключових сфер, які раніше регулювалися окремими, часто багаточисельними, актами законодавства. Подібного роду кодифікація екологічного законодавства на національному рівні сприяє подоланню фрагмен­тації у природоохоронному правовому регулюванні, виявленню і заповненню прогалин, розробці нових прогресивних норм у зазначеній сфері.

Законодавство зарубіжних країн встановлює детальні правила і процедури щодо отримання дозволів і ліцензій на діяльність, яка може шкодити довкіллю або здоров'ю людей, а також на використання природних ресурсів; різнома­нітні стандарти якості, вимоги щодо допустимих концентрацій небезпечних або забруднюючих речовин у воді, повітрі тощо; процедури здійснення оцінки впливу на навколишнє середовище^[533], стратегічної екологічної оцінки, екологіч­ного аудиту, екологічного моніторингу та звітності; цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність за екологічні правопорушення, включаючи еко­логічні злочини, в тому числі строгу (об'єктивну) відповідальність за екологічно небезпечну діяльність, санкціїза порушення природоохоронного законодавства. В багатьох державах створено фонди з охорони навколишнього середовища, які фінансуються за рахунок штрафів та інших стягнень, отриманих в результаті порушень норм екологічного законодавства, та кошти з яких розподіляються на фінансування природоохоронних проектів і програм.

В розвинених державах вже у середині 1990-х років, в країнах з перехід­ною економікою - значно пізніше, до національного законодавства впровад­жуються ринкові механізми в сфері управління та охорони навколишнього середовища, такі як, наприклад, екологічні податки, різні стягнення за забруд­нення або за екологічно небезпечну продукцію, субсидії екологічно безпечним видам виробництва, еко-маркування, торгівля квотами на викиди парникових газів тощо. Законодавство зарубіжних держав має досить розвинену систему правового регулювання особливо охоронюваних природних територій, що ви­являється в ухваленні відповідних законодавчих актів, які визначають статус і режим таких територій, а також спеціальних законів про охорону окремих природних об'єктів, наприклад, національних парків, лісів, гірських комплексів, узбереж, річок чи озер.

В багатьох державах розробляються на законодавчому рівні національні про­грами або плани дій як щодо екологічної політики чи сталого розвитку в цілому, так і щодо окремих секторальних питань. Особливо цінним для України може виявитись досвід зарубіжних країн в плані розробки і ухвалення національної стратегії зі сталого розвитку.

В усіх розглянутих державах функціонують спеціальні міністерства (агентства) охорони навколишнього середовища, які інколи поєднують природоохоронні функції з іншими напрямами державної політики, наприклад, розвитком туризму, енергетики, ядерної безпеки, науково-технічним, соціальним розвитком, плану­ванням, будівництвом, а також екологічні інспекції, які перевіряють дотримання екологічного законодавства всіма суб'єктами господарювання.

У даний час загальною тенденцією є наближення і гармонізація природо­охоронного національного законодавства різних держав як на Європейському континенті, так і у всьому світі, що пояснюється низкою причин: по-перше, глиб­шим усвідомленням суспільством екологічних проблем і необхідності боротьби з ними, по-друге, прагненням виробити з цією метою ефективні правові та органі­заційні механізми на національному, регіональному і міжнародному рівні.